Облога Азову - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Облога Азову

15 вересня, 16:07 Роздрукувати Випуск №34, 15 вересня-21 вересня

Як захистити українську частину Азовського моря і Керченської протоки.

© krymr.com

Що робити, коли Російська Федерація перешкоджає свободі судноплавства українських та іноземних кораблів в Азовському морі й Керченській протоці? 

Усі дії РФ у цьому регіоні спрямовуються саме на повне захоплення і неподільне володіння не тільки Кримським півостровом, а й Керченською протокою та Азовським морем. І тому не дивно, що блокування застосовується виключно до українських морських суден і до тих іноземних кораблів, які прямують до українських морських портів. 

У цій ситуації одні готові лише мовчки спостерігати і, розводячи руками, повторювати: що ми можемо зробити? Мовляв, Росія має право, вона нічого не порушує… Інші пропонують негайно денонсувати, тобто розірвати горезвісний Договір між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р. і таким чином зупинити свавілля Росії.

Хтось, виправдовуючи свою безпорадність і некомпетентність, звалює все на "папєрєдніков". Хтось покладається на військовий компонент (в тому числі броньовані катери) і міжнародну спільноту, яка повинна запровадити санкції проти РФ. Хтось готовий чекати 12–15 місяців, поки висловляться міжнародні арбітри, і лише тоді визначатися "як надалі розвивати правові відносини з РФ щодо статусу Азову і Керченської протоки".

На жаль, до цього часу немає комплексного розуміння ситуації, яка складається в Азовському морі й Керченській протоці, їй не дано правової оцінки, і ще більше — немає розуміння можливих дій щодо обстоювання інтересів своєї держави та її територіальної цілісності.

Наприклад, що можуть зрозуміти міжнародні партнери України, коли глава держави заявляє, що "ми не будемо миритися з незаконним захопленням українських та іноземних кораблів…", а представник МЗС України фактично спростовує ці слова, стверджуючи, що "є штучно створене загострення в інформаційному полі, …а військові кораблі мають право зупиняти цивільні кораблі для огляду"? Розбіжності в заявах високопосадовців не сприяють Україні в захисті своїх інтересів в Азово-Керченському регіоні.

То на чому ж має базуватися позиція України щодо обстоювання своїх прав та інтересів в акваторіях Азовського моря і Керченської протоки?

Насамперед необхідно ретельно вивчити нормативно-правову базу щодо цих акваторій, норми міжнародного морського права, чинні двосторонні міжнародні договори та угоди.

Розпочнемо з Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р. Це єдиний чинний і достатньо вагомий двосторонній документ з азово-керченської проблематики, який вдалося підписати на рівні президентів двох держав.

Історія його підготовки і підписання досить драматична. І тими негативними й тяжкими для нашої держави положеннями, які містяться в цьому Договорі, ми маємо завдячувати не так росіянам, як, насамперед, чинникам нашої тодішньої влади. За винятком, може, Леоніда Кучми, який до останнього дослуха́вся до позиції представників МЗС щодо обов'язковості включення до Договору положення про розмежування лінією державного кордону Азовського моря і Керченської протоки, відбиваючись від агресивних наполягань своїх найближчих "радників" з АП. 

Ці "радники" виступали єдиним з російською стороною фронтом, наполягаючи на безумовному прийнятті всіх російських ідей.

Нам не вдалося тоді уникнути найбільш привабливої для Росії дефініції про "історичні внутрішні води", про фактичну заборону іноземним військовим кораблям перебувати у водах Азовського моря і Керченської протоки та про відтермінування спільної згоди щодо розмежування Керченської протоки. Це серйозні мінуси Договору. Проте є в ньому й вагомі плюси.

По-перше, найбільша цінність цього документа полягає в тому, що Росія погодилася з нашою категоричною вимогою розмежувати Азовське море лінією державного кордону. В Києві цьому довго не могли повірити, адже переговорний процес, який до того безуспішно тривав десять років, не давав підстав розраховувати на таку фундаментальну зміну позиції Росії.

По-друге, з огляду на нинішню піратську поведінку Росії в Азові, не менш вагомою є стаття 2, де однозначно, без будь-яких перекручень і двоїстих тлумачень, закріплено положення про свободу судноплавства для українських і російських суден — як торговельних, так і військових. 

Отже, оцінюючи правовий статус Азовського моря, слід виходити з цілісного розуміння й тлумачення основних положень Договору. Так, стаття 1 встановлює не тільки те, що Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації, а й те, що Азовське море розмежовується лінією державного кордону. 

Тобто Азовське море складається окремо з внутрішніх вод України і окремо внутрішніх вод Російської Федерації, які розмежовуються лінією державного кордону. Це повністю і однозначно спростовує твердження не тільки російських посадовців, а й, на жаль, і деяких українських, про те, що Азов — це "внутрішні води двох держав".

У Договорі закономірно є положення про те, що лінія державного кордону в Азовському морі визначається двосторонньою угодою. 

Часто цим положенням спекулюють, адже такої угоди нам не вдалось укласти до 2014 р. А тепер, мабуть, не вдасться ніколи. Але врегулюванню подібних ситуацій допомагає міжнародне морське право. Стаття 15 Конвенції ООН з морського права 1982 р., сторонами якої є й Україна і РФ, встановлює, що доти, доки не укладено двосторонньої угоди, жодна з держав не має права поширювати своє територіальне море за серединну лінію.

Але ж має таке право до серединної лінії!

Проте де та серединна лінія в Азовському морі, до якої Україна може поширити свій суверенітет? Вона є і визначена в суворій відповідності нормам міжнародного морського права обома сторонами — Україною і РФ. Визначена, завізована уповноваженими особами і зафіксована у відповідному двосторонньому Протоколі.

Тепер про свободу судноплавства.

Стаття 2 Договору встановлює, що торговельні судна й військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або Російської Федерації користуються в Азовському морі й Керченській протоці свободою судноплавства. Торговельні судна під прапорами третіх держав можуть заходити в Азовське море і проходити Керченською протокою, якщо вони прямують до українського або російського порту чи повертаються з нього.

Таким чином, згідно з духом і буквою Договору, ані Україна, ані Росія не мають права затримувати або оглядати в Керченській протоці й Азовському морі жодне російське або, відповідно, українське судно, а також судна третіх держав, які прямують до українських або російських портів. 

Ще грубішим порушенням є затримання таких суден російськими військовими кораблями в українській частині Азовського моря і Керченської протоки. При цьому слід ураховувати, що основні судноплавні шляхи проходять саме українськими внутрішніми водами цих акваторій.

Винятком для зупинення суден, зокрема й російських, може бути лише черговість проходження Керченською протокою. Міжнародне морське право також дозволяє військовим кораблям оглядати іноземні судна, але тільки в разі підозри в піратстві, работоргівлі, несанкціонованому мовлені тощо.

Ще раз: твердження про те, що Росія має право зупиняти чи навіть просто оглядати українські судна в Азовському морі й Керченській протоці є хибними і такими, що завдають істотної шкоди нашим інтересам. 

Що ж нам робити в цій ситуації?

На мій погляд, розпочати потрібно зі створення (наприклад при РНБО) "ситуативного" штабу або робочої міжвідомчої групи. 

Головними завданнями цього штабу (групи), зокрема, мають бути:

— достеменне вивчення ситуації, що складається в Азовському морі й Керченській протоці, і окремо — в українській їхній частині;

— здійснення, з позиції міжнародного права і чинних двосторонніх договорів та угод, правової оцінки ситуації в цілому і дій російської сторони зокрема; 

— підготовка і оприлюднення офіційної позиції України щодо порушення російською стороною положень Договору про свободу судноплавства українських та іноземних суден;

— підготовка пропозицій керівництву держави щодо можливих дій із захисту територіальної цілісності, прав та інтересів України в Азовському морі і Керченській протоці;

— ґрунтовна і фахова підготовка позовів до міжнародних судів тощо.

До складу ситуативного штабу необхідно включити не тільки діючих представників причетних міністерств і відомств, а й тих, хто має відповідну підготовку і знання. До таких фахівців можна віднести корифеїв дипломатичної служби, унікальних і справжніх знавців норм міжнародного права, колишніх очільників українських делегацій з розмежування Азовського моря і Керченської протоки, які роками боролися за інтереси нашої держави. 

Другим кроком має стати оголошення координат серединної лінії в Азовському морі, яка, до укладення двосторонньої угоди, є лінією розмежування, тобто лінією державного кордону між українськими і російськими внутрішніми водами в цій акваторії. 

Аналогічно необхідно оголосити координати існуючої лінії державного кордону в Керченській протоці. 

Води, які лежать у бік українських берегів від серединної лінії в Азовському морі та лінії державного кордону в Керченській протоці, мають бути проголошені внутрішніми водами, тобто територією України. Державна прикордонна служба і Збройні сили повинні охороняти не щось примарне, а конкретну лінію державного кордону і конкретну акваторію внутрішніх вод України.

У разі якщо буде прийнято рішення про денонсацію Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р., цьому має передувати прийняття Закону України "Про внутрішні води, територіальне море, виключну економічну зону і континентальний шельф України".

Цим законом у суворій відповідності нормам міжнародного морського права буде встановлено територіальне море України в Азовському морі завширшки 12 морських миль, а серединною лінією розмежовуватимуться виключна економічна зона і континентальний шельф.

Разом із тим та з огляду на статтю 5 Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 р., а також з метою уникнення в подальшому юридично-політичних суперечок, можливо, залишити статус усієї української частини Азовського моря як "внутрішніх вод України".

У Керченській протоці законом має бути закріплена існуюча лінія державного кордону між Україною і РФ, а акваторія в бік українського берега від цієї лінії оголошена внутрішніми водами України. У Чорному морі законом оголошуються т.зв. бокова лінія розмежування між територіальними морями України і РФ (лінія державного кордону) і лінія розмежування виключних економічних зон і континентального шельфу України і РФ.

Наголошую, що такі дії прибережної держави цілком відповідають міжнародному морському праву і жодної згоди РФ, як і будь-якої іншої країни, не потребують.

Україна вже зробила кілька необхідних кроків на цьому шляху.

Зокрема, ще 11 листопада 1992 р. постійне представництво України при ООН вербальною нотою №633 поінформувало генерального секретаря ООН про затверджені Україною координати вихідних ліній для відрахування ширини територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу України в Чорному й Азовському морях.

Спеціальний департамент секретаріату ООН у своєму офіційному бюлетені Law of Sea №36 (1998 р.) поінформував міжнародну спільноту про таке рішення України, і жодна країна його не оскаржила й не заперечила.

Президент України двадцять років тому своїм розпорядженням №515 від 6 жовтня 1998 р. доручив Прикордонній службі та іншим причетним органам охороняти згадану лінію державного кордону в морських акваторіях. Однак, як це часто в нас буває, розпорядження глави держави було проігноровано, що також сприяло розв'язанню рук російським силовикам. 

Проект Закону України "Про внутрішні води, територіальне море та виключну економічну зону і континентальний шельф України" уже розглядався Верховною Радою України і був прийнятий у першому читанні.

Залишилося прийняти його в цілому, і цим може бути поставлена юридична крапка в довготривалій і вкрай небезпечній українсько-російській морській суперечці.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво