Михайло Гончар,Оксана Іщук,Віталій Мартинюк,Ігор Стукаленко: Росія зацікавлена нарешті вирішити газове питання - Внутрішня політика - dt.ua

Нормандська перегазовка по-кремлівськи

22 листопада, 2019, 18:46 Роздрукувати Випуск №45, 23 листопада-29 листопада

Москва налаштована вирішити "газове питання", а Франція і Німеччина в ім'я своїх бізнес-цілей допоможуть їй у цьому.

© nord-stream.com

Рішення Бундестагу щодо імплементації оновленої Газової директиви ЄС з німецькою специфікою викликало резонанс у Європі. Відчайдушні спроби "Газпрому" інтенсифікувати завершення будівництва газопроводу "Північний потік-2" також у центрі уваги європейських та українських ЗМІ.

Намагання Росії внести в порядок денний зустрічі "нормандської четвірки" стосовно Донбасу питання газового транзиту через Україну цілком у стилі кремлівських "пакетувань" довоєнного часу. Тож як поєднані ці, здавалося б, непоєднувані речі?

Трохи хронології

17 липня 2014 року з російського ЗРК "Бук-М1" російським же розрахунком, який доправив комплекс на окуповану територію України, був збитий цивільний літак малайзійської авіакомпанії з 298 пасажирами на борту. У числі жертв — громадяни країн-членів ЄС: Нідерландів, Бельгії, Німеччини, Франції.

5 вересня 2014 року в Мінську підписується Протокол про тимчасове перемир'я у бойових діях на сході України, де Захід знову бачить після Криму активне застосування російських збройних сил — фактично агресію РФ проти сусідньої країни.

12 лютого 2015 року в Мінську в рамках третьої зустрічі Нормандського формату підписано "Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу", який пізніше почали іменувати Мінськими домовленостями. Вони є політичними, а не юридично зобов'язальними документами.

У Мінському процесі й "нормандському форматі" Росія фігурує як посередник, але Путін розуміє крихкість цього статусу на тлі того, що трапилося з МН17, обстрілів України з території РФ та безлічі доказів участі підрозділів російської регулярної армії у бойових діях проти України на її території. Розслідування щодо МН17 додає нових доказів прямої причетності Росії до злочину — знищення цивільного літака.

7–8 червня 2015 року під час 41-го саміту G7 у Німеччині було заявлено, що Росія повинна виконати Мінський протокол щодо припинення війни на сході України для того, щоб формат G8 знову міг бути актуалізований. Прем'єр-міністр Канади С.Гарпер напередодні саміту заявив: доки в Кремлі буде Путін, доти Росії не місце в клубі провідних світових економік. Загроза не тільки політичної, а й економічної ізоляції Росії зростала: у США і ЄС ішлося про можливість відключення РФ від системи міжнародного банківського зв'язку SWIFT, що загрожувало Росії фінансовою катастрофою на тлі падіння цін на нафту.

І ось за таких обставин Росія робить "пропозицію, від якої не можна відмовитися" провідним німецьким енергетичним компаніям. 18 червня 2015 року на Петербурзькому міжнародному економічному форумі офіційно повідомили про започаткування проєкту "Північний потік-2". Зрозуміло, що підписання меморандуму було фіналом певного підготовчого етапу, коли проєкт та його основні параметри були погоджені на рівні компаній, а також отримали неформальну згоду на рівні урядів, принаймні Німеччини й Австрії. Тобто проєкт та відповідний меморандум реально були погоджені протягом весни 2015 року. Хоча "Газпром" та його лобісти почали говорити про це ще 2012-го (через рік після запуску першого потоку), але чомусь проєкт перебував у сплячому стані.

А вже для зміцнення співпраці з європейськими компаніями, попри санкції, 3–5 вересня 2015 року на Східному економічному форумі у Владивостоці відбувся масштабний обмін активами між "Газпромом" та його німецькими партнерами з групи BASF/Wintershall. У результаті Wintershall увійшла в проєкт розробки ділянок Уренгойського родовища. Пізніше в Уренгой зайшла й австрійська OMV. "Північний потік-2" й газові родовища Сибіру стали спокусою для європейців і стимулом чинити спротив санкційному режиму зсередини ЄС. Кремль же вибудував жорсткий ланцюжок впливу на Німеччину як європейського важковаговика через бізнес, використовуючи механізми елегантної мегакорупції, що прихований під економічні інтереси.

Газ у "нормандському форматі"

Чому "Північний потік-2" та обмін активами став у порядок денний саме 2015 року і саме після підписання неоднозначних документів у Мінську? І чому нині Росія наполягає на тому, щоб на "нормандській" зустрічі обговорити й газові питання?

Відповідь полягає в тому, що після "Мінська-2" Москві потрібно було закріпити визнання Росії Німеччиною і Францією як країни-посередника, а не сторони в "конфлікті в Україні та навколо неї" (саме так інакомовно в Європі іменувалася російська агресія проти України). Москва вирішила підкріпити це черговим спільним мегапроєктом "Північний потік-2", виправдувальним аргументом якого для Берліна була постфукусімська відмова від АЕС.

У принципі, в Москві спільні проєкти з найбільшими європейськими енергетичними компаніями ще з радянських часів розглядають як інструмент впливу на європейських політиків. Мета — зняти вже запроваджені санкції або ж як мінімум — запобігти новим. Обмін активами з німецькою Wintershall та австрійською OMV, які стали основними партнерами "Газпрому" в "Північному потоці-2", підтвердив, що європейський бізнес налаштований на довгострокові відносини з Росією, незважаючи на її агресію проти України. Як писала 2015-го європейська ділова преса: "Попри санкції, газові родовища Росії будуть занадто прибутковими для енергетичних компаній Європи, щоб їх ігнорувати".

За кремлівською логікою, якщо впливовий бізнес "за" відносини з Росією, то й політики мають змінити свій курс, зважаючи на інтереси бізнесу. Запустивши нову порцію труб і газу в європейську політику, Путін поставив за мету розколоти європейську й трансатлантичну солідарність. І це йому вдалося.

Німці й австрійці відразу заковтнули наживку з Кремля. Франція часів Олланда була більш розважливою: згадаймо, припинення контракту на поставку Росії "містралів". Обіцянки дешевого газу та перспективних грошових потоків, за розрахунком Кремля, мали остаточно вирішити питання невизнання Росії стороною конфлікту й винуватицею знищення пасажирського літака малайзійської авіакомпанії з понад двомастами громадянами країн-членів ЄС і НАТО, а також змусити відмовитися від руйнівного відключення РФ від SWIFT.

У Кремлі розуміли, що після того як чимдалі більше з'являлося доказів щодо російського сліду, Берлін і Париж вагаються. Практично "Північний потік-2" став хабарем "нормандцям". Саме тому — насамперед у Берліні — проєкт так настійливо характеризують як суто економічний, який нібито не містить ніякої політики чи геополітики, що їх йому приплітають американці, українці й поляки. Це суголосне тому, що звучало й звучить з Москви.

Негативна позиція США щодо проєкту, падіння цін на нафту й газ, тектонічні зміни на глобальних енергетичних ринках, трансформація газового ринку ЄС, опір українського "Нафтогазу" "правилам гри" від "Газпрому" неабияк ускладнили путінський сценарій упокорення України та подальшої шредеризації Європи. І ось, зі зміною 2019 року влади в Україні, слушний момент настав.

Росія недарма зволікала з датою зустрічі "нормандської четвірки". На відміну від урегулювання "конфликта на Украине", де Кремль фактично протиснув свою "формулу Штайнмаєра" і "алгоритм Путіна" через лобі в оточенні Зеленського, у вирішенні комплексу газових питань ("Північний потік-2", нуль транзиту через Україну, відмова "Нафтогазу" від арбітражів, поновлення продажу газу Україні) протиснути своє Кремлю не вдається. Як не вдається забезпечити сприятливий режим для "Північного потоку-2" через протидію Європарламенту та Єврокомісії, низки країн-членів ЄС, передусім Польщі. І навіть важковаговикам-"нормандцям" не вдається в цьому зарадити.

"Нафтогаз" сформував протягом останніх років не просто потенціал опірності "Газпрому", а й завдав йому відчутних ударів у Стокгольмському арбітражі й продовжує наступальну стратегію. На відміну від політиків попередньої президентської команди, чиєю стратегією була глуха безініціативна оборона, і нинішньої команди "колгоспу слуг" з капітулянтською нестратегією, корпоративна активність "Нафтогазу" мала системний і наступальний характер і виявилась ефективною.

Тепер уже не тільки "Газпром", а й Кремль наполягає на "нульовому варіанті". Тож хоча поки що й безуспішно РФ проштовхує газове питання в порядок денний "нормандської четвірки". Путін розраховує, що там йому вдасться вичавити зі свого українського візаві все, що йому потрібно. Досвід газо-флотських Харківських угод з Януковичем у Росії є.

А Німеччина і Франція не просто нейтралізовані, а фактично є спільниками Росії в "нормандській четвірці", незважаючи на проукраїнську риторику міністра закордонних справ ФРН під час його візиту в Україну. Для них важливо закрити "українське питання" задля зняття санкцій з РФ і відновлення бізнес-відносин. Як свідчать європейські джерела, якою ціною і за чий рахунок це буде — Берліну й Парижу фактично байдуже.

Кульбіт Макрона й німецький прорив Кремля

Франція Макрона — не Франція Олланда, яка гальмувала співпрацю з "Росією-під-санкціями", на відміну від спритніших німців. Достатньо згадати турбіни Siemens у Криму й замовлення ВМФ РФ на німецькій корабельні Sietas у Гамбурзі.

Макрон почав виступати за посилення співробітництва з Росією під прикриттям потреби протидіяти зростанню впливу Китаю в Європі. Але насправді за цим приховується тотальний провал політики Макрона на китайському напрямку, де велетенське, в майже 30 млрд євро, сальдо торговельного балансу — на користь Китаю. Також французький бізнес поступився на китайському ринку німецькому. Хоча Німеччина теж має від'ємне сальдо в торгівлі з Китаєм, але воно вдвічі менше, а німецький експорт до КНР у чотири рази перевищує французький.

З огляду на ці обставини, французький президент і кинувся в обійми Путіна, шукаючи економічної вигоди, зокрема в нафтогазовій сфері. У путінські обійми його штовхає доволі високий рейтинг орієнтованого на Росію "Національного фронту" Марін Ле Пен. Тому Макрон вирішив інтегрувати Європу від Владивостока до Лісабона на догоду Путіну. Останні його дії й заяви, зокрема про "смерть мозку НАТО", вето на переговори щодо вступу Північної Македонії та Албанії до ЄС, курс на зближення з Росією, не лише підривають єдність НАТО й ЄС ізсередини, а й додають упевненості Кремлю, що зустріч у форматі "нормандської четвірки" пройде за його сценарієм, і Макрон буде на боці Путіна.

Німецький Бундестаг ухвалив зміни до національного законодавства з метою імплементації оновленої навесні Газової директиви ЄС. Зміни в директиві стосуються газопроводів, що йдуть до ЄС з третіх країн, зокрема й "Північного потоку-2". Серед правил ЄС — заборона на те, щоб газ транспортувала та сама компанія, яка його видобуває і продає. Оператор "Північного потоку-2" швейцарська Nord Stream 2 AG цій вимозі не відповідає, бо вона на 100% "Газпром". Але Німеччина, через територію якої цей газопровід заходить у ЄС, може попросити Єврокомісію про виняток для цього конкретного проєкту, оскільки це передбачено оновленою Директивою.

Зрозуміло, що "Північний потік-2" не відповідає європейському законодавству. А чи зроблять для проєкту "Північний потік-2" виняток щодо виконання законодавчих вимог після змін у законодавстві ЄС і Німеччини наразі сказати важко. Питання вирішуватиметься в Німеччині й Європейській комісії. Як реагуватимуть європейські інституції на творчість німецьких парламентарів наразі достеменно не відомо. Однак є доволі висока ймовірність, що "Газпрому" та його лобі вдасться досягти мети і в Берліні, і в Брюсселі. Хоча, можливо не відразу.

Прикладом може слугувати газопровід OPAL, який є продовженням "Північного потоку-1". 50-відсоткове обмеження його використання протягом п'яти років не дозволяло задіяти на повну потужність існуючий "Північний потік". 2017-го питання було вирішено на користь "Газпрому". Рішуча протидія з боку Польщі призвела до тимчасової затримки з "повним газом", але вже 2018-го "Газпром" відрапортував про більш ніж 100% завантаження "Північного потоку". Проте це свято життя тривало недовго.

Рішення Суду ЄС у Люксембурзі восени 2019 року повернуло його використання до рівня 50%. Аналогічне обмеження може бути й на сухопутне продовження другого потоку — EUGAL. Але й тут "Газпром" спільно з німецькими його шанувальниками діятиме всіма доступними засобами, щоб переглянути обмеження.

Внаслідок внесених Бундестагом змін до закону, виглядає так, що "Північний потік-2" виводиться з-під дії оновленої ЄС Газової директиви. Німецьке законодавство вивищується над європейським. Це можна тлумачити так, що проєкт вважається вже виконаним з моменту здійснення інвестиції, тобто до 23 травня поточного року, коли в ЄС остаточно було прийнято оновлення директиви. Тобто, якщо йти за цією квазіюридичною логікою, то директива ЄС може бути застосована до "Північного потоку-3", але аж ніяк до другого, бо інвестори вже витратили гроші і тепер ніхто не вправі перешкоджати їхньому бізнесу, бо ж вони мають повернути свої капіталовкладення. Жодні резони енергетичної безпеки, безпеки постачань, корупцієгенності, мовляв, не мають переважної сили. Гроші — понад усе, інвестиція має бути захищена, усе інше — дискримінація бізнесу. Це лише одне з тлумачень. Є й інші. Загалом можна констатувати, що різнотлумачення залежить від того, хто тлумачить — прибічник чи противник російських потоків.

Що більш заплутаною виглядає ситуація з тлумаченням оновленого законодавства, то більший простір для юридичних маніпуляцій за допомогою міжнародних юридичних фірм з високими гонорарами. Не виключено, що зусиллями лобістів "Газпрому" в Берліні й Брюсселі зумисне створено "юридичне болото", і тепер вони будуть готові запропонувати стежку, щоб через нього пройти. І, звісно, це буде "газпромівська стежка".

Фракція "Союз 90/Зелені" в Бундестазі заявляла, що внесені поправки містять "істотні зміни на користь "Газпрому". Критики "Північного потоку-2" в Німеччині звинувачують уряд А.Меркель у відсутності чітких заяв щодо внесених змін у законодавство, а також у зраді інтересів східних партнерів і принципів солідарності та єдності ЄС. Також лишається незрозумілою роль урядового уповноваженого з питання транзиту газу через Україну Георга Графа Вальдерзее, який тільки що й встиг ознайомитися з позицією "Газпрому" щодо цього. 

Ефект доміно?

Рішення німецького парламенту, на перший погляд, має виключне значення тільки для одного проєкту — "Північний потік-2" — і обмежується Німеччиною. Втім, це може виявитися не так. Має місце прецедент, який Росія може "творчо" використати для іншого свого проєкту — "Турецький потік".

Російська сторона вже стимулює дискусію про виведення сухопутного продовження газопроводу "Турецький потік" через Болгарію, Сербію й Угорщину з-під дії правил ЄС.

Оскільки сербську ділянку "Турецького потоку" будує компанія Gastrans LLC Novi Sad, якою на 51% володіє "Газпром", то це вже є порушенням вимог ІІІ Енергопакета Сербією, яка повинна їх виконувати як член Енергетичного співтовариства й офіційний кандидат на вступ до ЄС. Секретаріат Енергетичного співтовариства відверто розкритикував цей проєкт і закликав Белград дотримуватись його положень. Утім, у Сербії почали активно обговорювати незастосування положень ЄС до "Північного потоку-2" і поширення цього прецеденту в подальшому і на Болгарію, і на Угорщину. 

Сербія, ймовірно, піде шляхом, подібним до німецького, або й просто ігноруватиме ІІІ Енергопакет. Реакція Європейської комісії на сербське бачення обмежилася стурбованістю. Така інфантильність з боку Енергетичного співтовариства та Європейської комісії дозволяє "Газпрому" продовжити будівництво сухопутної ділянки газопроводу "Турецький потік", який перебере на себе не тільки той газ, що йде півднем через ГТС України, а й той, що йде західним маршрутом для споживачів у країнах Центральної Європи та Західних Балкан.

Німецьке рішення породило небезпечний прецедент, який забив клин у європейське енергетичне законодавство, чим "Газпром" неодмінно скористається в усіх інших своїх проєктах.

Хаос як порядок по-російськи

Дії російської сторони у спробі пакетно поєднати питання Донбасу і газових відносин з Україною цілком уписуються в шаблон поведінки Москви 2010 року, що призвело до оборудки "дешевий газ в обмін на базування флоту". В результаті Україна отримала найдорожчий газ, нові борги й окупацію Криму.

Путін, який при владі в Росії вже 20 років, хоче повторити успіх початку десятиліття, побачивши, що на чолі України нині людина, котра за кілька місяців уже втомилася від справ державних. Як втомилась і Європа, яка дедалі більше хаотизується. Тому, за логікою Кремля, випала слушна нагода вирішити всі питання одним махом.

Розрахунок простий — бажає чи не бажає українська сторона обговорювати питання газу в форматі "нормандської четвірки", ніщо й ніхто не заважатиме Путіну його поставити. Тим більше що гібридні друзі України в Європі підштовхують до цього. Наприклад, віцепрезидент Єврокомісії М.Шефчович висловив сподівання, що обговорення контракту на рівні очільників держав дозволить прискорити процес завершення газових переговорів до кінця року.

Слід звернути увагу на те, що сказав німецький міністр закордонних справ під час візиту в Україну і чого він не сказав. Маас заявив: Німеччина вважає, що транзит газу через Україну потрібно продовжувати й після 2019 року, що "Газпром" обіцяє це (і навіть називає сміховинну цифру в 10–15 млрд куб. м щорічно). А от чого не сказав Маас, то це того, що в разі невиведення Росією з окупованої території України збройних формувань "Північний потік-2" буде зупинено на невизначений час. Він не послав Кремлю з Києва меседж, що арбітражні рішення російські компанії зобов'язані виконувати. Він не сказав, що бранці Кремля мають бути звільнені. Він багато чого не сказав.

Отже, Росія створила в Європі свій порядок, у якому Німеччина й Франція виступають у ролі тих, хто посилює хаос, керуючись інтересами бізнесу. Вони просто не знають, що Оrdnung a la Russe (порядок по-російськи) в Росії називають "бардак". І не знають, що бардак не означає відсутності порядку, це просто такий порядок. Саме він і влаштовує Кремль, бо що більший хаос у Європі, то більше можна отримати від неї, роздробленої й ослаблої. У тому числі й Україну в обмін на дешевий газ через "Північний потік-2".

Для Києва важливо утримати потенціал опірності й пройти зимовий період, навіть якщо транзиту газу не буде, а в Москві, Берліні й Брюсселі заходитимуться від обурення "неконструктивною, негнучкою позицією України". Політичне керівництво має усвідомити, що збереження транзиту не може бути за будь-яку ціну. Важливо, що міністр енергетики України на тлі ідей замирення з "Газпромом", що "раптом" з'явились у ЗМІ (мовляв, потрібно ЯКОСЬ домовлятися), заявив про неприйнятність російської позиції та пропозицій обнулити арбітражні претензії.

А в дні, що залишилися, потрібно докласти всіх можливих зусиль, аби апелювати до Данії з приводу верифікації ухваленого рішення дозволити прокладати трубу у виключній (морській) економічній зоні (ВМЕЗ) королівства. До 27 листопада це можливо для природоохоронних організацій країн Балтійського моря. Також іще є гіпотетична можливість американських санкцій проти компаній-підрядників, які прокладають трубу. Навіть якщо всього кілька кілометрів труби не прокладуть, система не буде функціональною. Тому не варто вестися на обіцяння дешевого газу й миру від агресора, адже неприпустимо ставати провайдерами путінського хаосу в себе вдома.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво