Привілей демократичного світу - Внутрішня політика - dt.ua

Привілей демократичного світу

19 січня, 18:42 Роздрукувати Випуск №2, 20 січня-26 січня

У США ухвалено нову Стратегію національної безпеки.

© The White House / Flickr

Адміністрація Дональда Трампа поставила рекорд зі швидкості підготовки Стратегії національної безпеки. 

Починаючи з 1986 р., коли Конгрес США зобов'язав президента щорічно готувати такий документ, жодна адміністрація не те що не робила це щорічно, а навіть не встигала підготувати стратегію в рік інавгурації. З урахуванням формування команди, що розтягнулося до весни минулого року, включаючи зміну радника президента з національної безпеки, який відповідає за процес підготовки стратегії, часу на підготовку було зовсім мало. 

18 грудня минулого року Дональд Трамп оприлюднив документ перед публікою і телекамерами. Це теж новація. Попередники Трампа не завдавали собі клопоту особистою презентацією.

Значення оприлюднення в США документів у кілька десятків сторінок, назва яких починається словами "Стратегія національної безпеки" (далі можливі варіанти, які акцентують "дух часу"), не слід перебільшувати. На ухвалення рішень вони мають лише опосередкований вплив. Швидше, ухвалені рішення легалізуються у вигляді політичного документа, який дає розуміння їхнього сенсу в рамках єдиної стратегії. 

Сенс її публічного формулювання полягає в наданні цілісності діям виконавчої влади у сфері національної безпеки. Чималою мірою формулювання стратегії забезпечує згуртування команди, відповідальної за політику безпеки, якщо йдеться про нову адміністрацію. 

Оприлюднена в грудні Стратегія національної безпеки США готувалася, як і належить за традицією, під керівництвом радника з національної безпеки Герберта Макмастера (який змінив Майкла Флінна, невдовзі після призначення скомпрометованого російським слідом), командою на чолі з його заступником Діною Павелл, двома ключовими учасниками якої були представники академічного середовища — Надя Шедлоу (їй пророкують найближчим часом місце Павелл) і Сет Сентер. Зрозуміло, текст проходив погодження у причетних до безпеки міністерствах і агентствах, погляди й пріоритети яких різняться. Дивно, що документ був підготовлений так швидко. 

Представлена Дональдом Трампом Стратегія — уже 17-та з 1987 р. У середньому за минулий час стратегії формулювалися раз на два роки. Тільки в поодиноких випадках вони спричиняли політичний та академічний переполох. 

Стратегія національної безпеки Дональда Трампа, що має нехай не в назві, але у вступі підзаголовок "Америка передусім", ажіотажу не викликала, проте й не пройшла непоміченою. Переполох можуть викликати документи, які розкриють зміст стратегії в конкретних додатках. Можна нагадати, що на черзі оприлюднення, можливо уже в січні, огляду ядерної політики США. 

Правильна традиція і хибна теорія 

Представляючи Стратегію, Дональд Трамп відзначив її "принциповий реалізм". Підтвердити або спростувати задекларовану реалістичність може тільки час. З тексту судити про це неможливо, він досить традиційний для таких документів. З першого ж погляду на документ впадає в око насамперед понижений рівень оптимізму. Цим Стратегія Трампа подібна до першої Стратегії президента Джорджа Буша-молодшого, оприлюдненої після терактів 11 вересня. Але тривожність та алармізм зовсім не обов'язково свідчать про реалістичність політики. 

Документ виявився набагато більш традиційним, ніж можна було очікувати, при цьому — досить глибоким, щоб можна було говорити про важливу еволюцію підходів США до забезпечення національної безпеки. У Стратегії 55 неповних сторінок (трохи більше, ніж звичайно), п'ять розділів (цілком традиційно), які визначають чотири її опори та їхній регіональний вимір. Тож — опори:
1. "Захист американського народу, батьківщини та американського способу життя"; 2. "Сприяння процвітанню Америки"; 3. "Збереження миру через силу"; 4. "Просування американського впливу". 

Дональд Трамп заявив про революційну новацію — прирівнювання економічної безпеки до національної, що відображено в другій опорі. Це, як мінімум, перебільшення. 

Названі опори відображають корінні інтереси США один до одного з тим, як їх уже впродовж десятиліть подають в академічній літературі та політичних документах. Назви змінюються, але зміст корінних інтересів постійний: суверенітет, процвітання, зовнішня безпека та просування американських цінностей. Існують різні погляди на те, чи є останнє самостійним корінним інтересом — чи тільки похідною від зовнішньої безпеки. Але в цілому кореляція структури корінних інтересів США зі стратегією Трампа очевидна. 

Корінні інтереси не змінюються, але еволюціонують інтереси другого порядку. Змінюється практика національної безпеки, причому не настільки рішуче, як часто обіцяють твіти американського президента — і це досить несподівано. Змінюється теорія, яка лежала в основі численних попередніх стратегій, причому також у неочікуваному аспекті. Піддано ревізії теорію демократичного світу, сформульовану ще Еммануїлом Кантом і покладену в основу побудованого західними країнами світового порядку.

Основний постулат цієї теорії, який у сучасному звучанні декларує те, що країни ліберальної демократії не воюють між собою, не ставиться під сумнів. Але названо помилкою багаторічну самозаспокійливу віру в неминучість демократичного світу: "Починаючи з 1990-х років США ... виходили з того, що демократичний світ неминучий, ...вважали, що ліберально-демократична взаємодія може фундаментально змінити природу міжнародних відносин і що суперництво одного раз поступиться місцем мирній взаємодії". 

Нова ситуація вимагає від США переосмислити політику останніх двох десятиліть, яка "базувалася на припущенні, що залучення противників та їх включення в міжнародні інститути й глобальну комерцію може перетворити їх на добросердних а́кторів і партнерів, що заслуговують на повагу. У більшій частині, це припущення виявилося помилковим". 

Нові суперники

Зазначена теоретична помилка коштувала США появи двох суперників — Китаю і Росії, — цінності й інтереси яких, як з'ясувалося, несумісні з американськими, і до суперництва з якими США виявилися неготовими. Спроби поширити на них переваги відкритих демократичних систем призвели лише до того, що ці країни, внутрішньо не пов'язані демократичними правилами, отримавши доступ до західних ринків, технологій та інформації, вивчивши вади демократичних систем, почали їх свідомо й послідовно руйнувати. 

Переведення Китаю і Росії з партнерів у суперники є, мабуть, головною маніфестацією нової стратегії. 

До Китаю і Росії вже не можна застосувати колишні принципи відкритості, властиві внутрішньому устрою демократичного світу. Спроби залучити їх у західну систему не змінили природи цих країн. Вони поки ще не вороги. США мають намір підтримувати з ними стратегічні відносини (маючи на увазі баланс ядерних сил). "США шукатимуть у відносинах із суперниками сфери для кооперації, але з позиції сили", домігшись, щоб американські збройні сили не мали собі рівних і були повністю інтегровані з іншими інструментами сили, а також із силами союзників. 

Крім суперників, Стратегія ідентифікує також і ворогів. До останніх зараховано ворожі режими, такі як КНДР та Іран, названі "бичем сучасного світу", а також "транснаціональні загрозливі групи", до яких віднесено екстремістські й терористичні організації. З ворогами США не шукають сфер для кооперації і не підтримують стратегічного балансу. До них застосовують доступні методи впливу з метою усунення загрози. 

Слово "гібридний" не згадується в жодному вигляді. Але те, як описано дії Китаю, Росії, КНДР, Ірану й терористичних організацій, цілком відповідає визначенню гібридної агресії: "Вороги і суперники стали вправні в діях нижче порога відкритої війни на межі порушення міжнародного права... Вони використовують витончені політичні, економічні та військові компанії, які комбінують окремі акції. Вони терплячі й послідовні в нагромадженні стратегічних переваг... І в міру визнання цих переваг, що здобуваються поступово, формується новий статус-кво". 

Нова Стратегія визнає, що США виявилися не готовими до того типу ідентифікованого, але не названого гібридного суперництва, яке ведуть Китай і Росія. Але Стратегія обіцяє, що США підвищать рівень гри, щоб захистити свої інтереси й зміцнити цінності, у тому числі створивши інструменти стримування у всіх доменах, у яких діють суперники і вороги, а не тільки в ядерній сфері. 

Хоча згадування звичного для України виразу "гібридна агресія" у новій Стратегії США немає, є інший цікавий з погляду теорії та практики міжнародних відносин термін — "економічна агресія". На цей термін раніше можна було натрапити тільки в поодиноких спробах академічного теоретизування. Нині він може стати частиною політичного лексикону. 

У Стратегії термін "економічна агресія" згадується двічі, без розкриття змісту, але з явним посиланням на поведінку Китаю. Все-таки новий термін можна визначити від протилежного. Судячи з контексту, "економічна агресія" пов'язана з "нечесними торговельними практиками" і належить до дій, які протилежні "економічним відносинам, заснованим на чесності, взаємності та щирому сповідуванні правил".

Якщо концепція розвиватиметься, можлива "війна термінів". Китай і Росія порозуміються між собою і з багатьма авторитарними країнами, щоб оголосити "економічною агресією" американські санкції, які в новій Стратегії трактуються як один з легальних інструментів просування американських цінностей і захисту людської гідності. 

Багатополярні барикади 

Нова Стратегія США не робить різниці між ревізіоністськими Китаєм і Росією, ворожими КНДР та Іраном і терористичними групами в одному ключовому вимірі. Усі вони — по інший бік від США, їхніх союзників і партнерів у "політичному змаганні між тими, чиїм вибором є вільні суспільства, і тими, хто обирає репресивні системи". Це не війна, а саме змагання, яке США мають намір вести з позиції сили. 

Узагалі, змагання — головний мотив Стратегії і, ймовірно, той фільтр, через який адміністрація Трампа бачить мир. Це слово разом із синонімами з'являється в тексті 75 разів, тоді як слово "агресія" — 12 разів, "війна" — 10. 

Багато країн можуть самі вирішувати, який бік барикад у глобальному змаганні вони хочуть зайняти у відносинах зі США. Картина світу не чорно-біла. Між ворогами і союзниками США багато градацій — партнери, аспіранти, суперники. Підходи до різних країн, швидше, індивідуальні, ніж узагальнюючі. Є й поки ще не названі півтони. 

В останньому розділі Стратегії, де розкривається її регіональний контекст, міститься безліч згадувань країн без позначення їхнього статусу або тільки з непрямим натяком на цей статус. Україна згадується лише один раз, разом із Грузією, як жертва російської агресії. Та й більшість країн Західної Європи згадані лише один раз у контексті хвилі терактів. Велику Британію згадано двічі, Австралію тричі, Японію чотири рази, Індію та Пакистан по вісім разів. 

Але жодна з країн не зрівняється з Китаєм, згаданим 38, і Росією, згаданою 25 разів, у більшості випадків разом ("Китай і Росія"), причому ніколи — у позитивному контексті. 

Цитованість країн і регіонів у новій Стратегії не означає позитивної уваги. Вона має досить віддалену кореляцію з економічною та військовою потугою країн. У позитивному контексті згадуються Індія, Японія, Австралія та Канада, остання лише один раз, але — позитивно. Неочікувано добре згадуються Філіппіни й Таїланд (неочікувано для тих, хто стежить за світовими подіями через російську стрічку новин). НАТО згадано багато разів і в цілому позитивно, з тією ремаркою, що позитиву буде більше, якщо союзники збільшать витрати на оборону. 

Узагалі, чесний з погляду Стратегії підхід до міжнародних організацій полягає в тому, що вплив США на ухвалення рішень має бути пропорційний їхньому військовому та економічному внеску у виконання цих рішень. У ЄС у сенсі цитування в Стратегії Трампа справи гірші — і згадувань менше, і контекст невиразний, ніби є проблеми з чесністю торгівлі. Все-таки сам факт того, що Росія бачить у НАТО і ЄС загрозу, зміцнює переконаність США, що Росія — суперник з несумісною системою цінностей. 

У країнознавстві, запропонованому Стратегією Трампа, несподівано на перше місце поставлено "Індійсько-Тихоокеанський регіон". У цьому регіоні розташовані відразу дві проблемні для США країни — Китай і КНДР. Європа наступна — вона важлива як економічний партнер та інвестор в американську економіку, США її захищатимуть від російської агресії, зміцнюючи НАТО. 

На Близькому Сході США діятимуть, виходячи з підтвердженого останніми подіями факту, що ізраїльсько-палестинський конфлікт не є головною проблемою регіону. Про це не сказано, але з цього випливає, що визнання Єрусалима столицею Ізраїлю жодним чином не підірве Близький Схід, нових загроз не виникне. 

У Південній і Центральній Азії вітається посилення впливу Індії як противаги Китаю, і засуджується надання Пакистаном території для терористичних організацій. Пролунав небезпечний для цієї країни сигнал: США висловили надію, що Пакистан залишається надійним управителем свого ядерного арсеналу, причому без згадування симетричної проблеми арсеналу індійського. 

У Західній півкулі проблемою для США залишаються Куба й Венесуела, у тому числі через китайське й російське втручання. В Африці одна з головних проблем — китайська експансія. 

У котрий уже раз у Стратегії повторено, що лідерство США забезпечується прикладом власного успіху, а не нав'язуванням американського способу життя. Але тепер не тільки нав'язування, а навіть передчасне запрошення приєднатися до демократичного світу оголошується небезпечним. Претенденти мають цього щиро захотіти й докладати зусиль для зближення. Підтримка з боку США цього зближення можлива, але платити лише за декларацію бажання американські платники податків не будуть. Утім, як випливає зі Стратегії, обставини й причини надання підтримки можуть бути різними. 

Демократичний світ, якщо "принциповий реалізм" нової Стратегії США підтвердиться, може виявитися ексклюзивним клубом, захищеним зрослою військовою потугою США та їхніх союзників, які володіють "енергетичним домінуванням" (одна з новацій Стратегії) і особливою спроможністю технологічного та економічного розвитку. 

У Стратегії згадується Інноваційна база національної безпеки. Про те, що це таке, — інформації мало, але російському президентові про це вже доповіли, і він докладно розмірковував, у тому числі у зв'язку із цим, про агресивність нової американської Стратегії на нещодавній передвиборній зустрічі з редакторами російських друкованих ЗМІ. 

Суперництво західного демократичного світу, не згаданих у тексті китайського "Один пояс — один шлях" і російського "русского мира" не може бути, відповідно до Стратегії, рівним з моральної точки зору, тому що "не може бути моральної рівності між націями, які дотримуються верховенства права, наділяють правами жінок, поважають індивідуальні права, і тими, що озлобляють і пригнічують своїх людей".

Елітаризм демократії в американському стратегічному баченні не зник. Останніми роками він був не без успіху оскаржений Китаєм і Росією, які проштовхали власні моделі існування. Закриваючи блага демократії для тих, хто її відкидає, адміністрація Трампа ставить питання стратегічного змагання руба: переможе найсильніший. Тепер суперникам США доведеться доводити, наскільки самодостатні їхні альтернативні моделі розвитку. 

Поява нової Стратегії національної безпеки США — одна з тих подій, які через відсутність скандальності легко губляться за потоком твітів американського президента. Інформаційний галас навколо екстравагантних заяв Трампа в соціальних мережах не має вводити в оману. Під брижами його поверхні течуть потужні потоки політичного стратегування. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво