Наші і укри - Внутрішня політика - dt.ua

"Наші" і "укри"

15 листопада, 2014, 00:12 Роздрукувати Випуск №42-43, 14 листопада-21 листопада

За 23 роки незалежності Україна в козацьку станицю так і не дійшла — її ніхто туди не ніс. То чи можуть ці землі стати українськими тепер? Теоретично — так, але для цього необхідно зробити кілька принципових речей.

Донбас по-живому розрізаний на дві частини лінією розмежування вогню. Однак чи означає це, що контрольована законним урядом частина є українською ментально, а не тільки територіально? Зовсім ні. Деякі райони, визволені армією від сепаратистів, відверто й неприкрито симпатизують Росії. Один із них — Станично-Луганський.

"Скажите, а Путин
в бюллетене будет?"

Внаслідок бойових дій Станично-Луганський район фактично опинився "в закуті" — з півдня й частково заходу його підпирає "ЛНР", а зі сходу — Ростовська область Російської Федерації. Левова частка місцевого населення, яке до війни налічувало близько 50 тис., — донське козацтво, що шанує свою історію (включно зі службою "царю й отечеству") та свято береже традиції. У мирний час тутешні селяни вирощували ранні овочі й полуницю, продаючи їх у Луганську (до якого менше 20 км) та в Росії. Кордону з Ростовською областю як такого немає, перетнути умовну лінію можна пішки, що станичани регулярно роблять. І бачать — пальне там дешевше, а зарплати бюджетникам та пенсії — вищі. Орієнтація Станично-Луганського району на Росію повна й безальтернативна. Якщо в проросійському Криму запросто можна зустріти вихідців із Західної України, котрі свого часу приїхали сюди на роботу чи одружилися й залишилися жити, — то тут такого немає. Станичани родичаються й товаришують із земляками або росіянами й левову частку інформації беруть із Росії. Українських телеканалів тут ніколи не дивилися — вони нецікаві (так, як, наприклад, тернопільцю нецікавий російський LifeNews). Тому не дивно, що й сьогодні близько 90% місцевих мешканців відверто симпатизують Росії.

Під час бойових дій Станиці Луганській перепало найбільше з усіх районних центрів Луганщини. Про масштаби вогневих зіткнень свідчать розбита на в'їзді бронетехніка і близько третини(!) зруйнованих будівель. Хто завдав селищу найсерйозніших руйнувань, однозначно сказати важко. Українські військові запевняють, що бойовики "ЛНР", а бойовики — що українці. Місцеві жителі стосовно цього питання сумнівів не мають. Оскільки під час бойових дій по селищу було завдано не тільки артилерійських, а й авіаційних ударів, вони впевнені, що всі руйнування — справа рук українських військових. "Это укры нас бомбили" — кажуть станичани похмуро, показуючи на зруйновані будинки. А військове протистояння загалом характеризують однією ємною фразою: "Наши с украми воевали".

Станица Луганская
Наслідки війни у Станиці Луганській

Одна з післявоєнних особливостей Станично-Луганського району може стати предметом дослідження психологів, що вивчають вплив медіа на свідомість людей. Під час бойових дій зазнали пошкоджень лінії електропередач, відтак район майже 3 місяці залишався без світла. Побутові незручності — тільки один із наслідків відсутності електроенергії. Другий полягає в тому, що люди тривалий час були позбавлені можливостей дивитися телебачення. Однак до бодай якогось просвітлення мізків інформаційний вакуум не привів. Напередодні парламентських виборів 26 жовтня (які в Станиці Луганській скасували через постійні обстріли) місцеві бабусі підходили до представників влади і запитували: "Скажите, а Путин в бюллетене будет?" 

Тепер Станиця Луганська — крайня точка на сході Луганської області, контрольована Україною. Перед в'їздом у селище стоїть опорний пункт Збройних сил України, всередині облаштовані кілька вогневих позицій, а на околиці, за мостом через Сіверський Донець, — блокпост сепаратистів. Де-юре Станиця українська, а де-факто — нейтральна. На блокпосту сепаратистів зі
зброєю в руках чергують місцеві чоловіки, які на ночівлю або відпочинок повертаються додому. Періодично по дорозі до мосту можна побачити сліди від гусениць — це означає, що "сепари" вночі приїжджали на БРДМ додому по продукти й спиртне. Останнім часом вони поводяться у Станиці взагалі вільно — приходять у магазини серед білого дня. А на початку цього тижня два озброєних автоматами бойовики навіть зайшли в райдержадміністрацію. Правда, швидко ретирувалися звідти.

Нахабну поведінку "сепарів" легко пояснити: від приміщення райдержадміністрації до їхнього блокпосту менше кілометра, туди можна дійти пішки за 10 хв. Станицю Луганську бойовики вважають лише тимчасово окупованою українцями, які рано чи пізно мають піти геть. Місцеву владу при цьому доведеться заміняти тільки частково, адже й тепер близько третини працівників РДА живе на боці "ЛНР" і щодня добирається додому через блокпост сепаратистів. Малих клерків ті не чіпають, вважаючи за своїх. Одного разу зупинили начальника управління соцзахисту й захотіли кинути в підвал "за службу украм". Однак коли той пояснив, що нараховує грошові виплати дітям та дружинам бойовиків, — одразу був звільнений і зарахований до розряду "своїх".

Мешканці Станиці бойовиків не бояться, знаючи, що нічого лихого ті їм не заподіють, принаймні навмисне. Зате до українських військових ставляться з осторогою, їм не довіряють, вважаючи чужаками, від котрих можна очікувати тільки лиха. Те, що в Києві називають героїчною боротьбою проти озброєних Росією бандитів, тут не сприймається абсолютно. Більше уваги звертають на "побутову" поведінку "укрів", які начебто запросто можуть зайти у двір і вкрасти двійко гусей або, зупинивши порухом автомата Калашникова цивільний автомобіль, засунути в салон голову та дихаючи перегаром попросити 10 л бензину. Спостерігаючи таку поведінку військових та повну бездіяльність влади у відновленні зруйнованого житла, станичани не криючись обурюються: "Когда наконец придет Путин и наведет здесь порядок?"

"Чтобы я за 1100 гривен "укра" возил?!"

Чи можливо в таких умовах встановити у визволеному від бойовиків районі повноцінну українську владу? І де знайти кандидатуру на голову РДА, який після рішення Кабміну про тотальну економію на чиновниках погодиться приїхати в Станицю й працювати тут за 2,5 тис. грн зарплати? 

Друге питання вдалося вирішити, кандидатуру підібрали — полковника міліції у відставці Євгена Бідашка. Він погодився очолити Станично-Луганську РДА тільки тому, що його дуже попросили. Тепер керівник району має можливість здобути неповторний досвід чиновницької роботи, адже в таких умовах не працює жоден інший голова РДА в Україні. Станиця Луганська розміщена на лінії фронту, тому її обстрілюють практично щодня. Минулого тижня артилерійський снаряд вибухнув за 300 м від РДА, зруйнувавши гараж. А кілька днів тому бойовики автоматними чергами розбили двоє вікон і залишили "автографи" на фасаді будівлі. З настанням темряви з адміністрації чітко видно трасери, якими "сепари" обмінюються з українськими військовими. В ніч на цю п'ятницю з Є.Бідашком сталася справжня НП. В будинок у с.Макарово (що прилягає до Станиці), де він ночував, після двох годин ночі влучив снаряд від "Граду". На щастя, все обійшлося, вранці голова РДА вже був на роботі, щоб підрахувати чергові збитки від нічних обстрілів. 

Станица Луганская Бидашко
Голова Станично-Луганської РДА Євген Бідашко

Додатковий бонус до "бойових" — абсолютне неприйняття місцевим населенням усього українського. Заступник голови РДА, який раніше номінально виконував функції керівника району, звільнився одразу після призначення нового голови з формулюванням: "Щоб не внесли в розстрільні списки "ЛНР" за службу "украм". Вслід за ним звільнився й водій голови РДА, щоправда з іншою мотивацією: "Чтобы я за 1100 гривен "укра" возил?!" Ще один промовистий приклад із цієї ж серії. Оскільки нормально харчуватися в розгромленій Станиці приїжджим ніде, Є.Бідашко попросив одну з технічних працівниць, колишню кухарку, готувати йому за окрему плату. На що почув: "Извините, но если узнают, что я готовлю "украм", мне не поздоровится". Втім, жінка таки дозволила виділеному міліцією водію керівника району крадькома варити в неї картоплю. 

Кожне розпорядження чи усне доручення керівника району того ж дня стає відоме бойовикам від працівників РДА, що повертаються з роботи додому. Охорони Є.Бідашко не має, а жити постійно в Станиці не може (хоча вціліле житло тут можна знайти дуже дешево — власники виїхали, рятуючись від війни), оскільки його легко можуть викрасти й вивезти в "ЛНР". Голові РДА доводиться ночувати за межами селища в різних точках, інколи й на українських блокпостах. Усі власні речі він про всяк випадок возить у машині і з особливим нетерпінням чекає вихідних, коли можна виїхати зі Станиці на кілька десятків кілометрів у безпечне місце, нормально покупатися, поїсти, випрати й випрасувати одяг.

Держава відновлює зруйнований війною Донбас поки що тільки заявами, а не коштами. Якщо в РДА приходить бабуся з проханням виділити їй вугілля чи полагодити пошкоджений артилерією дах, допомогти їй можна хіба добрим словом, оскільки з бюджету фінансуються тільки захищені статті. Чи може влада в таких умовах бути ефективною? Виявляється, може. Через 3 тижні після призначення новий голова РДА зумів відновити у Станиці й районі електроенергію. Для цього йому довелося піти на неформальні переговори з сепаратистами (пошкоджені ЛЕП містяться на нейтральній території в зоні ураження бойовиків) і задіяти в них обласне керівництво. Зі світлом відновили центральне водопостачання та подачу тепла. Правда, ніякої вдячності за появу світла голова РДА не відчув. Більше того, деякі бабусі впевнені, що "это Путин о нас позаботился…"

За 23 роки незалежності Україна в козацьку станицю так і не дійшла — її ніхто туди не ніс. То чи можуть ці землі стати українськими тепер? Теоретично — так, але для цього необхідно зробити кілька принципових речей.

По-перше — встановити справжній кордон із Росією та "ЛНР". Без припинення вільного доступу озброєних бойовиків на контрольовану Україною територію про якусь стабільність не може бути й мови.

По-друге — почати відновлення зруйнованої інфраструктури та житла. Якщо люди живуть на контрольованій Україною території, то, незалежно від політичних симпатій, вони мають відчути, що держава не залишила їх наодинці з війною.

По-третє — слід навести лад із військовими. Героїзм під час оборони країни має бути відзначений, а порушення дисципліни, які дискредитують збройні сили і владу загалом, — повинні каратися з усією суворістю закону. Армія без суворої дисципліни перетворюється на ватагу п'яних озброєних злочинців і мародерів.

По-четверте — необхідно працювати з дітьми. Дорослі покоління, озлоблені війною й задурманені російською пропагандою, втрачені для України безповоротно. Про дітей цього, на щастя, поки що не скажеш. Вони єдині махають руками й усміхаються колоні "укрів", що в'їжджає у прифронтовий населений пункт. Це ознака не українського патріотизму (поза сумнівами, діти так само радісно зустрічали і БТРи бойовиків "ЛНР"), а того, що в них поки що немає розмежування на "наши и "укры". Тому з дітьми необхідно працювати — наприклад, возити на відпочинок в інші регіони України, де вони побачать, що там живуть нормальні люди, які не переслідують за російську мову й силоміць не надягають на москалів вишиванки. Тільки коли це покоління виросте, козацькі землі на сході Луганщини, можливо, стануть українськими не тільки територіально…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво