Еліта, або Кілька слів ні про що - Внутрішня політика - dt.ua

Еліта, або Кілька слів "ні про що"

1 березня, 2013, 21:25 Роздрукувати Випуск №8, 1 березня-6 березня

Наш літак зараз летить не догори, будьмо відверті. Еліти — наш альтиметр, який повинен нам недвозначно дати знати, коли земля наближатиметься зі швидкістю, несумісною з життям.

Наші роздуми щодо поєднання двох слів: "українська" і "еліта" похитуються в межах більш чи менш риторичних запитань: а) "яка там еліта?!" або б) "а де її взять?!". Усе це інкрустується фирканням і нецензурщиною. До питання "а навіщо вона нам взагалі потрібна?" ми докульгуємо рідше, бо воно, якщо чесно, змушує сформулювати низку відповідей не зовсім риторичних. 

"Що в імені тобі моїм…"

У першу чергу слід, мабуть, розібратись із нашим тлумаченням поняття "еліта". Покладімо руку на серце, — більшість з нас переконана, що ніби розуміє, "про шо кіно", але диявольські деталі породжують недобрі підозри в тому, що прочитання цього слова в нас різні. Прагматичний англосаксонський світ елітою називає порівняно невеликі групи людей, які володіють непропорційними масивами грошей і політичного впливу. Ми — невиправні романтики (бо ж слов'яни), і такого роду розуміння концепції "елітарності" вважаємо возвеличенням банального, осуду гідного, лихварства зі стажем. Інстинктивно ми не поспішаємо ставити знак "дорівнює" між українською владо-олігархією і українською елітою. Але є нюанс.

На перший погляд наша уявна еліта бачиться нам якоюсь такою… особливою, "не такою". Далі пояснити трохи складніше. Радянська україномовна традиція безжально-автохтонно пріоритезувала серед тлумачень терміну "еліта" (читаймо академсловник) таке: "1. Найкращі екземпляри яких-небудь рослин, що їх відбирають для виведення нових сортів". От же ж. Далі йде про насіння, "найкращих тварин певної породи, які відзначаються міцністю будови тіла…" (п. 3) і т.д. Пункт чотири лунає дослівно так: "4. Про людей, що виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями і т. ін.". Правда, "т. ін." зворушує до сліз? 

В наші дні ми, підхопивши "естахвету", підняли планку на новий рівень. Для тих, хто володіє Інтернетом, — от для сміху, задаймо слово "елітний" (українською) в його величність гугл-пошук. На першій сторінці отримуємо розмаїття цікавих і повчальних комбінацій словосполучень і речень: "елітний дитячий табір", "елітний посуд", "елітний квартал", "вибухнув елітний ресторан "Апрєль" (непогано) і — шо ж там — "елітний київський готель виявився борделем". 

Інстинктивне й академічно зафіксоване певне відчуття туманної "возвишеної іншості" в нашій свідомості почало переповзати в категорію предметної "престижної статусності".

"Тільки такого, саме такого, як я…"

Проблема не в тому, що товстосуми з обділеної аристократичною традицією території відчайдушно намагаються тягти себе відомо звідки "в князі". Трохи прикро спостерігати їхніх чад-ліцеїстів, які жваво чешуть матом про напружені події шкільного дня, посьорбуючи каву за 40 грн засвітла і Господь знає що — в клубах увечері. І проблема навіть не в тому, що не лише батьки, але і вчителі накачують їх усвідомленням того, що вони — еліта. Проблема в тому, що ми, міцно не-елітарні, хоч і бурчимо, але часто не без зазд­рощів купуємось на всю цю клоунаду. Ми самі даємо право на життя тлумаченню еліти як носія "функції управління соціумом, а також вироблення нових моделей (стереотипів) поведінки, що дозволяють соціуму пристосовуватись до наявного оточення". Еліта як зразок пристосування до правил гри, які ми глибоко в душі зневажаємо?..

Пасіонаріїв, людей протесту, ми, погодьмось, теж не сприймаємо як "еліту". Комусь з нас радісно, що знайшлись люди, які "не словом, а ділом" і таке інше, але глибоко в душі ми їх теж побоюємося. Бо зараз воно ніби і правильно, що з "цими" треба робити те і те, а завтра вже треба буде виправдовуватись, що ми не з "цих", а післязавтра і взагалі заплутаємось, хто має право вирішувати, хто — "ці", а хто — "не ці".

А отже "еліти" необхідні нам не як керівний, "ролетворчий" інс­титут, якого ми  маємо панічно боятись або який ми будемо змушені не менш панічно мавпувати. Нам потрібні люди і середовища, що з них складаються, які слугуватимуть нам свого роду дороговказом, а не зграєю павіанів зі строкатими хвостами. Еліти, які в змозі аргументовано і зрозумілою нам "мовою" час від часу пояснити, порадити чого слід уникати, а шо — "бєрьом", в часто непростих рішеннях щодо того, куди і як ми рухаємось як сім'я, громада, суспільство зрештою. 

Щоби ми їм довіряли. Але і щоб вони нам теж. Щоби рішення залишали за нами, і нам не грузили жалюгідне "або ви з нами, або…". Це важливо, бо вони нам таки потрібні. Нам необхідне відчуття, що нас хтось, кому ми довіряємо, справді представляє у взаєминах з великим світом — нашою владою, іншими регіонами, іншими державами і континентами…

Наодинці удвох

Що ми робимо з цього приводу?

Політикам ми не віримо, навіть (і може особливо) тим, кого обираємо. Там ми послуговуємось аргументацією, яка далека від "довіри", не брешімо собі. Ми голосуємо за "цих", аби "не за тих". За тих, хто "нравиться", хто є меншим злом з наявних і т.д. Та й не виборам визначати, кого ми вважаємо елітою. Еліта — наша нездійс­ненна мрія про неформальне представництво наших інтересів у взає­минах із усіма без винятку обраними чи призначеними "представниками народу", включаючи тих, кого ми демократично обрали. Бо їм, а особливо їхньому оточенню, ми теж не довіряємо. Були б наші властителі всіх мастей за останні років двадцять хоч трохи здатні читати мудрі книжки, розуміли б, що їм пішов би на користь дос­від багатьох нині неіснуючих наддержав. Кажуть, китайська імперія якось неабияк постраждала, коли вірних правилам і мудрості конфуціанців в апараті замінила на євнухів, яким було все по… ну, барабану, окрім начальства. Держструктура деградувала. Ображені конфуціанці пішли в народ і силою незаперечного авторитету заклали основи руйнування династії. 

Господь з ними, вони ніколи нічого не навчаться, владні наші. Хмарки мудреців-конфуціанців нам потрібні. Бо є речі, в які вони глибше за нас "мусять змогти" заглибитись, краще за нас сформулювати висновки і позиції, озвучити їх без крику і політичної "доцільності". 

Та от ми так питання не ставимо і такого "технічного завдання" не пропонуємо для тих, хто, можливо, був би зацікавленим. Ніша заповнюється невмирущими політтехнологами. Найкращими тваринами певної породи, які відзначаються міцністю будови тіла… У якийсь незбагненний спосіб вони стали одноосібними знавцями того, про що ми думаємо і що-як сприймаємо. В більшості цивілізованих країн ці пророки заробляли б на нещедрий хліб гаданням по руці екзальтованим пенсіонерам. 

Світ довкола нас змінився назавжди. Нам багато чого потрібно пояснити. Якщо відняти очі на хвилю від "атласу квартири" чи навіть "атласу України", раптом виявиться, що ми є частиною геополітичних ігор, боротьби за вичерпні ресурси, часом брутальної. В більшості ми — пасивні учасники і майже завжди — навіть не уявляємо, що ми такими є. В соціальному, культурному, морально-етичному просторі вибухи відбуваються мало не щомісяця, і нас несе у вир незрозумілого і загрозливого зі швидкістю, до якої ми не завжди спроможні адаптуватися. Ми (даремно) робимо вигляд, що все це нас не стосується…

* * *

Це неправда, що ми живемо лише побутом. Нас тривожать сот­ні проблем, деякі з них змушують нас ухвалювати рішення щодо подальшої долі наших сімей. Наше ставлення до праці, до дітей, наша (не)любов одне до одного, наша не-гордість від спільного перебування на одній території, наше специфічне розуміння суспільної моралі, наша загубленість щодо України у все більш глобалізованому світі… З цього приводу нам хочеться, нам необхідно з кимось поговорити. І тут вкотре доведеться попрацювати нам. Справа не у нашій вині, її немає — більшовики винищували те, що можна було вважати елітою, десятиліттями. Ми мусимо її "придумати", дати зрозуміти, що в нас є така нагальна потреба, сподіватись, що відгукнуться достойні, і — головне — не дати себе ошукати.

Бо наш літак зараз летить не догори, будьмо відверті. Еліти — наш альтиметр, який повинен нам недвозначно дати знати, коли земля наближатиметься зі швидкістю, несумісною з життям.

За цих обставин ми не можемо собі дозволити таку розкіш, як легендарний "елітний секонд-хенд".

Напис-На-Паркані

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Галина Галина 3 березня, 18:52 Яка елітарність могла залишитися у совків, у яких ми перетворилися за чотири покоління. Знайти хоча б якусь кількість людей зі здоровим глуздом, які могли б пояснити суспільству, що те що зараз робиться, це шлях в нікуди. Народам світу не вистачає простору і харчів, і якщо ми дальше будемо так по-ідотськи поводитись, то східним слов'янам буде гаплик. Замість того, щоб мирно співпрацювати, ми поборюємо одні одних, страждаючи кожен на свої комплекси. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №25, 27 червня-5 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво