Невидима сутичка

Поділитися
Невидима сутичка
Візит Путіна у Ватикан, у якому багато хто бачив тільки сумнозвісну спробу "зберегти обличчя", був черговим зіткненням у тій символічній війні, в якій Заходу поки що нема чого протиставити Кремлю. Святий Престол, безперечно, - сильний противник у війні такого типу. Але того, що ця зустріч була сутичкою, майже ніхто не помітив - адже зовні це було так схоже на просте "відбування номера" з затертими фразами замість прес-релізу та обміном брязкальцями.

Напередодні зустрічі Папи Римського Франциска і президента РФ Владіміра Путіна лунало безліч різноманітних припущень і прогнозів.

Більшість зводилося до того, що "це дуже потрібно Путіну" - поки лідери "сімки" п'ють пиво з нюрнберзькими ковбасками в баварському Гарміші, він не може дозволити собі сидіти в Москві і гризти нігті. Дуже вдало вийшло, що він опинився по сусідству, в Італії, де його прийме Папа Римський і забезпечить рясний фото- і відеопотік того, що "ми не в ізоляції" і взагалі "римнаш". Тобто всім було приблизно зрозуміло, "навіщо це Путіну". При цьому запитання "навіщо це Папі Франциску?", навіть не ставилося. Якось само собою всі вважали, що Папі це потрібно. Чи, швидше, що "Папа повинен".

Ніхто не засумнівався, що Папа повинен піти на цю зустріч і вплинути на Путіна. З усіх боків йому давали поради, просили і навіть наполягали. Від українських греко-католиків, які вустами предстоятеля УГКЦ Святослава Шевчука просили "стати голосом українців" на цій зустрічі, до посла США при Святому Престолі, який відкрито наполягав на "жорсткій розмові" про Україну (за що був негайно затаврований кремлівською прес-службою). Світова преса рясніла порівняннями української кризи з карибською, ніби пропонуючи нинішньому понтифіку повторити успіх Іоанна XXIII і зажити слави Папи, який запобіг Третій світовій.

Уся ця медійна прелюдія виглядала трохи смішно. Скептичний секулярний світ, як виявилося, готовий вірити в те, що глава церкви, яку прийнято критикувати і навіть відкрито насміхатися, може сотворити якесь диво, коли всі інші засоби не спрацьовують. Та погано сформульовані надії поставили Папу Франциска не у вельми вигідний контекст. Коли після його зустрічі з Путіним "нічого не відбулося", а держсекретар Ватикану відбувся перед публікою короткою фразою про те, що понтифік попросив у Путіна "щирих і вагомих зусиль заради воцаріння миру в Україні", над стадіоном залунало дружне "фу!".

То чого ж публіка очікувала від Папи Франциска? Боюся, не миру для України (Сирії, Лівії - список можна продовжити). Публіка, як і їй годиться, очікувала чергової серії блокбастера, в якій Папі Франциску відведено роль супермена. Який поставить нахабу на місце або зніме з чесної людини тавро нахаби і поверне його у світ. Тому коли Папа прийняв роль миротворця і всього лише повторив загальники про дотримання "Мінських угод", припинення вогню та подолання гуманітарної кризи в регіоні - усе те, що давно нав'язло в наших із вами зубах, - ми відчули гостре розчарування.

Особливо українці. Адже ми щиро очікували, що Папа виявиться "нашим голосом". Ми очікували цього, не замислюючись, що цей голос міг би сказати. Хоча б і Путіну. Адже насправді все, що ми могли би сказати Путіну своїми голосами, уже сказав одного разу екс-міністр Дещиця. Хтось справді чекав, що Папа Франциск повторить це соло? Що він його затаврує, прожене, грюкне дверима своєї резиденції перед носом "царя", який знову спізнився?

"Наш голос", на жаль, - голос людей, невротизованих війною і дезорієнтованих власним політикумом. Людей, що самі не мають солідарного бачення власного майбутнього (та й сьогодення). Людей, котрі не знають, як закінчити цю війну і навіть який результат вважати "перемогою". То що міг сказати Папа Франциск Владіміру Путіну "нашим" голосом? Крім вимоги дотримуватися угод, припинити вогонь і допомогти людям вижити?

Звичайно, він міг сказати щось по-справжньому гучне. Про російську агресію, Крим, пропаганду, зганьблену церкву - багато про що. Він міг нічого не сказати, скасувати зустріч під приводом запізнення. Але це шлях у нікуди. Папа залишається ледь не останньою людиною, яка може розмовляти з ким завгодно. Нехай похмуро і по-німецьки - але все-таки може. Будучи політичною фігурою, понтифік справді має у світовому політикумі цілком особливе становище. Як глава церкви він представляє найстаршу світову транснаціональну організацію. Як наступник святого Петра він залишається одним з небагатьох моральних авторитетів "за посадою". Як "раб рабів Божих" він не може зневажити того, кого зневажили інші, - адже Христос, як ви пам'ятаєте, обнімався із прокаженим. Тому для Папи Римського немає жодних перешкод у спілкуванні з політичними відступниками, для нього немає обмежень і санкцій - і тому він залишається тією людиною, якій вдається наводити мости. І тому він залишається іноді останньою надією.

У світі, на жаль, ми не єдина "гаряча точка", і саме в цей момент у пріоритетах Святого Престолу, судячи з усього, Сирія. Для вирішення цього конфлікту Папа Франциск дуже багато трудився. Нарешті з'явилася надія дійти компромісу між протиборчими сторонами заради протистояння загрозі з боку ІД - і для остаточного вирішення питання просто-таки необхідний Путін. Тому, хоч би що Папа думав про Україну, запізнення й моральні якості російського президента - він із ним говоритиме. І не відмовить собі в задоволенні піднести йому медальйон з ангелом миру (а зовсім не "медаль миру", як написали російські ЗМІ). До речі, точно такий самий він подарував іще одному дуже симпатичному представникові світового політикуму - Махмуду Аббасу.

На кожну заяву про те, що "Путіну потрібен Папа", можна відповісти, що Путін такою самою мірою потрібен Папі. Як людина, яка зосередила у своїх руках чимало влади і важелів впливу. Тією мірою, якою Папа Франциск потрібен світу. Особливо нині, коли з'ясувалося, що світ зовсім не готовий до тієї війни, яку нав'язує йому Росія. Тут у Папи Франциска особлива роль, не тільки тому, що світова дипломатія пасує і сподівається лише на час (санкції) і диво (Папу Римського). А й тому, що ця війна ведеться на символічному полі, де главі найбільшої світової церкви нібито й карти в руки.

Програвши економічну холодну війну, Росія побачила, нарешті, можливість реваншу. У цій новій війні Європа і США наступили на граблі, на які досі наступав СРСР, завжди готовий до попередньої війни, - наші європейські партнери виявилися готовими до холодної економічної війни і завдали удару санкціями. Удар, звичайно, болючий, але, як виявилося, зовсім не такий ефективний, як можна було очікувати. А на символічному полі Росія виглядає поки що впевненішою за противника. Втім, не тільки Росія - американські аналітики також зізнаються в безсиллі перед пропагандистською машиною Ісламської держави.

Росія із задоволенням демонструє Заходу його безсилля. У довгостроковій перспективі, можливо, символічна війна виявиться безуспішною альтернативою економічній - навіть для Росії. Але кого цікавлять довгострокові перспективи, коли можна мати задоволення вже зараз? Росія виявилася сильною саме там, де Заходу протиставити нічого, - і святкує тимчасову вікторію. Справді, у символічному сенсі Захід фактично банкрут. І, можливо, саме тому стільки надій майже підсвідомо покладає на Святий Престол, який усе ще має вплив на уми, - владу суто містичну. Ватиканська дипломатія творила багато див упродовж останніх двох тисяч років. Зрештою, у Папи немає виборців і платників податків, які дихають у потилицю, нарікають на санкції і впритул не помічають загрози великої війни.

Втім, для європейської політичної системи Папа Франциск і сам виявився нелегким випробуванням. Він доволі нетиповий понтифік, але, головне, він не європеєць, тобто далекий від звичних для нас політичних векторів. Для нього як людини, котра прийшла з іншої півкулі, природні для нас центри тяжінь і протистоянь виглядають трохи інакше. Його "розлом" проходить не між СРСР і Заходом, а, швидше, між США і Латинською Америкою, причому симпатії Папи аж ніяк не на боці США. Це, втім, зовсім не привід казати, що Папа і Путін можуть об'єднатися проти "спільного ворога" - такі судження подекуди з'являються в російській пресі. Не став же Папа Франциск солідаризуватися з "боротьбою кубинського народу" проти того ж таки "спільного ворога" - він волів знищити саму ворожнечу.

Та Путін, судячи з усього, і не розраховував на такий екзотичний симбіоз. І річ навіть не в тому, що в нього погано з фантазією. Просто він любить говорити з позиції сили. З усіма - Папа Римський не виняток. Сам факт, що президент Путін зважився на цю зустріч, свідчить про те, що він знайшов якусь точку опори в дипломатичному протистоянні зі Святим Престолом.

Незадовго до візиту Путіна в Італію, але ще до того, як стало відомо про його майбутню зустріч із Папою Франциском, стався малопомітний для більшості публіки епізод: патріарх Московський Кірілл відмовився від візиту до Польщі на Всесвітній день молоді, де, очікується, з'явиться і Папа Римський Франциск. Сама по собі відмова привернула менше уваги, ніж причина і, головне, тон глави РПЦ. Патріарх заявив, що не може приїхати в Польщу через незгоду з позицією, яку зайняла католицька церква Польщі щодо подій в Україні. Відсутність конкретики доповнювалася різкістю формулювань. Найбільше вразило те, що жодної особливої "позиції щодо Україні" Конференція польських єпископів офіційно не займала, - про що відразу повідомила пресі. Усе закінчилося невиразними побоюваннями, що "через Україну екуменічний діалог опинився під загрозою".

У черзі інших "навколоукраїнських" рухів Московської патріархії це здалося незначним епізодом. Але він напрочуд збігся з підготовкою візиту Путіна в Італію. Це, до речі, уже не перший "збіг" такого роду.

Однак роль патріарха Кірілла в цьому випадку, на жаль, не вичерпується образом "злого поліцейського". Бо саме він підготував для свого кремлівського начальства комбінацію, яка поставила Папу Римського в делікатне становище. Можливо, крім усього іншого, демарш патріарха Московського був покликаний нагадати намісникові Петра про ці делікатні обставини.

Зусилля патріарха Кірілла спрямовані на те, щоб постаратися позбавити Папу Франциска можливості виглядати "третейським суддею" і безстороннім "голосом совісті" в українському питанні. Для цього Москва намагається виставити Святий Престол… стороною конфлікту. Папі Франциску з боку Кремля постійно натякають, що йому слід бути обережним у вчинках і висловлюваннях, бо й сам Ватикан у будь-який момент стати об'єктом "гібридної атаки".

Патріарх Кірілл за активної підтримки Київської митрополії неабияк постарався, щоб війну в Донбасі трактувати як "релігійну", яку "уніати і підбурювані ними розкольники" (це пряма цитата зі скандального послання патріарха Кірілла про війну в Україні) ведуть проти "канонічного православ'я". Цей образ невтомно розкручується і Москвою, і Київською митрополією на дипломатичному рівні і в медіа. Москва посилено намагається зняти питання про "третейське суддівство" і взагалі будь-яку моральну перевагу Папи Франциска над президентом Путіним в українському питанні.

Візит Путіна у Ватикан, у якому багато хто бачив тільки сумнозвісну спробу "зберегти обличчя", був черговим зіткненням у тій символічній війні, в якій Заходу поки що нема чого протиставити Кремлю. Святий Престол, безперечно, - сильний противник у війні такого типу. Але того, що ця зустріч була сутичкою, майже ніхто не помітив - адже зовні це було так схоже на просте "відбування номера" з затертими фразами замість прес-релізу та обміном брязкальцями.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі