Країна, яка не втомлюється дивувати

Поділитися
До деяких дивацтв у різних сферах нашого життя ми вже звикли настільки, що вважаємо їх мало не нормою.

"Україна звикла завжди нас дивувати", - так кілька років тому відгукнулася про нашу країну тодішній російський віце-спікер Любов Сліска. Що вже казати про наших стратегічних партнерів, коли рідна держава не перестає дивувати своїх громадян. Утім, до деяких дивацтв у різних сферах нашого життя ми вже звикли настільки, що вважаємо їх мало не нормою.

Ми змирилися з тим, що поява регулювальника призводить до неминучого дивного перетворення "тягучки" в "пробку". Що половина ліхтарів не горить уночі, а половина горить удень. Що батареї можуть не гріти в мороз і шкварити у спеку. Що шляхи й під'їзди ремонтують не комунальні служби, а кандидати в депутати (правда, за наш кошт). Що розрекламоване зниження ціни на газ для держави викликає неминуче підвищення ціни на газ для населення. Що олігархам легко "вибачають" астрономічні несплати в бюджет, а пересічних громадян можуть затягати по судах за копійчану заборгованість. Що головними порушниками нормативних актів (від правил дорожнього руху до законодавчої заборони на куріння у громадських місцях) є їх автори. Що гарант Конституції вважає за благо нею нехтувати.

Кого сьогодні може шокувати, приміром, те, що керівників Компартії, яка сповідує атеїзм, нагороджують орденами православної церкви? ("Сьогодні КПУ по праву називають єдиною політичною силою, яка послідовно й принципово виступає на захист православ'я, проти нападок на Українську православну церкву..." - це цитата з сайту КПУ.) Що діяння пастирів Божих сприяють не так збільшенню числа неофітів, як примноженню струнких лав безбожників. Що в настоятелях Києво-Печерської лаври, колиски православ'я і твердині віри, опинилася людина, чиї "проникливі" слова, розтиражовані YouTube, перетворилися на справжній посібник із навернення до войовничого атеїзму. Нас уже тільки забавляє, що якийсь митрополит прибуває на роздачу морозива дітям у розкішному авто завбільшки з МАФ і вартістю близько мільйона гривень. Поцікавлюся смиренно: чи прикрашений скоромний ієрархів позашляховик Христовими заповітами - "Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом", "Творящі милостиню гласно мають уже нагороду свою", "Не збирайте собі скарбів на землі"? Показна релігійність уже досить давно стала диковинним різновидом моди. А віднедавна з легкої руки підкреслено набожних можновладців віра в Бога перетворилася на якусь подобу особистої гігієни. Згрішив - висповідався - грішиш знову. І дедалі частіше здається, що навіть не ритуальне, а, швидше, протокольне звернення до Всевишнього вершиться не в ім'я спокути, а в ім'я нового гріхопадіння. Не прощення страждуть люди, а індульгенції. І поминають Господа всує, і малограмотні слова їхні нагадують просторікування Смердякова про віру й віровідступництво.

Але це - тема окремої розмови. А поки що повернімося до справ суто мирських. Як ми не відвикали дивуватися, а влада не втомлюється нас дивувати. То заступник генерального прокурора захоче вступити в листування з президентом США. То людину, позбавлену права на доступ до державних таємниць, призначать на посаду, яка передбачає щодня мати справу з цими самими таємницями.

Влада з дивною легкістю (що межує з невіглаством і зухвалістю) руйнує уявлення про звичний порядок речей, про професіоналізм та адекватність. Голова затишного сімейного банку легко перелітає в кабінет головного банкіра країни, а потім так само легко десантується у крісло фактичного керівника уряду. Керувати оборонним відомством призначається спеціаліст із продажів. Один мій знайомий пожартував, що плановане призначення Андрія Шевченка (який жодного дня не працював тренером навіть у ДЮСШ) на посаду коуча головної команди країни цілком відповідає сучасному тренду. Я ризикнув із ним посперечатися, - Андрій Миколайович усе-таки чудово розуміється на футболі. Ось якби посаду тренера збірної запропонували спритному спортивному агентові, який набив руку на купівлях і продажах гравців гуртом і вроздріб, тоді б це було цілком у дусі часу.

Навіть смішно згадувати: свого часу Кучму критикували за те, що він на бюджетні кошти тягав за собою в закордонні відрядження особистого перукаря. Милий анахорет Леонід Данилович! Віктор Федорович за бюджетні кошти утримує особистого банкіра, особистого стражника, особистого митаря et cetera. Ну й гаразд, ми - народ терплячий. Лихо в тому, що державні функції хранителі сімейних цінностей виконують факультативно.

Свіжоспеченого голову СБУ Олександра Якименка теж називають людиною Сім'ї. Цим точно нікого не здивуєш. Дивно інше. Оприлюднені каналом ТВі одкровення нового керівника спецслужби дають привід замислитися над іншими питаннями. Наскільки виправдане призначення на таку делікатну посаду людини, котра, як з'ясувалося, ще зовсім недавно була громадянином іншої держави? Як взагалі він потрапив у Службу безпеки? Якщо він - колишній російський військовий льотчик (як бачимо з біографії), такий кар'єрний зліт дивний . А якщо він - колишній російський контррозвідник (як напівжартома-напівсерйозно припускає дехто), то ще більш дивно. Особливо варто згадати, як він сам розповідає про різкий поворот у долі: "Тепер у Донецьку в КДБ... Після закінчення академії я зрозумів, що мої знання нікому на... не потрібні. Ось і звільнився. А ті пацани помітили, покликали знову, ось і тягну лямку".

Із вашого дозволу, три зауваження. Про зміну російських погонів на українські йдеться буденно, як про переведення із Забайкальського військового округу в Далекосхідний, та ж лямка, тільки вигляд збоку. Фрейдистська обмовка про КДБ - без коментарів. І, нарешті, "ті пацани" - це про кого він так фривольно й так по-офіцерському вишукано?

І, нарешті, останнє. Чи може людина, яка ще 2009-го в листуванні називала керівників МО РФ "нашими керівниками", сумлінно відповідати за безпеку нашої країни? Адже не про пересічного обивателя мова.

Хвороблива звичка Віктора Федоровича оточувати себе людьми, котрі мають російські паспорти або ці паспорти недавно здали (чи все-таки не здали?), ставить під сумнів легенду про його підозріливість та обережність. Чи він Путіна вже перестав боятися?

У 30-ті роки минулого століття австрійський канцлер Курт фон Шушніг призначив на адміністративні посади кілька місцевих нацистів. Процес приєднання Австрії до третього рейху ця обставина тільки прискорила. Індійський лідер Індіра Ганді свого часу, в період загострення сепаратистських настроїв серед сикхського населення, відмовилася видалити сикхів зі своєї приватної охорони. Вона була впевнена в їхній особистій відданості. Сикхи-охоронці і стали її катами.

Можливо, Віктору Федоровичу годиться почитати книжки? І не тільки історичні. А ще, наприклад, підручники. Аби збагатити свої уявлення про функції деяких державних відомств. І критерії добору на державні посади. Впевнений, що його чекають дивні відкриття.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі