ДП Держбанквидобування - Внутрішня політика - dt.ua

ДП "Держбанквидобування"

15 вересня, 2017, 17:39 Роздрукувати Випуск №34, 16 вересня-22 вересня

Усі знають, що за час кризи банки накопичили величезні обсяги проблемних кредитів.

Нинішнього тижня "стратегічна дев'ятка", що засідає на Банковій, укотре з початку серпня розглядала виключно "питання Саакашвілі". Тоді як на порядку денному країни підгнивають в очікуванні вирішення десятки справді стратегічних завдань. Одне з них ми пропонуємо увазі наших читачів. І, попри всю складність, розібратися в ньому потрібно, адже ціна питання — від 100 до 300 мільярдів державних гривень.

Умова завдання (усі збіги пропонуємо поки що вважати випадковими, а персонажів вигаданими): у найманому відомчому помешканні Андрія, Кирила та двох Олександрів (один, щоправда, уже з'їхав) накопичилися величезні купи сміття, які залишилися в основному від попередніх мешканців. Однак просто викинути сміття не можна — закон не дозволяє, тому що на нього раніше було витрачено величезні державні гроші: з урахуванням прикупленого в грудні 2016-го найбільшого приміщення вийде під 300 млрд грн. Мешканці звертаються до третього — головного по держфінансах Олександра допомогти з прибиранням, а той передоручає знайти рішення своєму заступнику Оксані. Майже через рік пошуків і консультацій з "мудрецями" Оксана пропонує створити агентство з продажу сміття, яке будуть викуповувати за балансовою або хоча б якоюсь залишковою вартістю (адже воно колись мало величезну цінність!). Фінансувати все це пропонується, як звичайно, за рахунок держбюджету.

Запитання: скільки заробить агентство та втратить держбюджет від угоди, якщо сміття — це просто сміття?

Суть проблеми

Усі знають, що за час кризи банки накопичили величезні обсяги проблемних кредитів. Причини теж добре відомі: втрата контролю над територіями Криму та значної частини Донбасу, позичальники-втікачі з цих і решти регіонів країни, які розорилися або ледве зводять кінці з кінцями. Ну й, звичайно, персонажі, які просто вирішили не повертати, — війна ж. Буває, що й банки не надто хочуть забирати, — це якщо кредити видано їхнім власникам. Таких на ринку, щоправда, після "великої банківської чистки" стало значно менше — тепер вони "погано лежать" на балансі Фонду гарантування вкладів, звідки застави, що залишилися від них, активно розтаскують "сміттярі". Однак це — уже дещо інша історія, а якщо повернутися до нашої, то тут "велика чистка" не надто й допомогла. На балансах уцілілих фінустанов "сміттєвих" кредитів особливо не зменшилося — жалюгідний стан економіки цьому нині не сприяє.

Із проблемною заборгованістю якось розібралися (та й то лише частково) іноземні банки, які без особливих вигадок списали її або перепродали задешево колекторам, покриваючи виниклі діри в капіталі за рахунок іноземних "матусь". Про позбавлення мріють і всі інші, адже кредити, що не обслуговуються, потребують покриття резервами та постійних пошуків джерел поповнення капіталу. А ще — найчастіше безглуздих нарахувань відсотків, штрафів, пені, відправлення листів із попередженнями та погрозами, звернень до судів і різноманітної іншої "претензійної роботи" з позичальниками (якщо це взагалі можливо). Для цих цілей у банках створені та функціонують цілі підрозділи. Причому, якщо під час судових позовів усе-таки вдається щось відсудити і навіть провести це рішення через жорна виконавчої служби, то проблема зовсім не зникає — треба ще знайти покупця або вести непрофільне для банків обслуговування застав (якщо вони доступні)...

Витрати банків на цю діяльність, як правило, значно вищі за прибуток, отриманий від продажу небагатьох відвойованих застав. Тобто збитки найчастіше не зникають, а лише накопичуються. Отже, "сміттєві" кредити найсерйознішим чином отруюють життя банків, становлячи, при надмірному дозуванні, постійну загрозу їхньому існуванню загалом. Саме тому такі кредити називають "токсичними"...

Держбанки, на які нині припадає близько 56% ринку, величезні діри в балансах залатали досить легко. Держава, яка зобов'язана їх підтримувати, просто здійснила для цього гігантську емісію ОВДП (тобто гроші були взяті з повітря, проте ж зараховані в РЕАЛЬНІ зобов'язання нині живучих і майбутніх поколінь).

Біда "тільки" у тому, що, на відміну від іноземних "дочок", у державних немає адекватного механізму порятунку від "сміттєвих" активів, списання яких — справа підсудна. Катастрофічною ситуацію нібито й не назвеш — у держбанках сформовано резерви під 80% їхнього корпоративного кредитного портфеля, тобто більшість можливих втрат держбюджет уже покрив. Але як розраховувати на нормальну роботу банків і відродження кредитування, якщо мінімум 57% усіх корпоративних кредитів у країні — неробочі, при цьому 70% із них "висять" у держбанках.

Час для пошуку оптимального рішення ще був би, якби не прагнення НБУ до досконалості. Центробанк ініціював перехід уже з наступного року на 9-й Міжнародний стандарт фінансової звітності. Який, якщо не вдаватися в складні подробиці, потребує від банків перегляду принципів оцінки кредитних ризиків та істотного збільшення сум резервів, відповідно. А ще — переходу на нову класифікацію фінансових активів та, як наслідок, зміни потреб у капіталі. Як свідчать світовий досвід і поки що приблизні розрахунки місцевих банкірів та аудиторів, це вимагає від банків збільшити суми формованих ними резервів десь на 25% у середньому по ринку. При цьому проблемна частина банківських балансів, якщо виходити з необхідності оцінювати вже не тільки фактичний стан, а й майбутні (у тому числі курсові!) ризики, стане ще токсичнішою. Природно, не тільки для всього ринку, а й для держбанків із Мінфіном — удар відчутний і болючий. Проблема очевидна, і вирішувати її треба, але те, як це пропонується зробити, поки що викликає серйозні запитання.

Бритва Оккама затупилася

В уряді, при всій його мнимій прогресивності, вважають, що оптимальний варіант — це передача проблемних кредитів: компанії з управління активами (КУА), банку поганих активів (badbank), ФГВФО. Потрібне підкреслити.

DT.UA неодноразово писало про те, як продає застави Фонд гарантування. Хоча, задля об'єктивності, у його чиновників колосальний досвід оцінки та уцінки, продажу і розпродажу. Навіть свій майданчик для торгів. Так, з великою ймовірністю застави будуть продані за низькою ціною та в остаточному підсумку перейдуть колишнім власникам, але, як вважають у Мінфіні, головна проблема не в цьому. Концептуально ФГВФО управляє майном уже виведених з ринку банків, а тут вирішують проблеми фінустанов, які працюють. Саме тому потрібна нова структура. Але не bad-bank, тому що досвід "Родовіду" Мінфін бентежить. Зате його не бентежить, що багато учасників дискусії навіть відмінності між bad-bank і КУА не бачать.

У класичному варіанті bad-bank купує в банків низькі за ціною або неліквідні активи (але які все ще становлять комерційну цінність!), забезпечуючи їх при цьому ліквідністю. У нашому випадку ліквідність банкам уже не потрібна, а комерційна непривабливість активів, наприклад в ОРДЛО, очевидна. Але чи є КУА альтернативою банку поганих активів? Не має значення, в якому вигляді, як держпідприємство, або держагентство, або фонд, або держдепартамент, не суть.

Мінфін, звичайно, посилається на світовий досвід, акуратно висмикуючи з нього саме ті приклади, які підкріплюють думку самого Мінфіну. І оптимальним йому видається саме створення спеціальної компанії з управління активами, яка викупить у банків "токсичні" портфелі. За одну гривню, за балансовою або оціночною вартістю — поки що не ясно. Хоча це питання принципове з погляду видатків держбюджету й нібито має цікавити Мінфін перш за все. Адже йдеться про суму, яка потенційно перевищує
100 млрд грн!
І це якщо не рахувати "токсичних" кредитів "Привату", турбота про які поки що покладається не на КУА, а на Rothschild&Co. Однак у цьому випадку особливо сподіватися навіть на Ротшильдів не варто. Тому, прикидаючи ціну питання, до сотні мільярдів проблемних кредитів "старих" держбанків краще відразу додати 150–200 млрд "новачка" — найбільшого серед них.

У Мінфіні, мабуть, про це поки що воліють не думати, — за їхнім задумом, КУА так вправно й ефективно управлятиме активами після викупу, що зможе підвищити їхню інвестиційну привабливість і потім вигідно продати. І якщо керуватися логікою чиновників, то дуже сумнівні успіхи найстаршого й найбільшого аналога подібної структури — Фонду державного майна — виходить, нікого не бентежать.

Чи є ринковий попит, спроможний переварити "несмачні" активи на 100 млрд грн (не кажучи вже про 300 млрд)? Є цивілізовані покупці, інвестори, готові буцкатися з колишніми власниками за їхні заводики та пароходики? Це в судах, у яких при потрібному впливі й грошах можливо оспорити будь-які норми не те що юридичної, а й простої людської логіки? Про успіхи подібних судових позовів можна довідатися в тих самих держбанках.

З великою ймовірністю, ніякого управління та інвестпривабливості не буде. Досвід підказує, що всі хоч трохи цінні застави з будь-якої КУА стрімко "укукукують" за схемами, уже обкатаними у Фонді гарантування. І добре, якщо хоча б за третину вартості. Решта "гнитиме" на балансі й потребуватиме постійних нових уливань держкоштів, адже заробляти КУА навряд чи буде.

Звичайно, є у світовому досвіді приклад малайзійської компанії "Данахарта", яку спеціальним законом наділили винятковими повноваженнями. Третім особам заборонялося оскаржувати права компанії на всі придбані активи, позичальники не могли заперечувати продаж їхнього боргу за проблемними кредитами третім особам. Понад те, ця компанія могла й брала на себе управління підприємствами-боржниками, вводячи своїх адміністраторів, які здійснювали повернення боргу всіма доступними способами, включаючи санацію або продаж майна й корпоративних прав. І поки адміністратор "керував" таким підприємством, запроваджувався річний мораторій на будь-які дії проти нього з боку третіх осіб.

Наша КУА — не "Данахарта", а Україна — не Малайзія. Що дає багатьом право не вірити в ефективність роботи даної організації ще до її створення з огляду на низку об'єктивних причин. Але найбільше бентежить, що КУА — це ситуативне вирішення поточної проблеми лише для частини сектора. Вона не допоможе всім банкам, не виступить гарантією того, що сформована ситуація не повториться в майбутньому. І, як справедливо під час дискусії з Мінфіном зазначив представник Світового банку Євген Гребенюк, не вирішує проблем із виникненням "токсичних" заборгованостей.

На його думку, до питання створення подібної структури слід повернутися лише після того, як буде закінчено реформу корпоративного управління в держбанках й усунуто першопричину виникнення "токсичних" кредитів. Поки в держбанках не запрацюють нові наглядові ради та незалежне керівництво, КУА доведеться щорічно викуповувати в них "токсичний" портфель.

Багато КУА не буває

Мінфін, звичайно, переконує, що він усіма руками за реформу держбанків, але особливих рухів у цьому процесі немає. Причому попри навіть те, що відповідні вимоги вже третій рік прописано в діючій програмі співробітництва офіційного Києва з МВФ. Нібито прийняттю стратегії розвитку держбанків завадила націоналізація Приватбанку та необхідність урегулювати проблему поганих кредитів. Але ми пам'ятаємо, що перший варіант стратегії був готовий і навіть опублікований ще на початку 2016-го, і тоді "токсичні" кредити її появі не завадили. Та й націоналізації "Привату" незабаром рік, а стратегії досі немає... Злі язики кажуть, що гальмує процес менеджмент деяких держбанків, який не радий наглядовим радам та іншим принадам корпоратизації. Ми, звичайно, у це не віримо. Адже якби подібний саботаж мав місце, то обурене МФУ, перш ніж наміритися викуповувати в цих банків погані кредити, бажало б перевірити й переконатися, що менеджмент чистий, прозорий і не формує нового проблемного портфеля.

Проте скептично ставляться до ініціатив Мінфіну не лише у Світовому банку. У Незалежній асоціації банків України, наприклад, зазначають, що очищення балансів держбанків істотно викривить конкуренцію на ринку й... потрібно створити кілька КУА, щоб усі банки були в рівних умовах. Є побоювання, пов'язані з неконкурентністю створення КУА, і в регулятора банківського сектора. У НБУ нібито уже готують законопроект, який представить його власний погляд на проблему.

Насправді кризу переживали всі рівною мірою, відчувши як відплив депозитів, так і погіршення обслуговування кредитів. От тільки держбанки докапіталізовуються "за першим покликом" (хто ті бюджетні гроші рахує?), і від "токсичних" кредитів їх збираються рятувати теж, до речі, за рахунок держави. Чи справедливо це стосовно їхніх колег по сектору, які таких привілеїв не отримують?

А найголовніше, після передачі "токсичних" кредитів у КУА, що робитимуть держбанки з резервами під ці "токсичні" кредити. Розформують і повернуть у бюджет? Чи почнуть накачувати новий кредитний портфель? Резерви ж нині, як ми пам'ятаємо, сформовані на 80% їхніх корпоративних кредитних портфелів, а для Приватбанку, наприклад, майже на всі сто.

У червні НБУ вперше опублікував статистику з проблемних активів. На 20 найбільших груп позичальників, які об'єднують контрольовані спільними власниками приватні компанії, припадає 49% валових і 32% чистих (за вирахуванням резервів) корпоративних банківських кредитів. Найбільші групи позичальників — бізнес-групи зі складною, часто непрозорою структурою, спільними бенефіціарами та, як правило, активами в кількох галузях. Зв'язки між компаніями групи зазвичай нестійкі: регулярно створюються нові юрособи, центри операційної діяльності та фінансових потоків переводяться з однієї компанії в іншу тощо. У результаті кризи 2014–2016 рр. рівень дефолтів юросіб, які входять у бізнес-групи, виявився вищим, ніж в інших бізнесах. Частка непрацюючих кредитів у 20 найбільших групах позичальників на 1 квітня 2017 р. становила 75%, що значно вище за середній показник по системі, 49% кредитної заборгованості бізнес-груп припадає на неопераційні компанії.

Проблема концентрації великих позичальників особливо гостра, за формулюванням НБУ, для двох "найстарших державних банків", які фокусувалися на кредитуванні підприємств і груп, наближених до бізнес-інтересів політичних діячів. Частка десяти найбільших груп приватних позичальників у сукупних кредитах становить 56% одного банку та 38% — другого. Якість кредитів великим позичальникам набагато нижча, ніж якість кредитного портфеля юросіб загалом: частка непрацюючих кредитів п'яти найбільшим групам позичальників становить для двох банків 94%. Погодьтеся, коли ці держбанки позбудуться "токсичних" активів, для запобігання їхнього нового накопичення життєво необхідно, щоб їхню роботу контролювала хоча б незалежна наглядова рада.

І хоч би які стандарти МСФЗ ми запроваджували, порядного бізнесу в країні не додалося, а бізнесменів при владі не зменшилося. Компаній, які можуть і залучають кошти на зовнішніх ринках запозичень і відповідають загальноприйнятим критеріям прозорості, — від сили десяток. І для більшості з них витрати на підготовку до виходу на IPO перевищили економічний ефект від самого виходу. Тому що публічність для українського бізнесу — це завжди витратно й практично ніколи не вигідно. У результаті компаній, які зацікавлені в кредитуванні на внутрішньому ринку, дуже багато, щоб не сказати — всі. І вони очевидці того, що в держбанку можна брати гроші, не віддаючи, не несучи відповідальності й не втрачаючи застав, які повертаються до власників за рішенням судів. Тож чи правильно Мінфін розставляє акценти, реформуючи держбанки?

Уже згаданий міжнародний досвід каже про те, що варіанти рішення є — від прямих продажів інвесторам до трансформації "токсичного" портфеля в сек'юретизовані цінні папери. І ці варіанти не виключають один одного, а використовується комбінація кількох із них, що дає можливість мінімізувати вартість процесу для платників податків і справді залучити інвестиції в країну, а не просто збути застави. Але розпочати потрібно все-таки з упорядкування самих держбанків, з підготовки ринку та захисту потенційних інвесторів. Однак такі ідеї поки що звучать лише з боку МФО та приватного сектора, а не Мінфіну, який стоїть на чолі процесу. Там поки що дискусія на рівні як назвати компанію — КУА чи ДКУПА?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво