Чи хочемо ми бачити армію переозброєною? - Внутрішня політика - dt.ua

Чи хочемо ми бачити армію переозброєною?

27 березня, 2015, 23:27 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-3 квітня

Однак проблеми формування й виконання ДОЗ — ніщо порівняно з відсутністю стратегічного бачення переозброєння. Проблема ця несе надзвичайні ризики на майбутнє, оскільки зберігає можливість воєнної агресії з боку Росії або підживлюваних нею терористичних угруповань у будь-який зручний момент. Оскільки лише професійна, мотивована армія з добротною, серйозною зброєю може стати фактором стримування

 

 

Про те, що країні потрібен орган управління та координації оборонною промисловістю, експерти говорять з часу парламентських слухань у липні 2014 р. 

Більше того, і в Коаліційній угоді є пункт про створення при Кабінеті Міністрів міжвідомчого органу для розвитку ОПК. Якщо зважити, що де-факто країна перебуває в стані війни, а від появи такого органу залежить якість переозброєння ЗСУ та інших збройних формувань країни, це досить багато. Тим паче що є дуже невтішні уроки минулого воєнного року: через те що держоборонзамовлення уряд затвердив лише на початку липня, гроші підприємства почали освоювати тільки в середині осені. Система забезпечення армії озброєнням і військовою технікою (ОВТ) не перейшла на воєнні рейки. ЗСУ, якщо не брати до уваги знятої із зовнішніх контрактів техніки, почали отримувати нові ОВТ лише наприкінці першого року війни. Не рахуючи, звісно, того озброєння, яке приватні підприємства зуміли оперативно виробити за рахунок власних оборотних ресурсів.

На кінець березня, нарешті, з'явилася кулуарна інформація про те, що активно готується рішення, у результаті якого в українських оборонних підприємств з'явиться якщо не хазяїн, то єдиний керівник і координатор. Здавалося б, привід порадіти. Але деякі деталі при реалізації цього завдання насторожують профільних експертів, сигналізуючи про намір влади вирішувати завдання переозброєння армії в ручному режимі.

Шанс для армії. Шанс для країни 

У принципі, короткострокові завдання переозброєння зусиллями керівництва Міноборони, МВС, "Укроборонпрому" сяк-так вирішувалися. У першу чергу за рахунок ремонту. До середини грудня 2014 р. було відремонтовано понад 18 тис. од. ОВТ, причому, близько 16 тис. од. — підприємствами Міноборони, а решта — підприємствами "Укроборонпрому". Але це переважно бронетехніка й артсистеми (з величезної кількості ОВТ — тільки 10 літаків, 3 вертольоти і 3 системи ППО). У другу чергу — за рахунок імпорту, у тому числі сумнівного: через відсутність єдиного хазяїна ОПК були відсутні й знання, а відтак і системно опрацьовані рішення. Зокрема, досі в державі немає структури, яка аргументовано визначає, що краще закупити у вітчизняних підприємств, а що логічніше виробляти завдяки оперативному налагодженню спільного з іноземними партнерами виробництва (особливо у випадках організації імпортозаміщення російських комплектуючих). Нарешті, у третю чергу, — за рахунок запізнілого налагодження виробництв, у тому числі таких украй важливих ОВТ як протитанкові комплекси (ПТРК) "Стугна", системи захисту бронетехніки, радіолокаційні станції (РЛС). При цьому мали місце істотні проблеми з контролем виконання держоборонзамовлення (ДОЗ). Наприклад, до середини грудня 2014 р. на системи розвідки і зв'язку було витрачено близько 250 млн грн, але проблеми не вирішено. Той факт, що Міноборони кілька разів міняло свої пропозиції щодо затвердженого ДОЗ, свідчить про відсутність чіткого розуміння потреб армії. Та й впливати на цей процес нікому: Мінекономрозвитку, яке формує ДОЗ, лише виконує непрофільну, механічну і точно непосильну функцію. Це міністерство не має ні статусу, щоб впливати на військове відомство, ні необхідних знань, ні достатніх кадрів. 

До речі, в "Укроборонпромі" недвозначно натякають: істотне збільшення фінансування потреб оборони держави, однак, "живих грошей" на закупівлю нових ОВТ практично не передбачає. Крім того, генеральний замовник у низці випадків демонструє нездатність визначитися, що і в кого закуповувати. Наприклад, на закупівлю безпілотників закладено 240 млн грн, а займаються в країні цією тематикою вже близько 40 підприємств. Можливо, краще, порівнявши світовий досвід і технічні проблеми, піти на спільне виробництво БЛА з іноземним партнером? Але хто професійно відповість, яке вітчизняне підприємство і з яким іноземним "спаровувати"? Адже в країні під поняттям "військово-технічне співробітництво" (ВТС) досі ще мають на увазі виключно імпорт ВВТ. А головне, хто візьме відповідальність на впровадження нелінійних схем і організацію проектів?! Адже навіть з управлінням "Укроборонпрому" зберігається чистісінька профанація. Управляє ним як господарським утворенням уряд, а керівника й наглядову раду (якої, до речі, немає) призначає президент.

Про колізії в переозброєнні чітко висловився заступник директора департаменту розробок і закупівель ОВТ Міноборони Андрій Артюшенко: "Нам доводиться розраховувати на наш ОПК, а ми не використовуємо його навіть на 70%. "Укроборонпром" займається переважно імпортом і капремонтом". При цьому він підтвердив, що державна система не здатна оперативно реагувати на зміну обстановки. Наприклад, посилаючись на дані начальника Генштабу, він зазначив, що "75% танків ми втрачаємо через влучання мін у верхню півсферу, дах або корму танка, хоча ми традиційно підсилювали лобову броню, бічну броню". А кому реагувати? Хто контролює ДОЗ у частині роботи генконструкторів? І де ці генконструктори?

Однак проблеми формування й виконання ДОЗ — ніщо порівняно з відсутністю стратегічного бачення переозброєння. Проблема ця несе надзвичайні ризики на майбутнє, оскільки зберігає можливість воєнної агресії з боку Росії або підживлюваних нею терористичних угруповань у будь-який зручний момент. Оскільки лише професійна, мотивована армія з добротною, серйозною зброєю може стати фактором стримування. Втім, керівник будь-якого відомства, що брало участь у формуванні й виконанні ДОЗ, має право кивнути: про яку стратегію може йтися, якщо в нас досі немає ні нової Воєнної доктрини, ні нової Стратегії національної безпеки. Звісно, немає й Програми розвитку ОВТ, а також Програми розвитку оборонної промисловості. Остання могла б стати "дорожньою картою" майбутніх змін у підходах до переозброєння. До цього залишається тільки додати, що якщо курс держави на професійну армію коштує чималих грошей, то створення безпосередньо системи забезпечення армії ОВТ пов'язане здебільшого виключно з використанням адмінресурсу. На жаль, автор змушений підтвердити висновок, зроблений у попередній статті (DT.UA, 6 березня), що переозброєння ЗСУ організовується за принципом постачання того, що є, а не того, що необхідно. Втім, чи може бути інакше? Академік Володимир Горбулін, радник президента України і директор Національного інституту стратегічних досліджень, каже, що в Кабміні немає жодної людини, безпосередньо відповідальної за питання оборонно-промислового комплексу.

Чи є вихід з такого становища? Хоч як дивно, є. І досить простий. Створити урядову вертикаль управління оборонною промисловістю. 

Центральний орган виконавчої влади

Він має з'явитися саме в Кабміні і "замикатися" на першого віце-прем'єра або на віце-прем'єра профільного. З такою позицією беззастережно згодні не тільки експерти, а й багато чиновників, а також більшість опитаних директорів оборонних підприємств. 

У разі правильно налагодженого державного механізму ідеально було б покласти турботу про ОПК на першого віце-прем'єр-міністра, до компетенції якого належать питання забезпечення зміцнення національної безпеки та обороноздатності держави, оснащення ЗСУ й інших військових формувань, охорони та захисту державного кордону, забезпечення проведення антитерористичної операції, охорони важливих державних об'єктів, цивільного захисту населення, організації спеціального зв'язку і захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом тощо. Тоді міг би реально запрацювати й Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності — його має очолювати саме перший віце-прем'єр-міністр. Хоча аналітики попереджають, що профільний віце-прем'єр упорається із завданням значно краще ніж перший віце. Дехто киває на цілком успішний російський досвід: російський віце-прем'єр з питань ОПК Дмитро Рогозін, не володіючи високим рівнем знань оборонної промисловості, часто вирішує завдання переозброєння саме завдяки статусу й високому рівню Військово-промислової комісії.

У будь-якому разі, головний координатор ОПК — це не самотній форвард, і йому необхідна серйозна кадрова підтримка. В урядовій структурі необхідно відродити діяльність практично забутих інституту генеральних конструкторів і науково-промислової ради. Це саме ті органі, які забезпечать системність рішень і опрацювання аргументів. Тут багато спостерігачів справедливо вказують на значний кадровий дефіцит менеджменту: через те що вітчизняна оборонка традиційно була залишена наодинці зі своїми проблемами, утворилася "кадрова діра". Тим, хто має знання й досвід, часто глибоко за 70, а тим, хто йде слідом, — тільки близько 40, причому останні переважно не мають досвіду й достатніх знань. З генеральними конструкторами проблем іще більше, бо в часи президентської каденції В.Януковича ставлення до українського золотого фонду науки, очевидно, диктувалося з Кремля. З десятка прикладів обмежимося одним: без видимих причин було відлучено від справ генконструктора бронетанкобудування Михайла Борисюка — у той момент, коли школа бронетехніки й легких бронемашин почала демонструвати неабиякі успіхи на світовому ринку зброї. Як здається, без компромісів тут не обійтися. Скажімо, якщо генконструктором вертолітобудування призначається чистий виробничник (В'ячеслав Богуслаєв), то і підприємство, і держава мають продемонструвати реальні результати у вигляді готового національного вертольота. На підприємстві "Мотор Січ" кажуть, що вже витратилися на придбання виробничої лінії редукторів і готові витратитися на лопаті (ключові відсутні комплектуючі), а держзамовлення на вертольоти поки що не видно. Саме з такими вузловими проблемами і муситиме розбиратися хазяїн вітчизняного ОПК. Адже деякі проблеми чекають на вирішення вже навіть не роки, а п'ятирічки: техзавдання, наприклад, на український безпілотник і модернізований вертоліт було видано ще 2007 року. І за цей час, на жаль, ніхто не завдав собі клопоту навіть прорахувати, що вигідніше — клепати півтора десятка різних видів БЛА на коліні чи створити спільне виробництво на ДП "Антонов", яке в радянський час цією проблемою займалося.

Що ж до менеджменту, то експерти настійно рекомендують не експериментувати з непрофільною молоддю, а зазирнути в оборонні науково-дослідні інститути (НДІ), КБ і підприємства, де переважно як радники осіли цілком компетентні кадри. До речі, нова структура управління ОПК, за ідеєю, має здійснити і кадрове упорядкування інших державних утворень. Наприклад, в управлінській ланці того ж таки "Укроборонпрому" налічується 238 співробітників, тоді як спочатку розраховували під 72. У ДП "Антонов" приблизно 13 тис. людей, що багато хто вважає гирею на шиї підприємства. І так по всьому оборонно-промисловому фронту. 

Чому оборонні підприємства всіх установ і організацій країни варто зібрати в окремому профільному органі? Так, існувала ідея управління ними через Мінекономрозвитку, яку на сьогодні вже провалено. Не може підрозділ одного міністерства управляти кількома іншими. Складно уявити собі й реалізацію такого задуму як передача всіх підприємств у Державне космічне агентство — на тій підставі, що це вже діючий центральний орган виконавчої влади. Керівники самого ДКА відхрещуються: Україна представлена у світі мирним космосом, а оборонна промисловість — це окрема історія.

Але найбільші сумніви викликає можливе рішення влади створити керуючу й координуючу структуру оборонки не в уряді, а в РНБОУ (у кулуарах говорять саме про таке рішення, додаючи, що вже є й кандидатура очільника — Сергій Пашинський). Радбез — дорадчий орган, і переведення управління ОПК у ручний режим формуватиме конфліктне поле між главою держави і главою уряду. Але ще гірше, що в цьому разі доведеться забути про відповідальність за рішення. Кожне з рішень, хоч би яким воно було, просто нав'язуватиметься. Як, наприклад, закупівля старих британських машин SAXON. Нагадаю, характерною рисою тієї сумнівної угоди є те, що і в Міноборони (генеральний замовник), і в Генштабі (структура, що видає оперативні директиви бачення майбутніх воєнних дій), і в Центральному НДІ ОВТ розводять руками: мовляв, ми до цього стосунку не маємо. Але воювати ж нашим бійцям…

Звісно, президент може підпорядкувати керуючий орган ОПК собі, як це зробив В.Путін у вересні минулого року. Але й у цьому разі він має пам'ятати, що реальною діяльністю Військово-промислової комісії РФ опікується все ж таки уряд — через згаданого профільного заступника голови Д.Рогозіна.

Насамкінець хотілося б додати: хорошим зазвичай виявляється те рішення, яке реалізовано.

 

Від редакції. Експерти по-різному ставляться до ідеї створення керуючого органу ОПК, який призваний встановити жорстку урядову вертикаль в сфері "оборонки". Але навіть ті, хто схвалює подібний крок, відмічають: до майбутньої структури варто ставитися як до хімічної лабораторії — вона може розробляти ліки, отруту або наркотики. Все залежить від задумок творця та планів завлаба.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво