День Петра й Андрія

Ні вибух у польському туристичному автобусі, ні зміна очільника уряду не стали на шляху польського президента Анджея Дуди в Україну. Йому було що сказати Петрові Порошенку, так само як і українському президентові - своєму польському колезі: двосторонні відносини нині переживають непрості часи.

У Києві й Варшаві усвідомлюють проблему, що виникла. Як і те, що від цієї ситуації у виграші Москва. Однак українське й польське бачення вирішення проблеми серйозно відрізняються. І тому зустріч у Харкові залишила двоїсте враження. Щоб зрозуміти, чому так, слід прояснити природу конфлікту.

Причини загострення кризи двосторонніх відносин, з одного боку, криються в перегляді українським істеблішментом ролі Польщі як мосту між Україною і ЄС. З іншого - у геополітичних амбіціях Варшави, яка прагне посилити свої позиції в Європі, й у відмові її від "доктрини Гедройця", яка останню чверть століття була основою польської політики стосовно Києва.

Нагадаємо: загалом "доктрина Гедройця" полягає в тому, що поляки визнають свої післявоєнні кордони й відмовляються від планів повернути Вільно, Гродно, Львів. Польща, як сильніша держава, підтримує незалежність України, Білорусі й Литви і сприяє інтеграції цих країн у західну цивілізацію. У результаті Варшава отримує надійний буфер, що відокремлює Польщу від Росії.

Зовнішнім проявом кризи стала публічна критика Варшавою політики національної пам'яті України. У польському суспільстві існує консенсус щодо подій 1943 року на Волині - це "геноцид поляків", учинений українськими націоналістами. Поляки не приймають того, що в сучасному українському суспільстві чорно-червоні прапори, Бандера й Шухевич - символи боротьби за незалежність. Для них УПА, ОУН і їхні лідери - уособлення злочинів проти людяності.

Такі настрої домінують у польському суспільстві, для якого позиція Києва - образа національних почуттів. Так само поляків обурює й напис на недавно відкритому меморіальному комплексі на честь загиблих стрільців Карпатської України на Верецькому перевалі, в якому Польщу названо окупантом.

Зважаючи на все, полякам складно уявити, що в українців можуть бути свої герої, а тлумачення історичних подій відрізняється від польського. І, говорячи про "польську чутливість" до питань історичної пам'яті, у Варшаві чомусь відмовляють у цій чутливості нам, українцям.

Та головна проблема полягає не у відмінностях тлумачення політиками й суспільством подій в історії України і Польщі, а в тому, що правляча партія "Право і справедливість" поставила сьогодення й майбутнє українсько-польських відносин у залежність від прийняття або заперечення Києвом польського тлумачення історичної пам'яті. А це вже неприйнятно для українців, які живуть у добу становлення української держави та формування української ідентичності.

В останні місяці криза у двосторонніх відносинах тільки загострилася. Цьому сприяли кілька подій.

Так, у Польщі дуже болісно сприйняли тимчасову заборону Українського інституту національної пам'яті на проведення поляками пошукових і ексгумаційних робіт в Україні. Це рішення УІНП стало реакцією на демонтаж українських пам'ятників на території Польщі. Зокрема у польському селі Грушовичі, де місцева влада розпорядилася розібрати пам'ятник воїнам УПА.

Ще одним чинником, що сприяв загостренню українсько-польських відносин, стали "чорні списки" обох країн, які поповнюються в міру того, як поглиблюється конфлікт у двосторонніх відносинах.

Градус кризи поки що не підвищився до температури українсько-угорської, коли Будапешт погрожує заблокувати інтеграцію України в ЄС і НАТО, якщо не буде змінено закон про освіту. Однак тональність заяв польських політиків не може не викликати тривогу в Україні.

Зокрема, очільник польського МЗС Вітольд Ващиковський, заявив, що Варшава накладе вето на потенційний вступ України до ЄС, якщо не будуть вирішені історичні питання й питання прав національних меншин. А Анджей Дуда раніше казав про те, що вважає неприйнятним, щоб люди з антипольськими поглядами посідали важливе місце в українській політиці, і очікує від президента Порошенка виправлення цієї ситуації.

Не оминули уваги українських політиків, дипломатів, експертів і слова очільника політичного кабінету польського МЗС Яна Паріса, котрий заявив, що Україна потрібна Польщі, а от Польща без України й сама впорається. Пізніше польське зовнішньополітичне відомство заявило, що слова його співробітника були вирвані з контексту.

Поки що емоційна й жорстка риторика з питань історичної пам'яті істотно не впливає на практичне співробітництво двох країн. Варшава, згідно з духом формули "ми допомагатимемо, але й вимагатимемо", і далі підтримує територіальну цілісність України, тримає жорстку позицію з питань санкцій стосовно Росії і є активним лобістом українських інтересів у ЄС і НАТО.

Очевидно, що багато заяв представників правлячої партії орієнтовано на внутрішнього споживача - правий електорат, для якого неприйнятна героїзація в Україні "тих, хто вбивав мирних поляків на Волині й Східній Галичині". Але це не заспокоює Київ, оскільки такі заяви лише загострюють ситуацію, розпалюючи антиукраїнські настрої в польському суспільстві. Це важливо з погляду не тільки співробітництва держав, а й безпеки мільйонів українців, які перебувають у Польщі.

Відставка ж Беати Шидло з посади прем'єр-міністра не призведе до кардинальної зміни політики Варшави щодо Києва. Затверджений днями уряд Матеуша Моравецького продовжуватиме політику кабінету Шидло в українському питанні. Про що вже заявив і сам Моравецький.

За його словами, відносини з Україною слід будувати на історичній правді, а таких подій, як "геноцид на Волині", забувати не можна. Одночасно Моравецький заявляє, що Польща хоче повернутися до справжнього стратегічного партнерства зі східними партнерами, зокрема Україною, Литвою і Грузією, і надати йому нової якості.

Утім, спадщиною уряду Шидло стало погіршення відносин Польщі не тільки з Україною, а й з Євросоюзом. Власне кажучи, однією з причин зміни прем'єр-міністра стало прагнення лідера ПіС Ярослава Качинського (цього неофіційного правителя Польщі) відновити взаємодію з європейськими інститутами (зокрема і в питанні переговорів про нову бюджетну перспективу), а також сконцентруватися на підготовці до виборів - місцевих (2018 р.), парламентських і європарламентських (2019 р.), президентських (2020 р.).

Цікаво, що свою посаду міністра закордонних справ у новому кабінеті зберіг і Вітольд Ващиковський, який зробив напередодні можливої відставки низку різких заяв на адресу України. Як зберегли свої посади й інші члени уряду Шидло. Польські політологи пояснюють це тим, що ключові гравці в ПіС поки що не зуміли домовитися і вирішили кардинально переформатувати уряд уже після Нового року.

На такому тлі й відбулася зустріч двох президентів у день апостола Андрія. Але оскільки політика національної пам'яті - головна тема переговорів, на другий план відступило те, що Польща з січня 2018 р. стане непостійним членом Ради Безпеки ООН: у цій ролі Варшава збирається брати активну участь в урегулюванні ситуації в Донбасі.

Та чи допоміг святий президентам порозумітися? Чого вони дійшли в результаті "довгої і непростої розмови"?

Наївно було б очікувати, що в Харкові Порошенко і Дуда вирішать проблему. Та в Києві й не плекали ілюзій, що представники польської влади перестануть використовувати жорстку риторику в контексті політики історичної пам'яті. А проте сподівалися, що візит Дуди дозволить погасити емоції і погодити певний алгоритм подальшої взаємодії двох країн.

З погляду Києва, результати переговорів виявилися неоднозначними.

У чомусь очікування української дипломатії виправдалися. Граючи роль "доброго поліцейського", Анджей Дуда декларував, що проблемні питання треба вирішувати "в дусі добросусідства"; закликав скоротити "чорний список" осіб, нев'їзних в обидві країни; казав, що потрібно поновити дозвіл на ексгумацію й перепоховання останків похованих у ХХ ст. поляків на території України й українців - у Польщі; заявляв, що з болем сприймає будь-які акти вандалізму щодо пам'ятників.

От у питанні відновлення пам'ятників і варто звернути увагу на нюанси позиції польського президента: "Закликаємо не робити кроків до нових увічнень, які спираються на неперевірені наукові висновки, без проведення історичних досліджень, ексгумації увічнених людей". На думку Дуди, перш ніж відновлювати пам'ятники, "спочатку треба провести всю необхідну роботу: встановити осіб, які поховані, дати їхньої смерті, а вже тоді переходити до увічнення".

Порошенко публічно не відреагував на слова свого колеги. Чи ця пропозиція польської сторони стала частиною нових "харківських домовленостей"? Для українців же ідея Дуди означає серйозне ускладнення в роботі, бо дуже важко провести таку ідентифікацію, враховуючи особливості того, як гинули українці й поляки в сорокові роки.

Та для поляків головним результатом харківської зустрічі стала згода президентів створити комісію для вирішення історичних конфліктів між двома країнами, яку мають очолити український і польський віце-прем'єри - Павло Розенко і Пьотр Глинський.

Поляки вже давно домагалися, щоб переговори щодо перепоховання й пам'ятників вивели на політичний рівень. А історики - насамперед Святослав Шеремет (відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій) і Володимир В'ятрович (директор УІНП), яких у Варшаві вважають відповідальними за "антипольську політику", - відігравали лише роль консультантів.

Не дивно, що польська сторона, судячи з коментарів очільника канцелярії президента Польщі Кшиштофа Щерського, більш ніж задоволена результатами "чоловічої розмови з президентом Порошенком". За словами Щерського, візит Дуди показав "нашу волю до діалогу й рішучість в обстоюванні наших аргументів".

Створення міністерської комісії - серйозна поступка з боку українського президента. Можливо, це необхідна плата за налагодження діалогу, під час якого у Варшаві усвідомили б неминучість процесів, що відбуваються в Україні у сфері політики національної пам'яті. Однак для діалогу потрібні двоє. Інакше він швидко перетворюється на менторський монолог про "цінності партнерства". А політичні поступки ведуть до нового витка кризи.