Плавучий авіаносець Крим - Внутрішня політика - dt.ua

Плавучий авіаносець Крим

20 листопада, 2015, 21:39 Роздрукувати Випуск №44-45, 20 листопада-27 листопада

Можемо констатувати: повзуча мілітаризація півострова, яка супроводжується протестами з боку США, НАТО й України, перейшла у відкриту стадію , що ні в кого на сьогодні не викликає глибокої стурбованості. Тому дисбаланс сил у регіоні продовжує кренитися далі, а Росія облаштовує військову базу з урахуванням усіх необхідних факторів.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Перетворення Кримського півострова на велетенську військову базу ("отсель грозить мы будем миру"), прогнозоване DT.UA ще в перший місяць після його окупації, мало регулярне підтвердження й викликало публічні протести у відповідь та стурбованості з боку Заходу і самої України. 

"Ми спостерігаємо в Криму істотні зміни в частині озброєнь, які там розгортаються. Зенітні системи контролюють приблизно половину Чорного моря, а ракети класу "поверхня-поверхня" покривають його цілком. Ці системи озброєння перетворили Крим на могутній плацдарм, який забезпечує проекцію сили в регіоні", — говорив у лютому ц.р. командувач сил НАТО в Європі Філіп Брідлав, і аналітики ще тоді констатували зміну балансу сил у регіоні. 

Відтоді військове угруповання РФ у Криму значно приросло новітнім озброєнням. Судячи з відкритої інформації, процес модернізації помітно прискорився останніми місяцями і збігся з нарощуванням військової присутності РФ у Сирії. Восени на озброєння Чорноморського флоту надійшли нові винищувачі Су-30СМ, здатні застосовувати високоточне озброєння класу "повітря-повітря" та "повітря-поверхня". Із восьми нових винищувачів створено ескадрилью. У листопаді ЧФ поповнили два нових малих ракетних кораблі "Серпухов" і "Зеленый Дол", які щойно пройшли держвипробування. Кораблі такого класу не надходили на ЧФ із 2002-го. І вперше за 20 років флот отримав на озброєння нову субмарину (першу з шести закладених підводних човнів третього покоління). У жовтні Центр далекого космічного зв'язку під Євпаторією отримав п'ять нових зразків озброєння (не називаються), а на наступний рік із нього анонсовані сеанси керування космічними апаратами. 

І що прикметно: останнім часом мовчать про стурбованість наростанням мілітаризації анексованого півострова наші західні партнери, а також немає реакції перших осіб самої України. Що не може бути простим збігом із таким самим наростанням участі Росії в сирійському конфлікті. Песимісти знаходять у цьому підтвердження побоюванням, що Україну і/або Крим "обміняють на Асада". "Це гонка озброєнь і початок Афгану-2 для Росії", — запевняють оптимісти й конспірологи, які вірять у таємний план втягування Путіна в непосильні для економіки Росії військові витрати. 

Однак, безперечно, важливо, що тим часом регулярно звучать незмінні заяви західних лідерів: санкції з Росії остаточно будуть зняті тільки з поверненням Криму Україні. 

Проте можемо констатувати: повзуча мілітаризація півострова, яка супроводжується протестами з боку США, НАТО й України, перейшла у відкриту стадію, що ні в кого на сьогодні не викликає глибокої стурбованості. Тому дисбаланс сил у регіоні продовжує кренитися далі, а Росія облаштовує військову базу з урахуванням усіх необхідних факторів. 

Один із них — цивільні теж повинні ходити в ногу і, бажано, мовчки. Вголос можна (у сенсі, треба) — злагоджено й на команду. Зачистка від інакодумства, вільних ЗМІ та всіх неблагонадійних (етнічні українці й кримські татари — насамперед), розпочата з перших днів окупації, з початком сирійської кампанії Путіна не могла не проявитися в пошуку "ісламських терористів" на території Бази. Кейсові кримінальні справи, за якими вже півтора року російські спецслужби пакують неблагонадійних, поповнилися "справою хізбів" — підозрюваних в участі в організації Хізб ут-Тахрір, яка в Росії визнана терористичною. Перша партія фігурантів — четверо жителів Бахчисарайського району. В Україні, як відомо, немає списку терористичних або екстремістських організацій, але до діяльності прихильників Хізб ут-Тахрір СБУ завжди була уважна. Судячи з усього, "напрацювання" службістів-зрадників знадобилися. 

Ще один істотний "побічний" ефект для Криму від сирійської кампанії Росії — нове осмислення розхожої фрази, яка масовано вживлялася пропагандою в уми жителів "півострова, що повернувся в рідну гавань": "Зате в нас не стріляють!". Так, у Криму не стріляють — але кримчани гинуть. Офіційної інформації, скільки військовослужбовців із Криму повернулося в цинкових трунах, немає. Але форуми сповнені обговорень, у тому числі й тієї обставини, що у "відрядження" до Сирії насамперед посилають колишніх українських військових, які перейшли на службу в російську армію та ЧФ. Що логічно, погодьтеся, — схильні до зради не особливо цінуються. 

Кількість кримчан, які загинули в Сирії, озвучує українська військова розвідка. 

20 жовтня прес-служба ГУР Міноборони України повідомляла, що з Сирії в Севастополь доставлені тіла 26 загиблих військовослужбовців зі складу 810-ї окремої бригади морської піхоти Берегових військ ЧФ. Раніше добровольча сотня "Крим" (полк "Дніпро-1") на своїй сторінці в соцмережі, з посиланням на очевидця похорону в Севастополі, повідомляла, що з Сирії доставлено тіла 10 загиблих севастопольців. Офіційного підтвердження цієї інформації ми не знайшли, отже підсумовувати ці цифри поки що підстав не бачу. 

Тим часом у Генштабі ЗСУ DT.UA підтвердили інформацію, поширену в Мережі, з посиланням на анонімне джерело, що в Сирії загинув командир 102-го загону спеціального призначення ВМФ РФ капітан другого рангу Володимир Жук. 

До окупації Криму цей офіцер був відомою ЗМІ особою, командиром 801-го окремого загону боротьби з підводними диверсійними силами та засобами ВМС України. З весни 2013-го керував новоствореним Центром антипіратських операцій, який готував військових моряків для спільних дій із підрозділами НАТО і ЄС у складі коаліційних сил із проведення операцій з морського перехоплення. Одне слово, можна сказати, наближав український флот до стандартів НАТО...

Мабуть, коли щось у цій історії наразі й нагадує Афган, то це замовчування загибелі "інтернаціоналістів" у Сирії. Втім, є сторінка й свіжіша — загибель російських військових "відпускників" у війні проти України, кинутих у безіменних могилах у донецькому степу або без військових почестей похованих на батьківщині. 

Це Росія, якої кримські військові-зрадники не знали або не хотіли знати. Вони, як і більшість тих, хто тріумфував після приєднання Криму до Росії "без єдиного пострілу", раділи зарплатам і пенсіям, що виросли в рази, причетності до "великої країни з великою історією", не замислюючись, якою мізерно маленькою може там бути людина. Росія, в яку вони потрапили, зовсім не схожа на ту, яку вони уявляли. 

Не належу до тих, кого тішать пости в соцмережах про погіршення життя "кримнашів", не марную час на спостереження за рівнем протверезіння від чаду пропаганди та рівнем готовності "повернутися". З однієї простої причини. Крим має бути повернутий, безвідносно до бажання більшості населення, бо його анексія була незаконною і є наслідком окупації. З людьми потім розберемося. Більше того — не Крим має повернутися в Україну, як люблять казати наші політики, а Україна має повернутися в Крим. І робити це потрібно було вже вчора, не відкладаючи на післязавтра, в надії, що "кримське питання" знову спливе в міжнародному порядку денному. (Хоча почасти я можу погодитися з президентом Порошенком із приводу того, що Захід повинен зробити більшу частину роботи. У здачі Криму "без єдиного пострілу" — провідна роль його. За неї вдячно сховалися наші слабкі лідери). 

З початку окупації Криму помічено: чим довше нерішуча, непрофесійна влада відтягує момент прийняття рішення (здавалося б, очевидного, оскільки законом визначеного), тим складніше потім цю проблему вирішувати. Не розсмоктується. Навпаки — нескладених пазлів на столі більшає. Вони виникають, як монстри в комп'ютерній грі, — ви їх, здавалося б, ущент, але крок-другий уперед — і вони тут як тут, а "життів" у вас стає дедалі менше. Все, колись недороблене, обов'язково вилізе боком, стукне по голові або контрольно вистрелить у спину. Власне, вся історія анексії Криму — яскраве цього підтвердження, і розпочалася вона не в лютому 2014-го, а на світанку нашої незалежності, коли підписувалися договори про розподіл Чорноморського флоту СРСР і базування ЧФ РФ у Криму та Севастополі. Договори, яких ніколи не виконувала російська сторона. Ми рік у рік, раунд за раундом домагалися елементарного — інвентаризації земель та об'єктів, зайнятих орендарями, які не погодилися підписати жодного договору оренди. Цей запобіжник нашої незалежності і безпеки продавався за політичну підтримку Кремля, прив'язувався до ціни на газ, до доступу наших товарів на російський ринок, заставлявся під кредити... Свого флоту ми не будували. Не будуємо його й тепер — як і раніше, ремонтуємо старі кораблі. На "Ленінській кузні", природно. Морські піхотинці стали сухопутними — тримають напрям у зоні АТО. 

Тим часом Росія стрімко нарощує свій військово-морський потенціал, структура якого, як вважають експерти, свідчить про підготовку до наступальних дій. З ким сьогодні воює Росія — відомо... 

Недавно адмірал Ігор Кабаненко нагадав історію з відродженням військово-морського флоту Великобританії часів прем'єрства Черчілля: "Там теж були великі проблеми, але Черчілль сказав, що повільне будівництво есмінців — це як розведення повільних скакунів". 

Експерти запевняють, що, попри бідність бюджету, в України є все для того, аби швидко відродити ВМС. Набір можливостей — від закладання своїх кораблів (кожні, максимум, рік-півтора має виходити новий корабель середнього класу) до договорів лізингу з західними партнерами. Інакше що є реформа військового флоту, якого, практично, немає? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво