Демократична диктатура vs диктаторська демократія? - Внутрішня політика - dt.ua

Демократична диктатура vs диктаторська демократія?

24 листопада, 2017, 19:31 Роздрукувати Випуск №45, 25 листопада-1 грудня

Що може відбуватися з силовими органами держави, коли публічно говориш про демократію, а мрієш збудувати диктатуру. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Останні скандали довкола створення Державного бюро розслідувань (ДБР), взаємні звинувачення у корупції та відкриття кримінальних проваджень одне проти одного працівниками різних правоохоронних органів, зростання рівня корупції і злочинності в країні, а також взаємна висилка дипломатів між Білоруссю й Україною, із публічним обвинуваченням у розвідувальній діяльності… 

Ці та інші події свідчать про системні проблеми як в організації реформ у країні, їх плануванні та кадровому забезпеченні, так і в плануванні, координації та контролі за діяльністю правоохоронних, розвідувальних і силових органів держави.

Створення Державного бюро розслідувань було передбачене Кримінально-процесуальним Кодексом України (2012 р.), Законом "Про прокуратуру" (2014 р.), Законом "Про Державне бюро розслідувань" (2016 р.) у термін до 20 листопада 2017 р. З цієї ж дати новостворений орган мав розпочати розслідування кримінальних проваджень стосовно правоохоронців, суддів та найвищих державних службовців України. 

Але, хоча за рівнем корупції у владних ешелонах Україна посідає лідируючі позиції у світі, ДБР не тільки не було створено у визначені терміни, а й відповідна кадрова конкурсна комісія за майже півтора року роботи спромоглася лише призначити перших двох його керівників. 

Причому, як свідчать публікації копій документів конкурсної комісії (що не були офіційно спростовані), у конкурсі перемогли саме ті два кандидати, котрі отримали найгірші показники тестів на благонадійність із застосуванням поліграфа, із формулюванням: "ненадійна особа (супервисокий ризик), Ізраїль, США та інші країни не допускають до співбесіди з таким результатом"… 

Проблеми з плануванням та організацією системи взаємоузгоджених реформ та кадровим їх забезпеченням у цілому і в силових структурах зокрема, пов'язані насамперед із авторитарною по суті формою управління в нашій країні. Річ у тому, що чинна влада лише на словах визнає демократію, як визначену ст.1 Конституції України форму управління державою, а традиційно мріє про приховані диктаторські повноваження для себе, на кшталт нашого північно-східного сусіда. 

Як похідне від цього — приховано-кулуарні й непрозорі для суспільства стратегічні рішення при плануванні та організації реформ і кадровому їх забезпеченні, що потім супроводжуються складними, але вже публічними псевдодемократичними процедурами. Мета яких — виробити колективну юридичну та політичну безвідповідальність за можливі наслідки провалу цих реформ. 

Що ж стосується системних проблем у плануванні, координації та контролі за діяльністю правоохоронних, розвідувальних і силових органів держави, то головна їх причина полягає в тому, що на сьогодні в Україна немає дійової системи контролю над ними. Певні положення — гасла про такий контроль — містяться як у Конституції, так і у відповідних законах про ці органи. Але вони не розвинені в конкретних нормативно-правових відомчих актах цих органів. Отже, без правового визначення глибини й параметрів такого контролю і професійного апарату, спеціально підготовленого для його здійснення, — він на практиці не використовується.

Для прикладу, лише у вересні 2016 р., коли планувалося фінансування силових органів держави на наступний рік, було зруйновано чинну доти майже дворічну практику недофінансування офіцерів військової ланки, органів військового управління та контрактних військовослужбовців військової розвідки, порівняно з військовослужбовцями Збройних сил та Національної гвардії України. Про такий стан речей, який не мав аналогів у світовій історії, особливо під час ведення бойових дій із відбиття зовнішньої агресії, інформація по лінії відповідних контрольних органів до глави держави доти не надходила… 

Як наслідок усіх цих процесів, рівень компетентності, професіоналізму та ефективності не тільки в силових структурах, а й усього державного апарату України вже давно наблизився до позначки, яка становить стратегічну загрозу її національній безпеці та обороні.

З 2005 р. мені неодноразово доводилося говорити, що політично вмотивовані призначення на керівні посади в силових органах держави потенційно загрожують національній безпеці будь-якої країни світу. Якщо, перш ніж у практику ввійдуть такі призначення, у правовому полі держави не буде врегульовано питання захисту в цих органах аполітичних професіоналів, втрата їх професіоналізму та деградація стають лише питанням часу. 

Більше того — виникає реальна загроза їх "приватизації" й корумпованості з боку тих політичних сил, чи навіть певних олігархічних кланів, що ховаються за окремими політсилами, які лише тимчасово можуть отримати право на формування вищої влади в країні. Бо їхньою справжньою метою завжди буде використання цієї, навіть тимчасової, за законом, влади для штучного консервування себе при ній та бажаного багаторазового переобрання.

Навіть у таких сталих демократіях, як США, аналогічні проблеми непоодинокі. Але там спрацьовують сталі демократичні традиції та історична інституційна пам'ять їхніх державних установ, чого немає в Україні. Історія з Вотергейтським скандалом та поточне розслідування спеціальним прокурором Робертом Мюллером зв'язків співробітників Білого дому з можливим протиправним звільненням директора ФБР Джеймса Комі та можливим зовнішнім втручанням у минулі вибори президента в США — підтвердження цього... 

Слід констатувати, що фактом сучасного політичного життя України стало можливе призначення на керівні посади у правоохоронних органах та силових структурах країни людей без спеціальної освіти і попереднього практичного досвіду служби в них, навіть без строкової служби в армії. Якщо до 2005 р., як правило, лише кар'єрні фахівці могли очолити силові структури, а відповідне поступове кадрове і багатолітнє професійне зростання їх було необхідною умовою такого призначення, — то практика політично вмотивованих призначень "людей не з системи" зруйнувала цю кадрову модель. 

Чим ефективно скористався попередній президент В.Янукович, який зумів таким чином привести до керівництва в силових органах навіть громадян іншої країни і став присвоювати цивільним людям відразу військові звання генерала армії. 

Якщо звернемося до схожої практики у США, — кандидата на посаду директора ЦРУ чи директора ФБР там також пропонує президент. Його кандидатуру також можуть добирати найближче оточення президента і політична сила, які перемогли на останніх президентських виборах. Однак ці кандидати проходять прозору для суспільства процедуру затвердження на посаду через Конгрес США, де у відповідних комітетах перебувають представники опозиції. Під час цих закритих і публічних слухань не лише перевіряється біографія кандидата, його морально-ділові та професійні риси, необхідні для виконання посадових обов'язків, а й заслуховується його програма дій у цих відомствах. 

Можлива непрофесійність і морально-етична невідповідність кандидата посаді — це політичний та іміджевий удар по президентові й політичній партії при владі, який позначиться на результатах наступних виборів.

Окрім того, навіть після затвердження на посаду кандидата, запропонованого правлячою політичною силою, він муситиме працювати на ній за наявності всередині відомства відповідного генерального інспектора — аполітичного професіонала, котрий не лише підпорядкований йому, а й має прямий службовий зв'язок із відповідними наглядовими профільними комітетами Конгресу США. А вже в них, щонайменше, співголови — представники політичної опозиції. Тобто якщо раптом у діяльності такого призначенця будуть помічені речі, які виходитимуть за рамки визначених законом національних інтересів США і представлятимуть лише вузькопартійні інтереси, — реакція опозиції не забариться.

Адже демократія — це насамперед реальне розмежування гілок влади, контроль законодавчої гілки над виконавчою, відокремлення і захист у виконавчій гілці влади безпартійних професіоналів від тимчасових політичних призначенців та сталі процедури розв'язання конфліктів інтересів між ними з допомогою незалежної судової гілки влади. Непереконлива й непрозора для Конгресу США процедура звільнення чинним президентом США Дональдом Трампом колишнього директора ФБР Джеймса Комі із метою призначення на цю посаду власного кандидата, як відомо, розслідується в наші дні Спеціальним прокурором Робертом Мюллером. Для розслідування зазначеного факту він уже офіційно витребував із Білого дому всі документи, які стосувалися обговорення та підготовки рішення щодо цього звільнення та механізму його прийняття. Було також витребувано всі документи, пов'язані з особистими зустрічами президента з Комі, із часу інавгурації президента до звільнення Комі. Так працює демократична, на відміну від нашої, модель управління державою. 

Україна долає свій украй жорсткий і нелегкий шлях побудови власної держави. Певного політичного досвіду народи не можуть набути інакше, ніж на власних помилках та стражданнях. Але дуже корисно вчитися на досвіді інших народів, які вже мали схожі проблеми в минулому. Як, наприклад, досвід заможної й успішної в наші часи Швеції… 

85 років тому, у 1932-му, один із керівників соціал-демократичної партії Швеції Харс Енсен у своєму виступі в парламенті (Риксдазі) Швеції сказав такі слова: "…Коли з країни виїздять вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, виїздить цвіт нації — інтелігенція, то потім у такій країні правителями стають бізнесмени, політиками стають плебеї й пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту — базарні спекулянти, спортсмени та артисти…" 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Антон Рогач Антон Рогач 25 листопада, 20:25 "…Коли з країни виїздять вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, виїздить цвіт нації — інтелігенція, то потім у такій країні правителями стають бізнесмени, політиками стають плебеї й пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту — базарні спекулянти, спортсмени та артисти…" Ці слова як у дзеркалі відображають нинішню політику керманичів України. Разниця тільки в часі- у Швеції це було у 1932р, у нас- у 2017р. Коли країна залишиться з пенсіонерами , кар"єристам, блазнями дорога до "раю" відкрита. згоден 4 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво