Паравоєнний стан - Внутрішня політика - dt.ua

Паравоєнний стан

15 грудня, 2018, 11:40 Роздрукувати Випуск №48, 15 грудня-20 грудня

З боку влади ми бачимо лише нагнітання пристрастей і панічних настроїв.

© Василь Артюшенко, DT.UA

У дебатах, запроваджувати чи не запроваджувати воєнний стан, найжирнішу крапку поставив президент країни, він же гарант Конституції, він же за сумісництвом верховний головнокомандувач, він же головна особа, яка несе відповідальність за безпеку і оборону України.

І якщо спочатку в більшості наших співвітчизників анонсована П.Порошенком загроза прямого вторгнення з боку Російської Федерації викликала відчутну тривогу, то вже до появи в офіційних ЗМІ третього за рахунком варіанта президентського указу про запровадження воєнного стану, затвердженого через два дні після позачергового засідання Верховної Ради, почало складатися враження, що громадянам країни, як і народним депутатам, відвели роль глядачів у шоу Трумана за участі очільника держави, одночасно присутнього в цьому дійстві як актор і режисер.

Чи варто говорити про професіоналізм головного спікера, якщо в щирості його слів засумнівалися навіть депутати з найближчого президентського оточення, обмеживши воєнний стан 30-ма днями і територією десяти областей? Хоча з погляду юриспруденції є сумніви в наявності повноважень у Верховної Ради обмежувати законодавчим актом територію, де запроваджується воєнний стан, без цієї позиції в указі президента.

Єдине, про що хотілося попросити президента, його оточення, військове командування, а також органи державної та виконавчої влади, — перестаньте генерити фейкову новинну стрічку й поверніться до виконання своїх обов'язків щодо реальної підготовки армії, економіки й цивільного населення до адекватних і достатніх дій для запобігання зовнішній агресії та її припинення.

Матрицю дій органів виконавчої влади й військового командування в умовах воєнного стану детально описано в документах оборонного планування, хоча й складається враження, що наші державні мужі цих документів не бачили. А тому, не розкриваючи державної таємниці, нагадаємо їм деякі їхні обов'язки.

Ставка більша за життя!

З огляду на те, що більшу частину аргументів для обґрунтування необхідності запровадити воєнний стан президент озвучив під час усіляких заходів і ток-шоу, пошлемося на деякі публічні висловлювання П.Порошенка. Виявляється, Петро Олексійович прагнув, цитую: "…захистити українського воїна. Захистити законодавчо, надавши йому право застосовувати зброю за межами операції Об'єднаних сил, де зброя застосовується на підставі закону про деокупацію Донбасу. Захистити його конституційно". Цілком серйозний намір! Однак у статті 10 цього ж закону зазначено, що в разі розширення збройної агресії Російської Федерації за межі Автономної республіки Крим і міста Севастополя, Донецької і Луганської областей для її відбиття й стримування в будь-який час і на будь-якій частині території України залучаються й використовуються сили й засоби, передбачені цим законом. І ніхто не обмежує можливості збройних сил і створених відповідно до закону збройних формувань використовувати зброю і своєчасно реагувати на російську агресію. А тому основний аргумент президента для запровадження воєнного стану просто відпав.

Аналіз здійснюваних у цей час силовими структурами, міністерствами й відомствами заходів щодо запровадження й забезпечення режиму воєнного стану взагалі наштовхує на думку, що українські чиновники не відчувають наростання загрози російської агресії і не дуже поспішають реалізувати указ президента про запровадження воєнного стану.

Так, голова Верховної Ради підписує закон про затвердження цього указу через два дні через після ухвалення парламентом, після повернення із закордонної поїздки. Ще через шість днів у Міноборони збирається комісія для підготовки проекту плану виконання президентського указу, що його лише 5 грудня 2018 р. затвердили на засіданні Кабінету Міністрів.

Фінальний акорд у запровадженні воєнного стану виконав уряд, який своїм розпорядженням від 12 грудня ц. р. дав йому зелене світло, затвердивши власний план проведення згаданих заходів, щоправда, навіть не заморочуючись тією обставиною, що минула майже половина строку, відведеного парламентом на підготовку до відбиття широкомасштабного вторгнення російського агресора на територію України.

Така "неквапливість" КМУ — це неприпустима в нинішніх умовах недбалість, демонстрація недовіри до президента чи дрімучий непрофесіоналізм? Я все-таки схильний вважати, що остання обставина може бути в цьому ряду визначальною.

Нагадаю прем'єр-міністрові, що в березні 2014 р. міністр КМУ О.Семерак, котрий тепер охороняє довкілля, своїм наказом ліквідував у секретаріаті уряду сектор мобілізаційної роботи, фактично завершивши розпочате 2010 року урядом М.Азарова знищення системи керування мобілізаційною підготовкою, мобілізації національної економіки та життєзабезпечення населення в умовах особливого періоду. Може, тому в Кабінеті Міністрів не знають, що для особливого періоду є розроблений у мирний час типовий план запровадження й забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, для уточнення показників якого достатньо кількох годин, а не 15 діб, як у нашому випадку.

Навіть якщо воєнний стан запроваджується на якійсь частині країни, то в мобілізаційних заходах беруть участь усі органи державної і виконавчої влади, незалежно від їхнього місцезнаходження. Вся машина державної і виконавчої влади була зобов'язана запрацювати як годинник, забезпечуючи збройні сили всім потрібним для відбиття агресії, завантажуючи заводи й підприємства оборонними замовленнями, одночасно забезпечуючи підтримку життєздатності населення. Чи збігається телевізійна картинка напруженої підготовки до російської агресії, яку демонструють нині різні військові чини, з реальним станом речей? Якщо ситуація в цій сфері до кінця наступного тижня кардинально не зміниться, то на порядку денному постане питання про неспроможність військово-політичного керівництва країни організувати захист територіальної цілісності та суверенітету України. 

Змарнував президент країни ще одну унікальну можливість — обкатати в умовах воєнного стану колегіальний орган військового керівництва обороною держави, можливість створення якого передбачено в новоспеченому Законі "Про національну безпеку". У Законі "Про оборону" цей орган називався Ставкою верховного головнокомандувача. На сьогодні частину функцій колегіального органу військового керівництва обороною взяв на себе створений при Міноборони Координаційний центр взаємодії органів виконавчої влади і військового командування. Якісь пункти керування і ще оперативна група, які забезпечують військово-політичне керівництво, керують поставками озброєнь і військової техніки, а також забезпеченням матеріальними ресурсами. Весь цей управлінський конгломерат нібито повинен оперативно розв'язувати проблеми, які ставлять перед Міноборони військове керівництво, військове командування і Генеральний штаб. Доцільність створення такої структури в Міноборони практично повністю перекреслює спроможність самого військового відомства як центрального органу виконавчої влади й органу військового управління забезпечити свої прямі функції як у мирний час, так і під час особливого періоду.

Лікнеп для воєнного стану на регіональному рівні...

Ніяк не можу погодитися з президентом, що воєнний стан не торкнеться жодної цивільної людини. Ще й як торкнеться! Це передусім стосується не обмеження прав цивільного населення, а, навпаки, захисту наших цивільних прав із забезпечення особистої безпеки. А для цього не треба змушувати начальника генерального штабу з указкою виходити на ток-шоу і демонструвати місця зосередження військовослужбовців і техніки біля українського кордону. Інформаційний ресурс слід зосередити на інформуванні населення про дії при воєнному стані. Людям потрібні докладні пояснення: Куди йти? Де пункти збору? За яким сигналом? Де лікарі? Що з собою брати? Де продукти? Де бомбосховища? Цивільне населення треба готувати до дій в умовах воєнного стану і в разі агресії! Найелементарніше питання — робота систем оповіщення в цих умовах. Є впевненість, що за відсутності мобільного зв'язку й телевізійного сигналу система оповіщення населення може функціонувати?

Ще один істотний аспект забезпечення режиму воєнного стану в регіонах України — організація територіальної оборони. Прямий обов'язок президента країни — здійснення стратегічного керівництва територіальною обороною. Нагадаю верховному головнокомандувачу, що докладний алгоритм дій у цій ситуації розписано в секретному указі президента №406 від 23 вересня 2016 р. Один з пунктів передбачає видавання відповідних директив щодо розгортання територіальної оборони для забезпечення правового режиму воєнного стану, прикриття важливих об'єктів і забезпечення стратегічного розгортання військ. Можна хоча б на деяких напрямках можливого нападу противника спробувати реалізувати цей алгоритм, опрацювати схему управління та координації дій основних сил і підрозділів територіальної оборони? До речі, на ухвалення РНБО рішення і доведення до уряду показників матеріального, фінансового, кадрового, організаційного забезпечення розгортання територіальної оборони відводиться не більше доби з моменту запровадження режиму воєнного стану.

А як в умовах зовнішньої агресії надаватиметься медична допомога військовослужбовцям і населенню? Хоч одну спробу розгорнути територіальну госпітальну базу МОЗ зробив?

Чи переведено систему державних резервів на функціонування в умовах воєнного стану? Чи зможуть іще не розкрадені підприємства Держрезерву України забезпечити, якщо буде потреба, населення першочерговими продуктами? Чи спроможна державна машина за тиждень, що залишився, відновити або хоча б частково поповнити, якщо буде потреба, військові, оперативні, стратегічні запаси (ПММ, ліки, продукти тощо). Зрозуміло, що в умовах війни оперативно закупити й транспортувати потрібні ресурси надзвичайно складно. А який стан речей із матеріальними цінностями мобілізаційного резерву? Чи завершено їх інвентаризацію, чи вже в засіках нічого не залишилося? Судячи з того, що уряд не дуже поспішає розглядати питання додаткового фінансування й перерозподілу коштів державного бюджету на забезпечення режиму воєнного стану, то, цілком імовірно, реальних дій у цьому плані чекати не доводиться.

Про воєнний стан для урядових чиновників...

Єдиний, хто з державних мужів спокійно ставиться до запровадження воєнного стану, це прем'єр-міністр В.Гройсман. Або щось знає, або не усвідомив серйозності загрози повномасштабної агресії з боку Російської Федерації. А як же ще оцінити його слова про те, що режим воєнного стану може бути достроково припинений?

То виходить, країна за рекордний час устигла підготуватися до російської агресії, а економіка України готова до переходу на функціонування в умовах особливого періоду?

Прямий обов'язок уряду — уточнити й скорегувати мобілізаційний план країни, а також мобілізаційний план національної економіки з урахуванням того, що воєнний стан запроваджується в десяти областях України і що відомі передбачувані напрямки нападу з боку противника. Зрозуміло, вже має бути зверстаний і бюджет країни на особливий період.

Невже уряду невтямки, що в цей час весь оборонно-промисловий комплекс слід перевести на роботу в умовах особливого періоду? Не окремі оборонні підприємства в десяти областях, а всі підприємства України! Не може функціонувати Харківський бронетанковий завод у режимі воєнного стану, а постачальники комплектуючих в інших регіонах — в умовах мирного часу. Всі ці підприємства у виробничих ланцюгах потребують технічного прикриття й посилення їх охорони. Такої ж охорони потребують і всі найважливіші об'єкти інфраструктури (мости, шляхопроводи, військові склади, аеропорти, гідровузли, атомні станції тощо).

Особливої перевірки потребує система керування національною економікою в умовах воєнного стану. Більшість заміських і заглиблених пунктів керування органів виконавчої влади України будувалися ще в часи СРСР, а тому висока ймовірність того, що Росія передусім завдасть удару саме по цих пунктах для дезорганізації функціонування уряду країни. Я не кажу вже про стабільне функціонування систем життєзабезпечення цих об'єктів, наявність продуктових запасів, засобів особистого захисту, а головне — зв'язку. На ці цілі в державному бюджеті завжди виділялися мізерні кошти.

Ще одне найважливіше завдання — місця розосередження і шляхи евакуації населення. Ці заходи проводяться як на територіях, де запроваджено режим воєнного стану, так і на територіях прилеглих і віддалених регіонів країни.

Про бойову готовність телевізійних екранів...

Судячи з масової появи на ефірах високопоставлених військових чиновників і президента, Ставку верховного головнокомандувача все ж таки створено, і вона переміщається по різних телестудіях.

Під час привітання десантників очільник держави заявляє, що вирішив передислокувати "десантно-штурмові війська на найнебезпечніші місця вздовж лінії нашого кордону для посилення оборонних можливостей". Дивно, що П.Порошенкові ніхто не підказав, що такі підрозділи використовують у дещо інших цілях.

Можливо, створення вищого колегіального органу військового керівництва обороною держави дозволило б уникнути таких не зовсім коректних заяв. Очільник держави зобов'язаний здійснювати стратегічне керівництво ЗСУ, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами через Генеральний штаб ЗСУ, видаючи накази і директиви про приведення ЗСУ у вищий ступінь бойової готовності, організації та ведення територіальної оборони для забезпечення правового режиму воєнного стану, часткового або повного стратегічного розгортання ЗСУ, проведення часткової або повної мобілізації тощо.

Як на мене, незайвим було б ініціювати звернення до країн-партнерів, насамперед НАТО і ЄС, щодо постачання в найкоротші строки ЗСУ критичних видів озброєнь та військової техніки (ОВТ), товарів подвійного призначення (засобів протиповітряної оборони, літаків, засобів зв'язку, розвідки, РЕБ тощо) за номенклатурою, визначеною Генеральним штабом.

А ще реально, а не формально привести армію в повну бойову готовність із призовом на весь період дії воєнного стану, а не на одноденні збори, військовослужбовців резерву першої оперативної черги в частини й підрозділи постійної готовності, сили спеціальних операцій десантно-штурмові війська, частини й підрозділи розвідки, РЕБ, зв'язку.

Обґрунтованість запровадження воєнного стану могло б підтвердити й рішення повернути в Україну військовослужбовців і ОВТ, що перебувають за кордоном. Одночасно відкликати військовослужбовців з відпусток і зупинити планове звільнення з лав ЗСУ.

Органи військового управління всіх рівнів і частини постійної бойової готовності вже сьогодні слід доукомплектувати особовим складом і ОВТ до штатів воєнного часу.

Якщо буде потреба — вивести частини постійної бойової готовності ЗСУ в райони зосередження, наближені до районів можливих бойових дій і розпочати підготовку до застосування за призначенням.

А ще оголосити призов військовослужбовців резерву й військовозобов'язаних для комплектування частин і підрозділів територіальної оборони, а не для короткострокових зборів.

Якщо в резервному фонді бюджету є невитрачені кошти, уряд повинен невідкладно ухвалити рішення про збільшення фінансування армії та правоохоронних органів не через перерозподіл фінансового ресурсу між програмами Міноборони за погодженням з урядом, а за рахунок додаткового виділення коштів з резервного фонду Кабміну, або терміново внести зміни до закону про держбюджет.

Хоча б у деяких районах країни слід призначити військово-цивільні адміністрації для перевірки їх ефективного функціонування в умовах воєнного стану.

У цій статті викладено лише деякі аспекти кризового реагування на головну загрозу — ймовірність широкомасштабної агресії Російської Федерації проти України. На жаль, з боку влади ми бачимо на сьогодні лише нагнітання пристрастей і панічних настроїв, а не адекватних заходів для захисту нашої з вами безпеки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
Випуск №14, 13 квітня-19 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво