Людина, що грається: політичні партії в Україні - Внутрішня політика - dt.ua

"Людина, що грається": політичні партії в Україні

31 березня, 2018, 09:46 Роздрукувати Випуск №12, 31 березня-6 квітня

З 1990 у Мін'юсті України зареєстровано 432 політичні сили. З них свою діяльність уже припинили 78 партій.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Політики торгують, маніпулюють, корумпують. Політична гра — поняття ємне, має безліч проявів та функцій. Коли йдеться про партії як політичний інститут (під ним розумію сукупність певних правил гри), то можна сказати, що партії в Україні — це гра без правил. 

Доцільно збагнути суть цієї гри. І не тільки через очікування чергових президентських і парламентських виборів, коли маємо визначитися, за яку політсилу віддати свій голос. Актуалізація питання "Що ми знаємо про політичні партії в Україні?" зростатиме, якщо розглянемо його в інших контекстах: 

— якості політичних інститутів;

— загроз для країни в умовах гібридної війни Росії проти нашої держави;

— здатності політичної системи реагувати на різноманітні виклики.

Про партії в цифрах

За моїми підрахунками, з 1990 р. до сьогодні у Мін'юсті України зареєстровано 432 політичні сили. З них свою діяльність уже припинили 78 партій (або приблизно кожна п'ята) і, зокрема, вісім політсил перестали функціонувати безпосередньо в досліджуваний період: з партійної мапи зникли своєрідні відголоски минулого — три з чотирьох комуністичних партій (що функціонували на початку 2014 р.), атрибут Кучминих часів "Демократичний Союз" і ознака новітніх — партія "ЗА КЕРНЕСА!"* та інші. 

Причини припинення діяльності цих політсил (якщо придивитися до деталей і нюансів), зрозуміло, досить відмінні. Утім, спільне теж є: зміна політичної кон'юнктури, поява нових "господарів" і спойлерів, які їх обслуговують, поява "нових охочих", які прагнуть "і собі щось відкусити"... Плід нинішньої кон'юнктури — 354 партії, що функціонували (за даними "Єдиного реєстру громадських формувань") на 1 січня цього року. Підрахувала: майже 38% з них (або 163 партії) були зареєстровані безпосередньо у період 2014–2017 рр. Пік реєстрації партій — 2015-й, коли з'явилося 79 нових утворень. 

Утім, ці цифри — відносні, адже, по-перше, низка партій роками перебуває у стадії припинення (зокрема, понад шість років — партія "Українська платформа", понад чотири з половиною — "Фронт Змін", кілька років Мін'юст готує наказ про анулювання свідоцтва партії "За справедливість та добробут", штаб-квартира якої у м.Сімферополі, та рішення про анулювання реєстрації партії "ВІДРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК", що базується в Добропіллі у Донбасі. Тож названі політсили лише формально можна віднести до діючих. А якщо взяти до уваги той факт, що в середині 2016 р. НАЗК повідомляло, що 86 партій відсутні за адресою офіційної реєстрації, то кількість партій, які функціонують формально, сягає щонайменше 90 (близько 25,5% від усіх діючих). 

А тепер — трішки сюру…

Коли партії вперше зіткнулися з необхідністю відзвітувати про свої фінансові витрати, то (як повідомляв представник НАЗК в інтерв'ю Deutsche Welle), улітку 2016-го до агентства зверталася по консультацію особа, на якій було зареєстровано… 17 партій. 

Сім-над-цять? У мене запитання: а скільки загалом Мін'юст може видати партійок в одні руки? 

Імені власника цього "політичного майна" мені не вдалося довідатися, але, аналізуючи (на початку 2017-го) інформацію на сайті Мін'юсту, виявила, що очільником, наприклад, ПАРТІЇ "НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ" і ПАРТІЇ "ГРОМАДСЬКИЙ РУХ "НАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ" був народний депутат Дмитро Добродомов; очільником партії "Молодь до ВЛАДИ!", як і сили з назвою "БЛОК ДАРТА ВЕЙДЕРА", — Валентин Скрипець. І знову запитання: чому державні мужі (всупереч законодавству) толерують ситуацію зі специфічною "багатопартійністю" особи? 

Але оцініть красу гри: Скрипець — помічник молодого народного депутата Дмитра Голубова, члена фракції БПП. Минулого року Голубов був очільником "Інтернет партії України", але невдовзі керівництво політсилою було довірено його парламентській помічниці Юлії Рижих. Третій помічник Голубова — Максим Ястремський — теж при ділі: очолює "Піратську Партію України". Крім того, "ОДЕСЬКА ПАРТІЯ" в 2017 р. стала називатися "ОДЕСЬКА ПАРТІЯ ДМИТРА ГОЛУБОВА", хоча сам політик на сайті Верховної Ради значиться безпартійним. Тобто "команда Голубова" володіє п'ятьма партіями. І, з огляду на фінансові можливості пана Голубова (а саме він задекларував криптовалюти — біткоїнів — на суму 2 млрд грн), у цього партійного інкубатора великі перспективи!

…і ще трішки…

Інше цікаве, але, як може здатися, дивне запитання — звідки беруться партії? Мін'юст каже: якщо ви законослухняні й одержимі мрією об'єднати однодумців заради реалізації високих і чистих помислів, то за кілька місяців (чи й, зауважу, років, як свідчить упертість партії "Зелений Тризуб" чи "Української Галицької Партії") ходіння до Мін'юсту ви зрештою зареєструєте свою політсилу. На інтернет-ресурсах — ні-ні, та раптом хтось і прохопиться, що рейдерство — теж один зі шляхів здобуття партії. Ні, кажуть "юристи з адвокатами": найпростіше — купити її. Адже попри те, що де-юре купівля/продаж політсили не можливі, "у реальному житті", зізнаються вони, політичні партії таки і продаються, і купуються. 

Одні з "правових груп", проявляючи "гнучкість у рамках закону", інші, проголошуючи себе лідерами "на ринку продажів політичних партій", пропонують партії "у будь-якому регіоні нашої країни". Так, восени 2017 р. одна з юридичних контор, зокрема, пропонувала "не абищо", а "готову діючу політичну партію": "партію з чистою репутацією" і "великими перспективами на майбутнє", оскільки, створена у травні 2014 р., вона вже мала 15 обласних парторганізацій, тобто свою "сформовану мережу політичної діяльності державного масштабу" і, крім того, у 2014 р. брала участь у виборах до Верховної Ради України. Мала вісьмох кандидатів у восьми мажоритарних округах України. Тож "ім'я партії вже відоме українцям!". Але… власникові партія стала не потрібна. Купуйте!

А як вражає (чи не найбільше!) одна з "міжнародних юридичних фірм", яка повідомляє, що має "список зареєстрованих партій", які "очікують на своїх лідерів". Тобто тебе чекають з грішми! Просто прийди, заплати і володій. 

Такі "аргументи" юристів допомагають усвідомити характерні ознаки низки нинішніх українських партій: вони куплені, мають "власників", створені й функціонують у позаправовому полі: не є результатом реалізації конституційного права громадян на свободу об'єднання, не виступають добровільними об'єднаннями громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку (як того вимагають статті 1–3 Закону "Про політичні партії в Україні"). Цей перелік порушень можна продовжувати, спираючись мало не на кожну наступну статтю згаданого закону. 

Але зверну увагу й на інше: законодавець, розуміючи необхідність контролювати "діяльність" політичних сил, думається, ще не до кінця усвідомив необхідність контролювати й процес їх реорганізації, коли один "власник" партії продає її через посередника новому "володарю", а згодом відбувається зміна назви, керівництва, програми, статуту, юридичної адреси політсили. Законодавство щодо політичних партій відстає від політичних реалій. Та й від потреб суспільства.

Дещо про дистанційне керування партіями… 

Дистанційне управління — це не тільки, коли Михайло Добкін бере зареєстровану в березні 2016 р. партію "БЛОК МІСЦЕВИХ ГРОМАД" і перетворює її на "власну партію" "ХРИСТИЯНСЬКІ СОЦІАЛІСТИ", якою, утім (за даними згаданого "Єдиного реєстру…"), керує Артур Мартін. Це й інші досить специфічні, на мою думку, випадки: коли партію Наталії Королевської "Україна — Вперед!" "стереже" виконувач обов'язків голови В.Ткаченко, доки пані "грається" — виконує "місію" співголови Центральної контрольно-ревізійної комісії в ОПОЗИЦІЙНОМУ БЛОЦІ. А "НАРОДНІ ІНІЦІАТИВИ ОЛЕКСАНДРА ФЕЛЬДМАНА", втративши "голову" (який, напевно, "загрався", потрапивши до чоловічої компанії співголів партії "Наш край"), чи то очікують на його повернення, чи то на зміну власника. Хоча, може, я й помиляюся, оскільки сайт Верховної Ради України, інформує, що шановні панове Королевська і Фельдман… безпартійні. 

Тяжчі випадки — це коли голова партії десь за кордоном, можливо, й з іншим громадянством. Це я і про Лазаренка, який і досі здалека керує "Громадою", і про Черновецького з його Християнсько-Ліберальною партією України.

Іноді політична гра має й зовсім моторошні форми: "Єдиний реєстр…" інформує, що лідером Слов'янської партії є… померлий кілька років тому О.Базилюк (1942–2012); а Партією "Союз" усе ще керує Л.Миримський (1960–2017). 

…Нові форми дистанційного управління? Чи гра живих з кістками мертвих?

…і їхнє місцезнаходження

З 354 партій які, вважає Мін'юст, були "живі" на 1 січня 2018 р., юридична адреса 279 політсил, за моїми підрахунками, — у м. Києві. Показово: партія може називатися "ХЕРСОНЦІ" або "ЧЕРКАЩАНИ", але її штаб-квартира — у Києві. Інші 74 партії місцем реєстрації обрали 67 міст, два селища міського типу і п'ять сіл. Найменш популярними в охочих зареєструвати партію були такі області, як Тернопільська й Черкаська, де зареєстровано лише по одній політсилі. По дві політсили зареєстровано у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Полтавській Рівненській, Хмельницькій і Чернігівській областях. По три — у Житомирській, Запорізькій, Луганській і Харківській. Чотири політичні партії — на Львівщині; по вісім — у Дніпропетровській і Одеській областях. Найпопулярніші — Донеччина і Київщина, де свої штаб-квартири розмістили по 11 політичних партій. Зокрема на Київщині, про наявність "власних" партій заявили не тільки міста (Березань, Біла Церква, Буча, Вишгород, Ірпінь), а й села (Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району й Щасливе Бориспільського). Жодна з партій не обрала місцем реєстрації своєї штаб-квартири такі області, як Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська й Чернівецька. 

Говорячи про місцезнаходження політсил, зверну увагу на специфічний нюанс: у звітах партій за
2017 р., поданих до НАЗК, фактичним місцезнаходженням, наприклад, усіх (!) 23 структурних утворень (обласного чи іншого рівня) ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "ОБ'ЄДНАННЯ "СИЛА ГРОМАД" вказано єдину київську адресу: вул. Трьохсвятительська, буд., 5/1; 27 організацій ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "ЗА КОНКРЕТНІ СПРАВИ" (так званої партії Герег) — зареєстровані на Хмельниччині. Така ситуація говорить щонайменше про порушення статті 11 Закону "Про політичні партії в Україні" (2001), згідно з яким "політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим". А крім того — про феномен (що стрімко розвивається) регіональних партій, для створення та функціонування яких в Україні немає юридичних підстав. Утім, регіональна політична партія відповідала й відповідає тим чи іншим політико-економічним інтересам регіональних еліт і є інструментом розв'язання ними різноманітних завдань у специфічних умовах регіональних політичних режимів. 

Про най-най-найсокровенніше і про зловісні привиди

Захопливе читво, що спонукає до багатьох роздумів, — згадані звіти політичних партій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2017 р., подані до НАЗК. Але тут зверну увагу лише на ще один аспект: не всі партії виявили готовність говорити про своє найсокровенніше. З 354 політсил на сайті НАЗК (на 25 березня поточного року) розміщено лише 210 партійних звітів. 144 політсили ще доносять свої документи? Чи вони просто ігнорують і НАЗК, і суспільство? А може, вже припинили своє існування? Де ці всі ПСПУ (голова Н.Вітренко), СПУ (вона чия — Устенка? Ківи? Капліна?), ПАРТІЯ РЕГІОНІВ (а ця чия?) і "Народна Партія" (очільник В.Литвин)? Де колишні борці-патріоти НРУ, УНП і "ТРЕТЯ УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА" — видихнулися і зникли чи вмерли на старті? А де звіти персонального УДАРу (В.Кличка), Морської (С.Ківалова) і "Народних ініціатив" (О.Фельдмана)? Де дві угорські — КМКС і Демократична партії? Де і кому звітує Партія поляків України? А де звіти партії Н.Савченко і політсили В.Рубана? Медведчуківського "Українського вибору"? Чи вони вже не звітують перед Українською державою?

Окрема розмова — про відсутність звіту на сайті НАЗК партії "РУСЬ ЄДИНА". Політсила постала у 2003 р. як "Слов'янський народно-патріотичний союз", у 2005-му була перейменована на "Партію політики ПУТІНА", у 2008-му — власне на "РУСЬ ЄДИНА". Утім, наприкінці 2016 р. в інформаційному просторі поширювалася факти про діяльність Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Миколаївської, Полтавської, Харківської, Херсонської обласних і низки міських та районних організацій… "Партії політики ПУТІНА". Виникають запитання: партія діє нелегально? З дозволу чи недогляду Мін'юсту (впродовж восьми років після перейменування!)? Чому регіональні політичні режими допускають функціонування ППП? І, зрештою, чому ті, хто не байдужий до долі України, не цікавляться партіями-привидами? Зловісними привидами в громадянському суспільстві, що нависають і над політичною системою країни. 

А їх — не один. Про це дає підстави думати, наприклад, відсутність на сайті НАЗК звіту КРУК'а. Таку абревіатуру власної назви дала ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ "Київська Русь — Україна". Придивитися до КРУК'а, щоб збагнути, чи ж він не зловісний, змусила історія його перевтілення з Політичної партії "Ми Маємо Мету". Ця "політична МММ" була зареєстрована в липні 2013 р. на чолі з людиною, яка за кілька місяців стала терористом і зрадником України, одним з ватажків фейкових республік на Сході України — Д.Пушиліним. Як свідчив сайт Мін'юсту, він залишався керівником МММ упродовж 2014 і 2015 рр. Тільки наприкінці 2015-го (чи на початку 2016-го) МММ перевтілилася в КРУК'а. Мене цікавить, як Пушилін передавав керівництво партією? А держава і суспільство контролювали цей процес? 

Про феномен "партії другі, треті, четверті та ін. руки"

Як повітря суспільству бракує прозорості у сфері розбудови партій. Напевне багатьом хотілося б довідатися, яким був механізм перетворення Всеукраїнської партії Миру і Єдності, зареєстрованої у 2000 р. в Донецьку, у 2013 р. — на "Національний Альянс свободи та Українського Патріотизму "НАСТУП", восени 2014-го — на ПАРТІЮ "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА" і з початком 2015 р. — на "БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА "СОЛІДАРНІСТЬ"? Це аналог чи реінкарнація першої "Солідарності", яка, поставши у 2001 р. на чолі з М.Антонюком, дуже швидко перейшла під керівництво П.Порошенка? (Партією з 2005 р. до 2013-го — моменту анулювання її свідоцтва — керувала інша особа.) 

Як безневинна партія "Троєщина", що була зареєстрована в 2010 р. як партія "Закон і Порядок", перетворилася на парламентську партію ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК на чолі з Ю.Бойком і Б.Колесніковим? Ці партії — частина політичної системи держави. Від їхньої якості/якостей залежать і якість самої політсистеми, і її спроможність протистояти найрізноманітнішим викликам, тримати удар. 

Суцільна головоломка — ребрендинг "нових партій", створених у 2014–2017 рр. Підрахувала, що зі 161 партії, зареєстрованої за кілька останніх років, на 1 січня 2018 р. змінили свою назву понад 30%. При цьому 40 з них перейменовувалися двічі; вісім — тричі. Але, напевно, найбільші тектонічні зсуви відбувалися в зареєстрованої в січні 2016 р. політсили ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ "СВОЇ", яка невдовзі вже іменувалася "УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ "СВОЇ", згодом — "ПРАВДА І СПРАВЕДЛИВІСТЬ" і, нарешті, — ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ "ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА "ЗА ПРАВДУ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ". 

Численні перейменування дають підстави твердити насамперед про те, що не варто шукати в назвах, як і в програмах, нинішніх політичних сил в Україні ідеологію чи "високі ідеї": спочатку є назва "для продажу", потім — назва "на потребу дня" або для задоволення власних амбіцій. Політики не страждають на чистоплотність і нічим, здається, не гребують. 

Готуймося до виборів…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво