Донбас. Аксіоми реінтеграції - Внутрішня політика - dt.ua

Донбас. Аксіоми реінтеграції

10 листопада, 2017, 19:33 Роздрукувати Випуск №42, 11 листопада-17 листопада

У Луганській і Донецькій областях необхідно ввести спеціальний правовий режим роботи тимчасових військово-цивільних адміністрацій.

Від редакції.

"Повернення окупованих територій Донбасу. Український план" — круглий стіл з такою назвою (організований нашим тижневиком за підтримки "Інтерньюз-Україна", USAID і Української школи політичних студій) днями пройшов у Києві. Десять авторитетних і кваліфікованих експертів поділилися своїми поглядами на перспективу зшивання розпоротих автоматними чергами українських земель. 

"Песиміст скаржиться на вітер. Оптиміст сподівається на зміну погоди. Реаліст напинає вітрила". Цю фразу письменника Вільяма Артура Ворда ми адресуємо вітчизняній владі, яка в останні роки не має більшого клопоту, ніж горезвісне "розгойдування човна". 

Політичне керівництво уникає спроб скласти лоцію, визначити фарватер і намітити курс. Курс на реальне повернення Донбасу. Влада обмежується заявами, що викликають приступи морської хвороби, про "безальтернативність мінського процесу". 

Який вигляд повинна мати система управління деокупованими територіями після їх повернення в рідну гавань? Якою має бути нова економічна модель Донбасу після його повної реінтеграції? Наскільки готове до цієї реінтеграції українське суспільство і населення тимчасово окупованих територій? Аналіз висловленого на круглому столі — ще попереду. 

Серед учасників круглого столу були й двоє авторів свіжого номера DT.UA — депутат Сергій Тарута й екс-парламентарій Єгор Фірсов. Їхні погляди на проблему реінтеграції Донбасу ми пропонуємо вашій увазі. 

Донбас. Аксіоми реінтеграції

Єгор ФІРСОВ, лідер політичної сили "Альтернатива"

Нині ми не можемо з упевненістю говорити, коли і як буде відновлено державний суверенітет України на окупованих територіях. Буде дотримано Мінських домовленостей — чи вони відпадуть через неможливість їх виконати; вдасться повернути територію політико-дипломатичними методами — чи все ж доведеться відвойовувати? 

Відповідей на ці запитання ми не маємо, проте це не заважає нам продумувати, моделювати нашу стратегію реінтеграції ОРДЛО. Ба більше, ми повинні це робити, щоб компетентно й швидко реагувати на нинішні та майбутні виклики. На жаль, за три з половиною роки наші політики так і не створили власного, українського плану деокупації, який би ліг в основу дипломатичних переговорів у Мінську, Брюсселі чи Вашингтоні. Я у своєму баченні виходив з "ідеальних умов", коли ми як держава отримаємо свої землі назад без будь-яких особливих або додаткових умов. І зможемо самостійно, керуючись власними інтересами, вибудовувати внутрішню політику стосовно деокупованої території. 

Перш ніж перейти до конкретних пропозицій, слід чітко розуміти, що собою становить окупована частина Донбасу зараз. Наведу кілька фактів:

7 тис. кв. км замінованої території. Це дорівнює площі Чернівецької області; 

— понад мільйон одиниць вогнепальної зброї на руках у населення; 

— повна інформаційна блокада упродовж трьох останніх років; 

— основною валютою є російський рубль;

— школярі та студенти вивчають історію Росії й історію "рідного краю ЛДНР", як героїв пропаганда підносить їм терористів Гіві та Моторолу;

— оформлено сотні тисяч різних правовідносин, які пройшли без урахування українського законодавства: угоди купівлі-продажу, оренди, шлюби, народження дітей тощо, дрібніші; 

— великі підприємства регіону зупинили свою роботу або повільно розпилюються на брухт, наприклад концерн "Стирол" у Горлівці. Або ось-ось зупиняться, як Єнакіївський металургійний завод. 

Перелік проблем можна продовжувати. Важливо вже зараз розуміти, що після відновлення суверенітету ми отримаємо в сотні разів більше проблем, ніж є тепер. Понад те, якщо питання сьогоднішнього порядку денного ("Як перемогти?" чи "Як вистояти?"), зрозумілі, то питання, які виникнуть після повернення ОРДЛО, будуть cкладні й неоднозначні, в нас немає і не з'явиться простих відповідей на них. Проте відповідати на них ми зобов'язані, хоч би якими складними вони нам здавалися.

Формування органів державної влади

Щоб відтворити всю вертикаль влади, демілітаризувати регіон, розвінчати пропагандистські міфи, почати відновлювати інфраструктуру та економіку, налагодити систему освіти, в Луганській і Донецькій областях необхідно впровадити спеціальний правовий режим роботи тимчасових військово-цивільних адміністрацій. ВЦА оперативно управляють адміністративно-територіальними одиницями (районами, містами, селищами), призначаються президентом, підпорядковуються главам обласних військово-цивільних адміністрацій. ВЦА виконують функції місцевих рад, міських голів та державних адміністрацій. Термін їх повноважень — три роки. Цього часу достатньо для вирішення ключових проблем регіону та підготовки місцевих виборів. 

Формуючи державний апарат, ми зіштовхнемося з низкою складнощів. Основною проблемою стане відсутність кадрів, будуть потрібні буквально десятки тисяч компетентних чиновників із проукраїнськими поглядами. Знайдеться небагато людей, готових піти, наприклад, із прокуратури Дніпра й переїхати працювати в Новоазовськ або Брянку. Спиратися ж на місцеві кадри, які вірно служили окупантам, неприйнятно.

Передусім треба укомплектувати Національну поліцію, і тільки на відновлення довоєнного складу знадобиться 16 тис. поліцейських —10 тис. і 6 тис. на Донецьку та Луганську області, відповідно. В органи прокуратури потрібно не менше 800 співробітників, а в судові органи — не менше 500. І, звісно, необхідно укомплектувати військово-цивільні адміністрації — не менше 1 тис. співробітників. Безумовно, це не повний перелік, не слід забувати про СБУ, Пенітенціарну службу та інших силовиків, формування яких має бути в пріоритеті.

Таким чином, ми відновимо силову й адміністративну вертикаль, без яких подальші дії неможливі. Не менш важливий крок — призначення керівної ланки на державних і комунальних підприємствах, переатестація багатьох співробітників. 

Щоб якось вирішити проблему дефіциту кадрів, потрібно знайти ефективні стимули. На мій погляд, залучити людей на роботу в держоргани можна, тільки забезпечивши їм гідну оплату праці, яка б відповідала ринковій. Це найдійовіший спосіб. Таким чином, у правоохоронній і судовій системі, а також топ-менеджменту треба підвищити ставки, щонайменше, втричі, тоді як рядовим чиновникам — щонайменше, вдвічі. Такі ставки заробітної плати мають діяти впродовж перехідного періоду — три роки.

Крім того, новим співробітникам треба дати можливість отримати землю під житлову забудову. Для держави стратегічно важливо, щоб вони залишилися працювати й після закінчення перехідного періоду.

Через три роки роботи ВЦА в регіоні мають бути проведені місцеві вибори і сформоване місцеве самоврядування, що діятиме відповідно до чинного законодавства, без жодних особливостей та винятків. Луганська і Донецька області мають стати такими ж мирними й успішними регіонами, якими вони і були до військової агресії Росії. 

Покарання сепаратистів та колаборантів 

Проблема покарання винних найскладніша — як із погляду практичної реалізації, так і в площині пошуку громадського консенсусу між карним покаранням, амністією та прощенням. Тут складнощі виникають із самого початку: що взагалі вважати злочином? Людина, котра ходила на так званий референдум, — злочинець? А бізнесмен, який працював в ОРДЛО? А той-таки співробітник Пенсійного фонду чи пенітенціарної системи, який залишився працювати в окупації? Навіть зараз, у вільній Україні, Кримінальний кодекс, реальна судова практика й міжнародне право перебувають у складному конфлікті. Тим більше важливо розставити всі крапки над "і".

Зразу зроблю застереження: я категорично проти загальної амністії і повного прощення. Покарання злочинців — це питання національної безпеки. У нашій новітній історії вже бували випадки прощення фактів сепаратизму. Ще 1994 р. в Донбасі проходив референдум, на якому розглядалися питання федералізації та особливого статусу російської мови. А практично через 10 років, у 2005 р., тепер уже на сєверодонецькому з'їзді, теж звучали заклики до відокремлення. Тоді, як ми знаємо, нікого не покарали, і великою мірою саме з цієї причини ще через 10 років, навесні 2014-го, сепаратистам удалося реалізувати свої плани.

Водночас я не прихильник ідеї тотального осуду. Очевидно, є багато людей, які порушували закон: ходили на референдум, пропагували сепаратизм, платили податки у бюджет "ЛДНР" тощо. Якщо притягувати до відповідальності всіх, то постане питання забезпечення покарання. Ми елементарно не маємо можливості утримувати стількох ув'язнених. Адже лік піде мало не на сотні тисяч. Учасники акцій протесту, учасники референдуму, весь держапарат, від поліції (їх близько 18 тис.), Пенітенціарної служби (їх близько 2,5 тис.) — і до чиновників соціальної сфери та викладачів.

На мій погляд, найреальнішим принципом для покарання конкретної людини є застосування або готовність застосувати зброю. Простіше кажучи, до реального ув'язнення передусім слід засуджувати тих, хто брав до рук зброю, застосовував або готовий був її застосувати, а також організаторів та керівників незаконних військових формувань (ч. 1 ст. 258-3 КК — участь у терористичній групі або терористичній організації). Тільки армія "ЛДНР" налічує 35 тис. чоловік, не кажучи вже про такі структури як МДБ та інші військові загони, що були розформовані. За попередніми підрахунками, тільки за цим принципом доведеться взяти під варту, як мінімум, близько 50 тис. чоловік. А на цей час у всій Україні ув'язнених налічується приблизно 44 тис. І навряд чи наша пенітенціарна система впорається з такою кількістю засуджених, якщо не почати її вдосконалювати вже тепер.

Якщо говорити про закон про амністію, то він має поширюватися насамперед на співробітників поліції, прокуратури, Пенітенціарної служби, чиї дії підпадають під ч. 2 ст. 260 КК (участь у діяльності не передбачених законом військових формувань). Таким чином, амністія застосовується лише до тих, хто не скоював інших злочинів. Інакше кажучи, засудженими й відпущеними можуть бути тільки ті, хто порушив конкретно ст. 260 КК. Наприклад, якщо працівник прокуратури "ЛДНР", крім своєї злочинної служби, порушив ще одну норму кримінального кодексу України, його буде покарано. Крім засудження й амністії, цим людям необхідно заборонити обіймати посади в державному апараті (як мінімум, на 10 років), а в силовому блоці — назавжди. Це неповний перелік статей, засуджених за якими можна буде амністувати, тут треба глибше вивчити судову практику і правильно оцінити загрозу громадській безпеці. Загалом же, саме цю категорію слід покарати, проте не дуже жорстоко. До того ж це стане свого роду люстрацією, людей буде зміщено з посад.

До наступної категорії я б зарахував порушення ч. 2 ст. 110 КК (зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України), під яку підпадають усі учасники вуличних акцій та люди, котрі голосували на референдумі. А ще залишаються малі чиновники, представники сфери освіти, підприємці чи керівники приватних і комунальних підприємств, — їхню діяльність я б не кваліфікував як злочинну. Цих людей не слід притягати до відповідальності в порядку карного провадження. 

Звісно ж, певна частина людей, розуміючи, що їм загрожує кримінальна відповідальність (навіть умовна), скористається можливістю й виїде в РФ. Але розраховувати на це особливо не слід. Ми вже зараз мусимо чітко розуміти, які завдання перед нами стоятимуть і як ми їх будемо вирішувати, щоб утримати ситуацію під контролем. І чим раніше ми, на державному рівні, почнемо говорити, що покарано буде лише злочинців, які взяли до рук зброю, а на решту жителів не чекають жодні переслідування, тим легше нам буде втілити цей план у життя.

Роззброєння і розмінування

Як свідчить історія сучасних воєн, процес розмінування забирає роки, а іноді десятиліття. Карт мінних полів у нас немає, і є підстави вважати, що в "ЛДНР" — теж. Якщо працювати інтенсивно і з допомогою міжнародних партнерів, за три-чотири роки можна розмінувати до 80% замінованої території. Загалом, на цей процес може піти понад 10 років.

Роззброєння населення — це одне з першочергових завдань. На руках у жителів "ЛДНР" зберігається приблизно 1 млн одиниць вогнепальної зброї. Оскільки в суспільстві будуть сильні страхи та побоювання переслідування, людям треба дати можливість самостійно здати зброю, а не починати агресивну кампанію з примусового роззброєння. Потрібно дати річний термін, упродовж якого можна добровільно передати зброю правоохоронцям. І навіть у разі її примусового вилучення в цей період кримінальна відповідальність не настає. При цьому торгівля зброєю та носіння зброї — заборонені. По спливанні цього терміну набирає чинності закон, і за незаконне зберігання зброї людина вирушить за ґрати, як і будь-який інший житель України. 

Розвінчання пропагандистських міфів

Жителі окупованої території перебувають в інформаційній блокаді, вони не отримують об'єктивної інформації про те, що відбувається в Україні, та й у самій "ЛДНР". Понад три роки там ведеться активна російська пропаганда, що породжує різні міфи. Яскравий приклад цього — недавня заява Путіна, що у разі відступу російських військ у Донбасі відбудуться події, аналогічні тим, що відбулися в Сребрениці. Ось такі телевізійні заяви Путіна підтримують і посилюють страхи місцевого населення. Дарма що приклад мирного визволення сусідніх Слов'янська чи Дружківки має бути переконливішим, ніж події 20-річної давності в Югославії, люди вірять саме в брехню Путіна. І таких прикладів безліч, знайдеться дуже небагато жителів ОРДЛО, які б не побоювалися повернення української влади. 

Ці міфи ще довго хвилюватимуть людей, котрі пройшли через окупаційну пропаганду. Їх можна зруйнувати, демонструючи ефективність і силу Української держави. Для цього зразу після деокупації необхідно вирішити низку завдань:

відновити найголовніші об'єкти зруйнованої інфраструктури: вокзали, мости, аеропорти, що також допоможе вирішити проблему зайнятості населення;

— повністю відновити соціальне забезпечення. На території ОРДЛО — близько 1 млн пенсіонерів;

— забезпечити медикаментами та лікуванням. Наприклад, допомоги в ОРДЛО потребують близько 35 тис. хворих на ВІЛ і близько 95 тис. хворих на рак;

— максимально сприяти комунікації з жителями інших регіонів.

Останній пункт має стати одним із головних пріоритетів. Особливу увагу слід приділяти дітям. На них не повинен чинитися психологічний тиск, — вони не винні в тому, що сталося. Саме вони здатні допомогти розвінчати міфи, якими живуть їхні батьки. Одна поїздка у Львів школярів з Алчевська чи Єнакієвого буде в десятки разів ефективнішою, ніж звернення президента до їхніх батьків. Потрібна державна програма, що підтримуватиме такий туризм як серед дітей, так і серед дорослого населення. Я переконаний: знайдуться міжнародні партнери, готові організувати тури і в Європу. Потрібно дати можливість студентам із ОРДЛО пройти стажування в будь-якому виші України, а тим, котрі демонструватимуть академічні успіхи, — дати можливість довчитися. 

Також сприятиме внутрішній комунікації повернення вишів, приїзд вимушених переселенців і велика кількість нових чиновників. Звісно, навіть цей внутрішній діалог не завжди буде простим. Зараз може здаватися, що ми з жителями ОРДЛО дотримуємося діаметрально протилежних поглядів на сьогодення, не кажучи вже про майбутнє. Але не слід забувати, що навіть найзапекліші противники можуть стати вірними союзниками. Так було, наприклад, після поразки Німеччини: у секторі, яким управляла адміністрація США, надійшло 3600 заяв від солдатів із проханням дозволити шлюб із місцевою дівчиною. 

Таким чином, основним завданням держави буде продемонструвати всім місцевим жителям, що Донецьк і Луганськ — це Україна, і держава ставиться до цих територій із такою ж турботою, як і до Києва чи Львова. 

Освіта

Насамперед необхідно відсторонити від роботи в школах і університетах пропагандистів "русского мира". Викладачів, учителів, які викладали історію Росії або історію рідного краю, треба звільнити. 

Має почати діяти новий закон "Про освіту", а це означає, що всі навчальні заклади переходять на українську мову навчання. Я переконаний, що з цим не буде проблеми, оскільки сусідня з Донецьком Авдіївка адаптується до цього закону без проблем. Цей шлях пройдуть і школи на території ОРДЛО. І зараз у школах "ЛДНР" продовжують вивчати українську мову. 

Виші, які вимушено залишили свої міста, повернуться на місце роботи. Я бував у багатьох із них і знаю, що вони цього хочуть. Усього їх 17, у Донецькій області — 10 і в Луганській — 7. На нових місцях можуть залишитися працювати філії, якщо в цьому буде потреба.

Право і власність 

Найголовніша проблема у цій сфері — верифікація правовідносин, що підлягають державній реєстрації. Заповіти, шлюби, договори купівлі-продажу нерухомості, договори довгострокової оренди, боргові зобов'язання, що нагромаджувалися роками і були оформлені відповідно до місцевого законодавства. Всі ці правовідносини мають бути перереєстровані згідно з українськими законами і внесені в українські реєстри.

У цьому є складність, однак ми не можемо визнати законність усіх документів. Частину їх, наприклад свідоцтво про народження, можна буде отримати автоматично, просто здавши старе. Для цього потрібно відкривати центри надання адміністративних послуг, такі як "ГОТОВО". 

Іншу частину правовідносин, наприклад угоди купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна, необхідно буде підтвердити. Адже нам відомі випадки, коли терористи намагалися узаконити свої права на злочинно набуте майно. 

Право власності на будь-який вид майна має зберігатися за громадянами України в такому вигляді, в якому воно було до втрати контролю над територіями Луганської і Донецької областей. Якщо його не змінили у правовому полі України.

Економіка 

У 2014—2015 рр. деякі успішні підприємства залишили окуповану територію, зумівши перевезти свої виробничі потужності. Але вже наприкінці 2015 р. керівництво "ЛДНР" ретельно контролювало, щоби промислове обладнання не залишало територію невизнаних республік. У результаті, багато підприємств змушені були зупинити діяльність, оскільки працювати в окупації просто недоцільно. 

Попри гучні заяви попередньої влади, економіка Донбасу була й залишається сировинною та експортно орієнтованою. Як і 100 років тому, у Донбасі продовжують лідирувати видобуток вугілля, металургія, хімічне виробництво або виробництво труб і видобуток глин.

Регіон не виробляв продукції з високою доданою вартістю, а тепер і поготів. Для розуміння масштабів економічних проблем окупованого Донбасу наведу кілька прикладів. Найбільший Горлівський концерн "Стирол" не працює, шахти об'єднання "Макіївугілля" частково затоплені, шахта імені Засядька, шахта імені Скочинського призупинили роботу через неможливість збувати сировину. ЄМЗ — на межі зупинки. Багато середніх і частину великих підприємств ріжуть на брухт або ж вони працюють на межі зупинки.

Я впевнений, що особливого стимулу, навіть для внутрішніх українських інвестицій у регіон, не буде, а вже зовнішніх — тим більше. Потрібні неординарні, але ефективні рішення. Одним із яких може стати відкриття технопарків зі спеціальною системою оподаткування, що діятиме у прив'язці до території й поширюватиметься тільки на компанії, які виробляють продукти кінцевого споживання. І які створять виробничі потужності на цій території. Систему оподаткування для цих технопарків треба спростити, зокрема знизити податок на прибуток, надавати землю в безплатну оренду.

Такі технопарки можна створити в кількох місцях, поблизу вузлових залізничних станцій і розвиненої дорожньої інфраструктури, а також поруч із аеропортами. Пілотний проект можна запустити у промзоні Авдіївки, неподалік є вузлова залізнична станція "Ясинувата", Донецький аеропорт і хороша автодорожня інфраструктура. А також потенційні технопарки можуть бути створені в Іловайську та поблизу Луганського аеропорту.

Щоб не марнувати часу в майбутньому, перший проект можна починати реалізовувати вже тепер, наприклад у Краматорську або Маріуполі. У разі успіху цей досвід стане в пригоді, і проект легко буде масштабувати. А для залучення іноземних інвесторів слід піти на радикальний крок і передати судову владу над цими територіями в іноземну юрисдикцію. Це допоможе залучити капітал з усього світу і дасть шанс на економічне відродження Донбасу.

Тут наведено далеко не повний перелік проблем і, вже тим більше, не повний перелік шляхів їх вирішення для окупованих територій. Нам ще належить шукати консенсус усередині суспільства з багатьох тем, порушених вище. Але багато що з наведеного тут може стати відправною точкою для моделювання повноцінного плану реінтеграції Донбасу. Хоч би як дивно це звучало, але, щоб отримати відповідь на запитання: "Як нам повернути Донбас?" — спочатку ми мусимо зрозуміти, що ми з ним робитимемо. 

Читайте також статтю Сергія Тарути "Quo vadis, Україно? Час мирного врегулювання для Донбасу"

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво