Дипломатичні підмостки Зе!команди - Внутрішня політика - dt.ua

Дипломатичні підмостки Зе!команди

26 квітня, 10:57 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-10 травня

Беззастережна перемога несистемного політика в очах світової спільноти — безперечна легітимація нового глави держави.

© Володимир Зеленський / Facebook

Не встиг ущухнути хайп після оприлюднення результатів екзитполів і визнання чинним президентом Петром Порошенком своєї поразки на виборах, як закордонні лідери кинулися вітати з перемогою його опонента — шоумена Володимира Зеленського. 

Президенти США, Франції та Польщі, канцлерка Німеччини, прем'єр-міністри Великої Британії, Канади, представники багатьох інших держав, НАТО і ЄС. Привітання зі столиць лилися потоком. І в них чітко проступали основні меседжі.

"Підтримуємо відновлення суверенітету і територіальної цілісності України". "Ми й надалі підтримуватимемо зусилля України в її протистоянні агресії". "Важливим є впровадження ключових реформ судової системи, децентралізації та боротьби з корупцією". "Важливо зберегти євроатлантичний курс". "Стабільна Україна має надзвичайно важливе значення для європейської безпеки"...

Ангела Меркель не обмежилася ввічливим привітанням: канцлерка Німеччини запросила майбутнього українського лідера відвідати Берлін. А за кілька днів і перетелефонувала, домовившись із Зеленським, згідно з повідомленням Бюро преси та інформації федерального уряду Німеччини, "тісно контактувати". Запросив до Варшави новообраного українського президента й поляк Анджей Дуда, британська прем'єрка Тереза Мей чекає на нього в Лондоні, а генсек НАТО Єнс Столтенберг — у штаб-квартирі альянсу в Брюсселі, причому "найближчим часом".

Ще в ніч після голосування зателефонував Дональд Трамп. Несподіваний дзвінок. Адже привітати новообраного українського президента цілком міг держсекретар Майкл Помпео або віце-президент Майкл Пенс.

Наші співрозмовники висловлювали різні припущення, чому вашингтонський дзвінок був усе ж таки з Білого дому. Одні вважають, що, з огляду на безславну участь нинішньої української влади в американській президентській кампанії 2016-го, так само як і на недавні скандальні заяви генпрокурора Юрія Луценка, у Вашингтоні вирішили в такий спосіб — "на контрасті" — продемонструвати своє ставлення до президента, який іде з посади, та його адміністрації. Інші вбачають у цьому дзвінку особисту цікавість американського президента до неоднозначної персони новообраного українського колеги та бажання Трампа "хайпонути самому".

За інформацією DT.UA, розмова відбулась успішно: Трампу сподобався Зеленський, до якого американський президент, за свідченням американських джерел, "відчув симпатію". Що ж, як фрик Трамп цілком міг убачити в Зеленському, як і раніше в Макроні, споріднену душу — успішного позасистемного гравця, котрий зумів пробитися на вершину влади, не будучи при цьому частиною істеблішменту. Але для України цей дзвінок важливий вже принаймні тому, що між лідерами двох країн начебто виник позитивний емоційний зв'язок.

А ось Кремль не поспішає. Вустами прес-секретаря російського президента Дмитра Пєскова він заявив: вітати Зеленського — передчасно. Щоправда, статс-секретар МЗС РФ Григорій Карасін повідомив, що "громадяни України проголосували за зміни". Ну а Дмитро Медведєв висловив думку, що Україна "все-таки має шанси поліпшити взаємодію з нашою країною".

При цьому кремлівські та навколокремлівські коментатори не приховували радості від поразки Порошенка: на їхню думку, результат у 24,45% — це принизливий, але закономірний наслідок "політика війни". Заслуговує на увагу коментар у Telegram глави Чечні Рамзана Кадирова: "У такий спосіб український народ висловив свій протест проти нерозважливого курсу команди Порошенка, проти патологічної ненависті Порошенка до Росії та юнацької любові до Заходу".

Утім, і на Заході до кандидатів ставилися по-різному. Низка країн нехай і неявно, але підтримувала Порошенка. Згадаймо хоча б привітання на його адресу з виходом у другий тур від Mutti. Що, до речі, викликало мовчазне несхвалення у багатьох партнерів Берліна з Євросоюзу. Інші (наприклад Польща й Угорщина) з нетерпінням очікували, коли зміниться господар президентського кабінету на Банковій, вбачаючи в цьому можливість вивести з глухого кута двосторонні відносини.

Та загалом для Заходу важлива була не персона переможця, а прозорість і демократичність виборчого процесу. А чистота перемоги Зеленського, з його рекордним відривом майже в 49%, ні в кого не викликала сумніву.

Швидка реакція провідних світових столиць, які масово кинулися вітати Зеленського з перемогою, — наслідок не лише прогнозованості результатів виборів. Беззастережна перемога несистемного політика, котрий протистояв чинному президентові (а за Зеленського проголосували 73,22% українців, які прийшли на виборчу дільницю), в очах світової спільноти — безперечна легітимація нового глави держави.

Зміцнюють позиції новообраного президента й висновки міжнародних спостерігачів, за оцінками яких вибори відбулися мирно, демократично й відповідно до стандартів ОБСЄ. Зокрема спеціальний координатор короткострокової місії спостерігачів ОБСЄ на президентських виборах в Україні Георгій Церетелі зазначив, що "вибори були конкурентними і пройшли з повагою до основних свобод. А підрахунок та встановлення результатів голосування відбуваються набагато краще, ніж у першому турі".

"Ці вибори ми оцінюємо як одні з найдемократичніших в історії України", — сказав у розмові з DT.UA на умовах анонімності представник одного з західних посольств. У Держдепі Сполучених Штатів зазначили, що вибори в Україні були "мирними, конкурентними, і результат відобразив волю народу", і додали, що підтримують попередній звіт ОБСЄ щодо виборів.

Україна на тлі Білорусі, Росії чи Туркменістану і справді виглядає взірцем демократії на пострадянському просторі. Однак недоліки цієї нестандартної кампанії не менш важливі, ніж її вже неодноразово розхвалені переваги. Вад було чимало. Зокрема Церетелі зазначив: виборча кампанія в обох турах характеризувалася відсутністю справжньої дискусії щодо питань, які хвилюють суспільство. І на цей аспект особливо звертали увагу іноземні дипломати, котрі відправляли на Батьківщину депеші про перебіг виборів.

Нерозуміння, побоювання, очікування... Такі почуття охоплюють світові столиці після приголомшливої перемоги українського шоумена.

Звісно ж, представники посольств підтримували контакти зі штабом Зеленського впродовж усієї виборчої кампанії. Вони відзначають його прогрес як політика: "квітнева версія" кандидата помітно відрізняється в кращий бік від його "січневого варіанта". Їм імпонує намір новообраного президента привести до влади нових людей. Дехто навіть обережно сподівається, що Зеленському — людині не з українського істеблішменту, який втратив довіру Заходу, а суперамбітному self-made man із провінційного Кривого Рогу — вдасться завершити основні реформи і зламати традиційну систему українських "договірняків".

Побоювання в західних партнерів викликає не так дефіцит політичного досвіду в новообраного президента, як відсутність впливової групи підтримки нового очільника держави у стінах Верховної Ради. Висновок роблять однозначний: у такому разі Україна, яка перебуває у стані війни з Росією, вступає в затяжну внутрішньополітичну кризу. На думку заступника керівника фракції ХДС/ХСС у Бундестазі Йоганна Вадефула, "фаза невизначеності" "може заохотити Москву активізувати курс на дестабілізацію в Україні".

Наші співрозмовники з дипломатичних кіл побоюються, що "старий" парламент не дасть змоги президенту Зеленському ухвалити необхідні закони і здійснити кадрові призначення в зовнішньополітичне та оборонне відомства, СБУ, ГПУ й НБУ. А якщо депутати й підтримають президентські кандидатури, ціною цього стануть чергові "понятійки" на ресторанних серветках. Тому деякі західники й вважають: достроковий розпуск Верховної Ради позитивно вплинув би на внутрішньополітичну стабільність України. (Але сам Зеленський, доки не буде впевнений у тому, що процедура розпуску парламенту й оголошення виборів буде вдалою, на такий крок не піде. Замах без удару йому не потрібен.)

Проте як і українські виборці, міжнародні партнери України не знають ні внутрішньо-, ні зовнішньополітичних поглядів новообраного глави держави, ні зовнішньополітичних пріоритетів його адміністрації. Вони не відають, хто з оточення Зеленського формує зовнішньополітичний порядок денний, а хто є відповідальним за внутрішню політику. І не уявляють, хто ж очолить МЗС, Міноборони, СБУ, СЗР, Генпрокуратуру, НБУ й АПУ.

Водночас наші співрозмовники впевнені: адміністрація Зеленського зовнішню політику кардинально не змінюватиме. І вже точно цього не станеться до парламентських виборів. Бо інакше це буде самогубне рішення, оскільки воно негативно позначиться на рейтингу політичних сил, афілійованих із Зеленським.

Така впевненість у незмінності зовнішньополітичних пріоритетів багато в чому ґрунтується на заявах Зеленського під час неофіційних зустрічей та на його відповідях журналістам.

На відміну від Порошенка, Зеленський під час виборчої кампанії нечасто говорив про зовнішню політику й міжнародні відносини. Якщо підсумувати ці поодинокі заяви, то вимальовується таке. Новообраний президент виступає за євро- та євроатлантичну інтеграцію. Водночас перед вступом до ЄС і НАТО Зеленський пропонує провести референдум.

На російському напрямку для нього пріоритети — "повернути наших усіх в'язнів, усіх полонених, військовополонених", а також "припинити вогонь" у Донбасі. Ще Зеленський планував у разі обрання президентом запросити Велику Британію та Сполучені Штати до участі в перемовинах у нормандському форматі, "перезавантажити" Мінський процес, а Віктора Медведчука позбавити ролі посередника в перемовинах із Росією. Нарешті, він обіцяє інформаційну війну з Росією.

Ось, мабуть, і все.

Ці тези ніяк не можуть задовольнити підвищений попит. Як не задовольняють його ні коментарі Руслана Стефанчука, який у штабі Зеленського відповідає за ідеологію, ні заяви спікера Дмитра Разумкова. Але розмови з різними людьми, які у штабі Зе!команди брали участь у розробленні зовнішньополітичної стратегії, дали мені змогу визначити такі рамкові пріоритети адміністрації Зеленського.

По-перше, нова адміністрація домагатиметься для України членства в Європейському Союзі. Однак членству в ЄС (так само як і в НАТО) передуватиме референдум. По-друге, планується поглиблене співробітництво зі Сполученими Штатами. По-третє, нова адміністрація планує приділити особливу увагу Канаді, а Японію визначає як ключового партнера. По-четверте, передбачається створити альянс із найближчими сусідами (Румунія, Грузія, Польща), а з тими сусідніми країнами, з якими в України є серйозні проблеми, — Польщею й Угорщиною, — змінити тональність відносин. По-п'яте, планується розвиток балто-чорноморських ініціатив за участі України. При цьому в Чорноморському регіоні ключовим партнером визначено Туреччину. По-шосте, щодо Білорусі буде застосовано "прагматичний" підхід.

Примітно, що в переліку не згадано Китаю. Як зауважив один з наших співрозмовників, "з Китаєм торгуватимемо. Але настає час глобальної війни. І маємо обирати друзів. А наш друг і союзник — Сполучені Штати".

На етапі обговорення — перший візит Зеленського після інавгурації. У світі дипломатії він важливий своєю символічністю. І це в штабі новообраного президента розуміють. За інформацією на сьогодні, у свою першу офіційну поїздку Зеленський вирушить не до столиць-важковаговиків — Вашингтона, Берліна, Парижа або Брюсселя. У його оточенні обговорюють Варшаву, Вільнюс і Оттаву. Однак не виключено, що під час дискусії зупиняться на столиці й не з цього списку.

Що ж до Росії, то зовнішньополітичні радники Зеленського розглядають її як загрозу для безпеки та як воєнного противника України. За словами наших співрозмовників, одне з ключових положень — Донбас і Крим не повинні стати предметом "договірняків" із Росією. Санкційну політику України необхідно синхронізувати із санкційною політикою Сполучених Штатів і Європейського Союзу. Торгівля з Росією має бути "прагматичною", з урахуванням стратегічних інтересів української економіки.

Розробники зовнішньополітичної стратегії у Зе!команді вважають, що потрібні "прямі перемовини" з Росією. І особливо наголошують: "прямі перемовини" мають відбуватися лише в "нормандському форматі". Або за участі посередників. І жодних зустрічей тет-а-тет, які спричиняють катастрофічні для України наслідки. Водночас пропонують переглянути Мінські домовленості, що передбачає проведення нових перемовин, результатом яких має стати нова угода — спочатку стосовно Донбасу, а згодом і стосовно Криму.

У Зе!команді вважають, що на перемовинах із Росією необхідно обговорювати такі питання. Перше — припинення збройної агресії. Друге — припинення вогню, відведення військ від "зони зіткнення". Третє — повернення військовополонених і політичних заручників Кремля. Четверте — виконання Росією своїх зобов'язань як країни-окупанта.

Щоправда, хотілося б, аби Зе!команда докладніше пояснила, приміром, чим ці пункти відрізняються від "російського" порядку денного їхніх попередників, оскільки всім цим займалася й попередня команда. У чому полягатиме новизна їхнього підходу? Або, скажімо, в чому суттєва різниця між першим і другим пунктами?

Ідею "прямих перемовин" із Росією вже підтримав спецпредставник держдепартаменту з питань України Курт Волкер, назвавши бажання Зеленського поговорити з Путіним "хорошою, а не поганою справою". Мабуть, зокрема, й тому, що самому Волкеру останнім часом не вдавалося поговорити навіть із Сурковим. Тому сумнівно, що найближчим часом з ідеї "прямих перемовин" із Росією вийде щось путнє. Як виникають сумніви і щодо успішності задуму змінити нормандський формат і залучити до нього Сполучені Штати й Велику Британію: Лондону вистачає головного болю й з Брекзитом, а Вашингтон і раніше не висловлював особливого бажання долучатися до цього формату, вважаючи за краще, щоб ним займалися Париж і Берлін.

Уже найближчими тижнями новообраному президентові доведеться поринути у світ великої геополітики (з її поточними викликами рекомендуємо ознайомитися в статті Сергія Немирича й Андрія Поліщука "2019-й. Що далі"), а за місяць-два — взяти безпосередню участь у міжнародних перемовинах.

Вочевидь, першими перевірку боєм на здатність до "договірняків" проведуть росіяни. Москва вже створила складну ситуацію, встановивши обмеження на експорт в Україну нафти й нафтопродуктів, що може призвести до паливної кризи. Вже цього тижня Путін підписав указ про видачу російських паспортів жителям ОРДЛО. Далі будуть і інші перевірки. Наші співрозмовники не виключають і загострення вже незабаром обстановки в Донбасі. Як у цьому випадку поведеться новообраний президент? Чи готовий він уже завтра почати виконувати обов'язки головнокомандувача? Хочеться вірити, що в Туреччині він не лише спостерігатиме за зйомками нового "Вечірнього кварталу", а й разом із майбутніми членами "військового кабінету" обговорюватиме державні справи.

Випробування чекають на нового президента не лише у відносинах із Росією. Проявляти твердість духу й обстоювати національні інтереси доведеться і перед Вашингтоном, Берліном, Парижем, Брюсселем, Варшавою, Будапештом...

У Зеленського наразі немає політичних навичок. Немає досвіду державного управління. Немає розуміння системи міжнародних відносин і нюансів зовнішньої політики України. Інакше не заявив би наївно, мовляв, щоб зупинити війну в Донбасі, усього лише й треба, що перестати стріляти. Та самою лише самовпевненістю чи бравадою — а ці риси характерні для новообраного президента — успіху в міжнародних справах не домогтися.

Наші співрозмовники з команди майбутнього президента відзначають швидкість його навчання і кажуть: "Якщо раніше Зеленський був губкою, то тепер у нього з'явився фільтр". За їхніми словами, він тепер не поспішає приймати рішення. Але для Зеленського характерна й імпровізація.

Дехто звернув увагу на його самовпевнене звернення до країн "пострадянського союзу", від якого, ймовірно, нервово сіпнувся Лукашенко і скреготнув зубами Путін: "Подивіться на нас — усе можливо!". За свідченням джерел, ці пам'ятні слова — спонтанна заява, імпровізація, виконана на куражі. "Та вся кампанія Зеленського була побудована на куражі!", — вигукнув один з наших співрозмовників, який має стосунок до Зе!команди.

Але імпровізації доречні лише в джазі. І навіть у "Лізі сміху" важливо виходити на сцену добре підготовленим — із заготовками гегів, розкадруванням мізансцен, продуманим музичним супроводом. Тим паче важливо думати про наслідки в зовнішній політиці.

Нині Зеленський — чистий аркуш. Наші співрозмовники із Зе!штабу вбачають у цьому і цінність, і небезпеку: новообраний президент вбирає величезний масив невідомої йому раніше інформації, одночасно формуючи власний погляд, і багато що залежить від того, хто буде його провідним "гранувальником". Наразі в найближчому вузькому оточенні Зеленського немає людини, котра професійно розбирається в міжнародних відносинах і зовнішній політиці.

Але порожнечі навколо перших осіб не буває. Вона швидко заповнюється. І нові люди, часто штовхаючи одне одного ліктями, поспішають заявити про себе в Зе!команді, прагнучи зарезервувати на майбутнє кабінет — або на Банковій, або на Грушевського, або на Михайлівській. Проте, як флегматично зауважив один з наших співрозмовників, "ніхто з тих, хто зараз поруч із Зеленським, не може бути впевненим, що отримає посаду..."

Серед тих, хто в складі робочих груп працював у різний час над зовнішньополітичною стратегією Зе!команди, — екс-міністр фінансів Олександр Данилюк, дипломат Андрій Веселовський, голова "Майдану закордонних справ" Богдан Яременко, інформаційник Олександр Харебін. Брав участь у роботі й експерт з Інституту майбутнього Ілія Куса. Курував діяльність робочих груп Руслан Стефанчук. Певний стосунок до вироблення зовнішньополітичної стратегії мав політолог Микита Потураєв.

За деякою інформацією, останнім часом у Зе!команді з'явився дипломат зі "старої гвардії" Володимир Хандогій. Окрім того, помітили в штабі й Василя Філіпчука з Міжнародного центру перспективних досліджень.

Експерти робочих груп не входять не те що до першого кола, а й навіть до другого. Їхнє місце наразі — щонайменше в третьому. Та саме про декого з них насамперед починають говорити люди, які вхожі в штаб (або називають себе такими), коли мова заходить про майбутнього очільника зовнішньополітичного відомства. Прізвища кандидатів називають різні — Данилюк, Веселовський і навіть Валерій Чалий — нинішній посол України у США.

Але впевненими наразі не можна бути ні в чому: нічого ще не визначено остаточно. При цьому, наприклад, Данилюк уже публічно заявив, що його "не цікавить" можливе призначення на посаду очільника МЗС.

Обсяг зовнішніх і внутрішніх викликів, що постали перед воюючою країною з ослабленою економікою і розбалансованим механізмом управління, — величезний. Новий президент має бути готовим до цього. Інакше Україна, яка вкотре змусила світ поглянути на неї з цікавістю, знову опиниться серед тих, хто програв.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво