Ігор Смешко: "Розвідка повинна з удільних князівств стати системою"

Російсько-українська війна висвітлила всі проблеми профпридатності чинного державного апарату і його таку ж низьку здатність протистояти зовнішнім викликам. Одним із ключових чинників слабкості держави стала неефективність розвідувальних служб України - громіздких, неповоротких, роз'єднаних. Для організації системи координації й аналізу розвідувальної роботи, систематизації та планування розвіддіяльності указом президента Петра Порошенка було створено нову структуру - Комітет з питань розвідки, який покликаний вирішити цю комплексну проблему. Головою комітету вдруге в історії країни призначено Ігоря Смешка.

- Ігоре Петровичу, чи буде створено систему застосування розвідувальних служб України, чи буде названа Російська Федерація основним противником?

- Буде створено Національну розвідувальну програму. Це документ максимального рівня таємності. Хто в цій програмі отримає визначення противника №1, цього, за чинним законодавством, ми не можемо казати. Але по суті... Україна веде бойові дії. Значна частина нашої території окупована сусідньою країною. Не виходячи за рамки закону про державну таємницю, можу сказати: це не Україна позначила, хто є її основним противником, або, як кажуть у розвідці, хто став нашим стратегічним опонентом, яка країна становить собою загрозу національній безпеці.

Саме для реагування на наявні виклики президент України прийняв рішення створити Комітет з питань розвідки. Це результат аналізу світового досвіду, наприклад, у США діє 17 різних розвідувальних служб, але їх діяльність координується й аналізується єдиним апаратом - директором центральної розвідки.

- Яка мета й завдання Комітету з питань розвідки, який його статус?

-Комітет, згідно із законом України, покликаний допомагати президентові здійснювати контроль, аналіз, координацію та планування діяльності розвідувальних органів.

Комітет з питань розвідки має довгу історію - вперше його було створено зразу після здобуття Україною незалежності указом президента Леоніда Кравчука. Його першим головою став Євген Марчук, один із керівників СБУ.

Однак до 1995 р. комітет реальної діяльності не проводив, оскільки СБУ з допомогою військової контррозвідки й так контролювала військову розвідку, оперативні підрозділи Держприкордонслужби та впливала на зміст розвідінформації, яка передавалася керівництву країни.

1995 р. президент Леонід Кучма вирішив, що необхідно зробити комітет повноцінним органом державної влади. Комітет отримав апарат, бюджет, до його складу ввійшла розвідка СБУ, військова розвідка, розвідка прикордонних військ, а також розвідка УБОЗ МВС. До складу комітету входили керівники цих структур, перший заступник міністра закордонних справ, секретар Ради національної безпеки і оборони Володимир Горбулін. Комітет розробив першу в історії України Національну розвідувальну програму. Доти розвідки працювали нескоординовано на національному рівні, фактично тільки за вказівками своїх керівників. Комітет став планувати роботу розвідслужб, нарізати їм функції, узагальнювати інформацію з різних джерел і перевіряти ще раз цю інформацію.

Наприкінці 1997 р. комітет почав у щоденному режимі подавати президенту розвідувальні повідомлення, а також тижневі розвідувальні зведення. Був сформований єдиний бюджет розвідувальної спільноти. Вперше фінансування розвідок почало здійснюватися не за бюджетом своїх відомств, а окремою закритою статтею державного бюджету. Це дало можливість реорганізувати роботу. Коли я очолив 1997 р. військову розвідку, заборгованість із зарплат становила від 3 до 5 місяців, заборгованість із продовольчих пайків сягнула півроку. Сама штаб-квартира Головного управління розвідки МО на Рибальському острові не була взята на баланс Міноборони. Адекватне планування бюджету дозволило підвищити рівень окладів працівників ГУР МО на рівень окладів спецслужб наших опонентів. У мене була навіть прикра розмова з начальником Генштабу, бо оклад майора військової розвідки зрівнявся з окладом начальника Генштабу на той період. Але це дозволило зміцнити ГУР кваліфікованими кадрами. І дуже скоро на стіл глави держави стала лягати збалансована розвідінформація з різних відомств.

На жаль, у роботу комітету втрутилися політичні чинники. Внаслідок впливу нового голови СБУ Леоніда Деркача у 1999 р. діяльність комітету розвідки було зупинено. Монополізація потоків інформації призвела до дуже тяжких наслідків для держави. Після ліквідації комітету Національна розвідувальна програма перестала існувати. Як з'ясувалося, впродовж кількох років було організовано "прослуховування" кабінету президента. СБУ, яка забезпечувала контррозвідувальний захист і захист кабінету президента, фактично не впоралася з поставленими завданнями. Але в президента тоді вже не було комітету, який би звернув його увагу на проблему.

- А хто тоді відповідав у СБУ за контррозвідку?

-Це питання багато років не дає мені спокою з професійної точки зору. За контррозвідку СБУ тоді відповідав генерал Петро Шатковський. Після "касетного скандалу" пішов у відставку Деркач. Але Шатковський, який безпосередньо відповідав за стратегічний провал контррозвідки, пішов на підвищення і став першим заступником начальника СБУ при новому голові Володимирі Радченку. І став курирувати вже не тільки контррозвідку, а й розвідку СБУ. Понад те, саме Шатковському було доручено розслідувати "касетний скандал" - з професійної точки зору, це був нонсенс.

Отож, комітет з питань розвідки є в усіх розвинених країнах світу, щоб уникнути монополізації інформаційних потоків від розвідорганів до глави держави, щоб перевіряти ще раз інформацію з різних джерел із необхідною глибиною та параметрами контролю.

- Є критики, які вказують на ризики перетворення комітету розвідки на ще одну бюрократичну структуру.

-Я чув критику з боку радника голови СЗР Миколи Маломужа. Маломуж до 2005-го не мав жодного стосунку до розвідорганів і не працював за кордоном, а у 2010-2013 рр. був радником Віктора Януковича. У КДБ УРСР він працював у 5-му відділі "боротьби з інакодумством" і відповідав за оперативну розробку Київського національного університету, з якого згодом вийшли деякі впливові політики, пов'язані з паном Маломужем. Саме ці політики допомагали Маломужу зробити кар'єру. Але мені дивно чути його виступи у ЗМІ як нібито експерта з розвідки. Саме Маломуж знищив комітет розвідки у 2007 р.- як бачимо, це призвело до катастрофічних наслідків і дезорганізувало розвідспільноту.

- Наскільки реально у стислий термін налагодити професійну співпрацю та обмін інформацією між розвідкою України і розвідками держав НАТО? Якби таку взаємодію було налагоджено за минулі 7 місяців, то, як мінімум, ми змогли б отримувати оперативну інформацію з супутників НАТО в реальному масштабі часу. І доводити координати пересування російських військ у Донбасі нашим частинам. Це радикально змінило б характер бойових дій.

-Ви правильно ставите питання - співпраця має бути результативною. Але, щоб ця співпраця стала можливою, є один рецепт - професіоналізм і порядність. Нам необхідно відновити взаємодію між розвідорганами, яку ми налагоджували у 1995-1997 рр. Однак при цьому не можна забувати: у кожної спецслужби - свої державні задачі.

- Чи можна створити довіру, якщо на ключових посадах у спецслужбах України продовжують перебувати співробітники, призначені Януковичем та його оточенням; якщо всі керівники спецслужб виїхали до Москви, причому окремих із них нагороджено орденами РФ за знищення обороноздатності України? Начальник Другого департаменту Головного управління розвідки Міноборони генерал Остапенко був призначений Януковичем військовим аташе в Москві й відразу після цього - призначений на ключовий розвідпідрозділ, відповідальний за забезпечення інформацією Генерального штабу.

-Те, про що ви сказали, потребує серйозної перевірки. Одна з аксіом: офіцер, який повертається із закордонного відрядження, не тільки з ворожої, а й із дружньої країни, повинен перебувати у сфері уваги компетентних органів. Це одна з базових розвідознак для проведення перевірочних заходів, і без проходження цієї перевірки призначення на жодні посади недопустимі. Однак ми не повинні без будь-якого аналізу люструвати кадри - ми повинні впровадити професійні підходи в кадровій політиці і суворо їх дотримуватись. Отож давати оцінку результатам такої спецперевірки саме й має Комітет розвідки. Бо ніхто інший просто не може - прокуратура ж працює тільки зі складом злочину. Що таке система контролю за діяльністю спецслужб, добре розуміють скрізь, це було і в СРСР. Коли Єльцин підняв архіви, вдалося вияснити, що для всебічного контролю за спрямованістю оперативної діяльності КДБ існувало близько 40 формулярів звітності. Прокуратура цього розкрити не може, це завдання Комітету розвідки.

- Чи необхідне створення сильних внутрішніх контррозвідувальних підрозділів у кожній українській розвідслужбі? Щоб не допускати монополізації не тільки розвідувальної, а й контррозвідувальної діяльності? Коли СБУ здійснює одноосібне контррозвідувальне забезпечення всіх органів влади, це означає контроль усього і повну відсутність відповідальності у критичній ситуації. Очевидно, треба розмежувати функції і спрямованість не тільки діяльності розвідорганів, а й контррозвідки як складової частини роботи всієї розвідспільноти України.

- Безумовно, ви правильно оцінюєте проблематику. Україна - мабуть, єдина країна, в якій військова контррозвідка перебуває не у складі Міністерства оборони, а в спецслужбі. Національна контррозвідка повинна працювати в повному обсязі. Але первинна функція і відповідальність за контррозвідувальне забезпечення має лежати саме на розвідслужбах - це аксіома. І правило, в якому немає винятків, крім України, на жаль. До складу Комітету з питань розвідки раніше входив заступник голови СБУ, який курирує питання контррозвідки, до нинішнього складу Комітету планується також ввести контррозвідників - як мінімум, на рівні голови департаменту контррозвідки СБУ.

- Чи буде зроблено для президента України закритий професійний аналіз діяльності всіх розвідслужб за час воєнних дій упродовж останніх семи місяців? Чи буде дано оцінку діяльності розвідспільноти під час російського наступу під Луганськом, Іловайськом, у прикордонному секторі "Д", аналіз низької ефективності розвідслужб, що спричинило великі втрати наших військ і знизило ефективність бойових дій?

-Коротка відповідь: безумовно, так.

- Чи мусять розвідслужби України проводити спецоперації з протидії іноземній агресії не тільки на своїй території, а й на території суміжних країн? Чи необхідна підтримка борців за незалежність і за право на самовизначення пригноблених народів?

-Ми захищатимемо нашу країну всіма законними способами.

- Чи можна побудувати професійну систему з наших спецслужб, які давно перетворилися на закриті феодальні князівства, призначення на які зроблено не так за професійними ознаками, як за політичними квотами?

-Саме для вирішення цього завдання президент Петро Порошенко прийняв рішення створити Комітет з питань розвідки. Ви правильно поставили діагноз хвороби: спецслужби в нас - це удільні князівства. Вони самі по собі існують, поза системою контролю. Якщо керівники спецслужб стоять на державних позиціях - вони самі підтримують координацію. Якщо вони стоять на варті свого закритого відомчого простору й не хочуть контролю, то координація їм не потрібна.

- Ну а тепер ключове запитання, яке дозволить прогнозувати успішність чи неуспішність проекту створення Комітету з питань розвідки: чи виділив глава держави для вас регулярний час для доповідей? У нашій системі ручного управління працює, на жаль, не процедура, працює тільки право доступу.

-Досі не було жодного випадку, щоб я просив можливостей для доповіді президентові, і мені було відмовлено. Жодного. При цьому прошу взяти до уваги, що сам проект положення про створення комітету з питань розвідки і штат цієї структури ми, група колишніх працівників цього комітету, подамо на розгляд президентові найближчим часом, можливо навіть завтра, якщо дозволить графік мирних переговорів. Причина пробуксовування з розробкою і затвердженням положення саме та, про яку ви говорили, - шалений опір бюрократичного апарату. Зокрема і всередині адміністрації президента. Підтримує проект тільки сам президент України. І за його підтримки цей проект послідовно реалізовується, незважаючи на всі перешкоди. У 1997 р. практика була такою: доповідали президенту в міру необхідності, інколи щодня, щотижня робилося обов'язкове розвідувальне зведення. Ми повинні забезпечити президента інтегральною аналітичною інформацією, сформованою на основі даних семи різних державних структур, з усіх ключових питань національної безпеки. Президент ставитиме оперативні конкретні завдання, які доводитимуться до кожного розвідоргану, відповідно до його функцій та можливостей. На сьогодні у мене не було випадків, щоб глава держави Петро Порошенко не прийняв мене у разі службової необхідності.

- Які державні органи увійдуть до складу Комітету з питань розвідки?

- За Конституцією, остаточний список учасників Комітету визначить особисто президент. Якщо дивитися на світовий досвід і співвіднести його з нашими реаліями, то, на мій погляд, до комітету мають входити: Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Розвідка Державної прикордонслужби, Кримінальна розвідка ГУБОЗ МВС, Служба фінансового моніторингу, Оперативний департамент Державної фіскальної служби. Крім того, очевидно, в Комітеті необхідна участь помічника президента з національної безпеки, одного із заступників міністра закордонних справ. Також на рішення президента - перший заступник голови СБУ і перший заступник голови МВС. У попередньому складі Комітету до нього входив Володимир Горбулін як секретар Ради національної безпеки. Президент не обмежений у правах ввести інших керівників до складу Комітету. Це повна прерогатива глави держави. В інших країнах світу до складу Комітету входить керівник служби радіотехнічної розвідки, але в нас такої окремої структури немає.

- Чи бачите ви необхідність створення спеціальної розвідувальної служби для ведення радіотехнічної розвідки, на кшталт американського Агентства національної безпеки? У Криму Україна втратила багато станцій радіотехнічної розвідки. Як реагувати державі на ці проблеми? Держспецзв'язок давно перетворився на контору з продажу ліцензій і отримання відкотів.

-Так, треба буде в рамках Національної розвідувальної програми зібрати воєдино служби, відповідальні за контроль телекомунікацій. У всіх країнах світу радіотехнічні і телекомунікаційні засоби держава поєднує в одній руці - це АНБ США, це ФАПСІ у РФ. Таке рішення диктує наш час - час сучасних інформаційних технологій.

- Як вплине на розвідспільноту прийняття закону про люстрацію? За деякими оцінками, 50-70% середнього і старшого керівного складу в розвідорганах підлягає звільненню. Імена і особисті дані співробітників мають бути розкриті на сайті Мінюсту, - наскільки це виправдано, з погляду режиму таємності?

- Закон треба не обговорювати, закон треба виконувати. Закон про люстрацію - це результат об'єктивних політичних процесів у суспільстві. Але моя особиста думка така: цей закон був актуальний 20 років тому. Причому основним принципом люстрації мало стати не те, де ти вчився, а те, чим ти займався на попередньому місці роботи. Навіть після 1917 р. створення радянської розвідки відбувалося із залученням розвідників імператорської Росії. Найвідомішим прикладом є багатолітня служба в радянських розвідорганах графа Ігнатьєва - колишнього резидента Російської імперії в Парижі, якому Сталін присвоїв генеральське звання, оскільки професіоналізм багато в чому визначається збереженням наступності у розвідслужбі. Звісно, треба було підходити особливо ретельно до люстрації офіцерів п'ятого, ідеологічного відділу КДБ. Сьогодні нам необхідна чітка відповідь: хто люструватиме? Чи не вихлюпнемо ми з водою і дитину? Щодо таємності - це регламентується законами України, таємність буде забезпечена.

- А хіба є інший механізм, окрім поголовного звільнення керівництва розвідслужб і підрозділів та набору туди на новій основі, навіть незалежно від люстрації? Адже наші розвідслужби давно розбещені відсутністю якихось державних завдань, - там, по суті, купували собі хлібні місця бариги в погонах, які йшли в спецслужбу, щоб узяти участь у найбрудніших і найганебніших видах бізнесу - у торгівлі зброєю, наркотиками, контрабанді, рекеті, рейдерстві. І шукати серед цього аморального болота чесних професіоналів можна й потрібно, але спочатку авгієві стайні необхідно розчистити жорстко і масштабно. Потрібні критерії повернення на посади чесних професіоналів, і не можна допустити, щоб мерзотники легко купили собі індульгенцію у вигляді "учасника АТО". Ті, хто розпродав колосальні українські арсенали за 23 роки, зобов'язані стати перед судом і не мають права обіймати якісь посади.

- Ви дивитеся в корінь проблеми. Комітет ліквідували в 1999 р. саме через бажання безконтрольно торгувати зброєю. До 2003 р. цю діяльність здійснювала одна організація - Служба безпеки України. Військова розвідка близько не підпускалася до цього процесу і навіть не отримувала інформації. Розвідка СБУ шукала покупців, потім військова контррозвідка СБУ шукала аргументи для міністрів оборони та начальників Генштабу, чому треба зняти з бойового чергування або зберігання озброєння і спрямувати на продаж за копійчані ціни. За посадою, всі ці важелі і весь процес були в руках однієї людини в країні - першого заступника голови СБУ. Щойно нас, військову розвідку, допустили, в рамках роботи комітету, до перевірки торгівлі зброєю, впродовж місяця було призупинено понад 30 угод, - не підтвердилася достовірність сертифікатів кінцевого користувача покупців зброї. Але потім цей контроль знову зняли… Ми не зможемо подолати корупцію в країні, не подолавши насамперед корупцію в органах державної безпеки і в розвідці. Ті, хто завдав шкоди обороноздатності, мають бути відсторонені від державної служби. Але люстрацію повинен проводити не мітинг.

- Сотні працівників спецслужб, які всі ці роки розпродували за безцінь українську зброю в СБУ, "Укрспецекспорті", "Прогресі" та інших конторах, причетні до державного злочину. Я писав у DT.UA про гучний скандал, коли під керівництвом заступника голови СБУ Шатковського було здійснено контрабандний продаж українських крилатих ракет в Іран з допомогою спецслужб РФ. Чи буде дано оцінку всім, причетним до таких дій?

-Наш обов'язок - дати таку оцінку. Моя совість чиста - це я порушив справу і розкрив великомасштабну схему контрабанди зброї у 2004 р. Було заарештовано високопоставленого офіцера СБУ, розкрито міжнародну злочинну групу з участю громадян Російської Федерації, подано запити на екстрадицію контрабандистів, звільнено куратора цієї сфери Шатковського. Не моя вина, що в часи президентства Ющенка всі справи про контрабанду зброї були розвалені, пан Шатковський - призначений заступником голови адміністрації президента, а ключовий свідок справи про контрабанду зброї Орлов загинув у слідчому ізоляторі. Наскільки мені відомо, Петро Шатковський досі є радником чи генералом для особливих доручень при голові Служби безпеки України. Я розумію, що процес очищення українських спецслужб і створення Комітету з питань розвідки йтиме дуже нелегко - бо багато хто усвідомлює: над ними з'явиться контроль.

- Чи передбачатиме Національна розвідувальна програма реорганізацію розвідслужб?

- Це природний процес. Головне в розвідці - людські якості. Зараз багато професійних розвідників, котрі в попередні роки не були затребувані й не хотіли брати участі в корупції, готові з почуття патріотизму залишити хорошу роботу і повернутися на службу державі. Потрібні нові підходи. Виконання розвідувальних завдань потребує певного рівня матеріальної захищеності. Для цього потрібно зберігати для держави професіоналів, тих, хто дає результат і присвячує своє життя служінню Батьківщині. Безумовно, необхідні зміни. Коли я прийшов у СБУ, з подивом зауважив, що на кожного оперативного працівника припадало 5 співробітників із допоміжних підрозділів. Мабуть співвідношення

- Ігорю Петровичу, 7 місяців іде війна, а поставки критично важливих видів озброєнь - далекомірів, прицілів, засобів зв'язку, безпілотників, засобів захисту - здійснюється волонтерами на особистому ентузіазмі. Ніякої розвідінформації з-за кордону до АТО не доходить. Чи означає це, що весь апарат наших закордонних військових аташе, резидентур і підрозділів спецслужб, які курирують військово-технічне співробітництво, треба у повному складі звільнити за профнепридатність та особисту неспроможність. Невже вони хоча б закупівлю задешево й відправку диппоштою того, що відкрито продається за Заході, не здатні організувати?

- Минулоне так багато часу від указу про моє призначення. Я не можу судити категорично - ми зобов'язані дати оцінку ефективності роботи на виході і подати цей документ на розгляд президенту. Довіра народу - це частина інформаційної безпеки держави, і спецслужби зобов'язані серйозно працювати над цією проблемою. Але не поспішаймо з огульними оцінками, ми зобов'язані говорити тільки на основі фактів. Президент поставив завдання створити Комітет з питань розвідки саме тому, що, як він сказав, його не задовольняє робота розвідорганів. Усе важливо, все треба було робити ще вчора, все горить, тому що система обороноздатності була серйозно підірвана. Саме тому нам необхідні виключно вивірені системні заходи, а не рубати з плеча.

- При голові СЗР Ілляшові за кордоном було створено мережу комерційних підприємств для забезпечення розвіддіяльності. Яка доля їх чекає?..

- Уся інформація буде перевірена й отримає свою оцінку. Один з іноземних дипломатів сказав: "А які у вас секрети, коли все керівництво силових структур у повному складі виїхало з країни?" Ми повинні побудувати систему, і в цій системі будуть оцінені всі факти.

- Чому на ключових посадах у кадрових управліннях українських спецслужб зберігаються колишні кадри і а разом з ними й небезпека витікання інформації про нинішню діяльність спецслужб? Наприклад, у СБУ з часів Калініна та Якименко на одному місці перебуває Олександр Коншин. Наскільки безпечно зберігати так довго на таких ключових посадах одних і тих самих осіб?

-Це питання контррозвідки. Висловлю особисту думку: суспільство повинно мати можливість такі запитання ставити, а держава зобов'язана на такі запитання відповідати.

- Як створити систему парламентського контролю над діяльністю спецслужб? Чи може бути повноцінною реформа розвідспільноти без такого контролю?

-Президент щиро робить усе для системної організації роботи спецслужб. Парламентський контроль - один із елементів такого контролю, це другий рівень контролю, загальноприйнята норма в усьому світі. Я неодноразово говорив про цю проблему. Працювати над цим має вже нова Верховна Рада. Однак слід розуміти, що після доступу до держтаємниць це накладає особливі обмеження і на самих законодавців. В умовах демократії один із головних викликів для влади - питання довіри до рішень, питання прозорості рішень. Тому що інформаційна безпека - це наріжний камінь безпеки держави.