Джокер на крові

Поділитися
У Москві добре розуміють, що такий вдалий момент для зміцнення російських позицій в Україні може більше ніколи й не настати.

Ви думаєте, все так просто? Так, усе просто. Але зовсім не так.

Альберт Ейнштейн

Трагічна ситуація, в якій опинилася Україна внаслідок цілого ланцюга неймовірних політичних помилок її керівництва, надзвичайно сприятлива для російської гри. У Москві добре розуміють, що такий вдалий момент для зміцнення російських позицій в Україні може більше ніколи й не настати.

Росія вже досить давно чітко сформулювала й відверто проголосила, що ж їй потрібно від України. Насамперед ішлося про отримання Кремлем права вето на стратегічні політичні та економічні рішення. А для цього Україна мусила якщо не поділитися своїм суверенітетом із Москвою, то принаймні залишатися надійно закріпленою в сірій зоні безпеки між РФ та ЄС/НАТО. Сприйняття нинішньою правлячою групою України як закритого акціонерного товариства істотно полегшувало Росії її завдання.

Право вето було потрібне керівництву Російської Федерації насамперед для гарантування безпеки власного правлячого режиму. Економічно успішна демократична Україна - кошмарний сон московської автократії. Саме тому українська криза - тема номер один у російських ЗМІ навіть на тлі Сочинської олімпіади. Адже йдеться - не про бандерівців і навіть не власне українців, а про виживання путінського режиму. Сьогодні Володимир Путін бореться не так за контроль над Україною, як за владу в Росії.

Москва послідовно й неухильно працювала над отриманням контрольного пакета в "Україна інкорпорейтед", у чому їй досить охоче, "одні по службі, інші від щастя", допомагало багато українців. І в середині грудня 2013 р. була як ніколи близька до успіху. Знижка ціни на газ та 15 млрд дол. - не дуже висока плата за збереження найбільшої за площею країни Європи в "сірій зоні".

Однак неконтрольовані, а тому незрозумілі Кремлю громадянські процеси в Україні, позначені словом "Майдан", зламали гру росіян. Карта громадянської активності, якої навіть не брали до уваги, виявилася джокером. Попри досить великі ресурси, задіяні Москвою, і ще більші зусилля, Кремль не тільки не наблизився до своєї мети, а й ризикує втратити свій ще збережений вплив. Адже вже сьогодні Росія бореться за рівні з Німеччиною права впливу на Україну. Уявити таке ще кілька років тому було неможливо. А що може статися завтра? Сплеск справжньої, а не віртуальної, русофобії чи щось ще небезпечніше для РФ?

Причин такого стану справ багато. Серед найочевидніших - неадекватне розуміння ситуації в Україні й опора на міфічні уявлення, які домінують у головах не тільки російських офіційних осіб, а й багатьох експертів. Найнебезпечнішою серед них бачиться багатократно озвучена В.Путіним ідея про те, що "мы - один народ", і її очевидний наслідок - уявлення про виключну штучність української державності, буцім створеної в пробірці німецького й австро-угорського генштабів.

Інший чинник - критична недооцінка ролі суспільства, природна для людей із чекістським минулим конспірологія та перебільшена увага до елітних ігор. Неадекватність початкових посилок у стратегічній перспективі призводила і призводить до ослаблення позицій Москви, однак російські слабкості досить великою мірою компенсуються особливостями українського сприйняття РФ в Україні, російським міфом або навіть російською магією.

Ні, звісно ж, Росія була й залишається одним із найважливіших чинників розвитку суспільно-політичних процесів в Україні. Так, українські газети, і особливо соціальні мережі, як і раніше, рясніють повідомленнями про російських спецназівців, що перетинають Дніпро через київський Північний міст або приземляються в Гостомелі. Так, окремі українські політики (переважно ну дуже регіонального масштабу) літають до Москви не рідше, ніж у Київ, а російські спецслужби активно працюють у столиці та регіонах України. Так, у безсилій злості заходяться російські державні телеканали, а часом до них приєднуються другорядні російські державні мужі, дарма що носять, із незрозумілої монаршої примхи, еполети ліберального прем'єр-міністра РФ (тоді як як увесь світ вимагає негайно припинити насильство в Україні, Д.Медведєв заявляє, що українська влада має "быть в тонусе", "чтобы об эту власть, как о тряпку, ноги не вытирали").

Так, Кремль, граючи пряником кредитів і батогом позбавлення підтримки, все ще може впливати на позицію нинішнього керівництва України. Все це правда.

Однак правда й те, що ефективність багатьох, якщо не більшості російських інструментів впливу базується насамперед на українській вірі в їхню силу. Адже це небажання української масової свідомості бачити гірку правду, а не ФСБ із СЗР на додачу, винне в тому, що українських злочинців сприймають за офіцерів російських спецслужб. Адже це насамперед українські громадські діячі, експерти й журналісти, а не Кремль зі Старою площею, живлять міф про всемогутність В.Путіна та нинішніх реінкарнацій КДБ. Адже запит на арбітражну роль Москви - ініціатива насамперед українських політиків, не здатних домовитися одне з одним без закордонної допомоги. І вже точно не Кремль - головний винуватець того, що багато працівників українських правоохоронних органів повірили в телеказки про "мудрих і безстрашних" чекістів та ментів - борців із ворогами великої Росії, що йдуть безперервним потоком на телеекранах останніх років 15, і намагаються відповідати в міру сил серіальним взірцям.

Зруйнувати російську магію не так уже й неможливо. Головне - захотіти. Усі роки незалежності газова проблема залишалася найважливішим важелем впливу на Україну. Події останніх чотирьох років продемонстрували, що ключі від енергетичної безпеки України перебувають не тільки в Москві. Ситуація схожа і в інших сферах.

Утім, поки що це, швидше, добре побажання, а ситуація розвивається тут і тепер. Неспростовний факт полягає в тому, що Росія сьогодні активно грає на кількох напрямах. Серед них слід назвати такі. Перший і до останнього часу ключовий - робота з нинішнім керівництвом України. З об'єктивних причин цей напрям поступово втрачає своє значення, про що свідчить поступова зміна з очевидних причин позиції російських ЗМІ й навіть державних діячів РФ у відносинах із офіційним Києвом (якщо у 2004-му Кремль прислав до Києва посередником спікера Держдуми Гризлова, то тепер на переговори делегований російський омбудсмен Лукін, що відгонить нафталіном ). Та й позиція, продемонстрована народним депутатом Вадимом Новінським 20 лютого 2014 р., дорогого варта.

Другий - активність у східних і південних регіонах України, насамперед у Харкові та Криму. Мета такої діяльності - формування надійних важелів впливу на ситуацію в Україні. Можливо, розкол України й не є частиною поточного порядку денного російської влади, але вже й не виключається як імовірний сценарій. Актуалізація цього напряму - точний знак зміни в Москві команди, відповідальної за Україну. Цирк повернувся. Російський піар знову в Україні.

Третій - закладання інституційних чинників тривалої нестабільності. Повернення до Конституції 2004 р. - не як тимчасовий півзахід, а як стратегічний крок, поряд зі спробами реалізувати ідею перебудови унітарної України на федеративну, - має забезпечити остаточне перетворення нашої країни на початку XXI ст. на таку собі недієздатну шляхетську демократію за моделлю Польщі XVIII ст. Так, далеко зазирав відомий "русофоб" Збігнев Бжезинський, коли говорив про цей сценарій у Києві років 10 тому.

Четвертий - консультації з європейцями, насамперед німцями, а також зі США з приводу українського питання. Кремль відтворює свої підходи кінця 1980-х, коли М.Горбачов намагався вирішити майбутнє східноєвропейських країн у прямих переговорах із Заходом без їхньої участі. Тоді не спрацювало. Як буде тепер - великою мірою залежить від позиції й активності України. Давнє польське гасло "нічого про нас без нас" актуальне як ніколи.

П'ятий - моніторинг і участь у поточному політичному процесі в Україні. Омбудсмен РФ, професійний міжнародник Володимир Лукін, той самий, якщо хто встиг забути, котрий дав літеру "Л" у назві колись знаменитої російської демократичної партії "Яблуко", прибув 20 лютого в Київ як посередник. Посередницька місія - це тільки найбільш публічний вимір.

Росія відстоювала й відстоюватиме свої інтереси в Україні, і тільки від Української держави та суспільства залежить знайдення прийнятної формули їх реалізації. Обом країнам необхідний змістовний діалог. Утім, на жаль, схоже, що сьогоднішнє російське керівництво краще розуміє не силу аргументів, а аргумент сили.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі