Про душу і страхи Сходу... Сама з собою, друзями, Сергієм Тарутою - Внутрішня політика - dt.ua

Про душу і страхи Сходу... Сама з собою, друзями, Сергієм Тарутою

28 березня, 2014, 20:55 Роздрукувати Випуск №11, 28 березня-4 квітня

Щоб склеїти рани Заходу і Сходу, зберегти країну, нам потрібні не тільки гідність, здобута на Майдані, патріотизм, що народився на знак опору агресії, а й глибинна толерантність Заходу і влади стосовно пораненого Сходу.

Дві години, як з Донецька. Стрічка новин перед очима: "Велика ймовірність вторгнення Росії на Схід України"; "У найближчі два дні Україна переживатиме найкритичніші дні у своїй історії"; "Янукович втретє виступить у Ростові-на-Дону"; "Похорон Музичка — "Герою слава..."; "Правий сектор" штурмує ВР"... А тепер треба видихнути й дописати матеріал, як нам зберегти Україну. Щоб не відколовся Схід

…Повертатися додому після Майдану з... київськими номерами?.. Дожилися. На першій же транзитній зупинці в Макіївці в передпокої квартири георгіївська стрічечка. І на всю гучність канал "Росія24". Потім півторагодинна політінформація сусіда в тому ж дусі та низка довгоочікуваних і випадкових зустрічей, душевних застіль, екскурсій на мітинги в супроводі знайомих з дитинства хлопців спортивної зовнішності, кава з колишніми колегами-медійниками, ланчі з експертами-євроінтеграторами, які хапаються за голову... 

Усі ці п'ять днів я гарячково шукала відповіді на запитання: чому тут, удома, я часом відчуваю себе немов в іншому світі. Де, в якій точці наші реальності перестали збігатися? Чи це тільки так здається, і потрібно просто частіше повертатися й чути іншу думку? 

"Чому вам можна було громити вулиці й захоплювати адміністративні будівлі, а нам тепер не можна?.."

"Нє, ну що за маячня — вбити Сашка Білого? А чому було не заарештувати відразу після того, як він з автоматом у пристойних місцях став з'являтися. А тепер треба ж — три версії за годину! Хто ж вам тепер повірить, що це він сам себе застрелив? Як Кравченко, чи що?" 

"Ти думаєш, українські канали не брешуть? Усі підлаштовуються під нову владу, не помічаючи, що взагалі перестали озвучувати іншу думку. Самоцензура ввімкнулася".

"А чого ви на пікети не виходите? На знак протесту, що "свободівець" Мірошниченко так і не здав депутатського мандата. Це ж яка така нова справедливість, коли їхній же прокурор паралельно зі справою Мірошниченка починає розслідувати злочинну діяльність постраждалого директора каналу. Хіба дивно, що той пішов на таке приниження й відмовився від претензій до депутата, який його бив..."

"Ти думаєш, тут хтось жаліє Януковича? Та бізнес у листопаді Саша так почав давити, що всі завили. Хто не віддав — у розшук. Дружини й діти перелякані. А потім підтримки на Антимайдан просили..."

"Відправили в безоплатний на коксохімі. Тепер десять днів вилітає. Якщо ще дитячі скасують і комунальні підвищать, я не знаю, чим двох дітей годуватиму. Тільки репетитор старшої тисячу з'їдає..."

"Ось у Рівному ховають Сашка Білого, і народ кричить "Герою слава!", а на Майдані віче на його честь. Додайте до цього Бандеру — жерсть. То що таке Майдан? Хто його герої? В яку з усім цим єдину Україну і Європу?!."

Поки ми в столиці тонемо в текучці, перебуваючи у вирі подій, зміні команд, їх критики тощо, Схід фіксує всі сигнали медіапростору. Порожнини ж, не заповнені центральною владою, заповнює самостійно. Дедалі глибше при цьому поринаючи в безодню власних страхів — незахищеності, бідності, що насувається, нової незрозумілої державності.

Партія регіонів зализує рани і не контролює ситуації. Місцева та обласна влада тільки набирають оберти, намагаючись вписатися в новий проект. Але медійні й суспільні майданчики відкриті. Для сигналів, коментарів, візитів, зустрічей... Площі й проспекти в тому числі. У масах броунівський рух, зумовлений тими ж таки страхами, який періодично розривається заїжджими вільними радикалами. З Москви. З Києва сюди ніхто не їде. 

У Києві в прямих ефірах прем'єр-міністр продовжує цинічно іронізувати на адресу "так званих масових протестів", ніби не розуміє, на якій пороховій бочці сидить. Зате це добре розуміють ті місцеві, які підтримали Майдан і чекають хоч якоїсь реакції Києва. Ну хоча б тому, що не можуть вийти з українським прапором на вже зайняту російським площу Леніна. Тому що всі запитання до влади тих, хто не приймає Майдану, автоматично переадресовуються до них. 

Приблизно з таким набором думок я, пробравшись опівночі крізь щити бійців ВВ, який уже раз дивлячись на вантажівки, обтягнуті колючим дротом і забиті сталевими листами вікна адміністрації, сиджу в черзі на прийомі до кабінету губернатора Сергія Тарути. Шкірою відчуваю необхідність говорити не про провокаторів, не про сепаратистів, не про плани Росії, а про причини того, що відбувається. Адже треба ж колись подивитися всередину себе й зрозуміти, чому ці дії зараз і тут можливі? Чому лягають на такий благодатний ґрунт? Що і де в нас зламалося?

 

Провина і незахищеність

— Сергію Олексійовичу, сьогодні ви не просто губернатор Донецької області, ви — головний комунікатор між регіоном і центральною владою. Скажу більше, між душами двох Україн — Західної і Східної. І ви не можете не відчувати, що річ сьогодні не тільки в запеклих сепаратистах і туристах-провокаторах з чужої країни, про яких твердить влада. Ще кілька тижнів Київ потримає голову в піску стосовно Півдня і Сходу, і сюди не треба буде вводити війська. Сам відпаде. 

— Знаєте, Інно, те, що Донбас переживає зараз, справді, варте того, щоб і ми з вами, і вся країна говорили про це відверто. Без штампів. Без ілюзій. Безумовно, вагома частина наших жителів, оперуючи поняттями "свій—чужий", давно має на увазі ідею справедливості та її прихильників. Тому й прийняла Майдан, в ідейному його прояві. Але є й інша, не менш вагома частина людей, яка в силу різних обставин і причин, у тому числі й лицемірства політиків, які грають на нашій неоднаковості на кожних виборах і в моменти політичних криз, залишається затиснутою в площині двох Україн. Звідси нерозуміння того, що відбулося і відбувається там — на Майдані і в Києві. Адже били на Майдані "своїх". Тому люди настрахані й "бандерівцями", і "Правим сектором". А коли люди налякані, то вони справді хочуть одного — щоб їх захистили. І вже повірте, якби з нами сусідив Ізраїль або Іран, то на площі Леніна просили б захисту в будь-кого з них.

— А ви, людина, яка, переконана, поділяє ідеї справедливості й позбавлена будь-яких шор, хіба не налякані бездіяльністю влади щодо мародерів зі зброєю, які вриваються в будинки в центральних областях? Хіба вас не бентежить, що міліція спокійно відпускає 37 молодчиків, які напали з автоматами на банк у Києві? Невже вам байдуже, що "свободівець" Мірошниченко, який побив голову НТКУ, так і не склав депутатського мандата? Хіба ви одержали відповіді на запитання, чому Олександр Музичко (він же Сашко Білий) не був заарештований ще місяць тому, відразу після шоу з автоматом у кабінеті прокурора? І вас зовсім не засмучує, що центральні, зауважу — українські, канали особливо не переймаються запитанням, чому лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош балотується у президенти, а його партія при цьому не має наміру роззброюватися? Відсутність у влади прямих відповідей на ці запитання — прямий сигнал Південному Сходу: боятися. Бо вона сама боїться? І хто тоді влада? І агресор Путін, від якого ви вирили рів на кордоні, тут при чому? 

— Щодо рову в нас був і є чіткий розрахунок — утруднити просування на нашу територію провокаторів. І якщо танк якось вирішить цю проблему за допомогою відповідних пристосувань, то легкові автомобілі й автобуси, які курсують біля кордону, навряд чи. І хоч би про що ми з вами сьогодні говорили, нам краще пам'ятати про це. Що ж до внутрішньої самооборони, то я така сама людина, як і всі інші, і, звісно, подібні факти мене також тривожать. Єдина причина, через яку я весь цей час утримувався від жорсткої риторики на адресу уряду, це
війна. Коли головне — не зашкодити. Насправді претензій і до внутрішньої, і до зовнішньої політики центральної влади достатньо. Ми виявилися не готові прийняти виклик Росії в Криму. 

— Але тепер ми зобов'язані бути готові до подібного виклику на Сході. Щоб заспокоїти людей, влада повинна дати перший чіткий сигнал: люди зі зброєю поза законом. З усіма жорсткими наслідками, що звідси випливають. Адже зрозуміло, що зброя, застосована на Майдані проти режиму, що зарвався, — ядерна. Від якої нам іще доведеться довго відходити, покладаючи квіти до могил Небесної сотні. І не треба плутати революцію з анархією та беззаконням. 

— Усі перелічені вами факти — зона відповідальності центральної влади. І вона зобов'язана дати сигнал безпеки всьому суспільству, а не тільки Південному Сходу. Що ж до ефективної роботи місцевих правоохоронних органів, то це, звичайно, залежить від керівників областей. І, розуміючи процеси, що відбуваються в країні, я відразу приділив силовикам особливу увагу.

— Хочете сказати, що донецька міліція віддасть життя за стабільність у регіоні? Щось на обличчях цих пацанів рішучості не видно. Та й під час відомих подій у Донецьку силовики були досить толерантні. Правоохоронна система принижена й деморалізована. Суспільна істерія, підігріта політиками і ЗМІ стосовно "Беркуту" (я не кажу про тих, котрі стріляли в людей) і бійців ВВ, по суті підірвала основи державності. Але ж треба визнати, що жертви режиму — обидві сторони. І протестувальники, і силовики. Останні, як і державні чиновники, у будь-якій країні світу апріорі лояльні до влади. А відповідальність за те, кого воно в цю владу приводить, лежить на суспільстві. 

— Безумовно, тотально звинувачувати силовиків — це неправильно. Вони підірвали віру в те, що люди в погонах повинні захищати закон. Отже, ми не змінили мозок справді прогнилої системи, а поламали ноги цілому державному інституту. Ми відверто говорили про це з силовиками. Тезу про те, чому одним можна трощити, ламати, захоплювати адміністративні будівлі, а іншим — ні, можна пояснити з погляду психології. Але з погляду виконання службових обов'язків вона неприпустима. Якщо хтось десь грабує і вбиває, то це не означає, що всі інші мають так робити. Тому, хоч би як складно було в цій ситуації, коли немає ніяких гарантій, зате постійно лунає слово "люстрація", треба стояти на боці закону. 

— Мені тут трапилася на місцевому сайті замітка, де голова Люстраційного комітету Єгор Соболєв, який побував у вас днями, радив, як правильно захиститися від люстраторів-самозванців, випадами яких кишать публікації в ЗМІ. Так от, виявляється, якщо до вас раптом прийдуть невідомі і жорстко вимагатимуть написати заяву про відставку, потрібно, цитую, "усміхнутися їм, напоїти чаєм і спробувати пояснити, що вони порушують закон". Як вам такий сигнал від влади?

— У мене є таке відчуття, що ми переживаємо зараз велику трагедію. І пов'язана вона з тим, що люди, активісти Майдану, переоцінивши власний рівень компетенції, прийняли запропоновані їм посади у владі. Все ж таки ключове завдання, якщо не місія, Майдану навчити людей налагоджувати мирні й дієві механізми громадського контролю за владою. Патріот — це не професія. Це стан душі й громадянська позиція, які цементують громадянське суспільство. Для того ж, щоб проводити люстрацію, мало дуже хотіти змінити державну систему, добре б іще й розуміти, як ця система працює і як їй не зашкодити. Огульний підхід і бажання всіх притягнути і покарати породжують іще більше внутрішніх страхів і тривоги. А отже — саботаж, лицемірство… Головне ж у нашій історії — змінити правила управління державою і змусити чиновників і силовиків їх дотримуватися. 

— Коли союзницькі війська в 1945-му вирішували долю переможеної Німеччини, точніше німецької державної машини, яка довгі роки обслуговувала нацистський режим, було прийнято безпрецедентне рішення: усім чиновникам залишили стаж роботи, зберегли пенсії, і багато хто залишився служити новій Німеччини. Ті, хто будував концтабори (!), керував військовою промисловістю, підвозив техніку й боєприпаси… Заради збереження державності. 

— Знання примножують скорботу… Ми в 2005-му боролися з корупцією і чистили державний апарат. У 2006-му,
2008-му, 2010-му… Вимили всіх носіїв інституціональної пам'яті. Верхівка мінялася. Система і принципи залишалися незмінними. Ну де ви бачили чесного губернатора за 500 євро, коли через нього проходять сотні мільйонів? Ми повинні прибирати функції, а разом із функціями — людей. Таким чином, кількість чиновників має різко зменшитися, а їхні зарплати й соціальні пільги повинні бути відчутними, щоб чиновник цінував свою роботу. Як у Європі, як у Грузії. Ну не можуть чиновники не красти, якщо ми збережемо їхній нинішній соціальний рівень. Стверджувати протилежне — популізм. У нас тільки на контрабанді щомісяця такі втрати, що ми могли б 10 років годувати всіх чиновників разом узятих. Відмовлятися від автомобілів — теж популізм. І Майдан повинен відрізняти його від реформ, а також знайти реальні механізми контролю за діями влади. Не один раз на місяць на вулиці, а щодня у процесі налагоджених суспільних систем. 

Повертаючись до силовиків, додам, що коли я представляв нового начальника управління міліції, то сказав, що захищатиму кожного міліціонера. Звісно, якщо будуть якісь доведені факти порушень, індульгенцій з мого боку не буде. Але апріорі — вони завжди праві. Бо перебувають на службі у держави. Не можна звинувачувати всіх огульно. Якщо зі Сходу — значить винен. Так ми втратимо Україну. 

Взагалі відчуття провини за злочини Януковича, нав'язане сьогодні Сходу, — досить небезпечне. Повірте, люди й так зробили висновки. Рейтинг Януковича тут почав падати відразу після розгону Майдану
30 листопада. І це треба розуміти й ураховувати. 

— Жінка в Макіївці поділилася переживаннями — коли дивилася по телевізору, як несуть труни із загиблими на Майдані, і ведучий увесь час говорив про владу-вбивцю, її єдиним бажанням було кудись сховатися, відгородитися, захиститися. Хоча щиро, як і будь-яка нормальна людина, співчувала і загиблим, і їхнім рідним. Це бажання сховатися від того, що відбувається сьогодні, тут посилюється. І не тільки в неї. 

— Кожна людина зараз переживає свою драму і свою історію пробудження. Хоч би де і хто жив, Майдан почав змінювати нашу свідомість. Нам іще доведеться пережити багато неприємних речей, влад, їхніх помилок... Проаналізувати й власні помилки, розслідувати злочини проти життя людей на Майдані і після Майдану — заради збереження держави й державності. Однак ми однозначно піднялися на вищий щабель. І тепер Україна повинна простягнути руку Сходу, якщо хоче його зберегти. Ми насправді постраждали від режиму більше за інших. Бізнес тут був завжди затиснутий жорсткіше, ніж будь-де: бий своїх, щоб інші боялися. Тут суми поборів для верхівки були значно вищими, ніж в інших областях. Наших людей тут кривдили, потім кинули, залишивши пораненими, і душа Сходу сьогодні панічно шукає відповідь на запитання — хто її захистить, хто їй допоможе.

Тому настрій усіх південно-східних областей сьогодні справді неоднозначний. Багато хто з людей бачить вихід у допомозі сусідів, котрі, як ми вже усвідомили, навряд чи відмовляться від можливості відкусити в і без того хворої і пораненої держави ще якийсь шматок. Вкладають сюди величезні гроші на підживлення провокаторів і підбурювачів. Тепер от закидають пробні камені — провести референдум про федералізацію і повернути Януковича. Тому, щоб склеїти рани Заходу і Сходу, зберегти країну, нам потрібні не тільки гідність, здобута на Майдані, патріотизм, що народився на знак опору агресії, а й глибинна толерантність Заходу і влади стосовно пораненого Сходу. Який, утім, повинен відповісти взаємністю. Іншого рецепта зберегти й вилікувати країну не існує. 

Бідність і економіка

— Сергію Олексійовичу, сьогодні на кухнях Сходу сперечаються сотні тисяч потенційних сепаратистів, які очікують іще одного ключового сигналу від нової влади: що буде з економікою регіону? Як вижити підприємствам, зав'язаним на Росію, без неї? Чи зможе кожна конкретна сім'я уникнути бідності? Шахтарські страйки в 90-х почалися, коли в холодильниках робітників зникла ковбаса, а в лазнях мило. Але ніхто сюди, крім люстраторів, не їде і не веде відкритої й чесної розмови з людьми. Жодних конгресів економістів, круглих столів, спільного національного плану. Міністр економіки Павло Шеремета, котрий відвідав Донецьк 20 березня, поки що перший і єдиний представник Кабміну, котрий зробив хоч якісь заяви із цього приводу. Однак його заклик до співпраці з Росією на тлі жорсткої риторики центральної влади і політиків стосовно дій Путіна в Україні, видавався, м'яко кажучи, непереконливим. 

— Безумовно, люди сьогодні в невіданні. І не знаходячи пояснень у влади, не до кінця розуміючи ситуацію в економіці, вони додумують її самі. Помічників намалювати картину олією з іншого боку — вистачає. Розпускають чутки про нібито невиплати заробітних плат, про якісь відрахування на потреби Майдану. Нічого цього, звісно ж, немає. Зарплати виплачуються вчасно, пенсії теж. Є деякі проблеми з реалізацією вугілля. Але це історія стара, пов'язана з кон'юнктурою на ринках. І ми її вирішуємо. Як і хочемо найближчим часом вирішити проблему відомих копанок, де жахливі умови праці, де люди повсюдно гинуть, а їхні тіла знаходять на дорогах, як нібито потерпілих у ДТП. Будуть закриті всі нелегальні об'єкти. А ті хазяї, які мають досить великі копанки, будуть зобов'язані їх зареєструвати як малі вугільні підприємства.

Паралельно запускаючи реформи і вживаючи антикорупційних заходів, ми вивільняємо досить великі обсяги коштів, які можна спрямувати на підтримку малозабезпечених верств населення. Плюс — максимальні преференції малому й середньому бізнесу. Ведуться переговори з великими компаніями, які готові вкладати кошти не тільки в економіку регіону, а й у тому числі і в соціальні проекти, у яких раніше влада була не зацікавлена. Йдеться також про розробку альтернативних джерел природного газу та ін. Необхідно максимально забезпечити умови для роботи в регіоні західних інвесторів. Уже в травні у нас відбудеться масштабний економічний форум. Ми опублікували програму економічних реформ у регіоні, де боротьба з бідністю і розвиток малого й середнього бізнесу — основні пріоритети. 

— Теми не нові. Влади завжди оперує схожими проектами й програмами. Діло за малим — їх виконанням. Наскільки активно ви заповнюєте вакуум інформації, що породжує чутки й недовіру? А головне, чим аргументуєте, що в умовах конфронтації з Росією вам вдасться ці проекти реалізувати?

— На жаль, до сьогодні мені доводилося більше уваги приділяти західним медіа. Журналісти, надивившись і наслухавшись страшилок на російських каналах, масово поїхали до нас. За день по вісім інтерв'ю. 

— Але у вас площа стоїть. Вам треба заспокоювати людей тут. 

— Буквально сьогодні ми організували прес-центр. Підсилили команду, яка найближчими днями допоможе нам налагодити тіснішу взаємодію з медійними й громадськими майданчиками. 

— Якої підтримки ви очікуєте від уряду? 

— Нам дійсно потрібні чіткі сигнали від влади про те, що наш регіон їй цікавий. Наші двері відчинені. Схід — це не тільки батьківщина й електорат Януковича і Партії регіонів, а насамперед мільйони людей, яких потрібно нарешті побачити за всіма політичними історіями й штампами і які сьогодні потребують підтримки й чітко окресленої перспективи. Люди повинні бачити не тільки плашку "Єдина країна" на екрані телевізора, а й себе в майбутньому цієї країни. Відчувати свою значущість і необхідність. У цьому й полягають основні принципи державної оборони Сходу. 

— Можете назвати прізвища державних чиновників, які, на вашу думку, своєю увагою і присутністю тут можуть реально заспокоїти людей.

— Донецьку, щоб понизити градус напруги в тих, хто хоче федералізації, як повітря потрібен Володимир Гройсман, який анонсував початок глибинної децентралізації влади. Всі владні, громадські й медійні майданчики для нього відкриті. Донецьк чекає прем'єр-міністра, який повинен чітко пояснити економічну, соціальну, інноваційну роль регіону в дорожній карті розвитку країни. І для цього не треба проводити восьмигодинні засідання Кабміну, абсолютно неефективні. Треба просто взяти й приїхати в Донецьк. 

— Хоча б для того, щоб пояснити людям, що київська влада не має жодного стосунку до того, що приватні підприємства — ті ж таки коксохіми Макіївки, наприклад, — масово відправляють робітників у безоплатні відпустки. А заодно й організувати з місцевими олігархами, які розчахнулися в шпагаті, мозковий штурм на тему "Як урятувати країну". Або Рінат Леонідович, який обіцяв вам свою підтримку якось дуже вже завуальовано виконує свою обіцянку? 

Річ у тім, що в Ріната Леонідовича справді немає чарівної палички для того, щоб змінити риторику влади або свідомість людей. Однак великий бізнес має велике бажання жити й працювати в стабільній країні й регіоні. Бізнес апріорі зацікавлений у розвитку регіону, в інвестиціях, у збільшенні нашого ВВП. У тому, щоб ми не реалізовували, приміром, 90 відсотків металургійної продукції за кордон, а хоча б половину споживали тут. Тоді виграють усі — Ахметов, ІСД, місцеві бюджети, люди. 

— Без Росії? 

— Ситуація в економіці Південного Сходу непроста. Криза охопила не тільки металургію й суміжні з нею галузі, а й машинобудування, яке досить добре почувалося. Своя економічна ситуація і в Росії. З одного боку, там давно існує протекціонізм для власного виробника, що зрозуміло. З іншого — енергоносії в них набагато дешевші й продукція конкурентна. Тому сьогодні ми не поставляємо в Росію не тому, що нам хтось не дає чи заважає — у нас ринок практично за всіма позиціями відкритий, а тому, що поставляти в Росію менш вигідно, ніж у далеке зарубіжжя. Тому в нас справді залишається залежність від російського ринку в машинобудуванні. Однак у важких галузях ми поступово переорієнтовуємося на інші ринки. 

— Де конкуруєте з тією ж Росією. І якщо стосовно неї буде запроваджено санкції, то наш виробник опиниться у виграші? 

— Доти, доки Росія не відповість симетрично й не закриє свої ринки. Питання в іншому. Російські компанії з самого початку мали кращу рентабельність і можливість доступу до дешевших довгих грошей з боку держави. Тому вони могли досить багато інвестувати, створювати чимало нових потужностей і тепер спроможні вільно компенсувати імпорт з боку України. Тобто, в нам у кожному разі попереду додаткова жорстка конкуренція. Навіть без війни. 

— З одного боку, коли я дивилася на піднесені обличчя людей у Георгіївському залі Кремля, то отримала відповіді на всі запитання, які мучать з дитинства, — і про те, як могли з'явитися Сталін і Гітлер, і як завдяки загальному потуранню можна було розв'язати війну й замучити мільйони людей. З іншого боку, будь-якому школяреві зрозуміло, що історично й географічно склалося так, що проблеми України завжди вирішуватимуться в трикутнику Україна—Росія—ЄС. Сергію Олексійовичу, чи правильну риторику обрала влада стосовно Росії з погляду державних інтересів? Може, треба бути хитрішими?

— Треба вмикати інтелект. Тоді як громадянин може говорити все що завгодно, людина, наділена владою, повинна висловлюватися в дипломатичній формі. Називаючи при цьому речі своїми іменами. У нас немає іншого сценарію, крім миру. І ми повинні це враховувати, паралельно обстоюючи свої інтереси в міжнародних судах. Ми ніколи не планували й не повинні планувати воювати. Ми маємо розвивати відносини. Насправді я мрію, щоб і Україна, і Росія були в Європі. Україна вже сказала своє слово. Тепер треба будувати країну. Таку, яка б перестала бути просто зручною для зовнішніх маніпуляцій територією, а стала самодостатньою державою, яку поважають і чиї інтереси враховують. Який шлях обере Росія — виключно її вибір. Однак її ризики, попри гаданий зовнішній тріумф, можливо, ще більші, ніж наші. Я за російський прапор в Україні, але на будинку якоїсь загальної економічної і партнерської місії. А не на будинку обладміністрації. Я так і кажу своїм нинішнім опонентам з різних проросійських рухів і організацій, що заповнили регіон.

— До речі, в Донецьку дуже мало державної символіки. Скрізь російські прапори й гасла. Страх перед Україною поки що сильніший, ніж страх за Україну. 

— От ми разом із вами працюємо над тим, щоб ситуація змінилася. 

— Сьогодні було засідання круглого стола, організованого громадськими активістами прямо в будинку обладміністрації. Політичні партії, громадські організації, експерти, журналісти... Навіть якісь помічники Авакова й Парубія приїхали. Говорили про те саме, про що ми зараз говоримо з вами. Про страхи й ізоляцію регіону. В усіх болить. Незалежно від того, за унітарну Україну він чи за референдум. Вас теж запрошували, але була якась молода дівчина з відділу внутрішньої політики. Мені здається, Сергію Олексійовичу, що треба використовувати кожен майданчик... 

— Це правда. Але тепер фізично я не можу бути на всіх майданчиках одночасно. Доводиться розставляти пріоритети. Можете бути певні, ми намагаємося працювати хоча б на 99% таких заходів. 

— Колючий дріт із вантажівками навколо адміністрації. Вам комфортно на тлі таких символів? Люди підходять, фотографуються і, практично не знаючи про ваші плани, роблять поспішні висновки. Мовляв, Тарута відгородився від народу...

— Це не моє рішення, силовики таким чином охороняють будинок — символ державної влади. Так, по-людськи мені це теж заважає. Я некомфортно почуваюся. Але водночас я не можу сказати "приберіть", бо сам просив їх забезпечувати порядок. 

Держава і нація 

— А яку державу ми взагалі сьогодні будуємо? Ви вже розумієте?

— Справедливу. Унітарну. Децентралізовану. За рівнем економічного розвитку, якості життя й демократичних свобод, можливо, орієнтовану на Польщу. Яка повинна вмістити в собі компроміс між Заходом і Сходом. 

Схід має намір працювати на цей компроміс. Тепер до влади в регіоні прийшли заможні люди, яким якщо й треба шукати можливість заробити, то тільки для регіону. Ми знаємо, як і що треба робити. Я погодився працювати тільки на умові, що сам формую команду. І нині я сам її формую. Пропускаючи повз вуха дзвінки численних прохачів з Києва щодо якихось їхніх протеже. Мені тепер ніхто не заважає. Процес децентралізації влади вже розпочався. Сьогодні в мене є підтримка всіх політичних і бізнес-еліт регіону. Єдине, чого ми потребуємо, — підтримки центральної влади й усієї України, щоб нам повірили люди. І якщо нас почують, то за півроку ви Донбас не впізнаєте. 

— Тобто олігархам на посту губернатора відвели півроку? 

— По-перше, я ніколи не був під владою і не використовував її для збагачення. ІСД ніколи нікого не обманював. Ми завжди з усіма розраховувалися. Ми вклали в економіку України вдвічі більше, ніж заробили прибутку. Тому я не олігарх, а великий бізнесмен. На цьому етапі — кризовий менеджер. 

— Якби ви опинилися кризовим менеджером на самому верху, то якими б нитками зшивали країну, забезпечуючи компроміс між Заходом і Сходом?

—Насправді все просто й одночасно архіскладно. За ці три місяці Україна, по суті, сформувала дві складові національної ідеї, на якій нам і треба будувати свою країну. Це справедливість — за неї стояв Майдан у Києві, і єдність — за неї тепер повинна стояти вся країна. Як результат, з'явився прямий громадський запит на лідера, здатного поєднувати в собі ці дві складові. Не оглядаючись назад, не сперечаючись про національних героїв і пам'ятники. У політичної нації вони можуть бути різні. І це питання вирішить децентралізація. Кожен має право покладати квіти до того пам'ятника, який стоїть на його рідній вулиці. Не зависаючи на рівні критиканства влади, треба будувати справедливу і єдину країну. Дати можливість підняти голову Сходу, на сьогодні більш пораненому, більш ураженому, зробити його своїм союзником. Насправді це програма переможця на президентських виборах, можливо, тільки на наступних. Тому що вмістити в себе цю ідею слід щиро. Бути її ментальним носієм. Інакше люди не повірять. А для цього потрібен час. 

На рівні регіонів і областей теж маємо працювати. Співпрацювати економічно, обмінюватися студентами, ярмарками, виставками, робити одне одного багатшими духовно, культурно. Адже ми всі однаково стомилися від влади, від несправедливості, від маніпуляцій на наших відмінностях. Ми стали громадянами. І тепер треба формувати активне громадянське суспільство, яке б не час від часу на Майдані критикувало або скидало владу — це шлях до повного краху нашої державності, а через самоорганізацію, громадські ради й інші, давно відомі в Європі, інструменти реально владу контролювало. 

 

…Крапка. Стрічка новин. Влада звинувачує "Правий сектор" у провокаціях. Аваков у блозі звітує про третю версію вбивства Музичка, народ розколовся на тих, хто за продовження революції, і всіх інших... Насправді Майдан розколовся. На безліч реальностей, яких ми раніше, з різних причин не помічали або не хотіли помічати. Той, хто стояв за ідею, на ній і стоїть. Хто за владу — там і сидить. Хто по дорозі скидав пам'ятники, так і петляє. Хто робив ставку тільки на автомат — з ним і йде.

Країна розбилася на друзки. Хоч як дивно, нині Схід їй потрібен як ніколи. Поранений, деморалізований, з рабською психологією, з відсутністю ініціативи і... як там іще ми звикли про нього писати? Але такий, який глибоко розмірковує над тим, що відбувається. Він потрібен тепер як маркер. Центр і Захід повинні зрозуміти, що Схід — це яскрава обмежувальна лінія, що показує нам — усі тим, хто тут живе, де прірва. З її махновщиною, грабежами, лінчуваннями й самосудами. Не зрозуміємо, зірвемося разом зі своїми пістолетами, автоматами, потиличниками, Заходом і Сходом. У небуття. Під російський, чи який там іще, каблук, як нам напророкував Жириновський. Краще зупинитися і збирати ці гострі уламки в єдине ціле. Руками й душами тих, хто не зрадив ідею. Уявіть собі, не гребуючи посильною допомогою тих, хто все ще ділить портфелі й потоки. Переоберемо — і підуть. Але не прощаючи тим, хто продовжує маніпулювати нашими страхами й підштовхувати Україну до прірви. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво