Елементарні частинки української оборонки - Внутрішня політика - dt.ua

Елементарні частинки української оборонки"

10 серпня, 16:53 Роздрукувати Випуск №29, 11 серпня-17 серпня

В країні "ОПК" залишається задзеркалля, і за амальгамою можна виявити багато цікавого й неприємного.

© Укроборонпром

Беру на себе сміливість стверджувати, що нереалізована реформа оборонно-промислового комплексу (ОПК) давно залишається одним з ключових складників, що неабияк позначається на вибудовуванні системи оборони та протидії російській воєнній агресії. 

І ось чому. За чотири роки війни військово-політичне керівництво не зуміло налагодити системне переозброєння сил оборони (хоча й наблизилося до серійного виробництва деяких ключових програм, наприклад, зі створення ракетної зброї). Саме цей аспект за відсутності системи переозброєння і при ручному управлінні ОПК дозволяє військовим говорити про необхідність розвивати армію за радянською парадигмою, тобто закривати проломи людською масою. Що унеможливлює перехід до компактної професійної армії, яка спирається передусім на сучасні системи озброєння й військової техніки (ОВТ). І залишає хазяїнові Кремля переваги в застосуванні військового важеля. 

Та на п'ятому році війни, не без допомоги західних партнерів, країна отримала Закон "Про національну безпеку", який зобов'язує як мінімум розпочати планові зміни в житті "оборонки". Ухвалювали його не без копняків, але злі язики подейкують, буцім у процесі проковтнули такі непристойні суми грантів, що зволікати з ухваленням закону стало просто політично небезпечно. 

K.P.I. ОПК 

Формально "ключові показники ефективності" говорять про низку змін, які за певних обставин можна буде записати в графу "Досягнення". Наприклад, рішення про міжнародний аудит ДК "Укроборонпром", що покликаний відкрити двері для масштабних спільних проектів і технологічних ін'єкцій. З'явилася наглядова рада концерну, яку погодився очолити доволі авторитетний і незаплямований Михайло Згуровський, котрий уже зумів через прозору модель у довіреному "Політеху" залучити в технологічні й наукоємні проекти досить солідні за українськими мірками інвестиції. До наглядової ради "Укроборонпрому" ввійшов і впливовий американський експерт Ентоні Тетер, який свого часу очолював у США Управління перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони США, відоме як DARPA. Аналог такої структури створюється і в Україні. Тобто українська влада старанно демонструє рухи в секторі ОПК. 

На базі "Укроборонпрому" створюються п'ять груп підприємств, умовно названих кластерами, до роботи яких активно підключаються приватні підприємства ОПК. Нарешті, промисловці почули "епохальну" заяву секретаря Радбезу Олександра Турчинова про те, що для підприємств ОПК відбуватиметься лібералізація у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Тобто підприємства будь-якої форми власності зможуть самостійно виходити на світовий ринок озброєнь. Це логічно, якщо врахувати, що 69% державного оборонного замовлення (ДОЗ) 2018 р. виконують приватні підприємства. Нарешті, Хрещатиком під час параду до Дня незалежності цього року пройде нова військова техніка: оперативно-тактичний комплекс "Сапсан", високоточна система залпового вогню "Вільха", автоматизована ракетна система залпового вогню (РСЗВ) "Верба", нова самохідна 155-мм гаубиця "Богдана".

Трохи поліпшився й практичний бік військово-технічного співробітництва (ВТС). З'явилася інформація про наміри створити разом із Туреччиною ударні безпілотні авіаційні комплекси (БАК), анонсовано співробітництво ДП "Антонов" і американського Boeing. ДП "Одеський авіаційний завод" разом з американською компанією Aviastar Invest Corp і чеською DISTAR CZ a.s. заявив про домовленість щодо спільної розробки й виробництва літаків в Україні.

Та в країні з назвою "ОПК" завжди було і залишається задзеркалля, і за амальгамою можна виявити багато цікавого й неприємного. Тому є сенс розглянути K.P.I. задзеркалля детальніше — з позиції "що реформаторського слід зробити для "оборонки".Хоча головну больову точку можна позначити одразу — від неї віялом розходяться інші проблемні сфери. І найбільшою пробоїною в системі є те, що навіть війна не перевернула трикутник "Армія — ОПК — Збройовий бізнес", у якому з першого дня незалежності і армія (під цим словом слід розуміти всі збройні формування, тобто сили оборони країни), і ОПК служили "благородній" справі продажу зброї іноземним державам. Тоді як на вершині має бути саме армія, а її розвиткові повинні служити і ОПК, і торгівля ОВТ. В Україні війна не призвела до розуміння того, що тільки могутнє військо здатне стримати запал українофобів — хоч у Кремлі, хоч у якомусь Будапешті. Докази? Зрозуміло, неможливо весь ОПК в один момент підпорядкувати справі побудови сил оборони. Але як пояснити, скажімо, факт, що в нашій війні низької інтенсивності, коли майже щодня на передовій гинуть солдати, тільки на п'ятому році війни офіційно виникло питання постачання передовим підрозділам ПТКР вітчизняного виробництва (ДККБ "Луч")? Україна як держава з сильними традиціями на світовому ринку зброї постачає іноземним державам близько 85% виробленої оборонної продукції. Це чудово, але чому досі серед нових серійних ОВТ майже неможливо знайти зразки, створені за ресурси держави? Напевно, ракети "Вільха" і "Нептун" будуть першими. Практично решту технологічних рішень — від ПТРК до систем керування боєм вертольота й модернізації бойових літаків та ЗРК — створено на гроші іноземних замовників. До речі, створивши вітчизняний аналог DARPA, влада геть випустила з уваги, як саме фінансуватимуться нові розробки і як здійснюватиметься відбір найперспективніших технологій. Нарешті, до перелічених ознак не зайвим буде додати старий, з оскоминою, пасаж про танки: якщо така експортоорієнтована країна як Україна стикається з війною, то, як здається, поряд з експортними поставками нових танків цілком реально було б налагодити їх виробництво і для власної армії. 

ЦОВВ. Dura lex sed lex?

На жаль, є підстави говорити, що "закон суворий" — це не для України. Сама поява горезвісного закону, безперечно, подія позитивна, але з багатьох позицій у ньому просто напущено туману. Зокрема у сфері ОПК. 

Здавалося б, іще в президентську каденцію Віктора Ющенка відбулося розмежування функцій гілок влади: ВТС як частина міжнародного співробітництва є прерогативою президента, тоді як розробки і виробництво ОВТ як господарська діяльність належать до юрисдикції Кабінету Міністрів. Ставши президентом, Віктор Янукович об'єднав ці сфери і зробив своєю вотчиною. Петрові Порошенку така ідея припала до душі, тому, зайнявши головний кабінет у будинку на вулиці Банкової, він залишив усе в тому прекрасному вигляді, в якому спадщина перейшла від попередника. 

У результаті в уряді немає органу (на п'ятому році війни!), відповідального за формування та реалізацію державної військово-промислової політики. І хоча згаданий закон тепер зобов'язує створити такий центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), він не вказує конкретно, буде це міністерство чи якась структура всередині вже наявного міністерства. А Кабмін, визнаючи в затвердженій у червні ц.р. Стратегії розвитку ОПК на період до 2028 р. "інституціональну розбалансованість як результат недосконалості системи стратегічного планування й роздробленості функцій у сфері управління" ОПК, а також "відсутність у системі органів виконавчої влади єдиного центру прийняття управлінських рішень", скромно мовчить про те, який саме управлінський механізм допоможе "провести комплексну перебудову системи державного управління оборонною промисловістю". Усвідомлено визнаючи свою беззубість і відстороненість у цьому питанні.

Утім, тема створення в уряді ЦОВВ так приїлася, що розписувати функції такого органу буде ще одним пережовуванням оборонно-промислової жуйки. Питання нині в іншому — дасть очільник держави відмашку вирішувати це завдання чи зволікатиме до останнього. І в якому вигляді? Створенням повноцінного міністерства чи у звичній паліативній версії? Можна створити агентство в структурі Мінекономрозвитку або Міноборони, але об'єктивно це буде неповноцінне рішення. А в тому, що вирішення цієї проблеми залежить тільки від доброї волі Петра Олексійовича, сумнівів немає ні в кого. Адже саме він улітку 2016 р. поставив хрест на планах Степана Кубіва створити агентство ОПК, коли той прийшов у Кабмін першим віце-прем'єром. 

Деякі іноземні експерти запитують: "А що, створення ЦОВВ реально змінить систему управління ОПК?". Зовсім не факт. Тоді навіщо так поспішати його створювати? Це, приблизно, як створення в Україні ракетної зброї. Ні Петро Порошенко, ні хтось інший з нинішньої влади не зважиться застосувати її проти Путіна. Але от хтось інший, хто прийде після Петра Олексійовича, цілком може… Реформа ОПК як створення системи об'єктивно потрібна воюючій країні.

Що ж, створення ЦОВВ, особливо у вигляді міністерства, неминуче спричинило б ліквідацію ДК "Укроборонпром" — після як мінімум наділення зовсім іншими правами так звані кластери. Останні, скоріш за все, перетворилися б на корпорації або навіть міжнародні консорціуми. Так чи інакше, перший крок у вигляді появи ЦОВВ викликав би ланцюгову реакцію для інших. Наприклад, необхідні кадрові чистки, в результаті яких з ОПК вигнали б щонайменше чверть нинішніх керівників, які не мають нічого спільного з ОПК. А також ухвалення закону про ВТС, різні версії якого з часів президентства Леоніда Кучми припадають порохом у столах (торгівля зброєю — річ занадто тонка, щоб її перетворювати на систему, вважають багато завбачливих людей у владі). Або, наприклад, законодавче закріплення неможливості дублюючого імпорту, а також обов'язкового виділення 25% оборонного бюджету на закупівлі ОВТ. Адже якщо парламент готовий іти на такі маніпуляції як свідоме знищення вертольотобудівної галузі, то тільки закон міг би стати тут якщо не запобіжником, то хоч якоюсь надією на здоровий глузд при ухваленні рішень. До слова, саме ЦОВВ мав би сказати вагоме слово щодо блюзнірської закупівлі 55 французьких вертольотів, яка жирними лініями перекреслює не тільки національну вертолітну програму, а й ріденьку змістом стратегію відродження авіабудування до 2022 року. Бо одна з головних функцій ЦОВВ — упорядковувати закупівлі ОВТ усіх 16 вітчизняних замовників. І якщо б керівником ЦОВВ був принциповий чиновник, який пам'ятає про свою репутацію, навряд чи б сотні мільйонів євро, силоміць відібрані в понад 50 тисяч робітників та інженерів вітчизняного авіапрому, потекли б французьким складальникам вертольотів. Таким чином, ЦОВВ — це відповідальність конкретних людей за конкретні рішення в ОПК. 

Узагалі, спостерігаючи темпи діяльності нинішнього президента в галузі безпеки та оборони, я схильний думати, що Петро Олексійович зволікатиме до останнього… Тим більше що цього року з'явилася нова зачіпка, яка вже перетворилася на мантру. Ідеться про міжнародний аудит, що, за однією з версій, може розтягтися на два-три роки. А з ним, відповідно, й реформа ОПК. Але міжнародний аудит стосується тільки "Укроборонпрому", тобто третини ОПК, тоді як реформування потребує весь комплекс. 

Кластери. Підприємства. Приватизація 

Наглядова рада "Укроборонпрому" ухвалила рішення про створення п'яти кластерів: авіаційного, бронетанкового, суднобудування та морської техніки, високоточної зброї та боєприпасів, а також засобів радіолокації, радіозв'язку й РЕБ. Ба більше, передбачено формування не тільки центрів координації їхньої роботи, а навіть наглядових рад у кожному з об'єднань підприємств за участі недержавних експертів, фахівців приватних збройових компаній і генеральних конструкторів за напрямами. Якби ця ідея була реалізована, її можна було б назвати важливим кроком до оздоровлення прогнилого кістяка ОПК.

Утім, сама по собі кластеризація не має сенсу. Бо для вирішення великих міжнародних завдань об'єднання підприємств відбувається природним шляхом. Наприклад, нічого не завадило трьом державним і двом приватним підприємствам об'єднатися в команду для модернізації системи ППО Ефіопії. Та ще й створити при цьому версію модернізації ЗРК С-125, яка вже лягла в основу розробки нового українського ЗРК середньої дальності. А от якщо кластери з якогось моменту зможуть діяти автономно — зовсім інша річ. Тоді ідея цілком уписується в загальну схему модернізації ОПК, коли створюється ЦОВВ, згодом ліквідується "Укроборонпром", відбувається лібералізація в управлінні підприємствами ОПК… 

Голова наглядової ради "Укроборонпрому" щодо цього висловлюється обережно. Воно й зрозуміло: декларації в нас занадто часто не підкріплюються конкретикою. Наприклад, вище згадувалася заява О.Турчинова про наділення підприємств ОПК усіх форм власності правами ЗЕД (за умови наявності власного виробництва). Згідно з Указом президента України №185/2018 від 26 червня ц.р. Кабмін у місячний строк мав внести низку змін до своїх актів зі спрощення процедур ЗЕД і в двомісячний — проекти змін до низки відповідних законів. Першого пункту указу вже не виконано, другого — скоріш за все, не буде виконано. Можна бути впевненим, що ця сфера ретельно фільтруватиметься у звичному ручному режимі. Аби чого не трапилося… 

Та найбільш дражливим питанням в ОПК віддавна є приватизація. До кожного з її етапів у нас довго приміряються, щоб потім здійснити кавалерійський шабельний наскок. Як здається, саме так може статися з майже трьома десятками підприємств, які готують до передачі з "Укроборонпрому" до Фонду держмайна. Може здатися дивним, але вже на етапі опрацювання рішення з'явилися ознаки таємної війни за колишні флагмани радянської "оборонки", що дислокуються в Києві. Точніше, за землі столиці, на яких вони розташовуються. В умовах, коли ні "Укроборонпром", ні Мінекономрозвитку і торгівлі не матимуть стосунку до подальшої долі цих підприємств, підкилимні баталії можуть трансформуватися в разюче швидкі рішення. У цьому є і дуже небезпечні для обороноздатності країни тенденції. Наприклад, експерти говорять про реальну небезпеку втратити під час цього етапу приватизації міліметрову радіолокацію "Кванта", яка неймовірними зусиллями ентузіастів збереглася під час важких етапів розпаду СРСР та його ВПК. На жаль, наразі немає механізму, щоб зробити цей процес прозорим. Точніше, шляхи є, але бракує бажання в можновладців проводити приватизацію за відкритим і зрозумілим для всіх учасників конкурсом.

Варто згадати й про міжнародний аудит, задуманий за трьома лотами: фінансовим, юридичним і стратегічним. "Фінансовий аудит спрямований на виявлення можливих корупційних явищ в оборонно-промисловому комплексі, причини яких, за їх наявності, безперечно потрібно системно усувати. Завдання юридичного аудиту — аналіз законодавчої та нормативної бази "Укроборонпрому" і напрацювання рекомендацій для її вдосконалення. Важливішим, як на мене, є стратегічний аудит, результатом якого мають бути стратегічна експертиза й консалтинг — вони дозволять швидше й ефективніше реформувати оборонно-промисловий комплекс країни. Чи варто за це платити? Гадаю, так, і насамперед, щоб повернути повагу до України, що автоматично призведе й до зростання інвестицій", — так пояснив ідею голова наглядової ради концерну М Згуровський. 

Нібито все правильно. Є нюанси іншого плану. Ні державний бюджет, ні бюджет самого держконцерну не передбачали виділення майже 5 млн дол. на цю добру справу. Не кажучи вже про десятки інших моментів — таких як грифи таємності на документах тощо. Тож прив'язувати реформу ОПК до горезвісного аудиту навряд чи було б правильним рішенням. Ба більше, як здається, той-таки юридичний аудит мав би охопити весь ОПК, і особливо його частину, заплановану до розпродажу. Відкриті тендери під невсипущим оком фахівців, до слова, могли б залучити й довгоочікуваного іноземного інвестора. У кожному разі реформа ОПК, яку можна було за бажання провести ще в 2014—2015 роках, має зрушити з місця хоча б 2018-го. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво