Чим загрожує Україні постачання води в окупований Крим - Внутрішня політика - dt.ua

Обережно, Крим. Слизько і боляче

6 березня, 20:39 Роздрукувати

Текст для тих, хто хоче напитися правди, а не нализатися брехні.

© Українська правда

У кремлівських пропагандистів є свій тематичний календар. Наближення весни знаменує поява фейків або політичних заяв про відновлення подачі на півострів дніпровської води. Більш як півстоліття заставки Каховського водосховища відкривалися у квітні, і Північно-Кримським каналом ішла вода, альтернативи якій немає й досі, бо вона покривала 85% потреб півострова у прісній воді. Без неї не може безпроблемно існувати ні аграрний сектор, ні кримська хімія та інша промисловість, ані тепер уже — дедалі зростаючий військовий контингент російського окупанта з його обслуговуючою інфраструктурою.

Після зміни влади в Україні 2019-го тема води стала для пропагандистів не сезонною — під початок поливного сезону, а цілорічною. Не тільки тому, що дефіцит води з кожним роком зростає, і самостійне вирішення цієї проблеми — за межами можливостей Росії, а й тому що сподівання на поступливість нової влади України великі і, мабуть, небезпідставні.

Перше промацування реакції суспільства відбулось у жовтні 2019 року: голова парламентського бюджетного комітету Юрій Арістов (фракція "Слуга народу") у розмові з кореспондентом проєкту "Схеми" Сергієм Андрушком повідомив про нову ідею для поповнення бюджету — продавати воду "в Росію. В Крим".

"Була ідея — продавати воду. Ізраїльтяни продають воду практично до воюючої країни. Заробляють. Тобто фактично вони вирішують свої соціальні проблеми за рахунок цього. Ось і у нас була ідея, наприклад, продавати воду в Росію", — сказав Арістов, уточнивши після перепитування журналіста, що йдеться саме про поставки до Криму, який "звісно ж, наш".

Хвиля обурення, що здійнялась у медіа після оприлюднення цієї оригінальної "бюджетоутворюючої" ідеї, змусила Арістова виправдовуватися, мовляв, то були лише "пошуки можливостей", і запевняти, що "зараз це питання не обговорюється, в принципі".

Не обговорювати питання не вдається: дражлива тема поставок дніпровської води до Криму, в якій українські політики, як і в темі щодо Криму в цілому, явно дають слабини, вкидається в медіапростір не лише російськими пропагандистами, вона використовується й у міжпартійній боротьбі в Україні. Розглянемо на прикладі останнього місяця, як легко збурити суспільні настрої та розхитати ситуацію, коли у влади немає чіткої публічної позиції, заявленої на найвищому рівні, у політиків та урядовців — елементарних знань з предмета суджень і міжнародного гуманітарного права та/або моральних обмежень, а у медіа — фахових навичок і потреби перевіряти інформацію.

Нинішня зима у Криму, як і в усій Україні, загалом видалася теплою і сухою.

5 лютого 2020 року голова "Держкомітету з водного господарства Криму" Ігор Вайль заявив ТАСС, що через недостатню кількість опадів, у трьох водосховищах, з яких вода подається в Сімферополь, лишилося води тільки на 104 дні: "Ситуація не критична, але напружена".

Игорь Вайль
Lenta.ru

"Мерія" міста взялася готувати графік подачі води. Ця новина, звісно ж, миттю облетіла ЗМІ і в Росії, і в Україні, бекграундом-причепом до якої була інформація про припинення Україною постачання води Північно-Кримським каналом. Тільки в українських ЗМІ це було підтвердженням думки, що без Дніпра Криму не жити, а в російських — що Україна влаштувала мало не екоцид населення півострова. Однак за наступну добу випали рясні дощі, і дефіцит було покрито. Повідомлялося, що водосховища наповнені на третину і цього досить для задоволення потреб населення. Однак це вже нікому не було цікаво.

11 лютого. Голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія у прямому включенні зі студії "Прямого".

"Якщо Путін буде вимагати: "Я піду на поступки по Донбасу, але дайте воду у Крим", яка буде ваша особиста позиція?" — питає у нього Матвій Ганапольський, точно знаючи вагу особистої позиції Арахамії у переговорах з Путіним.

"Моя особиста позиція — я буду вважати це достатнім компромісом. Я на таке пішов би, бо в Криму водою будуть користуватися громадяни України. Якщо це буде такий обмін, що вони відходять з усіма збройними формуваннями до Ростова, і ми встановлюємо контроль над кордоном, то я на таке пішов би", — відповів Арахамія.

"Заяву" глави президентської монобільшості тут же почали обговорювати і критикувати в інших ефірах. І залпом — заохочувати: Віктор Медведчук дав інтерв'ю телеканалам "112 Україна", NewsOne, ZIK та "Інтер", де заявив: "…для України було б більш вигідним подавати воду, продавати цю воду Криму для того, щоб, у тому числі, поліпшити екологічну ситуацію в Херсонській області". (Ще один фейк росЗМІ, навіть два: один каже про заболочення через "переливання надлишку води" в каналі, другий — про посуху через закриття каналу.)

12 лютого на слова Арахамії відгукнувся і спікер Путіна — Дмітрій Пєсков, який після звичної мантри "торг по Крыму неуместен" дав зрозуміти, що по воді торгуватись у Москві готові: "Якщо є якісь пропозиції щодо додаткового водопостачання на комерційній або на іншій основі, вони можуть бути розглянуті".

Дмитрий Песков
vm.ru

12 лютого. Андрій Єрмак на першому брифінгу на посаді керівника Офісу президента назвав заяву голови фракції СН "особистою думкою Давида Арахамії" і сказав, що ніколи не обговорював із російською стороною і, зокрема із заступником голови АП Путіна Дмитром Козаком питання подачі дніпровської води до окупованого Криму.

Однак хвилю вже було не спинити, — вона докотилась і до межі з окупованим Кримом.

Там саме у цей день відбувалися заходи в рамках виїзного засідання парламентського комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АР Крим і Севастополя. У його програмі, крім відвідування КПВВ "Чонгар" і "Чаплинка" і зустрічей із громадянами з Криму, були ще й відвідини дамби — капітальної споруди, що з 2017 року перекриває доступ води Північно-Кримським каналом до окупованого Криму. Цього було досить, аби з'явилися фейки "комісія із Києва інспектує дамбу перед відкриттям води до Криму", хоча ще майже за тиждень до цього і "особистої позиції" Арахамії постійний представник президента України в АРК Антон Кориневич заявляв на випередження: "Ніхто ні про яке відновлення водопостачання не говорить, вода з каналу піде в Крим тільки після деокупації. Жодної води до деокупації. Виїзне засідання комітету ніяк не пов'язане з питанням водопостачання". Однак комітету і його голові все одно довелося відбиватись і подавати спеціальну заяву.

13 лютого нардеп Вадим Новинський, утримуючи тему в тренді, виступає з різким осудом рекомендацій парламентського комітету з прав людини, реінтеграції та деокупації ТОТ (до складу якого він входить разом із Медведчуком і Рабіновичем) не відновлювати подачі води у Крим до його звільнення. При цьому він каже явну неправду, що йдеться про питну воду, і маніпулює нормами міжнародного гуманітарного права (але хто його читав?).

321_7
Василь Артюшенко, DT.UA

"Міжнародне гуманітарне право, зокрема ратифікована Україною четверта Женевська конвенція та додатки до неї зобов'язують нашу державу забезпечувати умови для збереження життя і здоров'я мирного населення[...] Неприпустимо, перешкоджаючи забезпеченню мирних громадян України життєво важливими ресурсами, говорити про те, що це необхідно для політичного тиску на Російську Федерацію", — заявив Новинський, не уточнюючи, що йдеться про населення окупованих РФ територій України і про те, що IV Женевська конвенція ООН про захист цивільного населення передбачає зобов'язання саме для країни-окупанта.

24 лютого позицію Постпредства президента в АРК, але вже з посиланням на його Офіс, озвучила перша заступниця представника президента Дар'я Свиридова: "Офіційна позиція представництва президента в АРК, і ця позиція комунікує з позицією Офісу президента України: жодної води в Крим до деокупації ніхто відкривати не збирається".

Дарья Свиридова
Крим.Реалії

Однак сам президент Володимир Зеленський ні про заяви Арістова й Арахамії, ні про свою позицію щодо можливості подачі/продажу води окупантам у Криму публічно не висловлювався. Хоча була дуже добра нагода, — 26 лютого він відкривав промовою форум Age of Crimea — Час Криму.

Тим часом підкотила нова хвиля "зради": екс народний депутат Сергій Хлань поширив інформацію про підготовку до передачі в управління приватній компанії ПАТ "Води Таврії" двох державних каналів — Північно-Кримського і Каховського магістрального. За його версією, якісь зацікавлені в Офісі президента особи плюс інвестор, якого Хлань відмовився називати, планують провести оборудку з прихованою приватизацією, що відкриває можливість подачі води до Криму. Побіжним свідченням того, що з двома каналами щось не так, є урядовий проєкт нового Переліку державних об'єктів, які не підлягають приватизації. Попри стратегічне значення обох водних артерій у прикордонному з Кримом регіоні, ні Північно-Кримського, ні Каховського магістрального каналів у проєкті немає.

Але це ще не точно — бо в країні змінилися прем'єр та уряд. І що вони думають не тільки про воду, а й про весь кримський клубок проблем загалом, можна тільки уявити. Бо новий прем'єр Денис Шмигаль під час першого ж публічного виходу послизнувся і боляче приземлився на першому ж кримському питанні. Прослухавши його відповіді кілька разів, схиляюся до версії: пан Шмигаль думав, що зараз вода з Дніпра у Крим подається, а тому наполягав: "…ми не перекриємо воду для українців".

"Питання подачі води в окупований Крим — це не питання торгівлі з окупантом, це не питання якогось бізнесу, це питання гуманітарної відповідальності перед людьми, які живуть у Криму. Неподання туди води призведе до гуманітарної катастрофи... Там живуть українці, ми не перекриємо воду для українців. Крим — це Україна", — говорив Шмигаль.

При цьому він досить активно парирував Юлії Клименко, народній депутатці фракції партії "Голос", яка зауважила, що Крим — окупована територія, перетворена Росією на військову базу, і забезпечувати її має країна-окупант. На що прем'єр відповів: "Окупант не може нести відповідальність за українців, які там живуть", — чим продемонстрував повне незнання норм міжнародного гуманітарного права. Або ж знання їх в інтерпретації Новинського, із розряду "Рабінович наспівав".

Враження, що всі шість років окупації Криму, Севастополя пан Шмигаль був не з нами. Нічого не читав про переслідування у Криму українців, політичних і етнічних, про дискримінацію кримських татар, про політичних бранців Кремля. Інакше він бодай раз та наштовхнувся б на інформацію про позови України проти Росії з цього приводу в міжнародних судах. Про кримський спротив окупації, про Громадянську блокаду Криму — товарну й енергетичну, про перекриття поставок води ще у 2014 році. Про закриті порти і небо Криму. І про те, що це — по суті, єдині працюючі обмежувальні заходи України проти Росії за незаконну анексію півострова.

О так, після ефіру Денис Шмигаль спростував себе у Facebook, перекинувши відповідальність на "не той формат" ток-шоу, який йому завадив заявити позицію чітко. Вона, виявляється, така: "Справді, з технічних причин поділити воду, яка піде людям, і воду, яка піде на військові бази, неможливо... Позиція залишається незмінною: ми хотіли би подавати воду нашим громадянам, але не можемо і не маємо технічної змоги робити цього до деокупації півострова та повернення його до складу України".

Що залишається в головах українців?

ZN.UA публікує дані соціологічного дослідження, проведеного "Нью Імідж Груп" саме під час загострення водної теми — з 13 по 23 лютого 2020 року на замовлення Українського інституту майбутнього.

65% респондентів повністю згодні з твердженням, що "в Криму відбулось незаконне вторгнення Росії, на даний час Крим — територія України, окупована Росією".

Повністю незгодних із ним — усього 9% опитаних.

Рівно стільки ж повністю згодні з твердженням, що Росія законно захищала у Криму російськомовних громадян, яких утискала Україна.

61% опитаних повністю не згоден із таким твердженням.

Вода в Донбассе укр 3
Єлизавета Чижик, ZN.UA

При цьому відповіді на запитання щодо відновлення подачі в незаконно анексований Росією Крим дніпровської води розподілилися так:

Кожен третій респондент (35%) підтримує ідею відновлення постачання води до окупованого Криму, оскільки "там наші люди, цього вимагає гуманітарна та екологічна ситуація". Ще 17% підтримують ідею пана Арістова — "воду можна продавати, це вигідно".

Відчутно менше — 27 % респондентів — не підтримують ідею відновлення поставок води до Криму, оскільки це "полегшить Росії утримання окупованого Криму. Росія сама повинна вирішувати проблеми з водою".

Ще 13 % не підтримують відновлення водопостачання, бо це, фактично, буде визнанням Криму російським і відмова від нього.

Вода в Донбассе укр 1
Єлизавета Чижик, ZN.UA

Як я для себе пояснюю такі алогічні, як на мене, дані: більшість опитаних вважає незаконною окупацію Криму і дії Росії, однак кожен третій готовий допомагати їй утримувати Крим, бо там наші люди або ж воду вигідно продавати?

Позитив є в тому, що люди на вільній території сприймають населення на окупованих землях Криму як частину своєї спільноти — то "наші люди". Це важливо, оскільки окремі політики і в Україні, і — переважно — в Росії докладають чимало зусиль до того, аби цього зв'язку не існувало. Не буду зупинятися на кліше про "суцільних зрадників" чи "ви в Україні нікому не потрібні". Це — важливо, бо доводить, що за шість років війни цей зв'язок не вдалося розірвати.

Багатьох, мабуть, шокує, що кожен третій готовий постачати воду на окуповану територію — за гроші чи з гуманітарних причин. Але чи багато з них знають, яка там справді "гуманітарна та екологічна обстановка"? От новий прем'єр точно не знає. Поки що, сподіваюсь.

Вода в Донбассе укр 2
Єлизавета Чижик, ZN.UA

Три горішки для Путіна

Об них він мав зламати зуби, коли тільки почав відкушувати українські території у Криму. Бо на момент початку окупації Криму півострів був абсолютно (тобто на 70–85 відсотків) залежним від поставок з "материка" України електроенергії і прісної води, значною мірою — продовольства. Думка багатьох, хто повністю в темі: якби постмайданна влада ввела бодай надзвичайну ситуацію в АРК і Севастополі, припинила постачання бодай електроенергії, кремлівський бліцкриг із "референдумом" і "вхождєнієм в РФ" Крима і Севастополя не відбувся б. Це навіть без передбачених Конституцією і законом про оборону військовим заходів — виключно задіявши ресурсні обмеження.

Але з Петром Порошенком та іншими лідерами сцени Майдана домовились — і Україна поставляла електроенергію "Крымскому федеральному округу", завозила на територію фейкової "ВЕЗ "Крим" товари на мільярди доларів аж до осені 2015 року, давши можливість Путіну облаштувати на захопленому півострові нову потужну військово-морську базу. Цей потік зупинила лише Громадянська блокада, ініційована Меджлісом кримськотатарського народу і підтримана переселенцями з Криму та бійцями добробатів. Однак Путін сповна використав фору у півтора року, яку отримав від Києва, тож два горішка він згриз. І навіть міст збудував.

От тільки з водою вийшов облом. І цей останній горішок ні продати, ні подарувати Путіну українській владі вже ніхто не дозволить. Якщо уряд Зеленського на це наважиться — він отримає небачені акції протесту, у яких зійдуться дуже різні, але однаково злі на владу останніх років люди. Громадяни.

Тому хотілося б порадити народним депутатам від СН ще раз з'їздити на вихідні до Трускавця і послухати лекції фахівців з основ міжнародного гуманітарного права, попрацювати над стратегію деокупації Криму, почитати на ніч звіти правозахисних організацій про ситуацію на півострові. Принаймні, щоб 18 березня під час кримських парламентських слухань не наговорити дурниць, які потім гратиме російська пропаганда.

І окрема сфера знань — якої ж води і для чого не вистачає Криму? Арифметика проста. Щороку до незаконної анексії Росією Криму, на півострів подавалося в середньому 1–1,3 млрд кубометрів води. До 70% дніпровської води використовувалось для зрошення у сільському господарстві, 10 — використовувала промисловість (найбільше — хімічні заводи північного Криму — "Кримський титан" і Содовий завод Дмитра Фірташа, завод "Бром"), і майже стільки ж (10–12 %) — використовувалося як питна вода та для господарських потреб населення. Питну воду Крим збирав і продовжує збирати у водосховищах, куди вона йде з річок та гірських джерел. І за всіма підрахунками — і окупаційних, і українських установ — ніякої гуманітарної катастрофи наразі немає.

Але вона може виникнути, якщо Росія буде продовжувати нарощувати свій військовий контингент у Криму, здійснювати політику зміни структури населення — заохочувати росіян до переїзду (що вже призвело до зростання населення у найбільших містах), а також вести варварське "освоєння" півострова, яке нищить його екологію.

За даними Міністерства оборони України, з моменту анексії Росія потроїла військовий контингент на півострові, а кількість озброєнь наростила у 5–7 разів. На півострові також з'явилося озброєння, якого не було до анексії і наявність якого істотно змінює розстановку сил у регіоні: до десятка кораблів і підводних човнів мають на своєму оснащенні крилаті ракети "Калібр" (дальність ураження — від 1,5 до 2,5 тис. км), системи протиповітряної оборони С-400, берегові протикорабельні ракетні комплекси "Бастіон" та "Бал" та оперативно-тактичні ракетні комплекси "Іскандер".

Потреба у воді збільшується з будівництвом кожної казарми і будинку, кожної сім'ї, що переїхала в рамках держпрограми, з кожним шале, мода на які пішла у російських чиновників і бізнесменів, що дерибанять кримські землі.

При всіх запевненнях, що Росія справляється з водною проблемою у Криму, очевидно, що це не так, бо Путін ставить завдання вирішити її до 2025 року, під програму заводяться чергові мільярди. Але все, що можна було вижати з кримських джерел, річок і з-під землі — вже викачано, тож тут залишається один варіант, як у казці про летючий корабель: "Построишь — куплю".

Чи є вода на продаж?

Але у "прагматиків", які пропагують такий варіант, є сильна опозиція. Окрім кримчан — аграрії Херсонської області й загалом Півдня України. Справа в тому, що водних ресурсів в Україні з кожним роком глобального потепління все менше. І науковці застерігають — дефіцит якісної води вже на порозі.

Науковці кажуть, що Україна належить до країн Європи з найнижчим рівнем забезпечення водними ресурсами. А за висновками Інституту водних проблем і меліорації, з 31 мільйона гектарів української ріллі близько 60% сьогодні належить до площ із дефіцитом водного забезпечення, а близько трьох мільйонів гектарів угідь степових регіонів розташовані у зоні з критичним дефіцитом вологи. Найбільше водних ресурсів — 1,7 млрд кубометрів на рік — використовує для зрошення полів Херсонщина.

У серпні 2019 року КМУ ухвалив Стратегію зрошення та дренажу в Україні до 2030 року, яка передбачає повну модернізацію систем і мереж, зміну законодавства і залучення інвестицій. Попередній кошторис, за оцінкою Світового банку, — чотири мільярди доларів.

Проект розвитку зрошення земель на Півдні України вже двічі презентував потенційним інвесторам президент Володимир Зеленський, під час форуму YES у Києві він назвав його "амбітним завданням перетворення пустельних земель на плодючі". То, можливо вже час визначитися з пріоритетами, і не відлякувати непродуманими і неузгодженими заявами потенційних інвесторів і тих, хто вже вкладається у землі Півдня.

Гасло "Крим — це Україна", — не жертовний вогонь, у якому треба спалювати найдорожче, це дороговказ — куди треба рухатися, закріпившись на підконтрольній території.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво