Останнє турецьке попередження

Збивши російський бомбардувальник Су-24 біля турецько-сирійського кордону, турки зламали роками усталену в НАТО, та й у всього Заходу, традицію поведінки з Кремлем.

У Москві вже звикли до того, що саме російське керівництво встановлює правила гри у відносинах з сусідами, погрожуючи їм "іскандерами" і порушуючи їхній повітряний простір, розв'язуючи війни та окуповуючи землі суверенних держав. Адже хто захоче зв'язуватися з ядерною державою, на чолі якої президент, що виріс на законах пітерського підворіття? От Захід і був для Кремля нерішучим слабаком, здатним лише на висловлення "глибокого занепокоєння".

Не очікували в Москві силової відсічі й від Туреччини, що перебуває в перманентній внутрішньополітичній турбулентності і переживає труднощі в економіці. Попередження Анкари, що збиватиме російські літаки, коли ті порушуватимуть турецький повітряний простір, у Москві сприймали як блеф. Бо що таке кілька кілометрів вторгнення на чужу територію порівняно зі спільною боротьбою проти терористів?

Ракета турецького F-16 розвіяла ілюзії російського керівництва. Як і міф про те, що Туреччина на генетичному рівні страшиться Росії. Анкара виявилася готовою піти на конфлікт з Москвою, продемонструвавши, що рубежі рідної країни священні й для турків. Але щоб дати команду вистрілити по російському літаку, потрібна неабияка мужність. Як виявилося, Реджеп Ердоган, котрий пройшов школу стамбульських вулиць, її має.

Проте чи тільки заради захисту свого повітряного простору від вторгнення чужих літаків, вантажених бомбами, Анкара різко підняла ставки в близькосхідній грі, та й у всій світовій політиці? Показове ураження країною - членом НАТО військового літака ядерної держави загрожує наслідками, серед яких криза у двосторонніх турецько-російських відносинах - це ще не найбільш катастрофічний результат.

Наслідки лякають багатьох і в Старому Світі, і в Новому. Хоча НАТО офіційно й підтримало Анкару, не у всіх столицях країн - членів альянсу вітають рішучість турецьких військових захищати рубежі своєї країни. У деяких з них, як і у Вашингтоні, вважають, що Туреччина "надто різко відреагувала на те, що видається порівняно несерйозним порушенням її повітряного простору".

Однак в Ердогана - свої міркування. Наївно пояснювати причину рішення збивати російські літаки лише інстинктами альфа-самця, який захищає свій ареал проживання.

Тривалий час у Москві не без підстав вважали, що Ердогану нема куди подітися, окрім як зближатися з Росією. З одного боку, авторитарні методи правління багаторічного турецького лідера, що знаходять розуміння в Кремлі, викликають відторгнення у Брюсселі. А переговори про членство країни в ЄС зайшли у глухий кут і призвели й до "заморозків" на євросоюзівському напрямку.

Крім того, за роки правління Ердогана в Анкари неабияк зіпсувалися відносини з Тель-Авівом і Вашингтоном, де дуже недолюблюють турецького президента. Розбіжності зі Сполученими Штатами посилили й суперечності в поглядах на операції проти "Ісламської держави": Анкару часто звинувачують у тому, що вона підтримує ІД заради того, щоб зламати режим Башара Асада і не допустити об'єднання сирійських курдів та створення ними автономії або держави.

З іншого боку - економічні інтереси Туреччини в Росії. Російський ринок - один з основних для турецької сільськогосподарської продукції і товарів легкої промисловості, а росіяни становлять чималу частину відпочивальників на курортах Анталії. Бажання швиденько посісти на російському ринку ніші, звільнені від європейських товарів, переважили почуття солідарності з кримськими татарами. Власне, торгівля багато в чому й визначила те, що Туреччина не приєдналася до санкцій проти РФ, хоча Ердоган і заявляє про українську належність Криму і готовність обстоювати права й інтереси кримських татар.

У відносинах Анкари і Москви накопичувалися проблеми, а протиріччя поглиблювалися. Зовнішнім проявом цього стали червневі переговори турецького і російського президентів у Баку: Р.Ердоган, роздратований черговим запізненням
В.Путіна, хотів залишити зал переговорів, і тільки завдяки зусиллям С.Лаврова вдалося уникнути конфлікту.

Хоча Анкара й стурбована зростанням російської військової могутності в Криму, не ця проблема визначає турецько-російські відносини. Одними з ключових є розбіжності щодо сирійської кризи: Москва і Тегеран підтримують Башара Асада у війні з опозицією, Анкара ж домагається, щоб він пішов з посади.

Відносини серйозно погіршилися після того, як Кремль під приводом боротьби з тероризмом вирішив втрутитися в громадянську війну в Сирії і почав бомбардувати повстанців, які воюють проти режиму Асада. Більшість цих опозиційних груп підтримує Туреччина. У тому числі й туркоманів (сирійських туркменів), які не раз ставали жертвами авіаударів росіян.

Дії Кремля, що різко наростив свій вплив у регіоні, викликають в Анкари і роздратування, і побоювання. По-перше, коаліція за участі Москви, Тегерана й Дамаска суперечить інтересам Туреччини. По-друге, ініційована росіянами антитерористична коаліція за участі країн Заходу не задовольняє Анкару: її ігнорують у цій комбінації. Загалом, дії росіян загрожують підірвати турецькі позиції у Близькосхідному регіоні.

На цьому тлі нинішнього літа почалося зближення Анкари й Вашингтона. Його проявом став приліт додаткових американських літаків F-16 на військово-повітряну базу "Інджирлик", а також угода про створення зони безпеки в районі турецько-сирійського кордону. Крім того, Туреччина, яка болісно ставиться до військової активності курдів, спокійно відреагувала на підтримку американської авіації курдів-єзидів, які відвоювали в ІД важливе місто Синджар в Іраку.

Важко сказати, чи прораховувала Анкара стратегічні й тактичні наслідки від свого рішення збивати порушників повітряного простору, чи це рішення ухвалювалося під впливом переважно емоційних факторів. Але, збивши російський бомбардувальник, Туреччина голосно заявила про свою присутність у регіоні, змушуючи Росію зважати на себе. І тепер російські військові двічі подумають, перш ніж почнуть, щоб помститися, збивати турецькі літаки з С-400 у небі над Сирією: Ердоган заявив, що коли подібне трапиться, то Анкара вважатиме це агресією.

Та й для союзників у НАТО значущість цієї країни зросла. Тепер Анкара може бути впевнена, що без неї нової антитерористичної коаліції не формуватимуть. А на позицію Туреччини щодо курдського і будь-якого іншого питання відтепер зважатимуть.

У цьому протистоянні перший раунд залишився за Ердоганом. Росія так хотіла повернути міжнародні відносини XIX-XX ст., але виявилася зовсім не готовою до того, що отримає відповідь тією ж мовою. Як зазначає відомий американський військовий теоретик Едвард Лютвак, "щоразу, наражаючись на опір, Росія не лізла на рожен, а відступала".

Емоційна реакція Путіна, котрий назвав дії турків "ударом, який нам завдали у спину поплічники терористів" і пообіцяв, що це матиме серйозні наслідки для відносин Росії і Туреччини, говорить про те, що Кремль прагне максимально помститися за падіння свого престижу. І якщо масштабний воєнний конфлікт між країнами виключений, то невеликі зіткнення в Сирії цілком можливі. Але Росія не обмежиться лише новими авіаударами по сирійських туркменах та обстрілами вантажівок з турецькою гуманітарною допомогою для сирійців.

Через кілька годин після того, як було збито Су-24, російські пропагандисти розгорнули бурхливу кампанію в мас-медіа. Після американців, грузинів і українців тепер у російських громадян з'явився новий зовнішній ворог - турки. "Агресія Туреччини проти Росії" дає Кремлю змогу вкотре мобілізувати населення на підтримку Путіна й відвернути увагу від проблем у російській економіці.

"Турки знищили наш літак, ми знищимо їхню економіку, особисто я більше в Туреччину - ні ногою", - подібні до цього повідомлення почали з'являтися в Twitter і Facebook уже над вечір у вівторок. Минулого четверга ці заклики були оформлені дорученням Дмитра Медведєва уряду розробити "комплекс економічних і гуманітарних заходів". А міністр економічного розвитку Олексій Улюкаєв заявив, що Росія припиняє роботу над низкою проектів інвестиційних і торговельних угод з Туреччиною. У тому числі й над проектом газопроводу "Турецький потік" та АЕС "Аккую". Втім, хіба це Анкара ініціювала "Турецький потік" і наполегливо домагалася у Москви дозволу на його будівництво?

Але ще до заяв Д.Медведєва і О.Улюкаєва Россільгоспнагляд посилив контроль за поставками сільгосппродукції і продовольства з Туреччини, запровадивши 100-відсотковий контроль турецьких вантажів, а МЗС РФ закликало співгромадян залишити Туреччину. Що ж, як і у випадку з продовольчим ембарго проти країн Євросоюзу, Росія карає насамперед своїх власних громадян.

Втім, не полишає відчуття, що багато зі своїх рішень щодо Туреччини Москва так і не доведе до кінця. Від масштабного конфлікту з цією країною може серйозно постраждати великий російський бізнес. А Росія втратить важливого торгово-економічного партнера. Звідки ж тоді завозити товари легкої промисловості і продукти? Не всі ж з Китаю, який і так сильно впливає на російську економіку.

Але, головне, під загрозою опиняються плани щодо створення нової антитерористичної коаліції, яка може дозволити Кремлю не тільки послабити міжнародну ізоляцію і повернути Путіна за стіл "групи семи", а й відсунути подалі тему "української кризи" в діалозі Росії із Заходом. Та й у ЄС і НАТО багато хто (насамперед Париж) зацікавлений у тому, щоб інцидент зі збитим Су-24 не погіршував відносин Росії і Туреччини, а був якнайшвидше забутий.