Куди зникають гроші територіальних громад?! Або чому невпинно знижується якість життя в населених пунктах України…

Однією з неодмінних умов інтеграції України до європейського співтовариства на сучасному етапі її розвитку є не тільки формальне дотримання права наших територіальних громад на місцеве самоврядування, а й забезпечення їх реальної спроможності вирішувати питання місцевого значення. Це означає, що за органами місцевого самоврядування мають бути закріплені такі ресурси, які повною мірою забезпечують виконання ними власних повноважень, а держава такою ж повною мірою має забезпечувати державними ресурсами виконання цими органами делегованих (переданих) їм повноважень.

На жаль, реалії останніх років свідчать про протилежне.

Проблеми бюджетного забезпечення територіальних громад набули надзвичайної гостроти. Хронічна нестача грошей у органів місцевого самоврядування на виконання делегованих державою повноважень (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і забезпечення, фізкультура та спорт, культура і мистецтво), недостатність і нестабільність їхніх власних доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру.

Так, якщо в 2009–2010 рр. делеговані повноваження забезпечувалися лише на 89–86% від реальної потреби, то в 2012-му - 80% (рис. 1), а на 2013 р. узагалі прогнозується на рівні 79%. При цьому за різними галузями делегованих повноважень (державне управління, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист) рівень забезпеченості коштами становить лише від 41,2 до 65,9% від реальної потреби. За даними Державної фінансової інспекції України, в 505 місцевих бюджетах (із 692) на 2013 р. незабезпеченість фінансовими ресурсами на оплату праці, розрахунки за енергоносії та комунальні послуги закладів бюджетної сфери сягає майже 6,7 млрд грн, з яких тільки на зарплату не вистачає 4,5 млрд грн. Водночас, за експертними оцінками, орієнтовне недофінансування делегованих повноважень у 2013 р. становить 27,4 млрд грн. А це означає, що в останньому кварталі цього року (до речі, як і минулого) почнуться проблеми з затримками заробітних плат працівників бюджетної сфери. І якщо в 2012 р. на забезпечення виплати зарплат і розрахунків за енергоносії в авральному порядку з Держбюджету було виділено 7,5 млрд грн, то на сьогодні такої впевненості поки що немає.

У цих умовах для забезпечення стабільного виконання делегованих державою повноважень органи місцевого самоврядування змушені щороку відволікати дедалі більшу частку своїх і без того мізерних власних ресурсів від реалізації самоврядних повноважень (житлово-комунальне господарство, благоустрій, транспортна сфера, утримання бюджетної та дорожньої інфраструктури, місцеві програми соціально-економічного розвитку тощо), покладених на них законодавством. Якщо в 2009–2011 рр. від 25,6 до 33,4% власних ресурсів (доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів) органи місцевого самоврядування змушені були спрямовувати на фінансування делегованих повноважень, то в 2012-му цей показник сягнув майже 43% (рис. 2). У ситуації, коли майже 6 млрд грн власних ресурсів місцевого самоврядування відволікається на покриття закладеного Мінфіном дефіциту місцевих бюджетів, риторичними є запитання про невідремонтовані дахи та ліфти в будинках, розбиті дороги і тротуари, відсутність гарячої води в оселях та низьку якість питної води, неналежний рівень усіх суспільних послуг, що надаються членам територіальної громади…

При цьому частка власних ресурсів у загальних доходах місцевих бюджетів залишається мізерною і протягом 2009–
2012 рр. не перевищує 7% (рис. 3). Для порівняння: в країнах Європейського Союзу цей показник становить від 30 до 70% (у Великобританії - 37%, Німеччині - 46, Франції - 67%).

Рівень залежності місцевих бюджетів від трансфертів з державного бюджету України (рис. 3) щороку зростає (в 2007 р. частка трансфертів з держбюджету у доходах місцевих бюджетів становила 43,3%, у 2012 р. - 55,2 і на 2013-й прогнозується в обсязі 55–56%).

Унаслідок цього відбувається невпинне погіршення економічної структури видатків місцевих бюджетів. Місцеві бюджети продовжують забезпечувати в першу чергу лише виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ, оплату енергоносіїв, пільг і субсидій населенню, тобто виконують переважно функції "соціального гаманця". Частка видатків на захищені статті в загальному обсязі видатків більшості місцевих бюджетів сьогодні становить у середньому 85–90%. А частка поточних видатків уже сягнула 92,7%, що не дає можливості навіть замислюватися про якийсь розвиток на перспективу.

У свою чергу, частка видатків місцевих бюджетів, спрямованих на реалізацію самоврядних повноважень органів самоврядування, залишається найменшою серед країн Європи (8,7% в України проти 31,6% у Словаччині і майже 27% у Польщі) (рис. 4). Крім того, рівень бюджетної забезпеченості на утримання і розвиток міської інфраструктури у розрахунку на одного жителя в Україні є найменшим серед
країн Європи, наприклад, у Польщі він дорівнює 5600 грн, що у 28 разів більше, ніж в Україні (200 грн). Звичайно, про поліпшення якості суспільних послуг на місцевому рівні в таких умовах мова йти не може.

Дедалі серйознішою проблемою стає казначейське обслуговування місцевих бюджетів. Випадки казначейських блокувань коштів місцевих бюджетів траплялися і в попередні роки, але в значно менших масштабах, ніж з 2012 р. Якщо раніше таке ставалося наприкінці року і тривало по два-три тижні (листопад-грудень 2004–2011 рр.), то кошти більшості органів місцевого самоврядування, заблоковані у вересні 2012 р., були недоступні для використання до кінця року. Якщо в червні-серпні 2012-го блокувалися відносно незначні суми, то в четвертому кварталі їхній обсяг став обчислюватися сотнями мільйонів. Таке блокування платежів триває і в 2013 р.

Таким чином, склалася парадоксальна ситуація, коли навіть міста, які в умовах гострого дефіциту місцевих бюджетів знайшли кошти на хоч якесь фінансування ЖКГ, дорожнього господарства, утримання бюджетних установ, не можуть ними скористатися, оскільки Держказначейство не пропускає цих коштів для здійснення необхідних проплат. Дійшло до абсурду, коли окремі міста, маючи власні, але заблоковані Держказначейством кошти, вимушені залучати приватні кошти, щоб забезпечити пальним автомобілі "швидкої допомоги" та розрахуватися за послуги зв'язку, за угодами підряду з виконавцями ремонту дитячих садочків, шкіл, доріг, об'єктів благоустрою.

Такий спосіб підтримки ліквідності єдиного казначейського рахунку не може не чинити негативного впливу на якість життя в більшості населених пунктів, а наслідки від цього органам місцевого самоврядування доведеться ще довго виправляти.

Отже, можна констатувати, що, незважаючи на низку змін останніх років до бюджетного та податкового законодавства, суттєвих перетворень у якості фінансового забезпечення потреб територіальних громад так і не відбулося.

Результатом усього вищевикладеного є те, що на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, знижується якість суспільних послуг у соціально-культурній сфері (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист), занепадає житлово-комунальне господарство, погіршується стан благоустрою, дорожнього господарства, транспортної сфери та інфраструктури тощо.