ОПК-2019: п'ять життєво важливих змін - Внутрішня політика - dt.ua

ОПК-2019: п'ять життєво важливих змін

28 грудня, 2018, 18:31 Роздрукувати Випуск №50, 28 грудня-11 січня

Оборонне замовлення має бути винесене за межі оборонного і силового блоку.

© Михайло Палінчак

Уперше за багаторічну історію свого існування український оборонно-промисловий комплекс у нашій країні перетворився на знаряддя піару для різномастих політиків і політичних сил. 

Лінії інформаційних агентств упродовж року, що минає, та й усіх попередніх років каденції чинної влади рясніли повідомленнями про здачу в експлуатацію виробничих ліній, про пуски ракет, поставки Збройним силам сотень і тисяч одиниць озброєння і військової техніки, про мільярдні асигнування на виконання оборонного замовлення. 

При цьому інформаційний шум навколо ОПК став настільки сильним, що створив нову віртуальну реальність навколо оборонної промисловості, де нібито не існує кримінальних проваджень у справах про розкрадання державних коштів, де за зовнішньоекономічними контрактами не виводяться в тінь на рахунки чужоземних офшорів багатомільйонні суми, де армії не поставляється техніка з контрафактними або вкраденими раніше на військових складах запчастинами. 

Видаючи бажане за дійсне, вітчизняні піарполітики нівелюють здатність вищих органів влади й управління об'єктивно оцінити ситуацію в оборонній промисловості, а відповідно й генерувати необхідні управлінські рішення в цій сфері, що дозволять не тільки вивести з кризового стану оборонно-промисловий комплекс, розпочати прискорену реалізацію існуючих програм створення озброєння, а й створити серйозні заділи для переозброєння армії новітніми видами зброї та військової техніки на 15—20 років наперед з урахуванням загальносвітових тенденцій розробки озброєння.

Повернути науку в оборонку...

Впливу фундаментальної науки на обороноздатність держави присвячено сотні томів досліджень. Немає сумніву, що саме фундаментальна наука визначає той потенціал, який згодом може бути реалізований через створення високотехнологічної та високоефективної продукції військового і цивільного призначення. Чи варто говорити, що більшість результатів фундаментальних і прикладних досліджень академічних інститутів України в оборонній сфері й понині не використано в розробках нових видів зброї? Мало того, у нашій країні навіть не бралися до створення переліку базових і критичних технологій для розробки й виробництва товарів військового призначення та подвійного використання. Саме ці знання мають лягти в основу програмного циклу при формуванні перспективних систем озброєння. 

Навіть за найскромнішими оцінками, результати розробок українських учених можуть забезпечити значною мірою потреби безпеки та оборони з більшості пріоритетних напрямів, зокрема розробки автоматичних систем управління, у сфері штучного інтелекту, композиційних матеріалів, технологій створення напівпровідникових матеріалів і мікроелектронних схем, гіперзвукових засобів ураження.

Багаторічна відсутність фінансування на належному рівні академічної науки призвела до того, що знання українських учених сьогодні справді використовуються для підтримання обороноздатності, тільки не в нас, а за кордоном, як результат відпливу мізків і незаконного трансферу перспективних технологій і розробок. Мало того, безконтрольна приватизація, розкрадання та ліквідація стратегічно важливих підприємств призвели до того, що з-під контролю державних інституцій виведено сотні наукових розробок, новітніх технологій і ноу-хау, у тому числі й ті, що створювалися за кошти державного бюджету.

В Україні мають бути створені відповідні механізми впровадження результатів фундаментальних досліджень у забезпечення обороноздатності, а в рамках військового бюджету необхідно передбачати фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які забезпечують розвиток перспективних напрямів у цій сфері. У складі міноборони США з 1958 року існує Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA), діяльність якого фінансується з окремого бюджету й яке зосереджене на реалізації короткострокових проектів на 2—4 роки, що ведуться спеціально створеними з цією метою невеликими творчими колективами. Аналогічні структури є в Індії — DRDO, Китаї — SASTIND, Ізраїлі — MAFAT.

Домашнє завдання для парламенту...

Понад рік парламент не розглядає проект закону "Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки". Ще гірші справи з проектом закону "Про військово-технічне співробітництво", який уряд подав у Верховну Раду понад два роки тому. При цьому ухвалення двох зазначених законопроектів було передбачено відповідними рішеннями РНБО, уведеними в дію указами президента, виконання яких народні депутати проігнорували. І це в умовах тривання агресії з боку Росії!

Навіть запровадження воєнного стану ніяк не позначилося на прискоренні діяльності Верховної Ради, для якої набагато важливішими виявилися парламентські канікули і новорічні корпоративи, хоча відповідно до чинного законодавства народні обранці мали продовжувати роботу в сесійному режимі до закінчення строку дії воєнного стану.

Ухвалення цих законопроектів спрямоване на створення умов для формування та реалізації державної політики у сфері розроблення й виробництва продукції військового призначення та подвійного використання, а також найбільш ефективного використання військово-технічного співробітництва з іноземними партнерами для отримання військової іноземної допомоги. Законопроект "Про створення і виробництво озброєння" має закласти основу для створення національних стандартів у цій сфері. Нагадаю, що на сьогодні стандарти колишнього СРСР мають, за рішенням уряду від 2009 року, рекомендаційний характер.

Не вистачило парламенту часу впродовж чотирьох років розглянути питання про законодавче закріплення права оборонних замовників на прямі закупівлі озброєння і військової техніки по імпорту, що значною мірою могло б знизити витрати з державного бюджету на ці цілі.

Захопившись поширенням фейкових повідомлень про нібито масштабні розпродажі зброї в українській армії, керівники профільного комітету Верховної Ради навіть не спромоглися внести до порядку денного парламенту питання формування військово-промислової політики. 

Можливо, народні депутати не в курсі, що в нашій країні не існує жодного органу виконавчої влади, який формує і реалізує військово-промислову політику? Водночас дітище колишнього міністра оборони Д.Саламатіна — державний концерн "Укроборонпром", який є по суті сурогатним органом управління державним сектором ОПК, продовжує існувати на зовсім не добровільні "пожертви" підприємств членів концерну. Для деяких підприємств подібний оброк може призвести до летального для них результату. 

У цілому ж на утримання оборонпромівських керівників щорічно йде сума, що в десятки разів перевищує бюджет середнього міністерства, на яке якраз і необхідно покласти функції формування та реалізації військово-промислової політики, створення виробництва нових видів озброєння і військової техніки, ініціювання передових фундаментальних і прикладних досліджень.

Створити реальні преференції для ОПК...

Серйозною ознакою кризового стану оборонно-промислового комплексу є те, що в Україні не створюються (не будуються) нові оборонні підприємства. Більшість проектів у цій сфері зосереджено на реконструкції та модернізації старих виробничих потужностей або на створенні одиничного нового виробництва на базі підприємств державного сектора. Про масштабність інвестицій в ОПК взагалі не йдеться. Ці суми непорівнянні з потенційними можливостями суб'єктів господарювання в українській оборонній промисловості, завантаження потужностей яких на сьогодні оборонним замовленням і замовленнями за зовнішньоекономічними контрактами становить у середньому 15—20%. Такі диспропорції призводять до безповоротного старіння основних фондів, до втрати кваліфікованого персоналу та інтелектуального потенціалу.

Якщо на момент фактичного створення "Укроборонпрому" 2012 року майже для 2/3 підприємств концерну існувала можливість подолати пік кризи фінансово-економічного стану, то на сьогодні, за даними фінансової звітності, оптимістично можуть дивитися в майбутнє менше ніж 30% підприємств держсектора, і тільки ті, які є виконавцями оборонного замовлення. Цей фактор є визначальним при ухваленні рішення про необхідність існування "Укроборонпрому" як суб'єкта управління, який донині навіть не брався до виконання свого статуту, яким передбачалося створення фондів інвестиційного та інноваційного розвитку. 

Цілком очевидно, що в сфері оборонно-промислового комплексу за участі держави як інвестора життєво важливим є існування фондів стимулювання розвитку перспективних досліджень, технологій та інновацій, оскільки саме це формує умови для створення нових поколінь озброєння і військової техніки, продукції подвійного й цивільного призначення. Найцікавіше, що основна боротьба в цьому напрямі розгорнеться з Міністерством фінансів України, яке взагалі не розглядає будь-якої можливості надходжень коштів у державний бюджет від реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у перспективі 15—25 років.

Належність підприємств до оборонно-промислового комплексу має стати основою для створення для них податкових преференцій. Податок на прибуток і на землю має бути спрямований на модернізацію і розвиток основних фондів підприємств. У масштабах країни преференції для двохсот—двохсот п'ятдесяти підприємств майже не позначаться на наповненні державного бюджету, а з іншого боку — окупляться сторицею у перспективі.

Колишній уряд А.Яценюка й нинішній В.Гройсмана вже сьогодні треба притягати до відповідальності за провали в реалізації проектів у космічній галузі. Ці два персонажі своїм недбалим ставленням фактично знищили перспективу України як космічної держави. Йдеться насамперед про призначення на керівні посади в космічному агентстві керівників, які "допомогли" не добудувати космодром у Бразилії і не запустити супутник "Либідь". Саме ці проекти мали бути гарантовані урядом як пріоритетні. Можливо, запуск експортно-кредитного агентства міг би створити відповідні умови для їх подальшої реалізації.

Оборонне замовлення як спосіб підтримки вітчизняного ОПК...

Українські платники податків не цілком розуміють ситуацію, коли можновладці з екранів телевізорів заявляють про ухвалення рішення про закупівлю за кордоном засобів зв'язку для армії, засобів ППО або, в остаточному підсумку, старих вертольотів для забезпечення прикордонників або МВС. Усе це купується за рахунок податків, які вони платять державі! Ні президент, ні прем'єр-міністр, ні міністри не купують зброї та бойової техніки за рахунок власних коштів. Це все оплачується за рахунок коштів платників податків. Насправді не президент має розрізати червоні стрічечки, а ми з вами. Таємність оборонного замовлення — це міф, що створюється ще з радянських часів. Як можна засекретити придбання Збройними силами 10 танків "Оплот" або 20 БТР-4? Понад те, закупівля 2 пістолетів або 2 снайперських гвинтівок на цьому тлі — це просто насмішка! А ось фінансування закупівлі французьких вертольотів на суму 550 млн євро вдвічі перевищує бюджет Міноборони на все оборонне замовлення! Не важко підрахувати кількість робочих місць для іноземного контрагента, що створені за рахунок українських платників податків.

Закупівля за кордоном озброєння та військової техніки може здійснюватися лише за умов локалізації на території України понад 50% виробничого циклу. Необхідно створити реальні механізми виконання офсетних контрактів.

Оборонне замовлення взагалі має бути винесене за межі оборонного і силового блоку. Міноборони має ставити типове завдання — що до 2020 року на озброєння армії мають надійти танки з такими-то тактико-технічними характеристиками, озброєнням тощо, у такій-то кількості. Природно, обґрунтованість заявки оборонного відомства й відповідність фінансовим можливостям країни, а також пошук балансу — це питання президентської та урядової гілок влади.

Експорт зброї — стимул розвитку ОПК...

Тільки недоумкуватий або глибоко некомпетентний персонаж може розглядати експортні контракти у сфері постачання озброєння та військової техніки як спосіб завдавання збитків обороні й безпеці країни. Зовсім не секрет, що експорт озброєння для високорозвинених країн формує фонд фінансових ресурсів для розвитку нових напрямів і реалізації проектів з розроблення нових технологій і зразків озброєння. Звичайно ж, мене дуже потішив один народний депутат з пропрезидентської фракції, який заявив, що Україна зуміла за час каденції деяких міністрів оборони експортувати озброєння та військової техніки майже на 20 млрд дол. США. Хотів би вірити! Навіть за найскромнішими підрахунками SIPRI, щорічний експорт озброєння з України оцінюється в суму не більш як 1 млрд дол. на рік. При тому, що діяльність тимчасової слідчої комісії обмежується періодом з 2005 по 2014 рік. Якщо керуватися даними ТСК Верховної Ради, то ці міністри мають бути визнані гідними державної нагороди. 

Якщо ж спрямувати хоча б 40% надходжень від експорту зброї в казну, то щорічне фінансування оборонного замовлення могло би перевищити в десять разів асигнування Міноборони на реалізацію оборонних програм.

Робіть висновки самі! 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №2, 19 січня-25 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво