Не принижувати Україну

Поділитися
Не принижувати Україну
З якоїсь причини на певному етапі наших відносин росіян почало тішити погане про Україну. Україна стала в російському світосприйнятті якимось недолугим сусідом, який і картоплю не тоді садить, і бур'яни не так виполює, і взагалі не розуміє елементарних речей.

Колись в архіві я натрапив на документ, озаглавлений "Как работать с Украиной". Підписів під ним не було, як, зрештою, й інших розпізнавальних знаків. Документ був російський, написаний, зважаючи на все, у ті пріснопам'ятні дні, коли Україна й Росія видушували з себе Донузлавські угоди (хто пам'ятає, той здригнеться). Суть його зводилася до того, що Росія має повне право гнути у відносинах свою лінію, однак за однієї істотної умови: ніколи й за жодних умов не принижувати Україну. Завжди підкреслювати повагу до неї і до її суверенітету, навіть якщо фактична лінія Росії - на розмивання цього суверенітету. Сьогодні Росії здається, що з асоціацією вона втрачає Україну. Сумнівне тлумачення. Однак я впевнений, що гострота емоцій була б іншою, якби правило "не принижувати Україну" не кануло в Лету в останнє десятиліття.

"Сосуд она, в котором пустота, или огонь, мерцающий в сосуде?"

Віднедавна українсько-російські відносини мали не дуже гарне тло. Газпромівська пихатість, недорікуваті "українці" в російських фільмах, щовечірнє висміювання України в оглядах новин - усе це було грубо, не по-братньому. Осад, чого там приховувати, лишився.

Я звик з іронією ставитися до всіляких теорій змов. І впевнений, що, всупереч загальному переконанню, переважна більшість незрозумілих нам речей не можуть пояснюватися за принципом "кому вигідно?". Однак ця конфліктна спрямованість російської політичної думки, ця прірва нерозуміння, яку так охоче й систематично поглиблювали в Росії, звісно ж, не була випадковістю.

Як сказав би Вінні-Пух, "это ж-ж-ж - неспроста". У даному разі запит був не тільки згори, а й знизу. Можливо, навіть спочатку знизу, а потім згори. Бо з якоїсь причини на певному етапі наших відносин росіян почало тішити погане про Україну. Україна стала в російському світосприйнятті якимось недолугим сусідом, який і картоплю не тоді садить, і бур'яни не так виполює, і взагалі не розуміє елементарних речей.

Наприклад, того, що свобода і демократія - всього лише наживка, фікція, "сосуд, в котором пустота". І того, що гряде глобальна боротьба за ресурси, в якій не буде ні свободи, ні демократії, а самі лише суцільні енергоносії. Оскільки ж енергоносії - в Росії, то і йти треба з нею, з Росією.

Realpolitik
чи відсутність ідеї?

Така була Realpolitik, узята на озброєння багатьма в міру того, як Росія ставала сильнішою та впевненішою в собі. На чільне місце вийшов інтерес, а не ідея. І вже тим більше не ідея демократії, що виводилася за дужки міжнародних відносин - як наживка, фантик, фікція. І ось у цій ідеологічній площині, на мій погляд, полягає прорахунок російської зовнішньополітичної доктрини.

Наявність універсальної ідеї - це фундаментальна складова супердержави. Не можна виводити ідею за дужки і зводити все до інтересу. Зрештою, як там було сказано в недавньому американському блокбастері? "Немає вірусу, стійкішого й заразнішого, ніж ідея. Найменше зернятко ідеї може прорости - і сформувати тебе або зруйнувати". Проблема Росії в тому, що в неї є мета (відновлення колишньої величі), є інструменти й можливості для її реалізації, але немає ідеї, яка б цю мету запліднила. Немає цього маленького зернятка, яке б "проросло й сформувало". Газпром, колишня велич Російської імперії і навіть священна Велика Перемога - це багато, дуже багато, але це не ідея. Це привід для національного єднання. Але не для єднання інтернаціонального.

Грішне і праведне

Справедливості ради, зазначимо, що російська доктрина ще проходить етап становлення і на універсальність не претендує. Місцями вона апелює до шлунка, а місцями - до серця. Насамперед до серця віруючих, до ідеї православ'я як вищої, немеркантильної моралі, яка єдина у всій повноті передає дух учення Христа. На ній будувалася і будується концепція окремішнього від інших народів "русского мира". На жаль, спроба зробити православ'я серцевиною нового геополітичного проекту в Україні теж не спрацювала.

Нічого не маю проти Московського патріархату. Сам хрещений у цій церкві і дітей своїх у ній хрестив. Мені щастило на "панотців" - світлих, розумних, далеких від мирського шовінізму та пихи. Та як не глянь, не бачу я вищої моралі ні в сьогоденні, ні, тим більше, у минулому "русского мира". Більше того, не бачу, як східна православна ідея може замінити західну або навпаки. І не розумію, чому вони мають конфліктувати. У мені ж не конфліктують! Чи це наша, суто українська особливість? Можливо, саме ця неконфліктність, ця "унія" між західною і східною вірою і становить нерозгадану Росією загадку української душі?

Колись, багато років тому, один російський знайомий доводив мені, що права людини - це фікція. І протиставляв їм якесь нове, втілене в православ'ї, "право бути людиною". Скажу чесно: я так і не зрозумів. Мені здається, те саме сталося зі спробою вивести православну ідею як якусь альтернативу західному мисленню.

Ідеї, якщо вони покликані опанувати уми мільйонів і, тим більше, стати підставою для "відновлення величі", зобов'язані бути простими. Як, наприклад, ідея демократії і добробуту, піднята на знамена нинішнього Заходу. Або ідея рівності і справедливості, яка була на знаменах Радянського Союзу і завдяки якій мільйони людей у різних країнах бачили у Країні Рад позитивну альтернативу жорстким реаліям капіталізму.

Православна ідея у тому вигляді, як її Росія пропонує Україні, - зовсім не така. Вона складна. Вона звучить як виправдання того, що є. Вона місцями не від світу цього, а місцями - дуже навіть і від світу цього. Вона може бути ідеальною як відповідь на внутрішні сподівання людини. Мільйони християн саме в ній знайшли втіху і шлях. Проте як геополітичний інструмент, як альтернатива іншому християнському світу вона далека від ідеалу. Та й мета ця - бути альтернативою - звучить якось не по-християнськи. Це мета мирська. Припустімо, я розумію, навіщо вона Росії. Але навіщо вона Україні? І який стосунок вона має до Христа?

Український "драйв"

Українцям, як і будь-якому іншому народу, не подобаються свої гріхи. Вони дивляться на Росію - і бачать віддзеркалення цих гріхів. Всевладдя сильних, приниженість слабких, несправедливість. На "меркантильному" Заході гріхів теж доволі. І все ж у нас цих всевладдя, приниженості, несправедливості - більше. То чому ж Захід має бути в наших очах в'янучим дідусем, а ми - тією "молодою шпаною", яка, висловлюючись словами Гребєнщикова, змете його з обличчя Землі? Я не бачу цього драйву - ні в Росії, ні, тим більше, в Україні. Зате в Україні є драйв навчитися успіху в тих, хто за лічені десятиліття, прямо в нас на очах, став успішним, - у східних європейців.

Я не засуджую Росію й не суджу її. На цьому повороті історії, який, можливо, готує для україно-російських відносин випробування, я всього лише намагаюся пояснити: ми відрікаємося не від Росії, а від своїх власних гріхів, які хочемо подолати так само, як долали інші народи до нас, - через очищення, через модернізацію, через демократію. Оскільки ж Росія поки що далека від торжества цих ідей, то й шукаємо ми відповіді на іншому краю Європи. Що тут не так?

Мені скажуть, що не в цінностях річ і не в амбіціях, а в економічних інтересах Росії, України і ЄС, у робочих місцях, які або будуть, або зникнуть, залежно від рішення України. У такому разі, якщо йдеться про прикладну проблему, то й вирішуймо її у прикладному, робочому порядку. Тобто не примушувати, а обговорювати. Сідати за стіл переговорів, відкидати его, відкривати карти - і знаходити рішення, завдяки якому навіть у режимі асоціації російсько-українське партнерство не постраждає. Але вимагати, щоб Україна відразу змінила курс, який проголошувала з середини дев'яностих, і риторику, під яку виросло ціле покоління українців, - як мінімум, не реалістично.

Правило Ейнштейна

Мудрий Ейнштейн висловився колись у тому дусі, що божевілля - робити весь час одне й те саме, але очікувати різних результатів. Асоціація цінна для нас хоча б тим, що вона - не "те саме". Це - спроба знайти вихід із зачарованого кола української історії. Це - крок, що робиться всупереч і нашій історичній інерції, і роздратуванню Росії, і (чого гріха таїти!) зарозумілості багатьох євробюрократів та політиків.

Ми стаємо на новий шлях. Зізнаюсь, у мене величезні сумніви, чи приведе цей шлях нас колись у ЄС. І, тим більше, чи змінить він дух України. Щодо необхідності і першого, і другого я взагалі не впевнений. Тому що дух України, на мій погляд, полягає в тому, аби бути одночасно і Сходом, і Заходом. А також у тому, щоб ставитися до Росії по-християнськи - з родинною любов'ю. Це видно з численних опитувань, які показують незмінно позитивне ставлення в Україні до Росії - включно з тими, хто підтримує асоціацію з ЄС.

Немає й ніколи не буде в наших новинах насмішки над Росією. Немає й ніколи не буде в наших фільмах образу "російського валянка", схожого на образ "недолугого хохла", що ні-ні та й проскакує в російських "нєтлєнках". Та й уперта русофобія, що, зізнатися, квітне серед українського інтелектуального класу, ніколи не пустить коріння в масах. Чому? Тому що ми не імперія. Нам для самоповаги не потрібен сусід-нездара, над яким ми потішатимемося. І, вже тим більше, нам не потрібен великий ворог, щоб почуватися великими.

Та й велич нам не потрібна - ні колишня, ні майбутня. Все, що нам треба, - це благополучна, спокійна, багата "хата", хай навіть і скраю. Тому, до речі, на мій погляд, зона вільної торгівлі по периметру нашого кордону, помножена на безвізовий режим по цьому ж таки периметру, - це той формат відносин і той максимум інтеграції, який потрібен Україні. Але це моє особисте відчуття, яке - я знаю - мало хто поділяє.

Асоціація - це …

Асоціація - це не втеча з пекла і не квиток у рай. Але це шанс. Шанс на нове начало. Роль ЄС тут поки що не більша, ніж роль університетського професора, який прочитає лекції, прийме іспит, але не конче видасть диплом. Більше того, він із певним побоюванням поглядає на українських "першокурсників", які заповнюють аудиторію. Бо прагнення не обов'язкове передбачає старання. Вхопляться "першокурсники" за отримане знання чи кинуться писати шпаргалки - невідомо.

Росія стоїть поруч. Вона готова прочитати Україні альтернативний курс. І дати диплом. І навіть працевлаштувати після закінчення. Ось тільки з курсом цим ми вже знайомі. Ми його вже проходили - частково успішно, а частково не дуже. Оскільки ж ми категорично не хочемо бути безумцями, які роблять одне й те саме, то наш розрахунок, наша надія - на нове знання і новий досвід.

Скажу більше. Використавши цей шанс, ми можемо стати економічною віссю Європи - зрозумілою й прийнятною і для Заходу, і для Сходу. Оскільки ж неконфліктний, гармонійний сплав Заходу і Сходу є невід'ємною складовою українського характеру, то ця стратегія здається для нас природною, а тому й правильною. Це - наша ідея, маленьке зернятко, яке, непомітно навіть для нас самих, проростає і може сформувати успішну Україну.

А що ж Росія? Росія для України - як погода або гравітація. Вона є, від неї нікуди не подітися. Зараз ось погода погана. Дощить. Цілком можливо, що цей дощ - надовго. Швидше за все, він принесе Україні нові проблеми. Вже приносить. Однак, як люблять казати "пікейні жилети", у Москві ж теж не дурні сидять. Правило Ейнштейна поширюється і на Росію: не можна робити одне й те саме, але щоразу розраховувати на інший результат. Останні роки показали, що політика приниження України не робить Росію більшою. Швидше, навпаки: Росія гне свою лінію, а Україна - все одно свою. То навіщо її, цю політику, продовжувати?

Я вірю в Росію і в її здоровий глузд. А також у те, що ми потрібні одне одному. Не можу уявити Україну без Росії. Але й Росію без України - теж. І тому переконаний, що, попри нинішню напругу, в українсько-російських відносинах знову визирне сонце. Не той це привід, щоб наставав льодовиковий період.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі