Ножі в спину - Внутрішня політика - dt.ua

Ножі в спину

21 березня, 2014, 20:25 Роздрукувати Випуск №10, 21 березня-28 березня

Кожній новій владі здається, що лиха доля її омине. Може, тому вона й поводиться так самовпевнено.

Таки немає лиха без добра. Себто — в тимчасовості нової влади для неї є певні плюси: дорогою до найвищих державних посад їй не довелося обіцяти почути кожного. Ні, схожа обіцянка була, проте давалася колективному цілому: "Жодних рішень без волі Майдану!", "Кадрові призначення — тільки через Майдан!" і т.п. Але що буде у разі її невиконання, так само ніде не прописувалося. Хоча — є ж уже приклади, що може бути.

Проте кожній новій владі здається, що лиха доля її омине. Може, тому вона й поводиться так самовпевнено.

У розміщенній на сайті DТ.UA у статті "Вето на квоту" йшлося про хибність застосування на Хмельниччині квотного принципу розподілу посад у владі між партіями-переможницями, згідно з яким крісло голови Хмельницької обласної державної адміністрації начебто мав посісти досі нікому й нічим не відомий представник партії "УДАР" 40-річний Леонід Прус. Та тоді ж таки, 15 березня, в. о. президента О.Турчинов підписав відповідний указ — про призначення Л. Пруса на зазначену посаду. І вже наступного дня, в неділю, новоспечений голова обласної державної адміністрації прийшов на традиційне недільне віче на хмельницькому Майдані.

Про його прем'єру тут було домовлено заздалегідь, тобто він мав постати перед вимогливими очима Майдану ще як кандидат, — а вийшов уже при посаді. І вже наче й зайвими були на Майдані звезені з усієї області "ударівці" — справу ж бо зроблено. Та вони слухняно чекали виступу Леоніда Пруса. І навіть коли той, замість бодай стислої програми своєї діяльності на новій посаді, обмежився славослів'ям на адресу наших воїнів у Криму, однопартійці все одно почали скандувати: "Мо-ло-дець!" — аби заглушити "Ганьба!" з іншої половини Майдану, крізь яку кілька кремезних охоронців ледве вивели патрона. 

Історія повторилася через день, під час представлення нового керівника. Задовго до десятої ранку сесійний зал обласної ради, у буквальному значенні, тріщав од статурних "ударівців". Було враження, що це — обласні збори колишніх і нинішніх боксерів та борців. Депутати облради злякано тулилися під стінами, працівники апарату несміливо визирали з-за могутніх спин представників нової партії влади. Леонід Іванович знову обійшовся без програми, обмежившись кількома стандартними фразами, і так само лаконічно відповів на кілька запитань із залу. Та партійні соратники й тут підтримали свого висуванця, обірвавши запитання надто цікавої спільноти дружними оплесками широких долонь, — аж поки в оточенні тих-таки вчорашніх охоронців Прус не пройшов до свого кабінету.

Новому обласному очільнику вочевидь незатишно чи й лячно у стінах обласної державної адміністрації, тому, мабуть, він — перший з-поміж своїх попередників — без охорони на людях поки що не ходить. Каже, що це просто однопартійці. З'явився цими днями біля першої приймальні й міліцейський пост, якого тут ще ніколи не було. Ну часи неспокійні, мітингові, доки чоловік призвичаїться — хай його міліціонери постережуть. Це ж дрібниці, порівняно з тим очевидним фактом, що на відповідальну посаду в такий складний час прийшла людина, абсолютно далека від розуміння проблем області і шляхів їх вирішення. Навіть щиро бажаючи новому керівникові втерти носа всім скептикам і заявити про себе як про успішного менеджера — розумієш, що це зі сфери фантастики, так не буває. 

Леоніду Прусу, до всього, доводиться спростовувати поширену через Інтернет інформацію про начебто відкриту щодо нього у 2007 р. кримінальну справу за підробку службових документів та умисне завищення вартості повернення ПДВ з державного бюджету нечистим на руку підприємцям, що завдало збитків державі. "Не судимий!" — стверджують партія і її висуванець, але неприємний осад залишається. Бо ж хочеться бачити на важливих посадах кришталево чесних і патріотичних професіоналів, — Небесна сотня, до пам'яті якої апелюють усі, вимагає. Та й Майдан вимагає прозорої і чесної процедури висунення нових кадрів, а натомість наштовхується на старі підкилимні ігри в партійні квоти, на ще вчора засуджувані прийоми попередньої влади: сам "політичний туризм" ударівців чого вартий.

І важко позбутися думки — який же "друг" порадив Кличку пред'явити своє право на партійну квоту в області, в якій він не має відповідної кандидатури? І навіщо взагалі здався квотний — партійний — розподіл владних крісел (особливо ж тепер, у надскладних обставинах), коли потрібно запрошувати на керівну посаду хай тричі безпартійного, але найкращого, — тільки б погодився?! Хіба, зрештою, не розуміють партії-переможниці, що так важко здобуту довіру людей наразі можна втримати тільки єдністю і взаємною відповідальністю за все, що вони — всі разом і кожна окремо — робитимуть?! А все, що діятиметься не так, — це ніж у спину України?

Либонь, не розуміють. Такий приклад. У неділю на вічі у Хмельницькому оголосили виступ пані Дани, представниці "Правого сектора" з Києва. Сувора тендітна пані поважно пройшла до мікрофона через майдан, щільно оточена клином з десятка юнаків у камуфляжі, бронежилетах і чорних масках на обличчях. Це викликало в кого сміх — цирк та й годі; в кого страх — а що як завтра ці молодики з закритими обличчями увірвуться до квартири; в кого крик: "Скиньте маски, кого ви боїтеся?!" Та однозначно — цієї картинки було б цілком досить для ілюстрації страшних "націоналістів-фашистів-бандерівців", якими лякають південно-східні регіони. Навіщо цей безглуздий пафос? Тим більше тут, серед своїх? Постійний ведучий хмельницького Майдану свободівець Олександр Симчишин, кандидат наук і наче ж розумний чоловік, спробував захистити масковий сюрреалізм: "Цих хлопців вважали провокаторами на київському Майдані — та якби не вони…" Але й тут, на хмельницькому Майдані, їхня з'ява виглядала як демонстративна й виклична провокація. Як і виступ молодої пані, котра чомусь накреслила перед хмельничанами завдання "виборів міського голови" (чим не вгодив "Правому сектору" бютівець Сергій Мельник, який із перших днів підтримував Майдан?) і "перевиборів громадської ради Майдану" (теж — чим не вгодила?). Якщо таким чином кандидат у президенти, лідер "Правого сектора" Дмитро Ярош думав завоювати довіру хмельничан, то він зробив усе з точністю до навпаки. 

А робота громадської ради хмельницького Майдану і без закликів із Києва практично заблокована. Чомусь саме ця рада віднедавна стала найжаданішою для людей, які раніше "стояли на Майдані", а тепер, вочевидь, і далі шукають застосування свого не вичерпаного Майданом протестного потенціалу. Тому замість рішень — крик, галас, вимоги департіїзації ради і "працевлаштування" в ній революційно налаштованих мас, які саме так — масово — прибувають на кожне засідання ради і фактично зривають його. Хоча питання, якими займається рада, потребують швидких і конкретних рішень: допомога родинам загиблих на Майдані і пораненим, збір коштів для української армії та флоту, облаштування перших біженців із Криму тощо.

Щось говорити після цього про вічне українське взаємопоборювання? Про нездатність політиків об'єднатися і разом працювати на благо країни? Адже в країні сьогодні є тільки партії-переможниці — а перемоги як такої ще немає й не видно. Бо навіть перші позитивні результати революційних подій роздирають на клапті ті, хто вчора обіцяв: "Разом і до кінця!" 

…А тим часом на українські кордони вслід за старшокурсниками щойно відправили курсантів другого курсу Хмельницької академії прикордонних військ.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво