Між стільцями - Внутрішня політика - dt.ua

Між стільцями

27 вересня, 23:17 Роздрукувати Випуск №36, 28 вересня-4 жовтня

В українській політиці є традиція ходити між краплями. До неї додалася — сідати між стільцями.

Щойно перше повідомлення про розслідування стосовно президента США Дональда Трампа, який, "тиснучи на президента України Володимира Зеленського", намагався дискредитувати свого ймовірного опонента на виборах 2020 року — демократа Джо Байдена, досягло України, особисто я зраділа. Мені здалося, що вихід на публічний рівень проблеми, у розв'язання якої підкилимно втягували українського президента, а разом із ним і Україну, — випустить Зеленського з пастки. Але, вибравшись з неї, він тут-таки потрапив у тенета, три капкани й мисливську яму. Світ від зніяковіння відвів погляд убік. Зеленський же вважав, що круто хайпанув.

Під час зльоту лідерів країн планети Зе!мля увагу журналістів справді було прикуто до президента України. Але причиною став не виступ Володимира Зеленського з трибуни ООН (до речі, досить гідний, який дає уявлення про глибинні позиції, що формують особистий погляд очільника держави на врегулювання проблеми Донбасу). Причиною пильної уваги виявилася телефонна розмова від 25 липня між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом, що стала тригером процедури імпічменту, яка стартувала щодо американського президента. 

Напередодні президентських виборів у США спроби емісарів хазяїна Білого дому наставити плям на мундир Джозефа Байдена за рахунок України — секрет Полішинеля. Адвокат Дональда Трампа Рудольф Джуліані дав стільки відвертих інтерв'ю з цього приводу, що сумнівів у намірі його друга не залишалося. Але демократи дочекалися моменту, коли однопунктний порядок денний відносин з Україною в телефонній розмові сформулював сам Трамп.

Україна в цій ситуації в котрий уже раз є не суб'єктом, а об'єктом. Останніми роками нам не звикати до ролі місця або засобу дії. Причому, використовуючи страхи й амбіції українських політиків, у ключки для свого внутрішньополітичного гольфу їх перетворювали і демократи, і республіканці. 2016 року витік з НАБУ даних "комірної книги" Партії регіонів дозволив демократам завдати удару по очільникові виборчого штабу Дональда Трампа Полу Манафорту. А 2019-го руками української прокуратури тепер уже республіканці вирішили заштовхати в свердловину "Бурісми" найрейтинговішого кандидата від демократів. 

Обидва кейси, що трактуються як втручання в американський виборчий процес, дісталися Володимирові Зеленському від попередників. Для України критично важливо зберегти підтримку з боку обох американських партій. І не тільки тому, що сьогодні ніхто не може передбачити результат виборів 2020 року в США. Підтримка президентської гілки влади й парламентської більшости — необхідна розкіш для України, зважаючи на наші проблеми з економікою та безпекою. Але Зеленського божевільні вчинки попередників змусили робити вибір, у якому хороших варіянтів немає. Відмовити Дональду Трампу, який "закохався", з подачі Юрія Луценка, в ідею послабити Байдена за допомогою теми участи його сина Гантера в наглядовій раді компанії "Бурісма", — означало втратити підтримку американського президента, котрий і без того недолюблює Україну. Виконати забаганку Трампа — поновити розслідування щодо "Бурісми", а головне, під час нього, звернутися до американців з проханням про правову допомогу, створивши потрібний інформаційний привід для передвиборного штабу Трампа й ослаблення шансів Джозефа Байдена на вихід переможцем з праймериз демократів, означало нажити смертельних ворогів в особі Демократичної партії США. 

В українській політиці є традиція ходити між краплями. До неї додалася — сідати між стільцями.

Спочатку Зеленський схилявся до поради тих, хто рекомендував триматися подалі від внутрішньої американської політики, не повторюючи помилки Порошенка&Ко. До кінця липня президент України почав дрейфувати у бік здачі й наговорив під час телефонної розмови зайвого. Схоже, поруч не виявилося людей, здатних підказати в цій складній ситуації ефективний вихід. А крім того, Трамп не з тих, хто зважає на умовності й приймає відмови. "Дай мені привід перемогти мого ворога — і ти отримаєш усе; не допоможеш мені — не розраховуй ні на що" — ось логіка сигналу, яку зчитували на Банковій іще з доінавгураційного часу. Практично всі комунікації з Вашингтоном виявилися пронизаними вимогою голови Байдена. Провідником теми був не тільки Рудольф Джуліані, а й спеціяльний уповноважений з питань Донбасу Курт Волкер. Приїзд віцепрезидента Пенса до України, узгодження дати та самої можливости візиту Зеленського до Вашингтона, продовження військової допомоги, ступінь участи США у врегулюванні конфлікту на Донбасі, зацікавленість в Україні великих американських інвесторів, близьких до оточення Трампа, вплив американської Феміди на долю Ігоря Коломойського — усе це теми, прямо не пов'язані з поновленням розслідування щодо "Бурісми". Але практично всі — стриножені його відсутністю. 

На сьогодні, наскільки відомо, жодна з правоохоронних інстанцій не поновила справи щодо "Бурісми" або членів наглядової ради компанії. Чомусь цього не зробив Юрій Луценко, хоча залишався генеральним прокурором вісім місяців з моменту двох перших зустрічей з Джуліані в Нью-Йорку. 

Джерела в ГПУ стверджують, що й новий генпрокурор Руслан Рябошапка не отримував стосовно цього жодних вказівок з Банкової. Не виключено, що в рамках просування процедури імпічменту для показань до комітетів Конгресу можуть бути запрошені і Зеленський, і Єрмак, і Богдан, і Баканов, і Шокін, і Луценко. У рамках договору про правову допомогу прописано алгоритм співробітництва, і американські правоохоронці, звичайно, можуть звернутися до України з проханням надати матеріяли. Але законів України Гантер Байден не порушував. Навіть із приводу виплат членам наглядової ради "Бурісми" американській стороні краще звертатися до латвійського Фінансового моніторингу. 

Та наразі Генеральна прокуратура з приводу всіх цих моментів мовчить, за Зеленського говорять не його реальні вчинки (чи їх відсутність), а його слова, до яких увесь світ отримав доступ. 

Отут і поговоримо про телефонну розмову Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Державних лідерів у цьому діялозі не було. Кандидата в президенти-2020 український співрозмовник цікавив виключно як постачальник компромату на політичного опонента. А Володимир Зеленський просто прагнув сподобатися замовникові й потрапити на корпоратив. 

Мені не доводилося бути присутньою при закритих телефонних розмовах українських президентів з американськими. Навряд чи в них був психологічний паритет. Але настільки очевидне догоджання — приниження для країни. Перед світом, звичайно, за цей "собачий вальс" ніяково, але якоюсь мірою зрозуміти неофіта можна. А ось чого не можна зрозуміти, то це повної відсутности порядку денного, мети, державних смислів у бесіді. Адже розмова з лідером США трапляється не щодня. І запитань, вартих обговорення на президентському рівні, в України чимало. Ось лише деякі:

— роль США в урегулюванні ситуації на Донбасі; 

— участь у "Нормандській четвірці"; 

— урегулювання затяжних українських боргів на сотні мільйонів доларів за проєкт Sea Launch перед Boeing; 

— закупівлі озброєнь;

— американські інвестиції в стратегічні галузі економіки;

— співробітництво з МВФ. 

Розмова на жодну із цих тем Володимиром Зеленським ініційована не була. 

Український президент розраховував їх порушити під час майбутньої зустрічі у Варшаві або Вашингтоні? І йому просто треба було заприязнити до себе співрозмовника, щоб отримати тверде запрошення до розмови не тільки про демократів? Навіть якщо так, то Володимир Зеленський не впорався із завданням: йому не вдалося заручитися симпатією з боку Трампа. Жодного вдалого жарту, жодного емоційного гачка… Натомість багато помилок, які не залишилися непоміченими після опублікування мемограми розмови двох президентів. Серед них:

— твердження, що на посаду генерального прокурора прийде стовідсотково людина Зеленського. "Наш новий прокурор — на сто відсотків моя людина. Він буде затверджений парламентом у вересні. Він розгляне ситуацію про компанію, яку ви згадуєте". Заяву розцінили в цивілізованому світі як мафіозну. По суті, Зеленський відповів: навіщо вам Луценко, якщо у вас, учителю, є я, а в мене — свій у дошку генпрокурор? Ці запевнення були промовлені у відповідь на нав'язливі й багатократні компліменти Трампа на адресу "хорошого, чесного прокурора", під яким, швидше, мався на увазі Луценко, а не Шокін. 

— обидва президенти — кожен по своєму — були неетичні щодо екс-посла США в Україні Марі Йованович. А крім того, Володимир Зеленський помилився: під час президентських виборів симпатії Йованович належали йому, а не Петру Порошенку. Інакше й бути не могло, оскільки "свійська тварина" Порошенка напала на Йованович, що, в результаті, коштувало їй скандального завершення дипломатичної кар'єри. Хазяїн, звісно, публічно кричав: "Фу! Фу!" — але ноги з хвоста не знімав. Неетичним був Володимир Зеленський і стосовно посла України у США. Навіть якщо ти маєш особисті претензії до представника очолюваної тобою країни, не слід це обговорювати з лідером іншої. А вже обіцяти Трампу надіслати досвідченого дипломата, посилати агреман на Шамшура, а потім не знати, як запит відкликати, щоб тепер уже замінити досвідченого, який ще не заступив, на молодого, — чистісінький дитсадок.

— критичне висловлювання Володимира Зеленського на адресу Ангели Меркель та Еммануеля Макрона почасти зрозуміле: Зеленський згодом, хоч і виправдовуючись, але все ж таки справедливо вказав на прагнення обох лідерів Європи пом'якшити санкції щодо Росії, обгорнутися її антиукраїнськими "Північними потоками", спроби повернути Росію у "Велику сімку" і принизливе для України повернення російської делегації в ПАРЄ. Що стосується 15 млрд євро грантів і кредитів для України, про які нагадали в Європі, то дозволю собі припустити, що українські олігархи й великий бізнес, виводячи гроші з України, інвестували в країни ЄС не менше… Але, безумовно, сказане Зеленським, і, що не менш важливо для європейців, — у розмові з ким (!) — розцінили як образу в Берліні, Парижі і Брюсселі. Ангелі Меркель слід віддати належне як "останньому з могікан" європейських цінностей. Вона була лідером санкційної єдності в Європі. Образливі висловлювання українського президента можуть стати не так причиною, як шуканим приводом для ЄС і провідних країн Євросоюзу, які давно втомилися від валізи без ручки під назвою "Україна". Меркель з мудрості може й вибачити. А Макрон — не факт. Окрім того, обурення європейських ЗМІ не лишиться непоміченим для суспільного настрою щодо України, насамперед у цих двох країнах. Не враховуючи Голландію, на двосторонню зустріч із прем'єром якої в ООН Зеленський взагалі не з'явився;

— і вже, звісно, не пройшла мимо демократів усіх рівнів висловлена українським президентом у телефонній розмові готовність допомогти Дональду Трампу з розслідуванням щодо Джо Байдена. Мабуть, граната з вирваною чекою й написом "Від Руді і Юри" в руці, недосвідченість у перемовинах і комплексний, багатовекторний тиск дуже заважали Володимиру Зеленському сказати Трампу "ні". Але стільки разів говорити "так"… 

Хтось скаже: "Але ж він не знав, що розмова стане надбанням громадськості…" По-перше, це не має значення. Лідер держави, хай невеликої й поки що слабкої, представляє десятки мільйонів людей. Це має примушувати його завжди лишатися Homo erectus. По-друге, у ХХI столітті кожен політик мусить пам'ятати, що все сказане або написане ним може стати надбанням гласності. І якщо європейським лідерам доводилося викривати спецслужби США у прослуховуванні їхніх комунікацій, то чому цього не можуть робити спецслужби інших держав?

У цій ситуації Вашингтон прийняв рішення опублікувати мемограму розмови навіть без погодження з Києвом. Про що Володимир Зеленський заявив прямо у Нью-Йорку. Можливо, цими словами президент хотів зберегти довіру інших лідерів, з якими йому ще доведеться комунікувати. Але в трампівському банку очок ця заява допомогла піти Зеленському "в мінус", адже, по суті, він сказав, що Трамп збрехав, заявляючи, що оприлюднення телефонної розмови погоджене з українською стороною.

Проміжні результати вселенського хайпу лідера України такі:

— Трамп незадоволений, що Зеленський оперативно й тихо не зробив йому послугу, на яку президент США розраховував. Він вважає, що Україна в боргу перед ним не тільки за американську допомогу, а й за шкоду, заподіяну йому, Трампу, ініціацією скандалу з Полом Манафортом у 2016 році. В уявленні Трампа Україна йому заборгувала. І боргу не віддала. Звідси питання: заява Дональда Трампа: "Сподіваюся, ви зустрінетеся з президентом Путіним і вирішите вашу проблему", — це невдале чи продумане формулювання?

— Демократи, які традиційно підтримували нашу країну, ображені заспинною змовою проти їхнього найбільш рейтингового кандидата. Їх не цікавить, чому з сотень тисяч юристів кваліфікації Хантера Байдена саме він опинився членом наглядової ради найперспективнішої приватної нафтогазової компанії в одній із найбільш корумпованих країн світу. Їх не цікавить, чи мав Зеленський вихід. Вони знають, що Україна демократам винна і боргу не повернула. Цікаво, як зараз проходитимуть рішення щодо України через Конгрес, у якому демократи мають більшість?

— Зеленський втратив можливість допомогти Ігорю Коломойському. Це, безумовно, добра новина не тільки для Ріната Ахметова, засудженого до розбирання на запчастини, а й для України. Тепер у Зеленського немає шансів пом'якшити американські проблеми колишнього партнера й не чужої йому людини. Більше того, будь-яке рішення на користь Коломойського в Україні — судове чи адміністративне — світ розглядатиме як однозначний вияв корупції. Зазначу також, що, від'їжджаючи з України без вердикту щодо нової програми кредитування, МВФ шепнув вузькому колу журналістів: єдина причина, з якої рішення не досягнуте й не формалізоване, — відсутність підтверджень від Володимира Зеленського, що в нього немає домовленостей з Ігорем Коломойським стосовно "Привату".

— Володимир Зеленський дискредитував себе в очах демократів і знецінив як переговірник в очах Трампа, якому він уже нічого потрібного не може запропонувати (хіба що синхронізацію свідчень своїх конфідентів із конфідентами президента США — переговірниками у справі Байдена). Крім того, він істотно ослабив свої позиції в Європі. І, цілком імовірно, у переговорах із Москвою. "Вирішите вашу проблему", — сказав Трамп. "Ми підтримуємо будь-які дії, спрямовані на досягнення миру", — сказали Меркель і Макрон. "Ви повинні говорити з ЛНР і ДНР", — сказали росіяни, не помічаючи за спиною Зеленського великої кудлатої тіні. Чим не реальний сценарій найближчого майбутнього?

Знаєте, чому цей сценарій став можливим? Тому що серед переваг, які цінує Володимир Зеленський, абсолютно відсутній професіоналізм. Тому що поруч із ним в ООН сидить не міністр закордонних справ, а Андрій Богдан, який безтурботно тролить своєю персоною весь світ. Тому що ключовою людиною на російському й американському напрямах є Андрій Єрмак — протеже Тимура Міндіча, а з літа — й Ігоря Коломойського. Талановитий, енергійний рішала, який трохи випередив час. Так, минуть роки — і класичне уявлення і про дипломатію, і про журналістику кане в Лету. Перевірка фактів та експертна думка остаточно програють фейкам, емоціям і маніпуляціям навіть у тих країнах, де є еліта. Так само залишаться в минулому такі гальма міжнародних комунікацій, як протоколи, аналітика, рамкові угоди, комюніке, меморандуми та інша нудьга дипломатії... Але ще не залишилися. А на Банковій вирішили, що, оскільки за всіма політичними битвами все одно стоять чиїсь бізнес-інтереси, якщо американці шукають в Іраку ядерну зброю, а прогнозовано знаходять нафту, — то до дідька умовності; до дідька дипломатів! Ми дорослі люди: ти мені — я тобі.

Але в житті все не так, як насправді. І, перш ніж грати в дорослі ігри, треба стати дорослим. І річ не про вік, а про відповідальність і компетентність. У 2014 році до інавгурації я передбачливо просила Петра Порошенка не ставити на відповідальні посади укладальниць "Пташиного молока" №1, №2, №3… Але Петро Олексійович вважав, що його геній у спайці з лояльністю призначенців дасть великі результати. Зеленський примудрився призначити родичів "кварталівців" навіть на ГУР, оточивши себе щільним кільцем довірених, але малокомпетентних людей. Ну і як в оточенні?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 13
  • Микола Тищенко Микола Тищенко 28 вересня, 06:56 Велика подяка авторці. Особливо за передостанній абзац згоден 27 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Griffo Proudfoot Griffo Proudfoot 30 вересня, 11:36 Нарешті адекватна оцінка досягнень ЗЕ! і його команди. Чомусь на шпальтах улюбленої газети цілих півроку чекали, що ВОЗ почне реалізовувати покладені на нього надії (чимось підкріплені?). А вони цей час використали для якнайшвидшої узурпації влади. Повністю погоджуюсь з думкою Сергія Рахманіна (висловленою в Рандеву з Соколовою), що вони з першого дня почали думати про те, як отриману владу втримати якнайдовше. Войовниче невігластво помножене на самозакоханість дає свої плоди. Ефект Даннінга — Крюґера на повний зріст. Петру Порошенку є за що дорікнути, але цілковитих нездар в його команді було не так і багато. Там були інші проблеми. Однак, пані Мостова висловилася лише стосовно одного конкретного (хоч і дуже голосного) провалу. Стосовно інших напрямків ЗЕ!команді чомусь продовжують роздавати нічим не виправдані аванси. В світі нашого преЗЕдента же асоціюють з Монікою Левінськи (Monica Zelensky) :-(, мені ж він нагадує царя Мідаса. Тільки на відміну від міфічного царя, все чого він торкається перетворюється на лайно... :( згоден 10 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 28 вересня, 23:03 Так, вона залишилась колишньою, але колишнє їй вже не пасує. (С) Sic transit gloria mundi... згоден 0 не згоден 4 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво