Післямова - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Післямова

31 жовтня, 2014, 21:50 Роздрукувати

Так, є час, коли більшість громадян брехню не тільки не заперечують, а й заохочують. Це час виборів. Але під час кампанії затребуваний специфічний варіант брехні, брехні обачної, брехні в математично розрахованій пропорції. Тобто передвиборних обіцянок. Це працювало завжди. Спрацювало й цього разу. Більш-менш несподіваними можна вважати конкретні результати окремих учасників. Але сам механізм досягнення успіху звичний — мішок із грішми, телевізор і вдало вибрана технологія.

Можете зі мною посперечатися, але і перший, і другий Майдани були передусім різкою реакцією на безпардонну брехню. Не осмисленим протестом проти деспотії, не прагненням негайно відновити справедливість і не матеріалізованою образою, породженою крахом ще однієї мрії. А власне рефлекторною відповіддю на брехню. І не просто брехню (бо до неї всі давно звикли), а брехню очевидну, образливу, хамську, дратуючу. Іншими смислами, значно важливішими, протести наповнювалися потім. Але першопричиною було, як на мене, саме це. Коли кілограми бюлетенів не криючись знищували або фальшували, а очевидне публічно й голосно заперечували. Коли довго й захоплено обіцяли асоціацію з Європейським союзом, а затим пішло повідомлення у витонченому стилі Миколи Яновича — "Да па-ашли вы..." Коли методично змолотили на Майдані сплячу дітвору, а потім подали це як акт самозахисту. 

У цьому й полягає відмінність двох результативних акцій протесту від безлічі нерезультативних, досить масштабних і суто локальних, спланованих і спонтанних, "ідейних" і "проплачених". Надмірна брехня можновладців на перевірку виявлялася мало не головним двигуном української політики. Двигуном внутрішнього згорання брехунів. 

Так, є час, коли більшість громадян брехню не тільки не заперечують, а й заохочують. Це час виборів. Але під час кампанії затребуваний специфічний варіант брехні, брехні обачної, брехні в математично розрахованій пропорції. Тобто передвиборних обіцянок. 

Це працювало завжди. Спрацювало й цього разу. Більш-менш несподіваними можна вважати конкретні результати окремих учасників. Але сам механізм досягнення успіху звичний — мішок із грішми, телевізор і вдало вибрана технологія. Деталь, що підкреслює ефективність такого набору засобів, — очевидний неуспіх політичних партій. Тобто сил, які (хай і з поправкою на місцеві умови) хоч якось відповідають цій назві. Формування з певною ідеологією, якоюсь історією, умовними традиціями, такими-сякими оргструктурами й відносною кількістю стабільних, а не ситуативних прихильників, опинилися в лавах лузерів. Винятком, що лише підтвердив закономірність, стала "Батьківщина", яка зачепилася за бар'єр. 

Однією із запорук успіху стала стримана брехня в пропаганді й нестримна — у контрпропаганді. Трибунні борці з олігархією заходять за гроші олігархів і заводять людей олігархів. Ті, хто здав Крим і проспав початок війни на Донбасі, безсоромно примірять камуфляж щирих захисників територіальної цілісності. Палії й спонсори війни надриваючи зв'язки ратують за мир. Ті, хто обіцяв "жити по-новому", суворо відповідно до старих схем "зливають" округи і "здають" комісії.

Ок. Мети досягнуто. Милим брехунам саме час зупинитися. Невідповідність між словами і справами часто суспільством сприймається інакше після закриття виборчих дільниць. Часткова невдача пропрезидентського блоку — цього свідчення. Аванс, щедро виданий електоратом Петру Олексійовичу 5 місяців тому, він не відпрацював. Обіцянки не вилилися у практичні результати — в ініційовані ефективні реформи, гучні кримінальні справи, переконливі кадрові призначення, осмислені зовнішньополітичні кроки. Бажаного миру (головної "фішки" літньої кампанії) не досягнуто, хіба що перемир'я. А багато тих, хто ще не втомився стежити за новинами з зони так званої АТО, не готові називати події в Донецькому аеропорту, під Дебальцевим, Пісками, в Маріуполі й на 32-му блокпосту (доки він існував) навіть перемир'ям. Відтак, пропрезидентська сила, що небезпідставно вважалася фаворитом, отримала приблизно удвічі менше від очікуваного. 

До 26 жовтня Порошенко був загальнонаціональним лідером. Більше половини голосів, відданих за нього, давали право таким його вважати. Авансом. Можна було перетворити аванс на капітал. Але Петро Олексійович віддав перевагу зміцненню влади, а не зміцненню державності. Він усе поставив на вибори. Тому так уперто уникав самої думки про запровадження воєнного стану, во ім'я цього АТО так і не було назване війною, а перемир'я — назване почесним миром. Заради цього він погодився на фактичне визнання бойовиків переговірною стороною, заради цього пішов на закон "про особливий статус самоврядування" для неконтрольованих Києвом територій. Відсутність масштабних бойових дій на час проведення парламентських виборів — мета, за яку Банкова була готова платити. Чи все ми знаємо про "ціну питання"? Які ще обіцянки залишилися за кадром? Заплющити очі на проведення незаконних виборів у т.з. "днр" і "лнр"? Направляти кошти з держбюджету на потреби де-факто окупованих територій? Пересунути демаркаційну лінію? Забезпечити для Росії коридор у Крим? Гіпотез і спекуляцій на цю тему безліч, але найближчим часом у нас буде шанс переконатися, які з версій виявляться правдою. Бо вибори вже скінчилися. А тишу "замовляли" тільки на час виборів.

Так, Порошенко, ймовірно, опиратиметься на найбільшу фракцію у ВР. За рахунок "мажоритарників", чимало яких — банальні попутники, що при будь-якому режимі охоче липнуть до влади. Але завдання зміцнити владу, спробувати сформувати власну більшість і поставити під контроль владу виконавчу виявилося для президента непосильним.

Стратегічні прорахунки можна було компенсувати вдалими тактичними кроками, але нічого оригінальнішого за "Час єднатися" придумати не вдалося. Без пояснення, з ким і в ім'я чого, слоган не допоміг. Тема "миру" вдруге поспіль багатого електорального врожаю не дала. Не отримавши жаданих "списочних" 40—45%, Порошенко не просто погіршив свої шанси в переговорах про коаліцію та майбутній уряд. Порошенко перестав бути загальнонаціональним лідером. Навіть авансовим. Менше 22%, відданих за його іменний блок, перетворили його на "одного з". Всього за
5 місяців. 

Якщо Петра Олексійовича підсумки виборів дуже засмутили, то Арсеній Петрович із товаришами переживають природне в таких випадках запаморочення від успіхів. Настільки сильне, що перший номер "Народного фронту" з ходу дозволив собі трохи більше зневаги до проекту пропрезидентської коаліційної угоди, ніж це допускав здоровий інстинкт самозбереження. Давши привід навіть тим, хто голосував за "сильну команду", почасти засумніватися в щирості передвиборних розказок про "єдність" і "домінування державних інтересів". 

По-хорошому, прем'єр мав би розділити з президентом відповідальність за незроблене і зроблене не так. Ні реформ, ні боротьби з корупційними схемами, ні забезпечення армії. Певною мірою спитати з глави Кабінету слід навіть суворіше. Оскільки при владі перебував довше, важелів владного впливу (через відновлення в лютому дії Конституції-2004) формально мав більше. Але населення в такі тонкощі не заглиблюється. Традиційно очікування в нашій країні пов'язують із президентом. "Фронтовикам" Яценюка ця ментальна особливість підсобила. Часткове розчарування в президенті примусило шукати нового рятівника. Глава Кабінету на цю роль підходив найкраще. Спроба зрозуміти, чому його вважають "сильним прем'єром", особисто для мене закінчилася невдачею. Аргументи, які найчастіше наводили запитувані, — "говорить переконливо" і "гроші на Заході вибиває". Слово "вибиває" вживалося часто і було логічним продовженням словосполучення "переконливо говорить". Тобто у багатьох є міцна переконаність, що умовний Гройсман, Пинзеник чи якийсь Кінах, опинившись на місці Арсенія Петровича, грошей би не "вибивав". Та обставина, що Заходу з його прагматичних міркувань вигідно, аби наша економіка не навернулася остаточно і ми мали чим платити росіянам за газ, — до розрахунків не береться. Запитання, чому такий пробивний прем'єр не зміг добитися, наприклад, нормального забезпечення учасників АТО (а це, до речі, компетенція Кабміну, хто не знає) залишилося без відповіді. Як і запитання про фінансову систему, роботу митниці й залізниці, енергозбереження та багато іншого. У кожному разі, добрий оратор і слухняний передавач чужих грошей — мабуть, не найкраща характеристика для буцім сильного прем'єра-реформатора.

Але на чолі Кабінету Арсеній Петрович, швидше за все, залишиться. І не тільки завдяки успіху на виборах. У збереженні його статусу частково зацікавлений Захід. Він для них уже знайомий і зрозумілий "передавач грошей", навіщо марнувати час на навчання нового? Крім того, у Берліні й Вашингтоні не хочуть нових політичних чвар і нової монополізації влади в Києві. Порошенко та Яценюк в одній упряжці їм вигідні — з одного боку, муситимуть домовлятися, з іншого — будуть контролерами один для одного. 

Навряд чи тексти проектів коаліційних угод від президента і прем'єра варті пильного аналізу. По-перше, поки що — це лише протоколи про наміри, які уточнюватимуться. Бажано шляхом компромісу, з урахуванням побажань усіх учасників. По-друге, коаліційна угода — не так самодостатній правовий документ, як ритуальна грамота, що освячує формалізацію більшості та формування уряду. По-третє, жодної коаліційної угоди буква в букву ніхто не дотримувався, і навряд чи ще одна буде винятком. Додамо тільки, що в жодному у разі текст такого договору не повинен писатися на Банковій і суперечити законодавству. Маємо і те, й інше. Сподіватимемося, тимчасово. 

Інтерес президента до силового блоку очевидний. Його можливості взяти під контроль економічний блок (за умови союзу з Яценюком) очевидно ускладнені. Петро Олексійович не може не розуміти, що доступ Арсенія Петровича до ресурсів здатен зробити прем'єра ключовою фігурою. На яку орієнтуватимуться багато депутатів, незалежно від партійної приналежності. До якої липнутимуть олігархи, незалежно від раніше даних обіцянок. Усім відомий зв'язок Яценюка з Ахметовим і Коломойським побоювання гаранта тільки посилює. Але Порошенко розуміє й інше: отримавши всю владу, керівник Кабміну може нею захлинутися. Війну й кризу ніхто не скасовував. Жадібності ніхто не вилікував. Тому президент (станом на сьогодні) готовий поступитися багатьом "хотілкам" майбутнього партнера із владної коаліції. Бери й роби. А потім пояснюй, чому не зміг. 

Імовірність того, що БПП і НФ виявляться соратниками по коаліції, висока. По-перше, і президент, і прем'єр мусять зважати на громадську думку, а більшість як тих, хто проголосував за "фронтовиків", так і тих, хто підтримав "єднальників", чекають від своїх обранців саме цього. По-друге, ні Петро Олексійович, ні Арсеній Петрович не хочуть поступатися владою . Питання тільки в тому, що розуміти під владою. Яценюк хоче отримати повновагий доступ до коштів, тому йому потрібен економічний і енергетичний блок. І задля цього він, здається, готовий поступитися спочатку заявленими претензіями на посади спікера та міністра внутрішніх справ. Порошенко, розуміючи, що в Яценюка сьогодні козирів на руках більше, вважає, що єдиний спосіб тримати у вузді союзника — контроль над силовим та правоохоронним блоком. Прокуратура, СБУ, МВС і антикорупційні органи — ось що наразі має стати для нього головними інструментами реальної влади. Як він ними розпорядиться — питання. Прокуратура при Яремі виявилася такою ж безпорадною, як армія при Гелетеї. Втрата прокуратурою загального контролю послаблює її політичну ефективність об'єктивно. В нових умовах основним важелем впливу мають стати органи протидії корупції. Антикор може й повинен стати хардкором. Питання — для кого. Для всіх? Для противників? Чи залежно від ситуації? Гірший варіант, коли ця система стане "дозвільною": цього — садимо, цьому — вибачаємо, цьому — дозволяємо, але беремо на гачок. Ризик такий є. Якщо інтереси влади в Порошенка, як і раніше, домінуватимуть над інтересами держави. 

Одна з головних проблем Порошенка — очевидний кадровий голод. Або невміння організувати кадрову політику, кому як більше подобається. Ярема, що успішно завалив роботу на чолі ГПУ, сьогодні розглядається як потенційний глава МВС... Гройсман, якого Петро Олексійович із задоволенням посадив би в крісло прем'єра, сьогодні — головний кандидат на посаду спікера. Не для нього, по-моєму, робота. Але з кадрами біда. 

Чи можливий варіант, що НФ і БПП не опиняться в одній зв'язці? Можливий. Петро Олексійович обережно зондує ймовірність формування більшості без Яценюка, з активним залученням у процес "радикалів", "Самопомочі" та "Батьківщини", мажоритарників. Але не віддавати ж посаду спікера Ляшку, а посаду прем'єра — Тимошенко? Своєю чергою, гінці від НФ акуратно цікавляться готовністю, прости Господи, "Опозиційного блоку" створити широку коаліцію "Захід—Схід". Останній варіант видається занадто вже екзотичним, і, думаю, такий зондаж проводять виключно з пізнавальною метою. Хай там як, мало хто прогнозує майбутній коаліції (у будь-якому форматі) довге життя. 

Так звані нові обличчя — окрема історія. Точніше, нова сторінка історії нашого парламентаризму. Громадських діячів і журналістів уперше залучали (інколи — й вербували) у таких масштабах. А реальних у нас досі взагалі не було. Їх не так багато, щоб істотно змінити обличчя вищого законотворчого органу країни. Але достатньо, щоб не дозволити їх не помічати. Вони не структуровані, не мають необхідного досвіду, різною мірою залежні й по-різному мотивовані, що не дозволяє говорити про них як про окрему силу. Відверті кар'єристи, талановита обслуга, переконані ідеалісти, щирі бунтарі, хитруни, які здаються простодушними, і ті, хто просто не знайшов у собі сил відмовитися, — у цьому середовищі всіх потроху. Як вони поведуться — загадка навіть для тих, хто ініціював і обґрунтовував для них запрошення. Чи багато їх пройде через спокусу грішми й посадами? Наскільки легко дадуть себе використати більш досвідченими? Як швидко зрозуміють, де пролягає межа між партійною (цеховою) солідарністю і зрадою? Скільки їх навчаться бодай читати закони, за які треба буде голосувати? 

Наївно було б перебільшувати їхній вплив на настрої в політичному органі, який живе своїм окремим життям. Але їхня поява по-своєму значуща. Очевидна брехня саме в їхньому виконанні сприйматиметься гостріше. Вона буде брехнею очевидною, образливою, хамською. Тією самою, яка викликає протест. Рефлекторний. Різкий. Масштабний. 

Пам'ятайте про це. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18-19, 19 травня-25 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво