Он стрелки сжал рукой… и кровь течет с руки - Внутрішня політика - dt.ua

"Он стрелки сжал рукой… и кровь течет с руки"

5 вересня, 2014, 21:55 Роздрукувати Випуск №31, 5 вересня-12 вересня

Якою ціною буде досягнуто миру? Ціною великих поступок України. Захід повторює про підтримку мирного плану Порошенка. Але обговорюватиме план Путіна. 

Це майже цитата Бориса Гребенщикова — про світ, який виявився не готовим до виклику, кинутого Кремлем.

Перед Заходом — важке завдання. Майже невирішуване. Як зупинити (чи ублажити?) "російського ведмедя, який виліз із барлогу"; самим не забруднитися в крові й не дуже втратити матеріально; і при цьому не видаватися слабаками — в очах своїх виборців і Путіна та зрадниками — в очах мільйонів українців? 

Німецький міністр Штайнмаєр пафосно сказав напередодні: "Президенти Петро Порошенко і Володимир Путін несуть у ці дні велику відповідальність не тільки за свої власні народи і власні країни, а й за Європу в цілому". Це так. Але, мабуть, чесніший був генсек Ради Європи Т.Ягланд, який сумно визнав у Києві:"Той факт, що цей конфлікт набрав розвитку, є провалом європейських інституцій, створених після Другої світової війни, щоб сприяти миру і запобігати новим війнам у Європі. Ми виявилися неспроможними виконати це…" 

Україна і Росія — у фокусі уваги планети. За самітом — новий саміт, за нескінченною низкою двосторонніх зустрічей і телефонних переговорів світових лідерів уже майже неможливо встежити — все перетворилося на міжнародний політичний конвеєр, газетні шпальти та інтернет-сторінки переповнені порадами, рекомендаціями та рецептами — як урегулювати "українську кризу". "Хороших" які влаштовували б усіх, серед них немає. Скоріш за все, їх не може бути у принципі. Їх неможливо вигадати, скласти чи винайти. Бо переважне бажання Заходу — щоб швидше все ущухло і можна було б повернутися до колишнього, розміреного, спокійного, життя; основне завдання України — вижити, зберігши територію і суверенітет; а головна мета Росії — знищити Україну як державу й принизити, зламати український народ. Це на першому етапі. Потім, можливо, рушити далі — на Захід. 

У Європі й Америці сьогодні ще мало хто по-справжньому вірить у можливість "великої" війни — між Заходом і Росією. Навіть після оголошення російських намірів внести зміни до воєнної доктрини, передбачивши можливість превентивного ядерного удару та визначивши ворогами НАТО і США. Енн Еплбаум, Пулітцерівський лауреат і дружина визначного політика та дипломата Р.Сікорського, майже самотня у своєму здивуванні: "Сьогодні ніхто не може зупинити Путіна. То чи можна назвати підготовку до загальної війни істерією? І хіба небажання готуватися до неї не є свідченням наївності?". Ні, Захід не наївний. Він егоїстичний, інертний і зарозумілий. По-справжньому пожвавішав лише Північноатлантичний альянс, який останніми роками похнюплено розмірковував про сенс власного життя. У НАТО нарешті знову з'явилося реальне завдання, яке виправдовує його існування, — забезпечити безпеку своїх членів і насамперед зняти занепокоєння країн Балтії та Польщі, що вже зашкалює. Збільшення витрат на оборону, можливе розміщення в регіоні військових баз союзників, термінове створення сил швидкого реагування — усе в ім'я безпеки членів альянсу. Але не України. Навіть найщирішим атлантистам і наївним євроромантикам у нашій країні вже з усією очевидністю ясно: ні Європа, ні Америка не воюватимуть за Україну. Ні НАТО, ні, тим паче, ЄС. 

Ще на початку конфлікту, відразу після анексії Криму, один з найдосвідченіших вітчизняних дипломатів із сумнівом сказав: "Можливо, "західники" і вступлять сюди..." Помовчавши, додав: "Вибач за цинізм, але тільки після того, як тут буде, ну, ДУЖЕ багато трупів і крові". 

Трупів і крові, "європейської Сирії" або "дуже великої Боснії" не хоче ніхто. І якщо проаналізувати й узагальнити безліч західних пропозицій і варіантів урегулювання "української кризи" і припинення російської агресії, то всі вони зводяться, мабуть, до чотирьох основних рецептів — санкцій; надання/ненадання військово-технічної допомоги; поділу України; мирних переговорів, у результаті яких Київ має надати Сходу дуже і дуже широку автономію. Навколо цих пунктів і варіантів їх комбінацій і точаться основні дебати. 

Санкції. Окреслене канцлером Меркель поле впливу ЄС на Росію, за межі якого не можна виходити. Вони ефективні, а їхні можливості, вважають у західних столицях, ще не вичерпано. Новий санкційний етап, ініційований минулої суботи на саміті Євросоюзу, не виключено, буде сміливо позначений ЄС як "3+". Однак на цьому сміливість, схоже, і закінчиться. На момент написання цієї статті ще не було відомо, які ж заходи з підготовлених Єврокомісією дістануть схвалення столиць. Але ввечері 3 вересня, у день передачі пропозицій ЄК Раді ЄС, газета Finanсial Times опублікувала деякі положення цього документа ("злитого" у пресу, вочевидь, навмисно, щоб дати Росії час і можливість "схаменутися" до того, як проти неї буде запроваджено чергові санкції). Вони, втім, не зачіпають нових секторів російської економіки. Пропонуються обмеження у трьох сферах, у яких уже діють санкції попередніх рівнів. Насамперед, це фінансова. Тут може бути заборонено залучення позикового капіталу оборонними підприємствами та компаніями, які займаються розвідкою, видобуванням і транспортуванням нафти і нафтопродуктів, і в яких держава є мажоритарним акціонером або власником контрольного пакета акцій. Також пропонується скоротити термін погашення заборгованості за облігаціями, які підпадають під санкції, з 90 до 30 днів. 

Що ж до пропозиції Британії відключити Росію від міжнародної платіжної системи SWIFT, то ЄК, судячи з усього, вважає її "надміру радикальною". Хоча саме цей захід, на думку багатьох експертів, був би найбільш дієвим, адже його навіть називають "економічною ядерною бомбою". 2012 року від SWIFT у рамках запроваджених санкцій було відключено банки Ірану, що стало потужним ударом по фінансовій системі цієї держави. До речі, у Сполучених Штатах автори "антиіранського" закону, сенатори М.Керк і Р.Менендес, підготували проект подібного документа й щодо Росії. Питання тільки, чи наважиться колись на застосування подібної зброї "дитя квітів" президент Обама? 

Після того, як Франсуа Олланд, нарешті, повірив у російське вторгнення (побачивши разом із виборцями зняті французькими журналістами кадри, на яких російські танки колоною перетинали український кордон) і оголосив про припинення поставки Росії першого з двох передбачених контрактом "містралів", заходи, запропоновані Єврокомісією у сфері оборони, щодо товарів подвійного призначення (у т.ч. деяких верстатів, комп'ютерів та електроніки) якось поблякли. Тим паче що уряд Чехії, який поставляє в Росію продукцію машинобудування, слідом за своїм прем'єром офіційно залишив за собою право не погоджуватися з пропозиціями ЄК аж до накладення вето. Радість від заяви Олланда, щоправда, також досить швидко пригасла — після того, як французький президент пояснив, що контракт із Росією не розірвано і не зупинено, просто поки що "не склалися умови" для передачі корабля. Необхідними умовами було названо припинення вогню на Сході України та врегулювання конфлікту. 

Більш широкі санкції стосуються енергетики, хоча, як і раніше, про газ — ані слова. Пропонується "обрізати" співробітництво РФ у сфері розвідки та видобування нафти. Обмеження, як сказано в документі ЄК, можуть полягати не тільки в забороні передавати технології, а й поширюватися на надання супутніх послуг (сейсморозвідку, буріння, пробну експлуатацію свердловин, поставку плавучих платформ тощо) для глибоководної розвідки та видобування нафти, нафторозвідки та видобування в Арктиці, а також російських проектів зі сланцевої нафти. 

Та всі ці заходи матимуть відчутний ефект і вдарять по російській економіці лише в середньостроковій перспективі. Україна ж не може чекати. Агресора необхідно зупинити сьогодні. Допомога Україні потрібна негайно. Озброювати чи не озброювати її — ось у чому питання, яке викликає запеклі суперечки як між лідерами західних держав, так і в експертному співтоваристві. "Ми не можемо і не хочемо воювати самі, але й не можемо просто спостерігати, як Росія винищує українців з новітньої зброї. Ми повинні їм хоч чимось допомогти", — так думає багато хто — в основному в Балтії, Польщі, Румунії, США і Канаді. "Путіна необхідно переконати зупинитися й відступити. Однак ми виявили, що це переконання передбачає не тільки дипломатію та санкції, а й допомогу Україні в отриманні військових засобів, щоб завадити новій стратегії Росії. Інформація, підготовка, військові консультації та військова техніка, а також зброя, якщо їх буде надано зараз, скоріш за все, врятують тисячі життів і мільярди доларів у майбутньому", — написав у The Guardian колишній головнокомандувач сил НАТО в Європі і кандидат у президенти США в 2004 р. генерал Веслі Кларк. Письменник і журналіст Бен Джуда у своїй пронизливій статті в New York Times відчайдушно категоричний: Володимир Путін залишив Заходу два варіанти вибору — і обидва вкрай ризиковані — або почати озброювати Київ, або змусити українців здатися і дозволити Путіну відрізати будь-які території, які він захоче перетворити на окуповані Росією зони "заморожених конфліктів". Але якщо Україну змусять капітулювати, вважає автор, це буде капітуляцією також і для НАТО, і для Європи та ліберальної демократії, і для глобального лідерства Америки. 

Ще навесні, за інформацією DT.UA, заступник держсекретаря США В.Нуланд, перебуваючи в Києві, нібито пообіцяла: мовляв, ви нормально проведіть президентські вибори, а потім ми вам допоможемо побудувати сучасну боєздатну армію. Але американці не квапляться. Попри почастішання закликів, які лунають, у тому числі, й з боку демократів, надати Україні крім нелетальних засобів також і важке озброєння, президент Обама ще напередодні саміту НАТО усе ще був обережний, побоюючись разом із канцлером Меркель (ладної лягти кістьми проти озброєння Києва), що поставки подібної зброї спровокують Росію на ще більшу агресію. 

Проте після низки зустрічей у Ньюпорті на полях саміту НАТО президент Порошенко повідомив, що досягнуто домовленості на двосторонній основі з деякими країнами альянсу про військово-технічне співробітництво, зокрема й про поставки нашій країні нелетального та летального озброєння, включаючи високоточну зброю. А в резолюції Комісії Україна—НАТО є слова про заохочення ВТС. 

Запеклі ж противники озброєння Києва переконані: це нічого не принесе Україні крім затягування війни на невизначено тривалий час і, в результаті, дуже великої крові та руйнування "до основанья". Вони переконані: Україна неспроможна виграти в цій війні. От і Володимир Лукін у резонансному інтерв'ю Марату Гельману доступно розтлумачив: "Завдання полягає в тому, щоб пояснити Порошенкові, що він не може перемогти". І Москва введе в Україну рівно стільки військ, "скільки потрібно, щоб Порошенко це зрозумів і сів за стіл переговорів із тими, з ким Путін вирішить".

Та ще останніми днями європейська преса охоче передруковує висновки якоїсь секретної доповіді, нібито підготовленої експертами НАТО, яка й потрапила до рук журналістів Spiegelonline. Висновок цього документа сумний: Україна не має шансів перемогти, вона вже програла. Можливо, такий документ і існує. Але нам також достеменно відомо про існування російських "темників", які містять настанову переконувати і в Києві, і в західних столицях, що в Україні неспроможні ухвалювати відповідальні політичні рішення, керувати АТО, пережити зиму без російського газу, що парламентські вибори для неї значно важливіші за війну і т.п. Якщо говорити про українську владу, то в означених проблемах є вагома частка правди. Але у своїх "темниках" хазяї Кремля знову забули про народ України. Вони завжди про нього забувають…

Теза про неминучу поразку України зручна дуже багатьом. Якщо вже все визначено — навіщо метушитися, ризикувати, вкладатися й підставлятися? Краще подумати, що ж робити з переможеною?

Поділ України — тема, яку нині досить жваво обговорюють на Заході. Щоправда, наразі тільки в експертних і журналістських колах (а можливо, вже й не тільки там?). Підписати мирний договір, юридично і назавжди погодившись з анексією Криму? Але ж Путіну Криму мало, це очевидно. Його війська вже в Донецькій і Луганській областях. Віддати, змирившись, і їх, скинути важкий "баласт" і, вирвавшись з лабетів агресора, рвонути в ЄС і НАТО? Подібне рішення, розуміють і прибічники цієї ідеї, буде вбивче для рейтингів тих, хто його в Україні ухвалить. Воно глибоко уразить національну гордість українців, сотням тисяч — зламає життя. Зате в інших з'явиться шанс — зберегти незалежність, розвинути демократію, провести реформи, реалізувати європейську мрію. Але є питання: чи готові в ЄС і НАТО піти на компроміс і зробити свій власний нелегкий крок "заради миру в Європі" — прийняти "обрубок" України? На жаль, ми припускаємо невтішну відповідь. І Путіну, ми знаємо, Донецьк із Луганськом не потрібні. Він хоче Україну. Всю. У безроздільне користування. Донбас — лише якір, яким можна втримати…

Тому будуть переговори. Їх прагнуть усі. І Порошенко, який обіцяв швидко зупинити війну і який говорить лише про мир — навіть коли просить про військову допомогу. І Путін, який сподівається пригальмувати (для перепочинку) західні санкції і який упевнений у перемозі над Порошенком. І Захід, який завжди повторював, що рішення може бути знайдене тільки за столом переговорів, а не на полі битви. 

Якою ціною буде досягнуто миру? Ціною великих поступок України. Захід повторює про підтримку мирного плану Порошенка. Але обговорюватиме план Путіна. Не ті сім пунктів, "накидані" на коліні в літаку, а реальний. Вимоги представників "ЛНР" і "ДНР" про повну незалежність цих "республік" — "запитальна" позиція Росії на переговорах. З якої можна буде, демонструючи Заходу поступливість, зісковзнути до воістину бажаного — федералізації України, надання двом східним регіонам величезних повноважень, скориставшись якими, вони ніколи не пустять Україну ні в НАТО, ні в ЄС, а продовжуватимуть тягти її в Митний союз, а може, навіть і в ОДКБ. А знівечена й знесилена Україна, замість реформ та імплементації Угоди про асоціацію, візьметься відновлювати Донбас, на що підуть мільярди, у тому числі й західної допомоги. 

На Заході цей варіант задовольнить майже всіх. Хіба що балтійські республіки і Польща оплачуть разом з нами крах надій на спільне європейське майбутнє. Для всіх інших подібне рішення прийнятне й зручне, якщо в такий спосіб війну буде зупинено: Путін, який заговорив про ядерний ломаку, — задоволений і вмиротворений (чи надовго?); територіальну цілісність України збережено (ой, там же ж був іще Крим, але він давно вже винесений усіма за дужки, шляхів його повернення не бачить ніхто); виснажена Україна не постукається в єесівські й натовські двері — забракне сил дотягтися, та й Москва не дасть. Їй, Україні, можна буде тицьнути грошей — небагато, щоб просто вижила. І відкупитися від неї і власної совісті. Бо колись, давним-давно, Європа ще читала Екзюпері. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво