Конфлікт на Донбасі: нова стратегія - Внутрішня політика - dt.ua

Конфлікт на Донбасі: нова стратегія

13 липня, 11:55 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

Для України час грає навпаки.

В.Андрусов_24tv.ua

У своїй статті "Ніколи так не було, і ось знов" (ZN.UA, № 26 от 6.07) Сергій Немирич ставить багато правильних питань, від відповідей на які залежить майбутнє України. 

Однак самих відповідей автор дає дуже мало. Насправді їх і є мало. Ситуація, в якій ми перебуваємо, на жаль, залишає мало місця для маневру. Надмірна залежність від зовнішніх партнерів, слабка економіка й агресивна Росія — все це не дає можливості самостійно рухатись у напрямі реалізації власних національних інтересів. 

Однак мати відповіді на складні питання — це виклик і завдання для інтелектуальної спільноти країни. Історія вчить, що навіть у безвихідних ситуаціях країна може знайти рішення, які відкривають нові можливості. Впродовж двох років наш Інститут активно працював над розробкою нової стратегії України в конфлікті на Донбасі. Ми моделювали всі можливі сценарії, вивчали світовий досвід і нижче презентуємо нашу стратегію для широкої дискусії. Звісно, ця стратегія була передана новому президентові та його соратникам, які, попри обіцянки представити нові підходи, досі цього не зробили й дедалі більше потрапляють у залежність від міжнародного порядку денного, нав'язаного Росією. Втім, на нашу думку, ключове у вирішенні конфлікту — це сприйняття українським суспільством того чи іншого рішення. Без позиції суспільства будь-які підходи і стратегії будуть приречені на провал.

Неможливість миру

Настання миру має дуже чіткі й зрозумілі параметри: 1) мир настає, коли перемагає одна із сторін; 2) мир настає, коли сторони змінюють свої інтереси щодо конфлікту; 3) мир настає, коли причини конфлікту зникають або змінюється загальна ситуація конфлікту. На жаль, нічого з цього на нинішньому етапі україно-російської війни ми спостерігати не можемо. Україна і Росія стоять на позиціях, які виключають можливість компромісу і досягнення миру. Ключові інтереси Путіна в конфлікті полягають у досягненні великої угоди з Заходом щодо розподілу сфер впливу, відповідно до якої Україна та ряд інших країн повернуться в зону інтересів Кремля. Для цього йому потрібна слабка й нестабільна Україна, яка знижуватиме сподівання Заходу на побудову тут сильної демократії, що, врешті-решт, має підштовхнути до цієї великої угоди. Для України повернення доконфліктного статус-кво, з рівними умовами для Донбасу та автономією Криму, є не просто пріоритетом, а питанням виживання. Компроміс у цих інтересах може породити тільки ще більшу дестабілізацію та хаос. 

Росія грає в довгу. Путін чудово розуміє, що переконати Захід відступитися від своїх цінностей та інтересів можна тільки впродовж тривалого часу. Його стратегія ґрунтується на тому, що західні країни мають усвідомити сталість Росії та її інтересів, неможливість вирішувати локальні конфлікти без урахування російських інтересів. Кремль не прагне бути ворогом Заходу, він прагне бути рівноцінним партнером. Путін хоче сидіти за столом на рівних, а не бути ізгоєм. І йому вистачає раціональності, щоб зрозуміти: досягти цього можна не зброєю, а тільки часом та переконуванням у своїй правоті. Проте якщо в зовнішній політиці час працює на Путіна, то у внутрішній — проти нього. Застій і стагнація пізнього Радянського Союзу вже маячать на обрії російської політики. Інституційна втома, помножена на кризу позитивних очікувань, дедалі більше загрожує настанням політичних криз і неминучого політичного оновлення російської влади.

Відповідно, для України час грає навпаки. В міжнародній політиці починаються тектонічні зрушення на користь РФ. Відсутність економічних і політичних проривів із боку української влади за останні п'ять років дедалі більше розчаровує й підриває довіру західних партнерів до України як успішної держави. Ситуація в ПАРЄ і "Північний потік-2" будуть лише першими дзвіночками найближчими роками. Захід живе в очікуванні нової хвилі фінансової кризи, що примушує його надзвичайно прагматично ставитися до Росії. Санкції в цій ситуації виступають прикрою ложкою дьогтю, яку пов'язують із Україною. Тому не виключено, що 2019 і 2020 стануть роками пошуку швидких гібридних рішень і угод між Заходом та РФ, без урахування інтересів України. Це додатково примушує владу думати над новими стратегіями і підходами. Втім, для внутрішньої ситуації час працює в плюс. Нам потрібен час, аби провести всю необхідну модернізацію, від економіки до армії. Тільки ця модернізація зможе посилити наші позиції на зовнішній арені і повернути підірвану довіру партнерів. Марнування відведеного на це часу є злочином проти нашого майбутнього. 

Мінський глухий кут

Нинішнього року Мінські домовленості святкуватимуть п'ятиріччя свого невиконання. Власне, не був виконаний навіть перший пункт — припинення вогню. Навряд чи після п'яти років можна сподіватися на виконання цих домовленостей, однак саме за Мінськ тримаються наші західні партнери як за ключовий шлях до досягнення миру. До нього ж прив'язані й санкції проти Росії. Ці домовленості на сьогодні є архітектурою перемир'я, але, на жаль, глухим кутом у досягненні миру.

Як ми бачили вище з аналізу українських і російських інтересів у конфлікті, Мінські домовленості суперечать кожній зі сторін, а тому від самого початку не мали шансів бути виконаними. Зрештою, сам текст домовленостей відразу ставив РФ на "розтяжку". Виконання вже першого пункту, а саме "припинення вогню", означатиме, що Кремль таки цілком і повністю контролює окуповані території, і його позиція схилити до перемовин з ватажками бойовиків буде нерелевантною. Тим часом якщо припинення вогню відбудеться після таких офіційних перемовин між українською стороною та бойовиками, то це дасть підстави російській пропаганді говорити про громадянську природу конфлікту. 

Однак "поганий мир кращий за війну", — саме ця логіка працює для Заходу в контексті Мінська, і для України теж. Зрозуміло, що ця логіка втратить смисл із часом, і момент, коли стане зрозуміло, що досягнення миру потребує іншої архітектури, — не за горами. Україна ж від Мінська виграє потрібний їй час, який, у тому числі, має бути використаний для запуску майбутнього нового формату досягнення миру. Тому відмова РФ забезпечити перший пункт домовленостей дає нам можливість розвинути свою стратегію, не порушуючи наявної конфігурації.

Нова стратегія 
"Люди спочатку"

Одна з ключових рис конфлікту на Донбасі — "очікування швидкого рішення". Хоча, вже навіть зважаючи на п'ять років, відколи він триває, його можна зарахувати до довготривалих. Це породжує неправильні моделі поведінки всіх ключових гравців. Захід сподівається максимально швидко зняти з себе цей головний біль і повернути Росію за стіл. Україна ж роками не вирішує колосальних проблем переселенців та інфраструктури підконтрольних територій. Короткострокова стратегія будується на тому, що якимось чином швидко повернуться окуповані території. 

Тому перший і ключовий пункт нашої стратегії — оголосити конфлікт довготривалим. Причиною такого оголошення має бути саме незабезпечення Росією припинення вогню. Більше того, політика паспортизації додатково свідчить про небажання йти шляхом миру. Відповідно, звинувачуючи Росію в перешкоджанні мирному процесові, ми маємо право оголосити конфлікт довготривалим, доки нарешті не буде виконано перший пункт Мінських домовленостей — або доки в РФ не зміниться політична влада.

Такий крок дає нам кілька переваг. По-перше, ми обрізаємо можливість закулісних домовленостей без нас і усуваємо неоднозначності в нашій позиції. По-друге, ми визначаємо Росію відповідальною за окуповані території й даємо зрозуміти, що платити за ці території доведеться довго. По-третє, ми можемо перейти саме до того, що дає нам виграний час, — розпочати перебудову прифронтових регіонів, їх економіки, запустити масштабні інфраструктурні проекти та, і це головне, розпочати повернення людей з окупованих територій.

Основна мета нашої стратегії — це реінтегрувати переселенців, витягнути з окупованих територій і Росії людей, які були змушені залишити свої домівки. Влітку минулого року наш інститут проводив фокус-групи на окупованих територіях. Дослідження показало, що життя наших громадян в окупації жахливе. І, хоча матеріально воно для них стабілізувалося, люди почуваються покинутими, позбавленими перспектив чи майбутнього. На жаль, відсоток позитивного ставлення до України теж низький, і, всупереч усталеній думці, не через російські ЗМІ. Останніми роками ми не демонстрували жодної потреби в цих людях, жодних сигналів, що ми воюємо за своїх громадян. "Им же нужны территории, а не мы", — говорить на фокус-групі мешканець окупованого Донецька. Саме це й треба змінити. 

Ми маємо розпочати реалізацію масштабної політики витягування людей з окупованих територій. Це не тільки наш обов'язок перед своїми громадянами, це ще й прагматичний розрахунок, який сприятиме наближенню миру. Зменшення чисельності населення окупованих територій, насамперед робітників, обернеться збільшенням витрат на їх утримання. Фактично, повна економічна нежиттєздатність ОРДЛО завдає відчутних фінансових втрат Кремлю, і якщо грати в довгу — в певний момент ці втрати стануть дуже відчутними. 

Крім того, в Україні утворилися серйозні передумови для перевезення робочої сили. Значна міграція до Польщі створила дефіцит кадрів по всій країні. За даними служби зайнятості, в червні 2019 року зафіксовано на 10% вакансій більше, ніж у червні 2018-го. Значний попит на робочу силу є й в іноземних інвесторів, які будували виробництво останніми роками.

Для реалізації цієї політики необхідно створити Фонд реінтеграції, який наповнюватимуть спільно український бюджет і міжнародні партнери. Оголошення конфлікту довготривалим дозволить багатьом міжнародним організаціям перейти від оперативних проектів до довгострокових. Ключове завдання Фонду — купівля житла для людей з окупованої території та передача його в лізинг. Підставою для купівлі житла є наявність у переселенця трудового договору. Крім того, Фонд має зайнятися також фінансуванням усієї необхідної інфраструктури для жителів окупованих територій. Зокрема це модернізація КПВВ до повноцінних пунктів пропуску, де будуть розміщуватися ЦНАПи, пенсійні фонди, соціальні захисти — все, чого потребуватимуть наші громадяни, які приїжджають з окупованої території. 

У цьому контексті, потребує розв'язання ще одна проблема — блокада. У момент прийняття рішення про економічну блокаду воно було реакцією на незаконне захоплення наших підприємств. Однак логіка блокади була абсолютно неправильною, і тепер треба це виправити. Мета блокади — покарати бойовиків за крадіжку підприємств і примусити їх повернути. Тим часом, фактично, блокада обернулася помстою всім заручникам терористів. Ми пропонуємо таку логіку: жителі окупованої території можуть безперешкодно закуповувати все необхідне і в будь-яких обсягах і вивозити на окуповану територію. Жодних обмежень із нашого боку в бік окупованих територій бути не повинно. Що ж стосується торгівлі на підконтрольній території, то право на неї має надаватися тільки зареєстрованим тут підприємствам. Більше того, має діяти заборона на постачання продукції з "украдених" підприємств і будь-яка співпраця з ними, доки не буде відновлено права українських власників.

Крім того, важливо запустити великі інфраструктурні проекти. В умовах короткострокових очікувань завершення конфлікту держава не хоче інвестувати в будівництво нових шляхів, мостів, залізниць. Однак гра в довгу вимагає виведення підконтрольних територій із логістичних тупиків, у які вони потрапили через окупацію обласних центрів. Більше того, агресія РФ в Азовському морі примушує шукати нові інфраструктурні рішення й для Маріуполя та Бердянська. Не менш важливе питання, яке потребує вирішення, — постачання води через окуповані території. Сюди також слід зарахувати й структурну трансформацію економіки підконтрольних територій, з огляду на розміщення там чималої кількості військових і техніки.

Під час обговорення зазначених напрацювань ми часто зіштовхуємося з одним простим запитанням: що робити на випадок нової агресії РФ? Наша відповідь проста: нова агресія нівелює багатолітні дипломатичні зусилля РФ, спрямовані на вихід з-під санкцій. Економічна криза, яка хай повільно, але насувається на Росію, примушує думати не про військові операції, а про дипломатичну фіксацію успіхів. Безперечно, військова агресія, про що свідчить зростання військових сил на кордоні з Україною, залишається цілком реалістичним сценарієм. Однак на даний момент ми оцінюємо її як "крайність" для російського істеблішменту. 

Запропоновані кроки — тільки частина значно більшого і глибшого документа, розробленого експертами Інституту. За нашими пропозиціями стоять значні аналітичні розрахунки, від військових сценаріїв до опису інфраструктурних проектів. Ми впевнені, що розроблена стратегія пропонує новий маневр для України і перехоплення ініціативи в несприятливому міжнародному середовищі. Адже найгірше, що може спіткати Україну й нову владу, — це очікувати рішень від наших західних партнерів, особливо на тлі повернення РФ до ПАРЄ, без виконання жодних умов.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • Олег Олег 14 липня, 00:42 схоже на те, що зазначена стратегія спрямована не на припинення конфлікту, а на його підтримання в тліючому стані (на недопущення його припинення) задля використання невідомою третьою силою цього збройного конфлікту і українців у довготривалій війні проти Росії до її повного розвалу за прикладом Радянського Союзу на окремі демократичні держави згоден 2 не згоден 2 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Олег Олег 8 серпня, 23:56 Значить, що головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (Київської Русі) - частина четверта статті 20 Конституції України (четвертий квартал 2020 року). згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись olpkol olpkol 20 липня, 15:08 А значить у нас не має прикладу "завершення конфлікту" в Молдові чи Грузії раз ми пишемо таку? згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво