Новий виборчий кодекс – хиткий місток у майбутнє? - Внутрішня політика - dt.ua

Новий виборчий кодекс – хиткий місток у майбутнє?

17 лютого, 22:53 Роздрукувати Випуск №6, 16 лютого-22 лютого

Святослав Вакарчук закликав президента і парламент якнайшвидше — до виборів президента — ухвалити Виборчий кодекс України.

© Василь Артюшенко, DT.UA

У наявності цього кодексу він убачає можливість "попасти до парламенту політикам нової якості, тим самим людям майбутнього: у них немає великих ресурсів, але є чесне ім'я, професіоналізм, чітка ідеологія і залізні принципи". Вакарчук упевнений, що "новий виборчий закон дійсно стане антидотом — від корупції, від токсину старої політичної культури". Цінуючи добрі наміри, мушу визнати, що жорстка реальність вносить свої корективи до шляхетних планів. На підставі взятого за основу Виборчого кодексу "побудувати міст між минулим і майбутнім" буде достатньо складно.

Що на сьогодні відомо про Виборчий кодекс, головною фішкою якого є впровадження крім пропорційних виборів за партійними списками в загальнодержавному окрузі ще й виборів за регіональними списками партій? У парламентських колах скептично сприймали ідею ухвалення Виборчого кодексу. Та при голосуванні за нього 7 листопада 2017 року на табло неочікувано для всіх висвітилася цифра 226. Вважалося, що, швидше за все, у проекту кодексу немає жодних перспектив бути остаточно ухваленим. Але у профільному комітеті парламенту опрацювали понад чотири з половиною тисячі пропозицій до законопроекту, і наприкінці грудня 2018-го голова робочої групи депутат Олександр Черненко заявив про завершення роботи. Він прогнозував, що розгляд проекту Виборчого кодексу в сесійній залі може зайняти до трьох пленарних тижнів. Голова ЦВК в січні ц.р. попередила, що спроба "запустити" Виборчий кодекс з літа буде проявом безвідповідальності парламентарів, оскільки його реалізація потребує виконання всіма суб'єктами виборчого процесу багатьох специфічних підготовчих дій, без чого належно провести вибори неможливо. Зрозуміло, що нині політичні інтересанти переймаються рівнем реальності перспективи ухвалення парламентом Виборчого кодексу найближчим часом. Введення його в дію можна передбачити й із 1 січня наступного року.

Оскільки пересічні громадяни є виборцями, хай і в ролі потенційної здобичі партій — пошукачів голосів електорату, важливо звернути насамперед їхню увагу на окремі аспекти змісту проекту Виборчого кодексу, що висвітлюють "цільові настанови" його авторів.

Саму ідею кодифікації виборчого законодавства маємо вітати: дев'ять років тому Юрій Ключковський уже доповідав у парламенті підготовлений ним проект Виборчого кодексу. За цей час у сфері виборчого права відбулися значні зміни, але ідея ухвалення кодексу залишилася продуктивною. 

Зміст Виборчого кодексу, який узято за основу, має низку суттєвих недоліків, які, залишаючись у тексті, роблять його неприйнятним. Одна з основних проблем — пропонована виборча система зберігає ситуацію відірваності народного депутата від виборців через відсутність у них можливості впливати на формування персонального складу парламенту при деперсоніфікованому голосуванні виборців: голосування відбувається одним бюлетенем за виборчий список партії і лише за одного з кандидатів із цього списку. Громадяни — не члени партій, та й рядові члени партій, позбавлені можливості брати участь у формуванні партійних списків: Конституція не встановлює таких винятків. Неприйнятним є розподіл депутатських мандатів за системою т.з. закритих партійних списків у порядку визначеної вищим органом партії черговості кандидатів шляхом перерозподілу в загальному списку мандатів, не розподілених у виборчих регіонах. Депутатський мандат за цієї системи може отримати кандидат, на підтримку якого в регіоні не буде подано жодного голосу. Геть дивна ситуація може скластися за кодексом, коли кандидат у депутати набере в регіональному окрузі найбільшу кількість голосів і не отримає мандата, якщо перебуватиме в списку партії, яка не подолає прохідного бар'єра. Отже, проект Виборчого кодексу пропонує виборчу систему, що зберігає — лише камуфлюючи — чинний стан речей: неконституційний пропорційний неперсоніфікований механізм формування складу парламенту. І в цьому є відома логіка. Так, починаючи з третього скликання парламенту, відбулася цілеспрямована еволюція послідовного обмеження виборчих прав громадян, які за Конституцією є "єдиним джерелом влади". Політичні партії, що починали як реальні соціальні актори і демонстрували готовність здійснювати представництво інтересів громадян, стали представниками влади у відносинах з громадянським суспільством.

Парламентські партії "законно" (ухвалюючи відповідні закони) узурпували владу — насамперед у частині визначення виборів за системою "закритих партійних списків". Механізми безпосередньої реалізації громадянами виборчих прав, як-от: самовисування кандидатом у депутати, висування кандидатів у депутати, пряме голосування за кандидатів у депутати, участь у виборчих комісіях тощо, — практично відсутні або обмежені через ігнорування конституційних принципів "рівного і прямого виборчого права" (статті 71, 76 Конституції). Партії набули виразних рис шумпетерівських "конкуруючих команд лідерів", які поза політичними інститутами втрачають навіть ознаки партії. З'явилися "партії влади", що уособлюють правлячий клас і здійснюють політичний патронат з необмеженим корупційним потенціалом.

Народна демократія вже не є контрапунктом систем виборів до парламенту — ні чинної, ні пропонованої у проекті Виборчого кодексу. 

Парламентські партії ніколи не зазнавали фінансової скрути. Останніми роками їм гарантовано бюджетне фінансування, чим зміцнено їхні переваги над позапарламентськими суб'єктами політичного процесу. При цьому правлячі партії мають необмежені організаційні та владні ресурси, зумовлені їхньою безпосередньою участю у формуванні органів державної влади. Природно, що правлячі (і не тільки) парламентські партії прагнуть продовжити своє перебування в такій якості. У їхньому розпорядженні — низка засобів досягнення такої мети, зокрема: вони з іншими парламентськими партіями формують Центральну виборчу комісію, їх представництво в дільничних і окружних виборчих комісіях гарантоване законом. Та найдієвішим інструментом усе ж таки залишається можливість визначення парламентськими партіями порядку та умов проведення виборів до Верховної Ради України, чим партії повсякчас і користуються. До речі, пропорційна виборча система не є такою, що неприйнятна за визначенням. Наприклад, німецький Бундестаг обирається за пропорційною виборчою системою, яка забезпечує персоніфіковане обрання депутатів. 

На тлі недолугих маневрів навколо виборчої системи, що демонструють прагнення поліпшити те, від чого давно треба відмовитися, заслуговує на увагу суспільства і парламентарів проект закону "Про вибори до Верховної Ради України (за персоніфікованою пропорційною виборчою системою)", з яким Асоціація народних депутатів України звернулася до президента і Верховної Ради України. Характерні особливості пропонованої виборчої системи: вибори 450 народних депутатів відбуваються в єдиному загальнодержавному окрузі й у 300 місцевих округах; кандидатів висувають політичні партії, блоки партій, громадські коаліції (окремі громадські організації і громадяни), а також шляхом самовисування (незалежні кандидати). Кожен кандидат повинен балотуватися одночасно в загальнодержавному окрузі й в одному з місцевих округів. Виборець голосує двома бюлетенями: одним у загальнодержавному окрузі за партію і т.п., другим — за конкретного кандидата у відповідному окрузі. Загальний результат виборів визначається за результатами голосування у загальнодержавному окрузі за системою пропорційного представництва. Головне, що персональне голосування відбудеться за цієї системи за кожного кандидата, який отримає мандат. 

За півроку до початку чергових парламентських виборів чинний парламент має в своєму політичному і нормативному арсеналі кілька можливостей. Навіть якщо Виборчий кодекс буде ухвалено, що не виключено, парламент не може не зважити на позицію ЦВК. Швидше за все, вибори відбудуться за чинним виборчим законом за всієї його очевидної антиконституційності. 

Парламентарям не завадить звернути увагу на проблему, яку їм до снаги розв'язати. 13 лютого 2019 року ЦВК затвердила перелік тридцяти округів, у яких вибори президента України 31 березня 2019 року не проводитимуться. Висока ймовірність того, що і вибори народних депутатів 27 жовтня в цих округах теж не відбудуться. 

Зверніть увагу на конституційний припис частини першої статті 76 Конституції: "Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України". У парламенті за будь-яких обставин має бути чотириста п'ятдесят депутатів. А отже, щоб забезпечити формування парламенту в конституційно визначеній кількості народних депутатів, парламентарі повинні внести необхідні зміни до виборчого закону. У законі необхідно встановити механізм тимчасової зміни пропорції розподілу мандатів: 255 розподіляються за пропорційною системою між партіями і 195 — за мажоритарними округами. 30 мандатів можуть бути включені в число тих, що розподіляються пропорційно між усіма партіями, які подолають виборчий бар'єр. У будь-якому разі ця проблема на наступних парламентських виборах має бути розв'язана.

Парламентські партії присутні в суспільстві лише позірно. Це не може не спричиняти дедалі більшого відсторонення громадян від політичних партій та офіційної політики, яка більше не сприймається ними як частина їхнього власного світу. Чи не тому навіть чинний президент не бачить політичного сенсу балотуватися на наступний строк від партії, яка носить не тільки його прізвище, а й ім'я. Традиційну політику вже мало хто вважає справою громадян і в цілому громадянського суспільства. Вона негласно перетворилася на сферу інтересів професійних політиків, тоді як значна частина громадян утворила свій — фейсбучний — політичний простір. Що далі, то більше й більше свідчень формування нової форми демократії (яка позбавлена її визначальної складової) — демократії без демосу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Леонід Климчук Леонід Климчук 17 лютого, 10:24 Пане Мусіяко, зараз у т.з. цивілізованому світі існує буржуазна демократія,тобто платників податків чи грошовитих людей, яка помякшена реальним існуванням середнього класу, а тому виглядає як народна демократія. В Україні ж державну власність захопили олігархи (грошовиті люди) і середній клас не скоро виникне.Отож у нас на відміну від західноєвропейців - не буржуазна демократія,що тяжіє до народної демократії, а олігархократія,яку скинути може лише народноохлократична революція. Хрін редьки не солодший. ТОму дійсно треба робити еволюційно через зміну системи виборів, але і зі зміною суспільно-політичної атмосфері в суспільстві, а не рекомендаціями для олігархократії. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво