Дно, або заживемо потім! - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Дно, або "заживемо потім"!

20 липня, 18:01 Роздрукувати Випуск №28, 21 липня-10 серпня

Прогнози щодо перспектив отримати нову Центральну виборчу комісію "незабаром" за останні чотири роки перетворилися на чорний гумор. 

© golos.ua

Українська політика — непередбачувана й непослідовна, тому прогнози щодо перспектив отримати нову Центральну виборчу комісію "незабаром" за останні чотири роки перетворилися на чорний гумор. 

Якби одного ранку суспільство було поставлене перед фактом, що парламент і президент вирішили подовжити собі повноваження на чотири роки, навряд чи воно поставилося б до цього з розумінням. Тим часом нам аморально підвищують больовий поріг сприйняття таких подразників, щоби можливі наступні недобросовісні кроки, пов'язані з виборами, оцінювалися як ординарні та звичні. 

Коли ми були наївними

У 2014 р. Україна потерпала від шоку і жаху початку міжнародної збройної агресії з боку Росії. Засобом збереження балансу та верховенства права мали стати чесні й демократичні вибори президента. Вибори організовувалися в таких складних умовах, що кожен дотичний до цього процесу зобов'язаний був почуватися історично відповідальним. Переконана, що й майже прострочена комісія не вчинила б жодних протиправних дій, керуючись елементарним інстинктом самозбереження. День голосування був призначений на 25 травня, а семирічний термін повноважень 12 членів ЦВК спливав 1 червня. Верховна Рада України тоді зробила логічний і правильний крок, виключивши з тіла закону про ЦВК норму, яка прямо забороняла членам комісії брати участь у її засіданнях після семи років повноважень. 

Улітку 2014-го парламент прогнозовано запустив процес самоліквідації, пішов на позачергові вибори, і формувати комісію з комуністів, регіоналів та литвинівців навіть їм не спадало на думку, адже і логічно, і законно було робити це вже після завершення двох виборчих циклів. Розпочався чотирирічний процес девальвації комісії, а з нею — і виборів. Насправді кожен із її прострочених членів мав шанс на високій ноті довіри та сприйняття увійти в історію, натомість тепер є об'єктом критики, подекуди — й незаслуженої. Ліміт довіри до комісії просто вичерпався.

Цинічні цінності

Якщо цей склад ЦВК організовуватиме і встановлюватиме результати виборів президента у 2019 р., статус переможця буде затьмарений. Традиційно вкотре слово для оголошення офіційних результатів виборів у пленарному залі Верховної Ради під час інавгурації надаватиметься голові ЦВК Михайлові Охендовському. Президент США Дональд Трамп на екваторі свого першого строку змушений досі відчувати репутаційні наслідки знеособлених звинувачень у втручанні росіян у президентську кампанію. Цей приклад елементарно заперечує тезу "переможців не судять". Але американська аналогія, яка лежить на поверхні, дуже лайтова, порівняно з українськими перспективами.

На жаль, у цій трагікомедії на різних етапах її розвитку всі політичні групи та центри впливу демонструють свою недалекоглядність. Кадрові питання не є сильною стороною чинного глави держави Петра Порошенка. Замість того, щоб активувати процес на початку 2015 р., коли в парламенті була конституційна більшість і демократична коаліція, він знехтував переобранням комісії. З літа 2015-го парламентські фракції і групи, без запрошення до консультацій, але з благими намірами змінити ЦВК, стали надсилати свої письмові пропозиції. Від БПП було зареєстровано 13 кандидатів, частина яких лише зі ЗМІ дізналася про своє висунення. Всі, названі з голосу депутатами на засіданнях фракції, включалися до роздутого амбіціями й жартами переліку. Натомість фракції "Народний фронт", ВО "Батьківщина" та Опозиційний блок запропонували, у тому числі, тих, хто належав до чинного складу, хоча знали про позицію президента — не вносити нікого зі старих. Несподіванкою для багатьох стала заява глави фракції народнофронтівців Максима Бурбака, яка прозвучала після реєстрації першого подання президента від червня 2016 р., що від їхньої фракції включено лише одну особу. Три кандидати зі списку замовчували свою політичну приналежність. Підстави для конфлікту виникли через те, що Петро Порошенко враховував не лише офіційні подання фракцій, а й особисті пропозиції від Арсенія Яценюка, який досі залишається позапарламентським лідером партії. 

Ніхто не хотів визнавати очевидне, а дві фракції офіційно звернулися до спікера парламенту Андрія Парубія із заявою про необхідність продовжувати консультації. На її підставі питання офіційно зависло в повітрі на півтора року. Звісно ж, подання 2016 р. не відповідало принципові збалансованого представництва і взагалі проігнорувало інтереси Опозиційного блоку, ВО "Батьківщина", РПЛ та групи "Воля народу". Ні Опозиційний блок, ні "Батьківщина" не були зацікавлені у змінах в цілому. До прикладу, "Батьківщина" в поточному складі має аж трьох членів комісії, а колишніх регіоналів не буває. Натомість боротися за перспективу отримати одне місце — на їхню думку, зовсім не раціонально, як і додавати динаміки всьому процесові. 

Перед другим поданням у січні
2018 р. фракції оновили кандидатів, і після скандалу через невключення представника "Батьківщини" та отримання відповідної квоти без місця залишився тільки Опозиційний блок. Але й цю проблему можна було б елементарно вирішити. До прикладу, БПП та "Народний фронт" відмовляються від одного кандидата, а на вакантне місце реєструється інший, від найбільшої Опозиційної фракції. Втім, це було б реалістично, якби кожна з фракцій фактично неіснуючої коаліції не мала всередині дроблені групи, кандидати від яких не можуть бути переділені, наприклад у "Народному фронті", без скандалу. Так, кожен із трьох кандидатів є "квотою" або Андрія Парубія, або Арсена Авакова, або Арсенія Яценюка. Поступитися жодним ця партія не може. Тим часом БПП, яка теж подроблена, й серед кандидатів є висуванці, наближені до президента, генерального прокурора та парламентських лідерів, усе ж публічно заявила про готовність зменшити свою квоту на одну людину, якщо це зроблять їхні партнери з коаліції. А це нереалістично. Час на реалізацію коаліційного сценарію втрачено, адже, з перспективи нових президентських рейтингів, частина "Народного фронту" орієнтується на незмінну лідерку "Батьківщини" Юлію Тимошенко, інтерес якої — залишити все як є до квітня 2019 р., часу другого туру виборів. Звісно, якщо вона переможе, неіснуюча коаліція швидко переорієнтується на нові реалії і повторить кульбіт 2010 р. До чергових парламентських виборів залишалося два роки, але після обрання Януковича депутати почали змінювати фактичне політичне забарвлення на льоту. Ось тоді саме буде момент змінювати ЦВК, бо до парламентських виборів залишатиметься дуже мало часу, а нова реальність створить нові перспективи розподілу місць у цій стратегічно важливій комісії, яка організовуватиме в іншому складі шість національних кампаній. Хто б не став президентом у 2019-му, він або вона не захоче обіймати цю посаду без більшості в парламенті і бути "кульгавою качкою", замість лише останнього півріччя каденції, всі п'ять років. Проблема в тому, що така вага виборів підвищить і так надмірні ставки щодо ЦВК, тому можна припустити, що й тоді її склад буде незбалансованим, отже вона не зможе бути незалежною.

До початку президентської кампанії нова ЦВК — питання національної безпеки. Оскільки між рейтингами кандидатів розрив незначний, ніхто не може прогнозувати прізвища двох, які вийдуть до другого туру. За умови тотальної недовіри до комісії неважко спровокувати конфлікт, наслідком якого може стати протистояння, а то й насильство на вулицях.

Математика

В парламенті чітко вимальовується консенсус не робити нічого. За ідею переобрання ЦВК публічно виступають лише БПП та "Самопоміч". Цьому також підіграло загадкове оголошення списку 13, а менш ніж за добу — 14 кандидатів у поданні президентом у січні. Спочатку парламентарії були розгублені, а тепер чудово використовують цей пас на свою користь, як причину, чому не можна починати голосувати за нову комісію: адже старих членів звільнять, а поіменне голосування за нових — провалять. У парламенті більше ніхто нікому не довіряє, і єдиним результативним рішенням могло би бути голосування виключно пакетом, однією кнопкою, але з черговим порушенням регламенту. А квоту Опозиційного блоку можна додатково залишити на пізніші дати осені. Повернення ж ситуації до вихідної точки гарантує нам 2019 р. із перестроченим складом. Елементарна математика та гуманне округлення квот до цілих членів комісії, а не розподіл їх у частках, свідчить про таку кількість місць для кожної фракції і групи: БПП — 4, НФ—3, ОБ—1, "Батьківщина" —1, РПЛ—1, "Самопоміч" —1, "Воля народу" — 1, "Відродження" —1. Для повної пропорційності варто врахувати і двох членів комісії, термін повноважень яких спливає у 2021-му. Одного з них у 2014-му висувала партія УДАР, яка сьогодні входить до фракції БПП, тож з'явилися б місця для двох представників Опозиційного блоку. А нераціонально абсурдною пропозицією, яка могла б стати формою тролінгу чотирирічної історії непереобрання ЦВК, була б ініціатива надати одну квоту представництва кожному з 423 народних депутатів. Тоді би всі заспокоїлись і визначились. Як казав бравий вояка Швейк: "Ще ніколи так не було, щоб ніяк не було". Голосування в парламенті 240 голосами без участі БПП від 5 липня продемонструвало очевидне. Якби було бажання у фракцій та груп змінити комісію, то їм би це вдалося, як і залишити вакантне місце для Опозиційного блоку, зменшивши представництво однієї з фракцій більшості; як і ухвалити зміни до виборчого законодавства або забезпечити невідворотність покарання за вчинення злочинів на виборах. Натомість депутати поїхали відпочивати, а в будинку на бульварі Лесі Українки (будівля ЦВК) відкоркували шампанське. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 20 жовтня-26 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво