Чорний птах з кривавою ознакою - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Чорний птах з кривавою ознакою

3 березня, 00:10 Роздрукувати Випуск №8-9, 3 березня-16 березня

Міліція, формально перетворившись на поліцію, зберегла 80% домайданівських кадрів.

26 лютого 2014 р. тодішній виконувач обов'язків глави МВС, а ще за тиждень до того — один із комендантів штабу Майдану Арсен Аваков ліквідував спецпідрозділ міліції громадської безпеки "Беркут". 

Ліквідація "Беркута" була однією з вимог Майдану, який щойно переміг. Чи міг тоді хтось уявити, що незабаром Аваков буде працевлаштовувати колишніх "беркутів" у оновлюваній правоохоронній системі? Що його підлеглі та найближче оточення захищатимуть тих, хто обвинувачуватиметься в тяжких злочинах, вчинених під час Революції Гідності? 

Чи міг хтось передбачити, що невдовзі після розстрілу Небесної сотні підозрюваним у розстрілі 48 людей на Інститутській 20 лютого 2014-го постмайданівське МВС запропонує спокутувати вину в зоні АТО?

Але сталося саме це.

"Спокутувати кров'ю на Донбасі провину за пролиту кров на Майдані"

Історія перша 

У розстрілі 48 та пораненні 80 мітингувальників на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 р. Генеральна прокуратура підозрює саме екс-бійців київського "Беркута". 23 співробітники спецпідрозділу, за версією ГПУ, є тими людьми в чорних одностроях, котрі (що зафіксовано на численних відео) стріляли з автоматів у неозброєних майданівців, які намагалися піднятися вгору по Інститутській. 

Слідчі запевняють, що імена всіх підозрюваних було встановлено. В переддень їх затримання у липні 2014-го (про яке знали тільки декілька високих чинів усередині МВС) хтось "злив" інформацію про заплановану операцію. 18 фігурантів спішно виїхали з країни. За нашими даними — в Росію. Всі вони зараз перебувають у розшуку.

Шестеро співробітників столичного "Беркута" було затримано. Троє — командир так званої "чорної роти" Дмитро Садовник, Павло Аброськін і Сергій Зінченко — були затримані ще у квітні 2014-го. У жовтні того ж року суддя Печерського районного суду Києва Світлана Волкова дозволила відпустити Садовника з-під варти під домашній арешт. Удома екс-ротний перебував під цілодобовим наглядом поліції. Що не завадило йому втекти. Сергія Тамтуру, Олександра Маринченка та Олега Янішевського затримали в липні 2015-го. Разом із Зінченком та Аброськіним вони перебувають у СІЗО донині.

Єдиний офіцер серед них— екс-заступник командира полку Олег Янішевський. Саме його слідство вважає тією людиною у плямистому камуфляжі, котра вирізнялася на тлі інших силовиків, одягнених у чорне. Ця сама людина на одному з відео з Інститутської стріляє з автомата Калашникова чергами в натовп. 

Я зустрічалася з Янішевським у слідчому ізоляторі Києва. В легендарній Лук'янівці він справляє враження людини, котра ледь не заправляє всім, навіть наглядачами. Незважаючи на те, що наша розмова затягується, персонал СІЗО, на розпорядження Янішевського, нас не підганяє, бо він хоче договорити. 

Він стверджує, що на кадрах розстрілу себе не впізнає, однак підтверджує, що був одягнений у плямистий камуфляж. Він також не заперечує, що є людиною у плямистому камуфляжі, котра, як зафіксовано на одному з відео, піднімається вулицею Інститутською від Майдану 20 лютого 2014-го, ще до початку розстрілів, і керує відведенням міліцейської техніки. Річ у тому, що в цей момент у руках людини в характерному беркутівському однострої ще немає АК. 

Про 20 лютого 2014-го Янішевський говорить небагато, посилаючись на те, що ще не давав свідчень у суді. Але готовий спілкуватися про свої дії після того дня й до моменту затримання.

Він працював кілька місяців у полку як заступник командира, хоча формально "Беркут" був розформований. До речі, і він, і його підлеглі акуратно отримували зарплатню. А в травні 2014-го "беркутам" запропонували поїхати в АТО — "спокутувати провину кров'ю".

Ось як про цю пропозицію розповідає сам Янішевський:

"Підрозділу запропонували взяти участь, зауваживши, що він отримає індульгенцію за події на Майдані. (Пропозиція була. — Ред.) від міністра Авакова. Викликали керівництво полку. Був наш командир, очільники з головного управління київської міліції, Аваков і його заступники. Ще були командири деяких підрозділів із регіонів. Я на тій зустрічі не був. Це вже як приїхали на базу полку — командир доніс, що була така зустріч і така пропозиція". 

Перш ніж потрапити до СІЗО за підозрою в розстрілах беззбройних людей, Янішевський устиг побувати на Донбасі й отримати статус учасника бойових дій. Як, до речі, і ще один беркутівець — Олександр Маринченко. Під час судових засідань Янішевський та його колеги неодноразово зазначали, що 20 лютого 2014-го на Інститутській уже була воєнна ситуація, і вони — себто "Беркут" — вважали себе однією з воюючих сторін, а мітингувальників — іншою. Відсутність зброї в тих, у кого вони стріляли, представників "воюючої сторони", певно, не бентежила. 

На справжній війні на Донбасі вчорашні вороги опинилися по один бік фронту. Під Слов'янськом у травні-червні 2014-го "беркути" воювали разом із добровольцями, сформованими з сотень самооборони Майдану. Натомість, із протилежного боку теж був "Беркут" — бійці донецького та луганського спецпідрозділів. 

"Ми не розмовляли на ці теми — про Майдан, просто виконували завдання. Що було, те минуло…" — так розповідає Олег Янішевський про стосунки з майданівцями на фронті. Насправді там траплялися численні конфлікти, коли між беркутівцями і добровольцями заходило про Майдан, подекуди хапалися за автомати. 

Прагнення більшості своїх колег із Донецька, Луганська та Криму залишитися на окупованих територіях Янішевський пояснює просто: там їхні соціальні зв'язки. Про присягу, відчуття обов'язку, навіть під час війни, говорить туманно.

Чому пішов на передову? Щоб зберегти підрозділ, стверджує Янішевський. 

— А чому так важливо було його зберегти? 

— У нас там така тренувальна база, розумієте?

Не дуже розумію, коли чесно. 

Янішевський упевнено каже, що все одно обрав би знову службу в "Беркуті". 

Чи прагнув міністр внутрішніх справ Арсен Аваков перевиховати "беркутів" на передовій? Навряд. А якби й хотів, то навряд чи це йому вдалося. Чи хотіла влада відмазати бодай частину "беркутів" від відповідальності, щоби здобути прихильність решти представників системи, яка слугує силовим захистом будь-якому режиму? Певно, так. Але чи мала вона право виписувати індульгенції за страшні злочини? Звісно, ні.

Влада перетворила захист Батьківщини з честі на примус. Воювати за неї — це як іти у штрафбат. Керівництво МВС не лише покривало злочини, не лише, на власний розсуд, фактично, обирало форму покарання, — воно принизило подвиг тих, хто пішов воювати добровольцем.

"Єдиний майданчик пошуку справедливості"

Усі п'ятеро екс-співробітників київського підрозділу "Беркут" щотижня беруть участь у засіданнях суду. З цих засідань їх відвозять у СІЗО. З усіх беркутівців їм пощастило найменше. Але і в них є шанс — бути обміняними на українських військових або цивільних, що перебувають у полоні в бойовиків "ДНР" та "ЛНР". Імена трьох підсудних — Павла Аброськіна, Сергія Зінченка та Сергія Тамтури — фігурували в так званих "списках Савченко", які депутатка оприлюднила торік. Адвокати беркутівців та їхні родини запевняли: не довіряють спискам, тому коментувати їх не будуть.

Незважаючи на велику кількість доказів вини в загибелі мітингувальників саме цих екс-беркутівців, вони вперто розповідають про міфічну "третю силу", яка організувала стрілянину 20 лютого 2014-го і по майданівцях, і по правоохоронцях. Численним балістичним експертизам не вірять 

Процес триває третій рік, — увага ЗМІ й суспільства до нього поступово вгасає. Лише у квітні суд скінчить заслуховувати свідчення потерпілих і перейде до опитування свідків, яких у справі — сотні. Самі обвинувачені в суді досі не свідчили.

Суспільство, безумовно, роздратоване, що процес триває так довго. Проте, на мій погляд, саме він залишився єдиним майданчиком, де справді шукають відповіді на болючі запитання. Інші судові засідання у справах Майдану, як і справа Януковича, перетворилися на шоу та майданчик для політичного піару. Як на мене, цій справі пощастило з головуючим суддею. Сергій Дячук кілька років був військовим суддею, його справи відзначаються дисципліною та увагою до деталей. 

Сподіваюся, років за два дійде до вироків. Можливо, до єдиних обґрунтовано справедливих вироків у всій величезній справі Майдану. Чи почнуть "беркути" говорити — про накази, про тих, хто їх віддавав? Поки що вони поводяться як люди, впевнені у тому, що їх прикриють. Проте реальна загроза довічного ув'язнення може примусити їх змінити поведінку.

Якщо цьому не завадять непередбачувані обставини. Наприклад, той-таки обмін. Хоча моральний обов'язок влади — такого обміну не допустити.

"Нам за Майдан нічого не було. І зараз не буде" 

Історія друга 

29 січня 2015-го, у розпал боїв за Дебальцеве, наша знімальна група саме поверталася з Донбасу в столицю, провівши тиждень на передовій. 

Близько опівночі на контрольно-пропускному пункті поліції Пісочин, що неподалік Харкова, наш автомобіль зупинили. Троє працівників уже не міліції, а поліції в забороненій камуфляжній формі "Беркута" у брутальній формі стали вимагати показати всі наші речі, а на спробу зафіксувати процес огляду на відео зреагували у кращих традиціях свого "безсмертного" підрозділу — заломили руки оператору, кинули на землю, били ногами та відібрали камеру. Повторюючи, що їм за Майдан нічого не було і зараз не буде. Згодом, уже після виклику їхнього керівництва, камеру підкинули на заднє сидіння автівки. Але без карти пам'яті. 

Усі троє — а це екс-працівники харківського підрозділу "Беркут" Олександр Костюк, Володимир Ріяко та Віталій Гончаренко, як згодом з'ясувалося, були на Майдані. Гончаренко підозрювався у вбивстві 3 мітингувальників 18 лютого
2014-го поблизу Кріпосного провулка, Ріяко і Костюк — у побитті активістів 20 січня 2014-го поблизу колонади стадіону Лобановського на вулиці Грушевського. 

Однак ці обставини не завадили всім трьом потрапити до переатестованої харківської поліції. Коли за перешкоджання роботі журналістів проти цих трьох порушили справу, в них знайшлися впливові захисники. Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко розповів про "подвиги" трьох колишніх "беркутів". Нібито вони (незважаючи на відсторонення від служби) затримали партію нелегальної зброї. За це Геращенко рекомендував представити поліцейських до нагороди і радо фотографувався з "героями". 

А коли дві кримінальні справи — за Майдан і побиття журналістів — дійшли до суду, керівництво харківської національної поліції клопотало перед судом про взяття своїх підопічних на поруки. Зрештою, після задоволення клопотання суду усі троє втекли з-під домашнього арешту, записавши перед тим відео про переслідування з боку теперішнього "режиму". З 2016-го, за нашими даними, всі троє перебувають у Росії. 

Представники влади в неофіційних розмовах, як тоді, так і тепер, запевняють, що без поліції не можна, а іншої в них немає. Що всіх неможливо звільнити, бо де ж, мовляв, знайти інших, і де час навчити нових? 

Мабуть, почасти тому провалилася спроба переатестації поліцейських. Відчуваючи фактичну підтримку влади, більшість звільнених через тиск громадськості (переважно за участь у подіях на Майдані) відновилися на своїх посадах із допомогою судів. А частина взагалі оминула процес переатестації. 

Небезпечніше інше. Невелика частина людей, які прийшли в поліцію й Нацгвардію з Майдану і АТО зі щирим наміром поліцію змінити, пізніше засвітилися як захисники "старої гвардії" в судах. Майданівець, ветеран війни на Сході, а нині — заступник голови Нацполіції Олександр Фацевич заходився захищати представників департаменту громадської безпеки Бабича і Серединського, котрі фігурують у судовому процесі як особи, що, фактично, керували всіма підрозділами "Беркута" 18—19 лютого 2014-го. Володимира Гриняка — генерала Нацгвардії, що під час Майдану був заступником департаменту громадської безпеки МВС і, фактично, організовував штурм Майдану 18 лютого, — тепер захищають майданівці, які пізніше пройшли з Гриняком фронт. 

Чи можна перебуванням на фронті виправдати причетність до вбивств? Чи можна говорити про спокуту вини, коли міра вини ще тільки досліджується? Хто має право визначати вину і покарання — міліцейський чиновник чи суд? У кого більше прав говорити про спокуту — в однополчан чи родичів загиблих? 

"Постріл у сідницю та образа міністра"

Історія третя 

20 лютого 2018-го, рівно через 4 роки після розстрілів на Інститутській, бійці київського полку спеціального призначення (тепер так називається "Беркут") вийшли на мовчазний протест. Протест бійців силового відомства — чи не перший в історії незалежної України. Мовчали вони під Шевченківським судом столиці. Хоча статут не дозволяє працівнику поліції вдаватися до таких акцій, у керівництві МВС пояснили, що нічого страшного, бо в бійців була обідня перерва. 

Спецпризначенці прийшли помовчати на знак протесту проти рішення судді Шевченківського суду. Річ у тому, що суддя відпустила під домашній арешт протестувальника, котрий поранив із пістолета їхнього колегу. Бійці розцінили цей запобіжний захід як занадто м'який. 

Куля потрапила в сідницю силовика, котрий у 2014-му був беркутівцем, протистояв майданівцям. Випустив кулю колишній боєць добровольчого батальйону "Донбас", котрий пройшов бої за Іловайськ, отримав за виявлену мужність нагородний пістолет від міністра внутрішніх справ, колишнього майданівця Арсена Авакова. 

З цього нагородного пістолета екс-доброволець поцілив в екс-беркутівця. Обставини застосування зброї досліджуються. Свідки стверджують, що колишній донбасівець стріляв під ноги спецпризначенцям, намагаючись у такий спосіб відігнати їх, коли вони заходилися його бити. Демонстративна жорсткість правоохоронців (звичних як до таких дій, так і до безкарності за надмірне застосування сили) зафіксована на відео. 

Міністр Аваков, як відомо, образився на рішення судді Шевченківського суду і навіть пригрозив зняти охорону з судів, у яких слухаються і справи екс-беркутівців за події на Майдані. Паралельно, з мовчазної згоди керівництва МВС, вчорашні беркутівці вийшли на свої перші протести. 

Декларуючи, що право на насильство є лише в держави, влада примножує кількість тих, хто хоче таке право привласнити. Бо держава не може (не хоче?) застосувати покарання до тих, хто його заслуговує. Провокуючи декого на встановлення справедливості на власний розсуд. Зокрема, силою структур, створених з ініціативи чи за сприяння МВС. Чи з допомогою зброї, отриманої від керівництва того ж МВС. 

За даними прокуратури, міліція, формально перетворившись на поліцію, зберегла 80% домайданівських кадрів. Система не оновилася, вона або виплюнула тих, хто прийшов ззовні, або поглинула, примусивши діяти за новими цеховими правилами. Ті, хто протистояв "Беркуту" на Майдані, змагаючись за право оновити систему, тепер — в одній шерензі з "беркутами", захищаючи їх право діяти по-старому. 

Разом вони (свідомо чи несвідомо) захищають нову владу в її прагненні жити по-старому. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 3
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво