Чорноморський флот

На зустрічі 17 грудня в Москві не було ухвалено революційних рішень щодо російського Чорноморського флоту. Але в Протоколі засідання українсько-російської міждержавної комісії питанням ЧФ Росії приділено велику увагу: у резолютивній частині російському флоту присвячено п'ять пунктів із 31.

Отже, сторони домовилися до кінця першого кварталу 2014 р. погодити пропозиції про збільшення участі Росії в соціально-економічному розвитку Севастополя і місць дислокації; прискорити роботи з інвентаризації об'єктів; завершити підготовку до підписання низки угод щодо функціонування ЧФ; урегулювати питання оподаткування й стягнення митних платежів; розпочати переговори щодо підготовки двосторонньої угоди про заміну озброєнь і військової техніки ЧФ. Терміни виконання в більшості випадків залишилися за кадром.

Раніше складалося враження, що питання ЧФ входять обов'язковим компонентом у пакетне рішення економічних питань (формула "газ-флот"). Тепер вони стали, скоріше, індикатором, за яким можна судити про рівень взаємної довіри й готовності сторін просуватися в розв'язанні інших, не пов'язаних із флотом, проблем. Рівень довіри, схоже, залишається низьким.

До підготовленого російською стороною проекту протоколу Україна внесла досить багато змін. На настійну вимогу української делегації в тексті протоколу було відображено питання соціально-економічного розвитку Севастополя й місць базування флоту, а також проведення його інвентаризації; відображено необхідність дотримуватися українського законодавства в питаннях оподаткування й митних зборів; звужено предмет ключової для Росії угоди про заміну озброєнь і військової техніки ЧФ (спочатку передбачалося ширше формулювання - "угода про модернізацію").

Назви угод, що готуються, наведено в протоколі з маленької букви, як імена загальні. Отже, текстів, близьких до остаточного погодження, немає. Інтереси сторін, якщо розглядати технічний аспект проблеми, асиметричні. Україна прагне інвентаризації, регламентування діяльності ЧФ, збільшення платежів, пов'язаних з його повсякденною діяльністю (податків, митних зборів і компенсації). Росія погоджується з необхідністю інвентаризації, схильна вважати наявні виплати різних форм адекватними й прагне максимально розширити можливості щодо модернізації й оперативного управління флотом.

Протягом останнього року представники російського міністерства оборони заявляли, що питання ЧФ є однією з основних проблем військового співробітництва двох країн, але вони не пов'язані з політичними розбіжностями, їхні причини - технічні. Україна цього не спростовувала. Але політичний аспект перебування ЧФ у Криму все-таки є.

На засіданні 17 грудня Володимир Путін казав про те, що Україна і Росія мають "щільніше взаємодіяти" у питаннях зовнішньої політики й безпеки. Прискіпливе прочитання цієї доволі довгої й туманно сформульованої заяви дає змогу зробити висновок, що Москва хотіла б, аби зовнішня політика Києва не заважала їй розпоряджатися Чорноморським флотом так, як вона вважає за потрібне. Росія готова обговорювати технічні питання, але політичні хотіла б просто зняти з порядку денного.

Якщо років десять тому бажання Москви зберегти ЧФ у вигляді боєздатної одиниці бачилося в нашій країні як "геополітична примха", то тепер Чорноморський флот став реальним компонентом зовнішньої політики Росії, причому таким, що далеко виходить за рамки вузького завдання підтримувати російську присутність в Україні. ЧФ нині - це реально діючий компонент Південного військового округу Росії, що є частиною механізму забезпечення її зовнішньополітичних інтересів не тільки в Чорному й Середземному морях, а й на Південному Кавказі й Каспії. Пов'язані із цим цілі Росії лежать переважно за обрієм зовнішньополітичних інтересів України. Зрозуміло, питання базування ЧФ саме в Криму має різний ступінь важливості для російської політики в різних регіонах. Але Росія передбачувано прагне максимальної свободи дій.

Підозрювати Росію в тому, що головною метою ЧФ у сучасних умовах є вплив на Україну, було б неправильно. Озвучені плани модернізації ЧФ за рахунок корветів проекту 1135.6, підводних човнів проекту 636, малих артилерійських кораблів проекту 2163.0, бойових катерів і суден забезпечення не дають приводу припускати наявність планів щодо розширення зони операцій флоту на територію України. З багатьох причин слід також відкинути міркування про бажання Росії повернути на флот ядерну зброю.

Проте ЧФ залишається важливим чинником, що впливає на внутрішню й зовнішню політику України. З його базуванням на українській території пов'язані істотні ризики. ЧФ глибоко інтегрований у цивільну структуру Севастополя. Він може слугувати базою для поширення російського впливу на внутрішню політику (хоча в базових угодах є положення, які забороняють це). Чимдалі ширше використання ЧФ на міжнародній арені може стати причиною втягування України в конфліктні ситуації з важко прогнозованими наслідками. Дана з легкістю згода "щільніше" взаємодіяти у військово-політичній сфері може запустити процеси, які лежать поза обріями українських інтересів, здатна втягти Україну в непотрібне міжнародне протистояння й повести в бік від вирішення першорядних завдань.

Порядок денний щодо ЧФ, погоджений у Москві 17 грудня, не дає відповідей, як нівелюватимуться ці ризики. Причому коло запланованих до підписання угод не повною мірою відбиває реалії нинішнього дня. Бажання максимально поставити ЧФ у рамки українського законодавства можна тільки вітати. Але воно не має зводитися до ідеї максимального збільшення податкових і митних зборів до місцевих бюджетів і розміщення замовлень на українських суднобудівних підприємствах (порядок питань, зафіксованих у протоколі, дає підстави запідозрити саме такий підхід. А недавнє відвідування російською урядово-купецькою делегацією миколаївських суднобудівних заводів і плани власників приватних суднобудівних підприємств "одержати від росіян замовлення на суму до п'яти мільярдів" - лише зміцнюють ці підозри). Тим більше, вирішення фінансових питань не має бути основою для поступок, здатних призвести до більшої інтеграції ЧФ у цивільну інфраструктуру Севастополя.

Бажання Росії вирішити питання модернізації - цілком природне, з огляду на завдання, що стоять перед флотом. Але карт-бланш з боку України тут недоречний навіть в обмін на істотні економічні бонуси. Причина - ризик втягування України в чужі для неї конфлікти.