Нові смисли Києва - Внутрішня політика - dt.ua

Нові смисли Києва

29 березня, 2013, 21:45 Роздрукувати Випуск №12, 29 березня-5 квітня

Візії України в євразійському геополітичному та геоекономічному просторі   

Спостерігаючи занепад України на тлі прискореного розвитку країн Західної Європи, Північної Америки та Китаю, багато людей розпачливо опускають руки. Інтелектуальній особистості з почуттям розвиненого громадянського обов'язку нестерпно бачити, як його країна повільно сповзає на периферію планетарного життя. Ситуація складна, але не безнадійна. І"Коли ти годен правди пильнувати, /з якої вже зискують махлярі, /розбитий витвір знову доробляти, / хоча начиння геть уже старі"(Р.Кіплінг),тоді нам є про що поговорити.

Передусім нам необхідно зрозуміти, що наші негаразди коріняться не у випадкових причинах, а в деформованій політичній системі. Вона фальшива наскрізь, бо, незважаючи на формальний плюралізм, позбавлена первинної ланки демократії: демократичних політичних партій, що трансформують народне волевиявлення у проекти політичних рішень. Замість них існують політичні структури (як провладні, так і опозиційні), що обслуговують олігархічний капітал. Рух уперед можливий лише за умови виправлення деформації. 

Геополітична вісь історії 

Збіґнєв Бжезінський в останній своїй праці "Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади" слушно зауважує, що основною тенденцією міжнародної політики на наступні декілька десятиліть буде перерозподіл світової влади із Заходу на Схід — від атлантичного союзу до Китаю та інших азійських велетнів. На думку автора, цей процес містить у собі як низку загроз, так і можливих позитивних наслідків для цивілізації. Уникнути світових катастроф і зберегти прогрес можна лише через посилення Заходу як головного носія демократичних цінностей. Зрозуміло, Заходу як цивілізаційного феномена, а не географічної частини світу. Лише об'єднаний Захід (Північна Америка і Європа) здатен урівноважити гігантські простори й велетенські ресурси розбудженої Азії. 

Бжезінський реанімує давню ідею "Заходу від Ванкувера до Владивостока", резонно доводячи, що до цієї спільноти необхідно приєднати Туреччину і Росію. Він, звичайно, знає про неореваншистські настрої серед еліти та широких мас російського суспільства, але, на його думку, зростання для Російської Федерації загрози втратити Сибір і Далекий Схід, а також розвиток середнього класу як потенційного носія демократичних цінностей змінить згодом ставлення російської влади до цього проекту. 

Концепт видатного геополітика сучасності проектує розвиток глобальної урбаністичної лінії "Захід—Схід" від Лондона, Парижа і Берліна до Варшави, Києва і Москви і далі, через освоєння багатих ресурсами, але пустельних сибірських просторів, аж до Владивостока. Чи відбудеться інтеграція цього євразійського простору, залежить від багатьох обставин, зокрема й від напряму розвитку України, наголошує З.Бжезінський. "Навіть якщо Росія не стане членом ЄС, нова геополітична спільнота за інтересами між США, Європою та Росією (від Ванкувера на схід до Владивостока) створить формальні умови для перемовин щодо спільної політики. Рухаючись на Захід, Росія буде змушена примиритися з Україною (а то й зробити це від самого початку), тому колективний дорадчий орган (можливо, це буде спочатку Рада Європи) переміститься до Києва (давньої столиці Київської Русі, що тисячу років тому мала королівські відносини із Заходом). Якщо цей орган розміститься на теперішньому Сході Європи, на північ від Туреччини, це символізуватиме, що Захід знову стає життєздатним і розширює свої територіальні межі…

Усі сторони отримають від цього вигоду. Такий розвиток подій відповідатиме вимогам часу, соціальним змінам і модернізації. Туреччина і особливо Росія зміцнять своє становище в сучасному демократичному світі, тоді як приєднання України гарантуватиме її національну незалежність. Перед Європою відкриються нові привабливі шляхи можливостей і пошуків" (Збіґнєв Бжезінський. Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади. — Львів: Літопис. — С. 121–122). 

Звичайно, сьогодні головні загрози національній безпеці України виходять з боку Росії, і ми зобов'язані на них адекватно реагувати, створивши цілісний пакет контрзаходів, — це аксіоми, що не підлягають сумнівам. Та коли ми говоримо про геополітичні масштаби, глобальні тенденції розвитку світу, то тут, замість політичних рефлексій на зовнішні подразники та вибудовування адекватних політичних дій, використовуються інші інструменти, а саме ідеологія творення нових світових форм. Творення світу, в якому Україна буде не статистом, а активним геополітичним гравцем.

Окрім глобального вектора розвитку "Захід—Схід", що має пройти через Київ, для нас надактуальним є напрямок "Північ—Південь" (поза Росією). В українській класичній геополітичній думці проект субрегіонального розвитку "Північ—Південь" підготували Степан Рудницький і Юрій Липа, слушно зауваживши, що українське суспільство особливо інтенсивно розвивалося, коли українці починали колонізувати південні території або долучалися до розвитку континентальних комунікацій — як у часи Княжої України і Козацької держави, так і в період поневолення Російською імперією. Українські геополітики розробили концепцію об'єднання двох важливих комунікаційних регіонів: Балтійського і Чорного морів.

Власне, саме у період функціонування одного з перших "глобальних" торговельних шляхів "Із варягів у греки" Київ перетворився з невеличкого укріпленого містечка на столицю Східної Європи. 

Створення міждержавного об'єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) було, якоюсь мірою, спробою в сучасних умовах реалізувати ту саму геополітичну ідею. Можливо, ініціатори навіть не здогадувалися про неї, але сама політична географія знову підказала їм напрям раціональних дій. Правда, згодом через інспірації Росії та боягузливість і продажність української "еліти", перспективна ідея інтеграції Чорноморського регіону занепала. 

Життєздатним цей проект стане тоді, коли ми відродимо його не в урізаному, а в повноформатному вигляді — долучивши до названих чотирьох суб'єктів потужні країни Балтійського регіону Польщу та Швецію і регіонального лідера Чорноморського басейну — Туреччину. Такий формат відкриває прямий вихід країнам Північної, Центральної та Східної Європи до трьох частин Близького Сходу: Турецького, Іранського та Арабського. А багатому фінансами та енергоносіями Азійському регіону — до технологічно розвиненої Північної та Центральної Європи. Вона об'єднає країни Балтійського і Чорноморського басейнів та частково Каспійського моря і Перської затоки. Глобальна лінія "Північ—Південь" за своїм геополітичним та геоекономічним значенням рівнозначна лінії "Ванкувер—Владивосток".

Місце перетину цих двох глобальних мереж (Захід—Схід, Північ—Південь) отримає кумулятивний ефект розвитку. Київ отримає перспективу поступово перетворитися на геополітичну та геоекономічну вісь Західної Євразії. 

Звичайно, тут необхідно додати, що будь-які геополітичні передумови спрацьовують лише тоді, коли народ, який проживає на даній території, здатен адекватно відповісти на історичні виклики. 

Не маю сумнівів, що, звільнившись від олігархічного зашморгу, український народ здатний буде реалізовувати такі глобальні проекти. 

Глобальні міста як центри управління світом

Сьогодні геополітика тісно переплітається із глобалізацією, доповнюючи одна одну і видозмінюючись. Глобалізація — це жорстока реальність, якої не скасувати голим запереченням, до якої можна лише адаптуватися. Українській нації потрібна нова політична стратегія виживання в глобальному світі. 

 Каркасом глобальної економіки виступають глобальні міста. "Вони є місцеположенням ключових індивідуумів, установ і організацій, які управляють, маніпулюють, диктують і визначають спосіб формування та відтворення капіталізму в усьому світі. Ці міста є свого роду командними і контрольними пунктами глобальної економічної системи. Така непропорційно виняткова важливість окремих агломерацій дозволяє говорити про їхнє домінуюче становище у міській ієрархії планети", — стверджує відомий дослідник урбаністичних процесів Ніколай Слука. 

Практично всі дослідники зараховують до першої п'ятірки глобальних міст Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Гонконг.  Логічно виникає запитання: яке місце в цьому ранжирі найвпливовіших міст світу посідає Київ? 

Якщо ми звернемося до нещодавно опублікованого Індексу глобальних міст за 2012 рік (A.T.Kearney Global Cities Index, 2012), — підготовленого Міжнародною консалтинговою компанією A.T.Kearney та дослідницьким центром Чиказької Ради з міжнародних відносин (The Chicago Council on Global Affairs), — то серед 66 опублікованих позицій нашого улюбленого міста взагалі не знайдемо.

Інша, не менш шанована дослідницька група (Globalization and World Cities Study Group — GAWC), з Університету Лафборо у Великій Британії, розташувала Київ у рейтингу за 2010 рік на 73-му місці ("Світ за GaWC 2010"). 

Добре це чи погано? Добре, що ми під "талановитим управлінням" нашої "політичної еліти" (обох кольорів) узагалі не опинилися на 173-му місці — десь "біля якогось аулу Гвінеї-Бісау", а погано те, що ми і далі нерішуче стоїмо перед самісінькою межею успішного світу. Цієї висоти (73-тє місце) ми досягли не завдяки цілеспрямованій праці, а за інерцією ваги потенційних задатків країни, що не дозволяють їй зовсім розчинитися в "клоаці застою". 

Те, що в політичній географії називається "геополітичною віссю" — центром біля якого формується певний політичний простір планети, в глобалістиці називається "фокусним вузлом" — місцем, у якому зосереджуються штаб-квартири ТНК і ТНБ, місцем, з якого детермінується глобальне структурування світу. Глобальне місто є синонімом поняття "фокусний вузол". Воно є локомотивом науково-технічного прогресу, що стрімко мчить уперед. Країна, позбавлена такої форми розвитку, — як потяг без локомотива. Вона приречена на вічне аутсайдерство. 

З українських міст лише Київ претендує на такий статус. Тому загальнонаціональні плани розвитку країни повинні обов'язково відштовхуватися від цієї аксіоми. Найважливіше, одним реченням: майбутнє виживання України як самодостатнього суб'єкта міжнародної політики прямо залежить від того, чи стане Київ глобальним містом, чи ні. 

Тому доцільно буде, бодай у найзагальнішому вигляді, проаналізувати його перспективи через критерії оцінювання глобальних міст. За приклад можна взяти зразок дослідження, що проводився консалтинговою компанією A.T.Kearney. Індекс глобальних міст тут визначався за 25 критеріями, що були згруповані, своєю чергою, у п'ять головних категорій. 

Перша категорія акцентує увагу на рівні ділової активності в місті. 

Тут ураховуються розміри фондових та товарних ринків, кількість пропонованих бізнес-послуг, обсяг зовнішньоторговельних потоків вантажів, але головним критерієм вважається присутність штаб-квартир найбільших компаній світу. 

Важливість ТНК пояснюється не так величиною капіталу, як особливістю функціонування — цілковитою орієнтацією на глобальні зв'язки. Необхідно пояснити, що розвиток діяльності ТНК одночасно відбувається в двох протилежних (взаємозумовлювальних) напрямках: а) просторового поділу корпорації через збільшення окремих філій та б) зростання інтеграції центральних функцій, що зосереджуються в матерній структурі. І що більше в корпорації філій у різних частинах світу, то складніші функції управління корпорацією. Саме біля цих центральних штаб-квартир корпорацій і згруповується весь інтелектуальний, креативний склад працівників компанії. Тут акумулюється більша частина фінансів, що надходять від прибутків в усьому світі. Біля них нарощується прошарок високоспеціалізованих компаній, яким, через аутсорсинг, передається частина функцій управління. Центральна, матерня частина ТНК, створює умови для соціально-економічного розвитку саме в регіоні її розташування. 

А у філіях реалізуються окремі проекти, оптимізуються витрати і доходи — через різну вартість робочої сили та сировини в різних регіонах планети, наповнюються ринки збуту готовими товарами. Якщо центральні офіси — це власники, то філії — світ, який на них працює. 

Самі філії можуть бути різними: і технологічно розвиненими, здатними стимулювати конкуренцію та розвиток у країні перебування, і банальними передавальними пунктами готової продукції.

Якість представництва світових корпорацій у Києві "бажає бути кращою". Щодо центральних штаб-квартир, то вони взагалі тут відсутні, а щодо філій, то їх, як стверджує українська преса, досить багато. "Київ посідає 42-ге місце у світі за кількістю офісів найбільших міжнародних компаній" (за даними консалтингової компанії CB Richard Ellis (CBRE). 

Є добра стаття на цю тему Володимира Ланового "Український бізнес — афера століття. Чим загрожує некерована експансія транснаціональних корпорацій" (Український тиждень. — №42 (259) від 18 жовтня 2012 р.). Вивчивши проблему, відомий економіст констатує, що "українські відділення світових корпорацій належать саме до їхніх низькотехнологічних додатків з недостатніми капітальними ресурсами, обмеженою кваліфікацією менеджерського складу. А тому інноваційні зрушення майже на всіх підприємствах ТНК у нашій країні поки що неможливі в принципі". 

Ще одним аспектом глобалізації економіки є наростання суперечності між світовими корпораціями та інтересами суверенних націй. Національні виробництва з різних причин починають програвати у змаганні з транснаціональними корпораціями. Увиразнюється тенденція вивищення інтересів ТНК над інтересами окремих націй. Очевидно, що остання проблема здатна перерости у фундаментальну суперечність у ХХІ ст. Потрібно поспішати, щоб не потрапити під роздачу.

Один із найавторитетніших світових дослідників глобальних процесів, професор соціології Чиказького університету Саскія Сассен, пише: "Постійне підкреслення значущості транснаціоналізації та надрухливості капіталу формує відчуття безсилля серед інших локальних акторів, відчуття марності опору цій силі. Але аналіз, який підкреслює значення "місця", припускає, що нова глобальна мережа стратегічних центрів може виступати простором для політики і владної діяльності. Втрата влади на національному рівні уможливлює утворення нових форм влади і політики на субнаціональному рівні. Більше того, в той час як національна держава "дає тріщину", відкриваються можливості нової політичної географії, що розглядає транскордонні зв'язки субнаціональних просторів. Міста є ключовими об'єктами в цій новій географії. Можливо, ми присутні при формуванні нового виду транснаціональної політики, яка локалізується в цих містах"(С.Сассен. Глобальный город: введение понятия // Глобальный город: теория и реальность. — М.: Аванглион, 2007). 

Для нас наочним прикладом ефективності такої трансформації може бути Японія, яка, залишаючись виразно національною державою, перетворилася на один із наймогутніших глобальних центрів світу. Із 500 найбільших промислових корпорацій світу штаб-квартири 50 розташовані сьогодні в Токіо і всі вони японські — Mitsubishi, Hitachi, Nippon Steel, Nissan, Fuji, Toshiba, Daiichi, Honda, Sony… 

У чому причина успішності японців (як в індустріальний, так і в глобалізаційний період)? Це питання важливе своїм змістом, бо правильна відповідь детермінує пріоритети. 

Окубо Тошімічі — член японської делегації, що прибула до Німеччини наприкінці ХІХ ст. перейняти німецький досвід, згадував, що, відповідаючи на різні конкретні запитання, німецькі вчителі не забували їм щоразу повторювати одну й ту саму фразу: "передусім зосередьтесь на будівництві могутньої держави". Японці, повернувшись додому, зорієнтували бюрократію на втілення в життя німецьких зразків і провели одну з найуспішніших реформ у світі, яку називають Революцією Мейдзі (оновлення). 

А після поразки в Другій світовій війні вони з таким самим завзяттям, як перед тим вели бойові дії, почали розвивати економіку — орієнтуючи її на зовнішній ринок, прагнучи з допомогою економічних здобутків залишитися великою нацією. 

Українці повинні передусім змінити ставлення до світу. Треба перестати зважати на комплекси наших сусідів або їхні ідеологічні претензії. Нас мають цікавити насамперед власні національні інтереси. Нам потрібна Велика Україна як цивілізаційний центр Східної Європи. Не випрошувати, а пропонувати і реалізовувати. Не дратувати пропагандистськими гаслами, а тверезо й переконливо пропонувати взаємовигідні альтернативи, протиставивши деструктивним імперським прожектам реальні плани розвитку Східної Європи. 

Потрібно не запрошувати ТНК на власну територію, а створювати власні корпорації. Розробити законодавчі й виконавчі інструменти посилення національного виробника, стимулювання найбільш здібних до об'єднання (із центром у Києві). За необхідності навіть вкладати в них державні кошти. Хоча це суперечить усім ліберальним уявленням про глобальну економіку. Почитайте Лі Куан Ю, який стверджував, що реформи необхідно убезпечити від будь-яких ідеологічних штампів, натомість робити те, що вигідно. Економічно успішний комуністичний Китай — найяскравіше підтвердження слушності цих слів. 

Україна має ініціювати утворення міждержавного об'єднання "Північ—Південь", позбавивши його будь-яких ідеологічних засад чи підкладок, обперши лише на взаємовигідну економічну діяльність. Планування діяльності має відштовхуватися від реальних тенденцій, а не футурологічних проектів. Наприклад, у глобальному світі зафіксовано тенденцію спресовування, зближення простору через прискорення руху різних видів транспорту та здешевлення перевезення вантажів і людей. На основі цього розвиваються нові транскордонні економічні утворення. Відштовхуючись від цієї передумови та торговельної зацікавленості різних регіонів один в одному, необхідно створити Міждержавну корпорацію прокладання сучасних залізничної та автомобільної магістралей "Гданськ—Мінськ—Київ—Одеса і далі, сучасне морське сполучення: одна гілка — до турецького порту Самсун—Багдад—Кувейт, і друга гілка до грузинського порту Поті—Баку—Тегеран". Таке масштабне будівництво під силу лише транснаціональній корпорації, до якої мають увійти десятки національних компаній. Проект повинен бути відкритим, прозорим, взаємовигідним і довготривалим. Він матиме світове значення, бо передбачає інтеграцію неспокійного Близького Сходу до світової спільноти. Як ініціатор проекту Україна запропонує розташувати центральні структури корпорації в Києві. 

Важливим сектором прикладання наших зусиль мають стати бізнес-послуги всередині міждержавного об'єднання "Північ—Південь". Туреччина, країни Близького Сходу та Кавказу погано знають можливості України, Центральної та Північної Європи, і, відповідно, навпаки. Необхідно створити міжгалузеву структуру (з підрозділів НАН України, МЗС, СБУ, українського бізнесу і т.д.), що спеціалізуватиметься на вивченні та створенні ринку посередницьких послуг. До-речі, нагадаємо, що високоякісні бізнес-послуги є однією з характерних ознак глобального міста. 

Скептикам зауважимо, що всі великі плани спочатку здаються нереальними, доки їх хтось уперше не реалізує. У нас немає вибору: або стати біоматеріалом для життєдіяльності світових націй — і згинути, або дерзати. 

Важливою передумовою перетворення Києва на глобальне місто є розбудова сучасної інфраструктури (від доріг до Інтернету). Треба розробити новий Генеральний план розвитку Києва до 2025 р., заклавши в основу його розвитку глобальні підходи до вирішення проблем. 

Будівництво житла треба негайно забрати з рук невеликої групи чиновників-шахраїв, що наживаються на хаосі, який панує в цьому секторі. Щоб зберегти київські парки та історичні місця слід запровадити мораторій на забудову в центрі та перенасичених житлових масивах. (Більше того, треба подбати про збільшення лісових і паркових насаджень у Києві і навколо нього).

Розв'язати ж проблему забезпечення киян новим якісним житлом мусимо згадавши про нинішні околиці. Давно вже не секрет, що мешканці навколишніх містечок цілими поколіннями працюють у Києві. Місце їх проживання є межею функціонування основної частини робочої сили, важливої складової ефективності будь-якої урбанізованої системи. Зовнішня лінія забудови має пройти по підкиївських містечках — Вишгород, Ірпінь, Обухів, Бориспіль, Бровари. Можна на основі цих містечок розбудувати сучасні комфортабельні райони Києва, з'єднати їх із центром багатоканальним швидкісним трамвайним сполученням і автобанами. Щоб можна було за короткий час доїхати з однієї частини міста в іншу. 

Другою базовою настановою повинна стати система раціонального витрачання коштів. За приклад для нас може слугувати план розбудови Берліна (після об'єднання Західної і Східної Німеччини та ухвалення рішення про відновлення старої столиці). Німцям, окрім будівництва сотень державних офісів, необхідно було забезпечити житлом десятки тисяч державних чиновників із сім'ями. Також передбачалося стихійне переселення великої кількості людей до нової столиці. Щоб уникнути гіперстрибка цін на житло в Берліні, німці розробили план масової забудови Берліна і реалізували його у визначені строки. Сьогодні ціна житла в Берліні найнижча з усіх розвинених країн Європи. Нам треба використати їхній досвід і адаптувати його до вимог Києва. І, головне, виконати. 

Кияни мусять пам'ятати одну закономірність: радикальне збільшення чисельності населення міста є одним із каталізаторів його соціально-економічного розвитку, особливо на першому етапі. Матеріальне та культурне благополуччя усіх жителів столиці прямо залежить від того, чи розвивається вона, чи перебуває в стагнації. 

У глобальних містах відбувається переорієнтація напрямів розвитку економіки з другого сектора (індустрія) до третього (високоякісних послуг) і четвертого (високих технологій). Особливістю України є те, що в нас досі не реформований перший сектор економіки (аграрний). Процес, пройдений західними країнами кількасот років тому, ми мусимо здійснювати сьогодні. Причому в особливих умовах. Різні міжнародні організації прогнозують наближення світової продовольчої кризи. А наші чорноземи, за розрахунками вчених, за відповідної організації та технологічного оснащення сільгоспвиробника, можуть прогодувати до 500 млн людей — фактично всю Європу. Це дарований нам Богом ресурс для майбутнього розвитку, і це може бути вигідніше, ніж торгувати золотом, нафтою і газом. Це багатство всіх верств населення України, тому й розвиток села повинен стати загальнонаціональним завданням. 

При нормальному функціонуванні сільського господарства із сучасним переробним виробництвом та різноманітними товарними біржами наш бюджет виросте в кільканадцять разів — а це пенсії, зарплати працівників освіти та культури, лікарів, держслужбовців. Це, власне, ресурс для глобальних реформ і якісного життя в Україні. 

Тому кожен громадянин України заклики "перетворити сільськогосподарські землі на товар" зобов'язаний сприймати як намір продати усіх нас гамузом у рабство. Це масштабна спекулятивна афера олігархів та їхніх представників в уряді — скупити землю в селян за безцінь і продати її західному капіталу (до речі, про це писав свого часу Джеймс Мейс). Боротьба за землю для українців рівнозначна апокаліптичній битві з Антихристом. Битві, яку ми не маємо права програти. 

Земля може стати товаром лише після повноцінного становлення фермерського та кооперативного господарства (коли більшість українських сільгоспвиробників буде здатна витримувати капіталістичну конкуренцію). 

Другою категорією оцінювання глобальних міст є якість людського капіталу.

Основним критерієм тут виступає якісна вища освіта. Від кількості людей із вищою освітою залежить темп розвитку регіону, здатність спільноти здійснювати структурні соціально-економічні зміни. Українська освіта і наука найвагоміша запорука нашого руху вперед. Тривала соціально-економічна криза в нас виникла не через відсутність розумних людей у науці чи освіті, а через небажання можновладців (колишніх компартфункціонерів, що перефарбувалися в держслужбовців) прислухатися до них. Щоб не бути пустослівним, прошу згадати ідеї президента НАН України Бориса Патона, який іще в роки перебудови казав про необхідність створення в Україні технополісів. Або згадаймо іншого академіка, світлої пам'яті Миколу Амосова, який у 90-х рр. писав про необхідність запровадження ідеології "поміркованого націоналізму" як основної передумови успішного проведення реформ. 

Можновладцям більше до душі ідеологія ліберального хаосу, що створює сприятливі умови для розкрадання державного майна. Вони всіма руками і ногами впиралися проти розбудови Української національної держави. Чого вартий нинішній міністр освіти. Він робить усе, щоб знищити українську освіту, а через неї позбавити нас майбутнього — не будьмо наївні й говорімо правду. Він є показовою альтернативою Патону і Амосову. Він є уособленням дороги в нікуди, поступового розпаду і поглинання нас іншими народами. 

Рівень інформаційного обміну є третьою категорією оцінки глобальності міста. Серед важливих складових тут — кількість кореспондентських пунктів ЗМІ глобального значення. У нас у різні періоди було по-різному: під час Помаранчевої революції — максимально можлива кількість, сьогодні — мінімальна. Країна, що сповзає на периферію світового життя, нікому не цікава. Сюди можуть приїхати лише по екзотику та подивитися на історичні пам'ятки. 

Втішає ситуація з доступом киян до Інтернету. За даними дослідження "Міжнародного центру перспективних досліджень" (МЦПД), близько 90% жителів столиці є користувачами Всесвітньої мережі, що в міжнародних масштабах відповідає рівню Нідерландів.

Необхідно лише змінити якість користування Інтернетом, вийти за межі пострадянського простору, зламавши штучні перешкоди для нашого зв'язку з усім світом. Бажано, щоб більшість жителів столиці опанувала англійську мову — для цього треба створити якісні державні приватні курси. Наше гасло: "Знання української та англійської мови обов'язкове, всі інші — за бажанням" — жодних заборон для людського вдосконалення. Щоб не виникало непорозумінь, зауважимо, що знання англійської зовсім не означає нашого поблажливого ставлення до засилля англійської в рекламі. Боротьба за національне обличчя столиці один із наших пріоритетів. 

П'ятою категорією виступає культурний рівень міста. 

Серед основних позицій: кількість іноземних туристів, кількість музеїв, театрів і концертних залів. Важливим пунктом є проведення міжнародних спортивних змагань. 

Це один з оптимальних для нас аспектів оцінювання на відповідність глобальному місту. Наша влада, неабияк розікравши держбюджет, все ж таки зуміла провести Чемпіонат Європи з футболу, дещо поліпшивши супутню інфраструктуру країни. 

П'ята категорія враховує кількість іноземних посольств, представництво міжнародних конференцій, що проводяться в місті, кількість політологічних інститутів світового значення (за чисельністю цитованих публікацій), участь міста в міжнародній політичній сфері через інститути міст-побратимів і т.д.). 

Ця категорія для оцінки глобальності Києва неоднозначна: в нас достатня кількість посольств, але недостатня цитованість наших авторів за кордоном. Не через те, що вони недостатньо кваліфіковані, а через те, що периферійна країна нікому не цікава. Лише перетворившись на активного геополітичного гравця, ми станемо цікавими світові — бо заторкнемо його інтереси.

Творення процвітаючої України: з чого почати?

Будь-яку справу потрібно спочатку ретельно продумати й проговорити. Моя стаття, власне, і є ескізом до такої розмови: в ній у найзагальніших формах накреслено декілька тем для фахової дискусії про загрози й завдання, що постали перед українською нацією в сучасних умовах. Наступним кроком може бути вироблення Національної програми розвитку України. Важливе місце в ній має посісти реформування столиці, перетворення її на глобальне місто (зі збереженням українського обличчя та жорсткою екологічною складовою). 

Київ відіграв особливу роль в історичному становленні Східної Європи. Його величні собори й тихі барокові церкви, Золоті ворота й майдани свободи розвертали людину до неба, до справедливості, до державності. Особлива містичність, богообраність міста впечатана ударом посоха апостола Андрія об Київську гору, коли він "за приреченням божим прийшов" сюди і сказав: "Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне бог". 

Унікальне географічне і культурне середовище постійно відтворювало в Києві особливий тип державно мислячих людей. Київ завжди був смислоутворюючим центром України. Так було і за Княжої доби (особливо з часу прийняття християнства), і за Козацької держави (січові лицарі лише героїчно виконували задуми печерських чорноризників). І в часи революційних змагань 1917–1920 рр.  Київ генерував боротьбу за незалежність. 

Після апокаліптичних випробовувань репресіями і голодомором 1920–1930-х рр., коли, здавалося, все українське зітерте з пам'яті народу назавжди, Київ знову всіх здивував. Під час горбачовського референдуму 17 березня 1991 р. на запитання: "ви за збереження оновленого Союзу" більшість киян (як, до речі, і галичан) проголосували "проти", наочно показавши решті українського народу, в якому напрямку потрібно рухатися. Це важливо розуміти, бо в ту пору крива історичного розвитку могла розвернутися в будь-якому напрямку, і лише завдяки киянам вона зупинилася на позначці "свобода".

У теорії самоорганізації світу використовують поняття "біфуркація" — це коли динамічна система стає нестійкою щодо флуктуацій (лат. fluctuatio — коливання), і виникає невизначеність: чи впаде вона в хаос розпаду, чи підніметься на вищий рівень впорядкованості. Якщо застосувати цей спосіб аналізу до сучасного стану України, то за ним ми тривалий час перебуваємо в стані невизначеності (роздвоєності), але я переконаний, що цей період української історії незабаром закінчиться, і розпочнеться якісно новий етап розвитку. Розпочнеться він з якоїсь нестандартної події, яка детермінує процес нового структурування світу, нової впорядкованості.

Нам необхідна Перемога! Яка змінить негативний перебіг політичних подій. У нинішніх умовах таким "біфуркаційним зламом" можуть стати вибори міського голови Києва (і депутатів Київради). Перемога національних демократів буде початком кінця епохи Партії регіонів і початком становлення нової процвітаючої України. 

Варто зауважити, що нам потрібна не механічна заміна нинішнього представника "біло-синього" олігархату на "помаранчевого клона", хоч би який імпозантний і розумний вигляд він мав, — бо і той і той здатен лише законсервувати нинішню "паразитичну олігархічну" систему (правда, з різними кольорами й відтінками). Мусимо вибрати кандидата, котрий символізував би якісно новий напрям розвитку Києва і України. Метою якого була б побудова модерної національної держави — соціально справедливої та економічно успішної. Кандидата, котрий здатен перетворити Київ на світове місто, а киянам забезпечити достойні умови життя. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво