Мінська халабуда - Внутрішня політика - dt.ua

Мінська халабуда

28 серпня, 2015, 22:03 Роздрукувати Випуск №31, 28 серпня-4 вересня

Бажання європейців наблизити вибори на Донбасі — передачу Україні контролю над кордоном — повне виконання Мінських угод — скасування санкцій — цілком зрозуміле. Але в Києві ж мають усвідомлювати, які це будуть вибори, якщо вони відбудуться в недалекому майбутньому. І ще запитання, відповіді на яке Мінські угоди не дають: що зміниться, коли замість захарченків і плотницьких до влади в "окремих районах" прийдуть такі ж захарови й плотнікови, так само керовані з Москви, але вже легітимні в очах і Заходу, і Києва?   

 

Мінський процес зайшов у глухий кут. Точніше, він із нього ніколи й не виходив. Хоча зусібіч нам твердять, що Мінськ — "це наше все". Переговори, візити, зустрічі, засідання — так, щось відбувається. Але результат який? 

ОБСЄ "глибоко стурбована" "збільшенням кількості озброєнь та порушень режиму припинення вогню на Донбасі". Президент Порошенко у Брюсселі в четвер розповідає європейцям про сімох загиблих на Сході України й тринадцятьох поранених — тільки за один день напередодні візиту. У Берліні в понеділок він же інформує німецького колегу Й.Гаука про те, що "терористи і далі блокують обмін полоненими й перешкоджають доставці української та міжнародної допомоги на Донбас. Українська сторона Спільного центру контролю і координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК) повідомляє, що тільки 23—24 серпня вона 35 разів пробувала добитися припинення вогню, який вели бойовики із забороненого Мінськими угодами важкого озброєння. Бойовики продовжують руйнувати житлові масиви населених пунктів, "знищуючи все живе навколо окупованих територій", повідомляє СЦКК. У Мінську в середу Тристороння контактна група обговорює нову угоду про відведення озброєнь калібром менше 100 мм, а штаб АТО того ж дня доповідає, що бойовики застосовують озброєння калібром понад 100 мм (включно з "Градами") вздовж усієї лінії розмежування, грубо порушуючи Мінські домовленості. У четвер секретар РНБОУ О.Турчинов повідомляє, що "на окупованій території Донбасу військове керівництво РФ завершило створення потужного сухопутного з'єднання, основу якого становлять два армійських корпуси, підготовлених до проведення активних наступальних дій". І все це майже через 7 місяців після Мінська-2…

Але президент заявляє у Брюсселі, що ніякого Мінська-3 не буде. Ну, звісно, у нас же є Мінськ-2, "об'ємний і всеосяжний", а бракує якоїсь "дрібниці" — його виконання. Ось і фрау Меркель, після майже п'ятигодинного спілкування з Порошенком та Олландом у Берліні, про те ж саме: учасники переговорів підтримали Мінські домовленості та необхідність їх виконання, оскільки "вони залишаються фундаментом мирного врегулювання ситуації на Сході України". 

Фундамент залитий неякісно, він перекошений, його методично підривають із одного боку, однак нормандська артіль, особливо не заморочуючись тим, якою слабкою й небезпечною для життя буде халабуда, зведена на такому "фундаменті", і чути не хоче про перенесення будівництва на іншу основу чи бодай посилення складу бригади новими зодчими, включно з найвпливовішими — заокеанськими. Свіжоспечений президент Польщі А.Дуда з його пропозицією змінити формат переговорів з урегулювання "українського конфлікту" і ввести в нього представників США та ЄС спочатку отримав відкоша від П.Порошенка, який навіть не потрудився загорнути відмову в дипломатичнішу обгортку, ніж "ми не потребуємо нових форматів"; а потім Варшаву (вже дипломатичними каналами) розпікали за ініціативність "старші європейські товариші". Навіть польський міністр закордонних справ Г.Схетина, який зухвало порадив своєму президентові "ретельніше зважувати слова" і не вести зовнішню політику через медіа, зізнався, що "не був щасливий" чути відповідь Києва…

Ні, насправді Меркель і Олланд усе розуміють. І про два російських армійських корпуси в Донбасі знають, — у них розвідка теж там працює (та й американці оперативно даними діляться). І хто щодня порушує Мінські угоди, вони чудово інформовані. Ось тільки вплинути на порушника не можуть. І що робити далі, судячи з усього, не знають. А контрольна дата (31 грудня 2015 р. — застережений раніше термін виконання Мінських домовленостей) не за горами. 

Пригадуєте, як описав манеру поведінки наших партнерів у таких ситуаціях у недавньому інтерв'ю DT.UA Валерій Чалий, залишаючи посаду заступника голови АП після призначення послом у Вашингтон? "Коли ситуація заходить у глухий кут, європейські партнери починають, так би мовити, стимулювати, щоб Україна була активнішою зі свого боку в імплементації Мінських угод. Навіть якщо якісь пункти не виконані Росією"…

Стимуляція виявилася досить ефективною. В умовах війни знадобилося всього три літніх місяці для оперативної підготовки "децентралізаційних" поправок до Конституції України, включно зі згадуванням закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" у перехідних положеннях Основного Закону країни. (Чим це загрожує Україні, DT.UA докладно писало в № 23, 25, 26 за 2015 р.) У понеділок, 31 серпня, парламент 226-ма голосами, майже напевно, попередньо схвалить ці зміни до Конституції України. 

У Берліні П.Порошенко подякував Ангелі Меркель та Франсуа Олланду за допомогу в імплементації Мінських угод. До речі, за нашою інформацією, не тільки Венеціанська комісія вивчала українські конституційні нововведення, а й німецькі та французькі юристи. Вони, за словами наших джерел, допомагали переконувати російську сторону в тому, що підготовлені зміни до української Конституції повністю відповідають Мінським угодам. У росіян, як завжди, маса стурбованості та побоювань: їм не подобається, що згадування закону "Про особливий порядок…" міститься в перехідних положеннях Основного закону: "А що коли це не працюватиме, а що коли ви це пізніше скасуєте?" З допомогою німців і французів українська сторона старанно доводила: все працюватиме, нічого не скасуємо, у конституційних змінах немає ніякої часової прив'язки, тобто вони якщо й не назавжди, то дуже надовго. 

Якщо це вважається досягненням, то що ж таке тоді поразка? Чи не цього з самого початку хотіла Москва — застовпити в "постійному законодавстві", в Конституції України "особливий статус" територій, які не контролюватимуться Києвом, але отримають його фінансові зобов'язання? Ви пам'ятайте те ганебне, з вимкненим табло, торішнє голосування у ВР за закон "Про особливий порядок…"? Тоді депутатів, котрі сумнівалися й вагалися, переконували, що цей "особливий порядок" ненадовго, "всього" на три роки, як записано у ст.1 закону. Тепер Київ спільно з Берліном і Парижем переконують Москву, що "часових прив'язок у Конституції немає". Що означає: або депутатів "простимулюють" внести поправки в нинішній закон "Про особливий порядок…", щоб зробити його безстроковим, або через три роки дії закону приймуть новий, аналогічний, "про особливий статус". Ну, а якщо на той час хтось вирішить, що "окремим районам" Донецької та Луганської областей "особливий статус" більше не потрібен, доведеться знову змінювати Конституцію — на двох сесіях, 300 голосами, з висновками Конституційного суду і Венеціанської комісії... 

Але це ще не все. Оскільки Москва, очевидно, виконувати Мінські угоди не планує, а Європа не знає, що їй робити далі, і ситуація, як і раніше, у глухому куті, то що ж відбувається? Правильно, європейські партнери знову починають стимулювати Київ — щоб він не тільки виконав, а й перевиконав Мінські угоди. За інформацією DT.UA, наші "нормандські" партнери чітко дають зрозуміти: їм хотілося б, аби закон "Про особливий порядок…" почав діяти (хоча б частково) вже тепер, до проведення місцевих виборів на окупованих територіях. Нагадаємо, згідно з поправками, внесеними до цього закону навесні нинішнього року, ст.2—9 зазначеного документа "діють від дня набуття повноважень органами місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, обраними на позачергових виборах…". 

Тобто не чекаючи бодай формального перезавантаження влади на окупованих територіях, виведення озброєнь і російських військ, Київ повинен почати фінансувати Донбас, причому із захищених статей бюджету, відновлювати інфраструктуру, та ще й сприяти "посиленню і поглибленню добросусідських відносин" "окремих районів" з "адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації"? Як запевнили нас наші джерела, українська сторона поки що тверда у своїй відповіді партнерам: введення в дію закону "Про особливий порядок…" до проведення виборів на окупованих територіях юридично, політично й організаційно неможливе, Київ розмовлятиме тільки з законно обраною владою "окремих районів". Наскільки вистачить цієї "твердості", побачимо. Не так давно і згадування в Конституції закону "Про особливий порядок…", і закріплення його "позачасовості" здавалися фантастикою…

Складається враження, що в Києві дедалі серйозніше замислюються над можливістю скорого проведення виборів на окупованих територіях. Хоча не бачать такої навіть у деяких підконтрольних центральній владі населених пунктах (про що свідчать звернення до ЦВК луганського й донецького губернаторів
Г.Туки і П.Жебрівського). 

Київ не впевнений у твердості позиції Заходу? Сумнівається в тому, що фейкові, оголошені на 18 жовтня й 1 листопада лідерами "ДНР" і "ЛНР", вибори на окупованих територіях справді стануть для Заходу "червоною лінією", і побоюється, що його рано чи пізно почнуть "стимулювати" сісти за стіл переговорів із обраними фейковими лідерами? Чи на Печерських пагорбах вірять, що після бодай відносно легітимних виборів Росія стане нарешті виконувати Мінські угоди та, як записано в п. 9, дозволить, щоб "відновлення повного контролю над державним кордоном із боку уряду України в усій зоні конфлікту" почалося "в перший день після місцевих виборів" і завершилося "після всеосяжного політичного врегулювання (місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі закону України і конституційної реформи)"? Принаймні західні партнери саме можливістю отримання контролю над кордоном аргументують Києву необхідність якнайшвидшого проведення виборів на окупованих територіях. 

Чому в цьому питанні квапиться Захід, особливо європейці, — зрозуміло. Це великий крок до виконання Мінських угод, до видимості отримання Україною контролю над кордоном, а отже — й можливості скасувати запроваджені і проти Росії санкції, вести з нею "business as usual" (про що мріє більша частина Євросоюзу) — і нарешті відпочити від українських проблем, адже й своїх сила-силенна. 

Не варто обманюватися: Європа аж ніяк не ламає собі голову, як же їй ще покарати Росію. І розповіді Банкової про спільно заплановані "червоні лінії" — для електорату, це грізна міна при грі в піддавки. Чому про можливе посилення санкцій ми не чуємо ні від Брюсселя, ні від більшості столиць, чому про них говорить лише Київ? І європейські, і вітчизняні джерела DT.UA свідчать: наразі мови про посилення антиросійських санкцій із боку Євросоюзу немає, санкції можуть бути розширені тільки у разі масштабного наступу бойовиків та російських військ. Якщо ж до кінця року Росія не виконає Мінських угод, санкції, залежно від ситуації, буде або частково, або в повному обсязі продовжено; скасування ж "донбаського пакета" санкцій може відбутися після передачі Україні контролю над кордоном. 

Про відсутність у ЄС "апетиту до санкцій" свідчить хоча б той факт, що до озвученої українським міністром закордонних справ П.Клімкіним пропозиції скласти санкційний список "Сенцова — Савченко" (за аналогією зі "списком Магнітського"), "щоб кожен у Росії, хто причетний до цих несправедливих (судових. — Т.С.) рішень, не почувався в безпеці", у Європі, за нашою інформацією, поставилися по-різному. Хтось відразу виявив готовність підтримати, а хтось поки що відмовчується: одні, можливо, очікують офіційного рішення щодо Савченко, інші явно не бажають дратувати Росію. Але ж Євросоюз офіційно засудив вироки, винесені в РФ О.Сенцову й О.Кольченку…

Загалом, бажання європейців наблизити вибори на Донбасі — передачу Україні контролю над кордоном — повне виконання Мінських угод — скасування санкцій — цілком зрозуміле. Але в Києві ж мають усвідомлювати, які це будуть вибори, якщо вони відбудуться в недалекому майбутньому. Про які вибори може бути мова, коли навіть обмін полоненими регулярно зривається через безперервну стрілянину ? Якщо спостерігачів із СММ ОБСЄ досі не допускають до багатьох контрольованих бойовиками ділянок території і видворяють, погрожуючи зброєю. Хто гарантує безпеку спостерігачам ОБСЄ та інших міжнародних організацій, котрі приїдуть на вибори на Донбас? І хто в нинішніх умовах узагалі погодиться туди поїхати? 

Як можна провести вибори, не контролюючи кордон із Росією? Куди подінуться згадані Турчиновим два російських армійських корпуси і вся завезена на Донбас більш ніж за рік зброя? Вам також вибори в "окремих районах" здаються фантастикою? Але до них уже йде підготовка. Нашому виданню підтвердили: у Києві (але не в парламенті, а в АП і на зустрічах у Мінську) працюють над спеціальним законом про вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей. Торги ведуться, наприклад, із приводу того, що бойовики вимагають внести в закон ценз осілості для кандидатів, прагнучи позбутися конкурентів із Опозиційного блоку, а Банкова наполягає на цензі осілості для виборців, щоб росіяни з фальшивими українськими паспортами не ринули на "свято вільного волевиявлення" на окуповані території. Таким чином, на решті території України вибори відбудуться за чинним законодавством, а для "окремих районів Донецької та Луганської областей" готується особливе. Отже, і вибори будуть "особливі"? Чи не цього бажає Москва? 

Далі. Кордон. У Києві, безумовно, розуміють: його треба закрити. Але як? Адже в Мінських угодах, нагадаю ще раз, записано: спочатку — вибори, потім — кордон. На що й тиснуть росіяни. Плюс "аргументують": місцеве населення панічно боїться, що "київська хунта" відріже їх від матінки-Росії. Допустивши таку, очевидно програшну для України, черговість подій у Мінському документі, Київ ламає голову, як вийти з недопустимої ситуації тепер. За нашою інформацією, план такий: спочатку (до виборів) контроль на відкритих нині ділянках кордону бере на себе ОБСЄ, а після виборів поступово передає його українській стороні. Але, як свідчать наші джерела, російська сторона виступає категорично проти такого плану. Крім того, нам, на жаль, не вдалося поки що з'ясувати, яким чином ОБСЄ — якщо раптом Росія погодиться — контролюватиме чотири сотні (!) кілометрів кордону? Скільки людей буде задіяно в цьому процесі? Якою технікою їх буде оснащено? Якими повноваженнями наділено? Чи зможуть вони запобігати незаконному перетину кордону, чи лише фіксуватимуть помічені випадки? Чи знайдуться в Організації кошти, аби забезпечити повноцінний контроль, якщо вже зараз, за нашими даними, обсяг фінансування Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (СММ) дорівнює приблизно всьому бюджетові організації, і на забезпечення її роботи збирають зі світу по центу? І взагалі, чи згодна ОБСЄ узяти на себе такі функції? Звісно, краще б кордон контролювали миротворці, однак, попри всі заклики Києва про допомогу, ООН, як і раніше, не може, а Євросоюз, як і раніше, не хоче посилати свої місії в зону російсько-українського конфлікту. 

І ще запитання, відповіді на яке Мінські угоди не дають: що зміниться, коли замість захарченків і плотницьких до влади в "окремих районах" прийдуть такі ж захарови й плотнікови, так само керовані з Москви, але вже легітимні в очах і Заходу, і Києва? 

То, може, краще повноцінно узаконити статус захоплених бойовиками територій як окупованих і зняти з держави всю відповідальність за них до повернення Києвом повного контролю над цією частиною України? Про це говорять на багатьох кухнях і в курилках. До цього публічно закликають не останні у країні люди. Але на це ніколи не погодиться жоден політик, який перебуває нині при владі. 

За нашою інформацією, під час останньої зустрічі в Берліні Ангела Меркель поцікавилася в представників України: чого ви хочете — реінтегрувати Донбас чи дистанціюватися від нього, заморозивши нинішню ситуацію? Про третій варіант — повну блокаду, про "відрізання", певна річ, не йшлося. Росія брати на себе відповідальність за окуповані території не хоче, вона поливає палаючий регіон бензином, а не гасить пожежу з брандспойта. Нашпигована зброєю, наркотиками та іншою гидотою, вибухонебезпечна, ніким не контрольована територія в Європі? Ні, Захід, і передусім Євросоюз, докладуть максимум зусиль, щоб не допустити "вільного плавання" Донбасу, яке їм може лише приснитися у страшному сні. 

Однак нашим партнерам із цього приводу турбуватися не слід: наскільки нам відомо, канцлера Меркель у Берліні запевнили, що, безперечно, Київ не хоче "заморожування" конфлікту і до кінця боротиметься за повернення і Криму, і Донбасу. Про повну блокаду, про "відрізання" Донбасу, певна річ, не йшлося. З кількох причин. Наші обізнані стосовно мотивів можновладців співрозмовники наводять такі аргументи. По-перше, у Києві переконані, що "коли ми здамо Донбас", то "на Донбасі Путін не зупиниться", — адже апетит приходить, як відомо, під час трапези. По-друге, влада остерігається, що "дистанціювання" від Донбасу не зрозуміє й не вибачить електорат. І, по-третє, "Європа нас не підтримуватиме, якщо ми не підтримаємо Донбас", а "вижити в нинішніх умовах без підтримки ззовні Україна не зможе" — без європейської макрофінансової допомоги, без вливань МВФ, без західних інвестицій, котрі, як запевняють нас, "нізащо не підуть в Україну, доки Донбас не стабілізують у плані безпеки", скільки не переконуй інвесторів, що ні в Києві, ні у Львові, ні в Харкові з Ужгородом бойових дій не було й немає. Якщо Київ візьме на себе відповідальність за Донбас, Європа, запевняють нас, готова вкластися у його відновлення.

Так, можливо, Європа, прагнучи забезпечити насамперед власну безпеку, нам допоможе. Але виділені кошти (не такі вже значні, слід гадати, як десятки мільярдів на підтримку Греції) підуть, на жаль, не на розвиток України, а на часткову компенсацію завданих путінською ордою збитків, за яку наша країна вже тепер розплачується своїм суверенітетом. 

Путін уміло торгує нестабільністю, Європа, не бажаючи воювати за власні цінності, втягується у цей торг, жертвуючи інтересами України. 

Але якщо її влада не в змозі відстоювати інтереси країни, якщо робить поступку за поступкою, не здатна породити й відстояти власний план порятунку держави через інтелектуальне вбозтво, примітивну жадібність та жалюгідну малодухість, — то хто рахуватиметься з такою країною? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво