Крим: тенденції, соціально-економічна обстановка, наслідки - Внутрішня політика - dt.ua

Крим: тенденції, соціально-економічна обстановка, наслідки

11 березня, 2016, 22:02 Роздрукувати Випуск №9, 11 березня-18 березня

Два роки тому Україна втратила Крим. Від 20 лютого, офіційної дати початку окупації, триває обговорення питань, пов'язаних із втратою території. Засоби масової інформації пропонують свої майданчики і дають оцінки минулому. Громадянське суспільство оцінює минуле й намагається говорити про майбутнє. Влада намагається героїзувати себе в координатах допущених у минулому помилок.

© varlamov.ru

 

Два роки тому Україна втратила Крим. Від 20 лютого, офіційної дати початку окупації, триває обговорення питань, пов'язаних із втратою території. Засоби масової інформації пропонують свої майданчики і дають оцінки минулому. Громадянське суспільство оцінює минуле й намагається говорити про майбутнє. Влада намагається героїзувати себе в координатах допущених у минулому помилок. 

Анатомічне препарування подій у Криму за два роки, що минули відтоді, проводилося багатократно. І це препарування триває. Багатократно звучало в контексті осмислення цієї частини новітньої української історії запитання: "А що коли б?..". Черговим, але не останнім етапом цього осмислення стало громадське обговорення протоколу засідання РНБО від 28.02.2014 г.

Аналіз історії необхідний, він корисний. Як робота над помилками. Як "точка початку". Але не як інструмент політичної боротьби.

Що ж у сухому залишку?

Фактично, окупація РФ української землі — це перший випадок захоплення територій у Європі з часів Другої світової війни, і він являє собою серйозну загрозу для світового порядку, що встановився після холодної війни. Узагальнимо.

1. На момент початку окупації жителів Криму:

— повністю влаштовував правовий лібералізм України;

— не влаштовувала якість влади;

— не влаштовувала якість життя.

"Якість влади" і "якість життя" були гачками, на які намагалися (і небезуспішно) ловити свідомість жителів Криму окупанти. 

2. У результаті жителі Криму:

— не отримали нової, поліпшеної якості влади, фактично вона стала гіршою;

— не отримали нової, поліпшеної якості життя, фактично вона стала гіршою;

— втратили український правовий лібералізм.

На початковому етапі окупації Криму всіх жителів півострова умовно можна було поділити на три, майже рівноважні, групи.

I. Політичні українці (незалежно від національної приналежності).

II. Прихильники Росії, точніше — переважно ті, хто ностальгує за СРСР і розглядає окупацію як відновлення Союзу.

III. Люди, які оцінюють те, що відбувається, через призму "теорії холодильника". Тобто ті, хто завжди сприймає події через оцінку впливу на якість власного життя і життя своєї родини.

Два роки окупації виявилися достатнім терміном для частини кримського населення, щоб сформувати у власній свідомості мем: "А при Україні жилося краще". Можна говорити про серйозне проукраїнське зрушення у свідомості частини жителів Криму. Хоча треба бути чесними: нині малоймовірно, що ці люди стануть політичними українцями. 

У Криму завершилася фаза адаптації законодавства до нормативних вимог країни-окупанта, і в активному процесі перебуває фаза освоєння активів окупованої території. Паралельно починає набирати обертів фаза колонізації захопленої території

Для Криму в період роздачі обіцянок (першої фази окупації) було обіцяно чимало. Інвестиційними напрямами називали: туризм, медицину, виноробство, морські порти, аеропорти, іншу інфраструктуру, енергетику, переробку й утилізацію ТПВ, водопостачання та водоочищення, керченський міст, відродження військово-промислового комплексу, розвиток легкої промисловості, сільське господарство. 

Крім того, було оголошено про створення в Криму гральної зони міжнародного масштабу, а також про створення вільної економічної зони. У цей період жителям Криму успішно надягли рожеві окуляри солодких перспектив. Спроби пояснити членам новосформованої секти "майбутнього кримського дива" реалії перспектив найчастіше зазнавали невдач. У результаті, меншість, підкріплена збройної силою окупантів, перемогла.

У своїй економічній історії, у формуванні внутрішнього регіонального продукту (ВРП) Крим ніколи не жив за рахунок туризму і курортно-рекреаційного комплексу. Навіть у період розквіту відвідуваності — реальний цілорічний курорт — частка цього сектору економіки півострова в загальному обсязі ВРП ніколи не перевищувала 16%. Довгий час основну частку ВРП у Криму формував військово-промисловий комплекс. За роки незалежності України кримський ВПК здав свої позиції. Частину підприємств закрили й "перепрофілювали" (наприклад, радіозавод ім. Калмикова на 5 тис. робочих місць перетворили на ТРЦ "Мусон" м. Севастополь). Частину передали в довгострокову оренду флоту країни — майбутнього агресора (наприклад, МРЗ №13 м. Севастополь). А те, що залишилося в розпорядженні приватного українського капіталу або держави, переважно животіло. Технологічно підприємства перебували на рівні кінця 1980-х — початку 1990-х. Підприємства, що продовжували працювати за профілем, в основному виконували російські замовлення. Потенційних інвесторів кримські промислові підприємства, за дуже поодинокими винятками, не цікавили через необхідність великих фінансових вкладень. Інвестиційний інтерес схилявся на користь нерухомості в малих селах гірського Криму для розвитку дачного відпочинку. Споживачі — російські пенсіонери, передусім відставники та жителі північних регіонів. 

Одним з інструментів формування свого політичного впливу на країни, що входять у коло інтересів, наш агресивний північно-східний сусід завжди розглядав корупцію. І жадібність — як двигун корупції. З цієї причини, і не тільки, вектор інтересу стосовно кримських активів розділився. Деякі з них залишилися неторканими, вони продовжують працювати в рамках прийнятого в Україні Закону "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України". Бенефіціари — представники української олігархії, які чудово розуміються на інструментах корупції. Косюк, Фірташ, Ахметов, Жванія та інші, залишаючись резидентами України, за цим законом отримали право перереєструвати свої кримські підприємства як резидентів РФ. Їх звільнено від сплати податків із цих підприємств в Україні; вони зберегли можливість експортувати вироблену продукцію в Криму як продукцію made in Ukraine. Що стосується інших активів (із часу реалізації плану окупації), то ставлення до прав власності характеризується масовими порушеннями норм і практик, прийнятих у цивілізованому світі. Відбувається масова експропріація всієї державної власності України на території Криму, яку називають "націоналізацією". Список таких активів постійно зростає. Він уже включає близько 200 санаторіїв, усі порти, аеропорти, об'єкти водопостачання й енергетики, залізницю, виноробні заводи, елеватори, аграрні підприємства. Експропрійовано такі відомі об'єкти, як Нікітський ботанічний сад, знаменитий дитячий центр "Артек", велике видобувне підприємство "Чорноморнафтогаз", суднобудівний завод "Море" тощо.

Потім "націоналізовані" активи стали розбирати по відомствах, кланах і прізвищах. Сьогодні на сайті управління справами президента РФ значаться профспілкові санаторії, державні дачі, заповідники, винний концерн "Масандра", завод шампанських вин "Новий світ" та інші об'єкти. Всі вкрадені активи експлуатуються мародерськи. Немає інвестицій, кошти не спрямовуються на розвиток. До приватних підприємств формально не застосовується метод прямої експропріації, але використовується механізм рейдерських захоплень та зміни менеджменту із залученням "кримської самооборони". Чиновники, перш ніж "націоналізувати" компанію, поширюють неправдиву інформацію про її банкрутство або огульно обвинувачують її в чомусь. Така практика застосовується переважно до бізнесменів, які підтримують ідею цілісності України і є противниками російської окупації. Крім того, планомірно знищується малий і середній бізнес у Криму. Самозайняте населення, незалежно від ступеню лояльності до окупаційних властей, розглядається ними як група ризику. 

Словники трактують колонізацію як "процес освоєння і заселення нових територій". Для РФ Крим — нова територія, її переходу під юрисдикцію Росії не визнала світова спільнота. На цьому етапі окупації колонізація Криму здійснюється кількома методами:

1) освоєнням розміщених на території Криму активів;

2) заміною населення;

3) хижацьким використанням природних ресурсів;

4) розвитком військової бази (мілітаризацією Криму).

Після двох років окупації всіх жителів Криму, які є громадянами України, влада країни-агресора розглядає як осіб, нелояльних до режиму. Як наслідок, працівників спецслужб на душу населення у Криму втричі більше, ніж у решті частин Росії. Методи силування до лояльності в Криму, які використовують окупанти, — це залякування, тотальний контроль телефонних розмов, інтернет-спілкування, промивання мізків через ЗМІ, доноси, вичленовування окремих груп громадян за національною або релігійною ознакою. Відповідно формується інформаційний простір. Усі незалежні ЗМІ були змушені припинити свою діяльність у Криму. Громадські організації, якщо тільки не працюють в інтересах окупантів, згорнули свою діяльність. Допити, обшуки, зачистки, блокування окремих населених пунктів військами, виселення за межі Криму, заборона на в'їзд, кримінальні справи за фальсифікованими злочинами, викрадення людей і вбивства — для окупаційної влади є прийнятними засобами досягнення своїх цілей. Посиленого тиску зазнають кримські татари як найбільш згуртована національна група жителів Криму, що відкрито висловлює своє неприйняття окупаційного режиму. Потенційно нелояльними групами населення вважаються:

а) журналісти, громадянські активісти, члени неурядових громадських організацій, створених до окупації;

б) кримськотатарський народ загалом, члени органів самоврядування кримськотатарського народу (Курултаю, Меджлісу, 230 місцевих меджлісів), мусульмани (переважно кримські татари), духовні організації мусульман (ДУМК — Духовне управління мусульман Криму), а також мусульманські організації, котрі зараховуються в РФ до екстремістських);

в) етнічні українці та люди інших національностей з українською громадянською самоідентифікацією, зокрема члени релігійних громад Української православної церкви Київського патріархату, католики й греко-католики (як громади, що об'єднують переважно українців, а також вихідців із Польщі, Білорусі та країн Балтії).

Незалежно від декларированої тримовності в Криму, окупанти викорінюють будь-яке нагадування про Україну. У школах на очах учнів спалювалися українські книжки й підручники, знищуються написи українською мовою, ліквідовуються українські школи і класи. 

У Криму розкрадаються або стають непридатними економічні активи. Інші інфраструктурні активи (залізниця, порти) практично не використовуються. 

Без належного поливу втрачають свої родючі властивості землі сільськогосподарського призначення, підвищується їх засоленість. Знищуються природні ресурси та клімат Криму. Хижацький видобуток прісних підземних вод призвів уже в окремих районах (на Керченському півострові) до підвищення рівня солоних підґрунтових вод, що теж веде до засоленості ґрунтів і ще більше загострює проблему водопостачання населення. 

Для розвитку військової бази окупанти розширюють обсяги розробок та відкриття нових кар'єрів з видобутку щебеню, що призведе до знищення мікроклімату, наприклад у долинах Бахчисарайського району (в Альмінській долині). 

Ще одна ознака колонізації — заміна населення. За офіційними даними російської статистики, на осінь 2015 р. у Севастополь переселено з території материкової Росії майже
25 тис. людей. Це 7% доокупаційної чисельності населення міста. На територію Автономної Республіки Крим переселено близько 10 тис. людей. Це приблизно 0,5% дооккупаційної чисельності АРК. На нашу думку, офіційні цифри переселенців занижені. На сьогодні у Крим переміщуються з материкової частини Росії:

1) військовослужбовці ЗС РФ та члени їхніх родин;

2) військовослужбовці спецслужб РФ та члени їхніх родин;

3) російські чиновники та члени їхніх родин;

4) російські пенсіонери;

5) представники російського криміналітету, передусім із північнокавказьких регіонів РФ.

Тим часом окуповану територію Криму (за не до кінця підтвердженими даними) залишили вже приблизно 40 тис. громадян України, що мали місце реєстрації в Криму. І це не остаточний показник, оскільки втеча з окупованої території триває.

Крым_2
varlamov.ru

Ще восени 2014 р. керівництво країни-окупанта оголосило, що понад 40 нових з'єднань та військових частин на території окупованого Криму отримають бойові прапори. Для російської армії, яка формується досі за радянською моделлю, це означає створення 40 формувань чисельністю не нижче полку або бригади. Таким чином, військове угруповання, яке планують розгорнути в Криму окупанти, становитиме приблизно 100—120 тис. військовослужбовців. На сьогодні військова база в Криму налічує приблизно 50—60 тис. військовослужбовців. 

Античні автори описували гірську частину Криму як пристанище піратів (таврів, геліхів, ахаямів). У пізніший історичний час півострів був одним із центрів работоргівлі. Російські царі розглядали його передусім як військово-морську базу. У радянський період Крим перетворили на "непотопимий ракетний авіаносець". Тепер саме таке значення окупанти повертають Кримському півострову. Крім того, окупанти перетворили Крим на реабілітаційний центр для тих, хто воює у східних областях України. Там створено тренувальні табори для підготовки бойовиків, яких потім відправляють у Луганську та Донецьку області воювати проти Збройних сил України. 

Крым_3
varlamov.ru

Крим став базовим центром підтримки збройного угруповання РФ у Сирії. Це цілком логічно. Крим залишається для всього світу "сірою" невизнаною територією. Тому він став для РФ зручним майданчиком для формування й перекидання на сирійський плацдарм живої сили, бойової техніки та інших елементів постачання угруповання. Адже й основна база Чорноморського флоту РФ теж у Криму.

Формуючи в Криму потужну військову базу, РФ загрожує не тільки південним регіонам України, а й чорноморським морським комунікаціям і країнам південної Європи (передусім Болгарії та Румунії), які є членами і Євросоюзу, і НАТО, а також Туреччині (теж члену НАТО), Молдові, Грузії. 

Якщо розглядати формування військової бази в Криму в економічній площині, то слід відзначити таке. Для забезпечення життєдіяльності військової бази коефіцієнт співвідношення цивільного населення до військовослужбовців становить 4:1. Тобто чотири цивільні особи (водій тролейбуса, продавець, вихователь дитячого садка тощо) забезпечують на військовій базі одного військовослужбовця. Військове угруповання чисельністю 120 тис. чоловік потребуватиме 480—500 тис. цивільних осіб. Частина цих цивільних — члени родин військовослужбовців. Навіть якщо подвоїти чисельність необхідного цивільного населення, в Криму (з погляду економічної оптимальності) має залишитися не більше 1 млн цивільних людей. Решта — зайві. Незалежно від щедрих обіцянок, Крим Росії потрібен виключно як військова база. Це одна з основних причин падіння якості життя на півострові. 

Неприйняття окупації частиною бізнесу, санкції наших західних партнерів стосовно Криму та Росії, низька якість менеджменту в колабораціоністських урядах Криму, фактична відсутність реальних планів з розвитку території призвели до того, що кількість робочих місць у Криму (з початку окупації по сьогодні) скоротилася приблизно на 25%. На 1 січня 2014 р. у Криму, включно з м. Севастополь, функціонували приблизно 1млн 50 тис. робочих місць, За два роки окупації чисельність робочих місць, за нашими скромними, заниженими даними, скоротилася на 250 тис. одиниць. Тим часом через низький рівень оплати праці, високі вимоги та вартість життя наявні вакансії не закриваються. На сьогодні у Криму є 2 тис. вакансій муніципальних чиновників, багато вакансій в охороні здоров'я, складно закривати вакансії рядових працівників у бізнес-структурах.

Крым_5
varlamov.ru

Крим сьогодні — це звичайна російська глибинка, що не має сухопутного зв'язку з материковою Росією. В енергетичному, економічному і в плані водопостачання залежна від України територія. Голоду в Криму немає. Але об'єктивні економічні причини і вплив цивільної блокади товарних поставок у Крим призвели до системного підвищення цін на товари. Зокрема й на продовольство. Це підвищення супроводжується падінням якості пропонованих товарів і вимиванням звичного для споживання асортименту. 

Енергетична блокада, ініційована цивільними активістами в Україні, звузила можливості споживання через проблеми зі зберіганням. Вона вплинула на прискорення скорочення робочих місць, додаткову втрату доходів і, відповідно, призвела до підвищення цін та падіння якості життя. Висока залежність від поставок з материкової Росії, ускладнених проблемами морської доставки, також негативно позначається на якості життя в Криму. 

Крым_7
varlamov.ru

За час окупації купівельна спроможність грошової одиниці в Криму, порівняно з доокупаційним періодом, у перерахунку співвідношення вартості валюти, впала в 6—10 разів. 

Системне й поступальне зниження якості життя, примус до громадянства, примус до лояльності, заміна населення негативно впливають на суспільні настрої в Криму, розвивають у кримчан порівняльне мислення, в якому український Крим починає видаватися привабливішим. 

Можна виділити три основні тенденції, які впливатимуть на розвиток ситуації в Криму. 

Перша — пріоритетний розвиток території як військової бази.

Наслідки: 

— створення загрози безпеці чорноморського регіону та державам — членам ЄС і НАТО (Болгарії, Румунії, а також Туреччині); зміна військового балансу, у тому числі в рамках Договору про звичайні збройні сили в Європі, можливо в рамках договорів у сфері контролю над стратегічними ядерними озброєннями; збереження військової загрози для всього південного узбережжя України з метою реалізації плану створення "коридору" по суші між територією РФ і Кримом та Придністров'ям; мілітаризація регіону, розширення військової присутності Росії в Сирії;

— розширення політики "примушування до лояльності" жителів Криму призведе до подальшого погіршення ситуації з забезпеченням прав людини (тиску на інакодумців, нелояльні групи населення), посилення контролю над ЗМІ;

— спроби прискорення реалізації стратегічних інфраструктурних проектів — мосту через Керченську протоку, енергомосту;

— необхідність збільшення поставок будівельних матеріалів і обладнання (передусім виробів з металу, лісоматеріалів, будівельних сумішей, гранітного щебеню) призведе до посилення навантаження на дорожню інфраструктуру і розширення використання місцевих природних ресурсів, що, своєю чергою (у ряді субрегіонів Криму), спричинить погіршення природно-кліматичного балансу.

Друга — відсутність стратегії економічного розвитку, відсутність управлінських кадрів.

Наслідки:

— продовження тенденції до зменшення кількості малих та середніх підприємств (пріоритетний розвиток і підтримка великих підприємств, переважно в оборонній сфері), зростання безробіття; звуження податкової спроможності регіону, збільшення залежності від прямого фінансування за рахунок федерального бюджету Російської Федерації. Переспрямування бюджетних фінансових потоків у РФ, виникнення дефіциту фінансування інших регіонів РФ, виникнення прихованих суперечностей і конкуренції за отримання фінансування між різними регіонами РФ;

— зниження рівня життя; зниження споживчих можливостей населення (підвищення цін, звуження асортименту, зниження якості продовольчих товарів); зростання соціального розшарування та збільшення розриву в рівнях життя жителів, які фінансуються за кошти державного (федерального, регіонального) бюджетів, і самозайнятого населення, а також найманих працівників комерційних структур; поступове зростання соціальної напруженості;

— продовження політики надмірного використання інфраструктури й природних ресурсів, погіршення екологічної ситуації — зміна природно-кліматичного балансу, втрата підземних запасів прісної води, зниження родючості, якості сільськогосподарських земель, поступове зменшення їх площі. Як наслідок, зниження здатності Криму самостійно забезпечити продовольчу безпеку.

Третя — продовження тенденції до заміни населення з одночасною деградацією демократичних інститутів, прав та свобод, зростанням корупції та криміналізації повсякденного життя. 

Україна повинна поступово розширювати політику блокади півострова, намагаючись створити механізми примусу Росії до діалогу з приводу анексії. Україні слід створювати механізми комунікації з жителями Криму, інструменти реалізації їхніх прав і захисту їхніх інтересів на території України. Потрібно чітко визначити статус органів самоврядування кримськотатарського народу і правовий статус кримчан загалом. Необхідна підтримка активності громадян, які не змирилися з окупацією півострова.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво