Діти війни: як Росія залучає українську молодь із тимчасово окупованих територій до терористичної діяльності

Події останнього року в окремих районах Донецької та Луганської областей чітко вказують на те, що, крім власне воєнної активності незаконних збройних формувань проросійських терористів і підрозділів ЗС РФ на лінії безпосереднього зіткнення та тимчасово окупованих територіях, ворог значно активізував свої зусилля на інших, менш помітних неозброєним оком "фронтах" протистояння (зокрема гуманітарному), що, втім, створює не меншу загрозу для національної безпеки нашої держави у середньо- та довгостроковій перспективі.

Чи не найбільше занепокоєння викликає інформація про намагання представників окупаційної влади та їхніх спільників залучати неповнолітніх громадян України до терористичної діяльності. Достовірність цієї інформації підтверджується цілою низкою різноманітних, незалежних одне від одного джерел, як, власне, військових, так і цивільних, офіційних і неофіційних (від фото, розміщених у відкритому доступі на сторінках у соціальних мережах, розповідей свідків, публікацій українських та закордонних ЗМІ, - до даних спецслужб та розвідувальних зведень, які отримують Збройні сили України закритими каналами зв'язку).

До 2015 р. такі випадки були, радше, поодинокими. Проте, за останньою інформацією, злочинно-маніпуляційна робота з дітьми та молоддю на тимчасово неконтрольованих Україною територіях починає набувати масового, цілеспрямованого, систематичного характеру. І найбільшу стурбованість викликає навіть не кримінально-правовий аспект (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність є злочином, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК України; вербування та використання дітей для участі у військових діях є також військовим злочином, відповідно до пп. XXVI п. 2 (а) ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду), а соціально-політичний: існує ймовірність, що молодь Донбасу, яка з різних причин не виїхала з контрольованої бойовиками території, може поповнити лави екстремістської проросійської "п'ятої колони" в Україні, ставши "втраченим поколінням". Оскільки до війни Донбас був одним із найбільш густонаселених регіонів, ситуація видається вкрай тривожною.

Слід зазначити, що молодь українського Сходу та Півдня є об'єктом ідеологічних "домагань" з боку РФ ще з середини "нульових". Тоді, після перемоги на президентських виборах В. Ющенка, проросійські сили в регіоні, налякані можливим виходом України зі сфери впливу Росії, розпочали під безпосереднім керівництвом московських кураторів реалізацію довгострокової стратегії, спрямованої на створення соціально-політичного плацдарму для майбутнього реваншу. Російсько-орієнтовані проекти в Україні отримували практично необмежену державну підтримку Кремля та щедре фінансування з боку різноманітних афілійованих із російською владою та спецслужбами РФ структур, у т. ч. релігійних, таких, як УПЦ МП (де-факто - філія РПЦ в Україні). Саме тоді були запущені сумнозвісні нині політико-ідеологічні симулякри "Донбасская Русь", "Донецкая республика" (згодом заборонена у 2009 р.) та ін.. Російські спецслужби також активізували роботу з різноманітними історико-пошуковими, військово-патріотичними та іншими аналогічними гуртками в регіоні. Тим часом з українського боку просвітницька й інформаційно-ідеологічна робота з дітьми та молоддю в довоєнне десятиліття велася вкрай незадовільно (попри спорадично декларовані владою патріотичні інтенції).

Нинішнє підвищення уваги до української молоді з боку кремлівських ідеологів та підконтрольних їм проросійських сепаратистів свідчить, по-перше, про гостру нестачу дорослих місцевих кадрів для ведення бойових дій і, по-друге, про намагання Москви перетворити конфлікт на затяжний, оскільки такими діями в суспільну свідомість місцевого населення, фактично, закладається ідеологічна "бомба уповільненої дії", створюється підґрунтя для поглиблення ментального та світоглядного розколу українського суспільства. РФ за будь-яку ціну хоче мати цей регіон своєю монопольною сферою впливу. Встановлення ідеологічного контролю над українською молоддю Донбасу - один із наріжних каменів реалізації цієї стратегії.

Перша інформація про пряме залучення проросійськими бандформуваннями в Донбасі дітей до терористичної діяльності датується ще 2014 р., коли в російських ЗМІ з'явилося пропагандистське відео про 15-річного Андрія (позивний "Ройс") - "наймолодшого ополченця в Донецьку" - командира "навчальної роти" незаконного збройного формування "Батальйон Восток". Пізніше на російському державному ТБ з'явився ще один сюжет - про учня 10-го класу Моспінської середньої школи (Донецька обл.) Андрія Івахна, якого взяли на службу до сепаратистського НЗФ "Батальйон Восток" як "сина полку" на прохання батька - члена цього бандформування. Згодом схожі сюжети, в яких неодмінно фігурують озброєні хлопчики та дівчатка, з'являлися з вражаючою регулярністю.

Інформацію про те, що в лавах проросійських НЗФ воюють неповнолітні, підтвердили спостерігачі СММ ОБСЄ у своєму звіті від 28 травня 2015 р., зафіксувавши малолітнього хлопця у військовій формі та зі зброєю в руках на одному з сепаратистських блокпостів поблизу Макіївки.

Слід зазначити, що проросійські бойовики вербують та експлуатують дітей не тільки чоловічої, а й жіночої статі. Це чітко видно з сюжету "Діти-воїни Донецька" (Child Warriors of Donetsk), відзнятого знімальною групою Vice News, в якому, зокрема, показане тренування військово-патріотичного клубу "Витязь" в Амвросіївці. Показово, що юні бойовики мріють служити в російській армії, а не в армії "ДНР"-"ЛНР" (хоча окремі з них і зазначають, що "зараз різниці немає, "ДНР" чи Росія", оскільки Росія - це нібито і є "ДНР"). Саме в РФ, до Москви, у Всеросійський літній табір ім. Жукова мали відправити дітей-переможців військових змагань 15 парамілітарних організацій окупованих територій. Саме дівчата з клубу "Витязь", зрештою, і стали переможницями змагань.

Окремо доречно зазначити, що терористи використовують дівчат не тільки як солдатів, а й як, власне, "статевий об'єкт": примушуючи до занять проституцією, фізичної близькості з бойовиками та російськими окупантами. Дітей, крім того, використовують як "живий транспорт" для контрабанди через пункти пропуску та блокпости, а також для таємного встановлення GPS-маяків на військову техніку.

Не так давно значний резонанс викликало відео, на якому сепаратисти показують відкритий НЗФ "Бригада Восток" (колишня назва - "Батальйон Восток") т. зв. "військово-спортивний літній табір для дітей та підлітків" в окупованому Донецьку. В таборі дітям віком від 10 до 17 років (і хлопчики, і дівчатка - "курсанти" - вдягнуті у військову форму з шевронами СРСР та РФ, у декого - нарукавні нашивки "Военно-патриотический центр "Защитник отечества"; вони живуть у військових наметах, з ними проводять заняття з військової справи (теорія, тактика, поводження зі зброєю, стрільба тощо). Фігурує у відео "служитель культу", "православний священик, отець Борис". Сказане цим "священиком" не має нічого спільного з православ'ям, а є суцільною агресивною тоталітарною пропагандою.

В Алчевську вербуванням дітей відзначилося НЗФ "Бригада Призрак", яке прийняло до своїх лав 10-річну школярку Богдану Нещерет (саме вона писала зворушливі листи до ідеолога "Новороссии" терориста І. Гіркіна). Їй навіть видали "посвідчення ополченця". Промовистим є факт, що, як зізнається сама дитина на відео, розповсюдженому одним із російських пропагандистських телеканалів, до НЗФ її привів власний батько.

Існує й дитячий диверсійний батальйон ім. Св. Георгія Переможця, сформований на базі школи-ліцею в Ровеньках під проводом місцевого "священика" О. Авдюгіна "Історія Росії", "Основи православ'я" та військові дисципліни (тактика ведення бою, основи розвідки, снайперська майстерність, стрілецької та саперна підготовка) - ось чому вчаться діти.

А є ще 15-річний з позивним "Глухарьонок" з Луганської області, який із червня 2015 р. зі зброєю в руках допомагає дорослим дядькам у російській формі в бойових діях у Попасній, Сєвєродонецьку, Антрациті. І такий самий неповнолітній "ветеран-ополченець" Андрій (позивний "Вандал"), який воював під Слов'янськом та Семенівкою й нагороджений медалями "за спасение русского флага в Киеве от правосеков" та "за защиту Крыма". І школяр (позивний "Шило") - учасник боїв за Донецький аеропорт...

Схожих неспростовних фактів за два роки війни нагромадилося безліч. Власне, росіяни і підтримувані ними терористи й не соромляться цього, не намагаються щось особливо приховувати, ба більше - навіть пишаються цим.

Вельми показово також, що після створення в РФ дитячо-юнацької організації "Российское движение школьников" (аналогу піонерської організації СРСР) на окупованих територіях України процеси вербування молоді значно активізувалися. Для дітей 1–11 класів проводяться "уроки государственности", на яких дітям розповідають про "історичне зародження та становлення" т. зв. "ДНР" і "ЛНР", їх "державний устрій", "символіку", "нагороди", а також героїзовані біографії бойовиків і керівників (причому запрошуючи до слова самих терористів), а серед предметів з'явилися вигадані "Язык народов Донбасса", "Литература народов Донбасса", "История Отечества", "Уроки гражданственности Донбасса". Саме викладання здійснюється за завезеними російськими підручниками.

Днями стало відомо про започаткування в Росії ще одного мілітарного дитячо-пропагандистського проекту - військово-патріотичного руху "Юнармия" (під проводом уже не федеральної агенції у справах молоді, а безпосередньо МО РФ - з прив'язкою до місць постійної дислокацій військових підрозділів і частин, військових ВНЗ, інфраструктури ЦСКА та ДТСААФ). У світлі означених вище тенденцій, цілком зрозуміло, що поява цього новітнього російського "гітлерюгенду" на тимчасово окупованих територіях України - лише питання часу.

Варто акцентувати увагу на вражаючій подібності зазначених вище практик до діяльності таких радикальних фундаменталістських організацій (визнаних терористичними на міжнародному рівні), як "Ісламська держава", "Джабхат ан-Нусра", "Аль-Каїда", "Талібан" тощо. Вони мають надзвичайно схожі програми роботи з дітьми та молоддю: від ідеологічної "обробки", вербування - до підготовки до прямої участі в бойових діях, здійсненні терористичних актів та диверсій.

Аналогічні також виразна релігійна складова та послідовне намагання знайти теологічне обґрунтування своїх вчинків (з тією лише різницею, що на Сході України терористи спираються не на ісламський фундаменталізм і закони шаріату, а на реакційне й обскурантистське православ'я московського штибу). Саме "істинна православна віра Святої Русі" виступає як універсальна ідея та вища цінність, що сакралізує всі дії, всі злочини та звірства бойовиків ("воїнства Христова", "православної армії") як такі, що спрямовані нібито на захист "землі Руської від супостата". Відмінним хіба є те, що в таборах "ДНР"-"ЛНР" наразі не готують терористів-смертників. Принаймні поки що...

Увага екстремістів і терористів усього світу (незалежно від їх національності, політичних переконань, віросповідання тощо) до вербування дітей та молоді невипадкова. Адже ця вікова категорія громадян має низку соціально-психологічних і ментальних особливостей, які роблять її надзвичайно вразливою до пропаганди. Ці ж особливості призводять до того, що підлітки можуть легко наслідувати різноманітні негативні зразки поведінки, виявляючи при цьому жорстокість, яка інколи значно перевершує дорослі аналоги (такі випадки неодноразово описані в документальній та спеціалізованій літературі, матеріалах ЗМІ).

Додатковою сприятливою умовою для терористів є нинішня вкрай тяжка соціально-економічна ситуація на контрольованій ними території. Багато родин, не маючи засобів до існування, погоджуються віддати дітей до таких-ось безкоштовних таборів, де їх принаймні годуватимуть і вдягатимуть. Уже зафіксовані навіть випадки, коли мешканці населених пунктів на контрольованій Україною території (!) в районі лінії розмежування між силами АТО і російсько-сепаратистськими силами намагалися, в обхід офіційних пунктів пропуску, перевезти своїх дітей на територію, підконтрольну НЗФ, саме для подальшого перебування їх у таких таборах. Це надзвичайно загрозлива тенденція, яка потребує оперативного реагування.

Варто розуміти, що переважна більшість юнаків і дівчат, які пройдуть через "військово-патріотичні" табори терористів (а тим більше - ті, котрі спробують себе в реальних бойових діях, диверсійно-підривній, екстремістській діяльності), найімовірніше, вже ніколи не зможуть повернутися до нормального життя, безболісно реінтегруватися в українське суспільство. Адже їм не просто прищеплюють там російську ідентичність, великодержавну шовіністичну ідеологію - їх учать ненавидіти Україну та все, що з нею пов'язане. Вчать убивати. Саме для того, аби конфлікт у Донбасі не затягнувся на цілі покоління, вкрай важливо не допустити, щоб РФ та керовані нею терористи в Україні захопили контроль над свідомістю молоді Східного регіону, нав'язали їй свої українофобські, людиноненависницькі переконання.

Як такі дії Росії співвідносяться з підписом РФ під Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини (щодо участі дітей у збройних конфліктах)? Певно, так само, як і анексія Криму та збройна агресія в Донбасі - із підписом під Будапештським меморандумом, україно-російським Договором про дружбу, співробітництво і партнерство.

Невжиття швидких і рішучих заходів із запобігання та протидії залученню наших неповнолітніх громадян із тимчасово окупованих територій до злочинної діяльності може призвести до криміналізації молодіжного середовища в Донбасі і, як наслідок, до розширення соціальної бази сепаратизму та тероризму в державі. Проте досі якоїсь суттєвої публічної уваги до цієї проблеми на державному рівні не було (про заходи кримінально-правового реагування й казати годі). Якби не репортажі окремих вітчизняних і закордонних журналістів та дописи в соціальних мережах і блогах, які звертали увагу на новітній "гітлерюгенд" по той бік лінії розмежування, то можна було б подумати, що ніякої проблеми взагалі не існує.

З 2002 р. у світі щорічно 12 лютого відзначають Міжнародний день боротьби проти використання дітей-солдатів ("День Червоної Руки"). Здавалося б, Україна мала б використати цей привід для привернення уваги як своєї громадськості, так і міжнародної спільноти до кричущих і незаперечних фактів залучення неповнолітніх громадян незаконними збройними формуваннями невизнаних "республік" (природно, під проводом російських кураторів) до злочинної діяльності. Проте жодних суттєвих кроків українська влада у цьому напрямі ні торік, ні нинішнього року не зробила. Всі "уповноважені" та "відповідальні" (хоча й безвідповідальні також) органи наче води в рот набрали. Не тільки в публічному чи медійному розрізі: навіть в урядових документах із виконання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини про цю проблему - ані слова. Вражаюча недбалість, коли брати до уваги, що йдеться про долю, щонайменше, 580 тис. дітей, які проживають на тимчасово непідконтрольних Україні територіях і поблизу лінії фронту (дані Українського офісу ЮНІСЕФ). А є ще понад 215 тис., які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи... Це можуть бути наші майбутні видатні науковці, митці, бізнесмени, спортсмени, державні діячі, які "золотими літерами" викарбують на "гранітних скрижалях історії" власні імена, прославивши свою родину й Україну. А може статися навпаки - виростуть із них злочинці, терористи, "яничари", агенти чужоземного впливу і зрадники Батьківщини. Все залежить від нас.

Звертаючись до питання державного реагування на означені загрози національній безпеці, необхідно також усвідомлювати, що симетрична відповідь не завжди є оптимальним контрзаходом у гібридній війні. Наслідування методів і тактики противника (приміром, експлуатація таких самих надуманих міфологем, тільки з протилежним знаком, конструювання "альтернативної реальності" шляхом систематичного продукування та тиражування "фейків" або заснування державним коштом "фабрики тролів" тощо) ніколи не дасть такого позитивного результату, як, скажімо, реальні реформи в державі. Хоча останнє, певна річ, втілити набагато складніше...

Як повелося в нас у таких випадках, на допомогу державі приходить громадянське суспільство. Приміром, ініціативні громадяни взялися власним коштом возити дітей із Донбасу в Західну Україну (найбільш демонізовану російсько-сепаратистськими ЗМІ), аби ті змогли наочно переконатися в тотальній брехливості стереотипів та фобій, що культивуються російською пропагандою, поживши в місцевих родинах, поспілкувавшись із місцевими однолітками, відпочивши від засилля агресивної інформації та жахіть війни. Чи такий, здавалося б, простий і невигадливий спосіб ефективний? Безперечно. Адже більшість проблем і непорозумінь базуються саме на тому, що чимало мешканців Донбасу не виїжджали далі свого обласного центру або ж відвідували тільки сусідню Росію. Фактично, вони не бачили України і не спілкувалися безпосередньо зі своїми однолітками з інших (особливо віддалених від їхнього регіону) областей. Тому легко підпадають під дію тиражованих російською пропагандою (досі без істотної протидії з українського боку навіть після двох років війни) ідеологічних штампів і міфів про регіональні й ментально-ідеологічні відмінності (або навіть іманентну, "історичну" ворожнечу) між умовно "східними" і "західними" українцями. Про яку загальнонаціональну ідентичність може йти мова?!

Перевага такого внутрішнього туризму ще й у тому, що він не потребує ні копійки державних коштів. Хоча системний та інституційний супровід, просування ініціативи з боку держави (зокрема медійна промоція) були би дуже доречними. Адже йдеться про надважливу загальнонаціональну справу - вирятування нашого молодого покоління з тимчасово окупованих територій, убезпечення його від впливу ворожої пропаганди та деструктивних релігійних культів, недопущення його маргіналізації, перетворення на бойовиків на покоління без майбутнього. Крім того, перебування в успішних родинах з інших регіонів дозволило б продемонструвати молоді Донбасу позитивний приклад соціально активної поведінки, національної, політичної та правової свідомості. При цьому не потрібно їм щось нав'язувати чи пропагувати. Від успіху реалізації цих планів залежить, чи вдасться запустити "ланцюгову реакцію", коли діти, переконавшись у брехливості продукованих російсько-сепаратистськими силами україноненависницьких стереотипів і повернувшись додому, переконають у цьому своїх батьків, родичів та друзів.

Колосальну роботу здійснюють і волонтери в самій прифронтовій зоні. Проте їхніх зусиль недостатньо, щоб переламати ситуацію. Без комплексних державних заходів не обійтися.

Україна конче потребує ефективної гуманітарної політики щодо дітей та молоді Донбасу. І діяти треба вже сьогодні. Не тільки з гуманістичних чи морально-етичних міркувань: реалізація планів РФ і її адептів призведе до зміцнення та розширення соціальної бази екстремізму в Україні, поглиблення ментального й ідеологічного розриву між населенням Донбасу та решти України, а отже - до еволюціонування конфлікту на сході країни з гострого у хронічний, затяжний (на десятиліття). Це величезна загроза національній безпеці в середньо- та довгостроковій перспективі, яку не можна нівелювати самим лише розчерком пера. Адекватно протидіяти спробам розширити вплив РФ на соціально-політичні процеси в Україні через криміналізацію молодіжного середовища Донбасу та втягнення наших неповнолітніх громадян до злочинної (зокрема антидержавної, терористичної) діяльності можна, лише зруйнувавши плани агресора імплантувати облудні міфологеми "русского мира" у свідомість нашої молоді. Прищепивши молодому поколінню дієвий інтелектуальний, ментальний "імунітет" проти маніпуляцій з боку шовінистичної (в т. ч. квазірелігійної) пропаганди. А цього можна досягти тільки щоденною, послідовною працею, організованими зусиллями держави та громадянського суспільства.