Брудні технології під нігтем закону - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Брудні технології під нігтем закону

21 листопада, 2017, 10:19 Роздрукувати Випуск №43-44, 18 листопада-24 листопада

Ухвалення нового проекту Виборчого кодексу гарантує збереження при владі олігархічних кланів і афілійованих з ними партійних утворень.

Українське законодавство в цілому ніколи не вирізнялося стабільністю. 

А виборче, зокрема, — взагалі змінювалося мало не під кожні вибори. І щоразу в процесі застосування на практиці в ньому виявлялися слабкі місця, що спонукали парламентаріїв до дальших пошуків "чарівної формули". Черговий результат цих пошуків у вигляді проекту Виборчого кодексу, який об'єднав у собі кілька законів, парламент недавно проголосував у першому читанні. Суспільство розділилося на тих, хто критикує проект, і тих, хто вважає голосування за нього великою перемогою. На нашу ж думку, обговорювати, як оформлено вітрину магазину, не розібравшись із тим, що відбувається в його підсобках, —щонайменше, наївно. Тому ми вирішили поговорити з дуже досвідченою людиною, котра знає зсередини, що таке вибори всіх рівнів в Україні, і не тільки в ній. З огляду на специфічність обговорюваної теми, ми зберегли за нашим співрозмовником право не називати свого імені в обмін на відвертість.

— У коментарях із приводу прийняття законопроекту в першому читанні переважала думка, буцімто він суперечить інтересам влади та олігархів. І голосування відбулося через їхній недогляд. Ви згодні з цим?

—Комусь і справді хочеться переконати людей у цьому, але насправді все з точністю до навпаки. Взяти хоча б збереження у проекті кодексу прохідного бар'єра для партій, котрі беруть участь у виборах. Навіть на рівні проектних чотирьох відсотків, а не п'яти, як у чинному законі, він усе одно мінімізує шанси, скажемо так, малобюджетних суб'єктів виборчого процесу. Зате повністю відповідає інтересам найбільш ресурсних партійних утворень. Тобто тих, за якими стоїть провладний і умовно опозиційний олігархат та інший великий бізнес.

Розподіл мандатів тільки між партіями, котрі наберуть понад 4% голосів, — фактично, узаконена фальсифікація результатів волевиявлення людей. 

На шпальтах вашої газети в червні нинішнього року було опубліковано статтю з розрахунками, яка доводить, що голоси виборців, віддані за політичні сили, які не зуміли подолати бар'єр, передаються тим, хто цей бар'єр подолав. Таким чином, ігнорується й спотворюється вибір величезної кількості людей. На парламентських виборах 2014 р. їх було 3,5 млн чоловік. Це — не багато й не мало — 22,5% від усієї кількості громадян, які брали участь у виборах, чиї бюлетені було визнано дійсними. Саме за рахунок їхніх голосів "Народний фронт", наприклад, отримав 14 додаткових депутатських мандатів, Блок Петра Порошенка — 13, Опоблок — 4. Тим часом партії, за списки яких голосували багато сотень тисяч людей, не отримали жодного мандату. І нові-старі виборчі правила зберігають такий стан речей.

— А хіба відхід від мажоритарки на парламентських виборах, із допомогою якої в Раду проходили переважно грошові мішки, найчастіше — з провладного табору, — це не привід для занепокоєння насельників олігархічних висот?

— Так, проектом кодексу передбачено чисто партійну систему, але з відкритими списками. А це та ж мажоритарка, тільки з партійним профілем. Більше шансів бути обраним отримає той кандидат із партійного списку, котрий вкладе більше коштів в "економічне голосування", тобто в підкуп виборців. Його шанси підвищує поява графи для голосування за конкретного кандидата в партійному регіональному списку. Виборець краще запам'ятає того, хто його облагодіяв "фінансовою допомогою". І для цього створено всі умови. Проект кодексу підвищує вірогідність успіху найбільш платоспроможних кандидатів, навіть порівняно з теперішньою мажоритаркою. Відповідно, погіршує перспективи менш платоспроможних і, тим більше, безгрошових кандидатів у партійних списках. Та, фактично, обнуляє шанси тих, для кого підкуп виборця — неприйнятний у принципі. Таку ситуацію формує норма про створення 27 регіональних багатомандатних виборчих округів (замість 225 одномандатних при нинішній змішаній системі). Адже в кожному з цих 27 округів у середньому буде майже в 10 разів більше виборців, ніж у нинішньому мажоритарному. Отже, кожному "регіональному списочнику" та його штабові доведеться працювати з удесятеро більшою кількістю виборців, ніж теперішньому мажоритарнику, щоб вони голосували і за номер його партії у бюлетені, і за його особистий номер у партійному списку з кількох людей — не менше п'яти, а може, й більше. Не треба довго думати, аби зрозуміти, в кого більше можливостей "замотивувати" виборця. 

Проект кодексу також зберігає переваги для тих, хто здатен платити великі гроші за медійний ресурс. Згідно з результатами опитування з приводу того, що для виборців є головним джерелом інформації, у вікової категорії 18+ на перше місце виходить Інтернет. Але проблема в тому, що українці цього віку не поспішають голосувати. Питома вага їхніх голосів у загальному масиві невелика. Навіть у 2014 р., коли політична активність української молоді була найвищою за всі роки незалежності, на вибори у парламент прийшло приблизно 34% з понад 14,7 млн виборців віком 18—39 років. Тим часом із 16,4 млн виборців віком 50 років і більше правом голосу скористалися 44,3%. Ця вікова категорія наших громадян, яка голосує найактивніше, по-перше, має найнижчі доходи і найнижчий рівень життя і тому більше схильна приймати "подяку". А по-друге, традиційно саме з телевізора та радіо (частіше — дротового) черпає інформацію й поглинає агітацію — позитивну про одних учасників виборів та негативну — про інших.

Тому реалії такі: якщо партія і її кандидати, що йдуть на вибори, не здатні "по-крупному" оплатити свою позитивну рекламну та іншу присутність у телевізорі й радіоефірі, їх, фактично, немає для виборця старшої вікової групи. Це значно знижує імовірність їх обрання. Я переконаний: аби хоч трохи зрівняти шанси грошовитих і малобюджетних суб'єктів виборів, треба заборонити будь-яку політичну рекламу понад той ефірний час, який оплачує на рівних для всіх умовах виборча комісія. Така заборона, до речі, існує в багатьох європейських країнах. І в частині зовнішньої реклами теж. 

— Але в тих, кому бракує грошей на донесення своєї передвиборної програми з телеекранів, є інший спосіб достукатися до виборця — зустрічі з виборцями. 

— Такі зустрічі, не підкріплені картинками в телевізорі, малоефективні, особливо в масштабі десятикратно укрупнених проектом кодексу округів. Скажімо, люди вийшли із зустрічі з кандидатом з рішучим бажанням голосувати за нього та його партію. Але кількість людей, із якими реально провести зустрічі, становитиме мізерно малу частину виборців. У кожному із "запроектованих" 27 округів їх буде близько мільйона чи й значно більше. "Класний політик, але в ТБ його немає, отже не пройде. Навіщо тоді мені втрачати свій голос?" — думають багато хто. Телевізор і радіо залишаються найефективнішими інформаторами, агітаторами й мотиваторами електорального вибору людей.

— Ефективнішими за гроші?

— Скажу так: навіть гроші беруть передусім у кандидатів, котрі найчастіше мелькають у телевізорі. А зараз ефективність фінансової мотивації істотно зросла. Чому? Тому що дедалі більше людей розчаровуються в можливості вплинути на те, що відбувається в країні. Чимало їх просто не йдуть голосувати. Серед зневірених особливо багато тих, чиї доходи не дозволяють їм навіть нормально попоїсти, а тим більше — купити ліки та інші необхідні речі. "Працюючи" з ними, "багаті" виборчі штаби формують те, що називається мережами. З'ясовують, хто готовий голосувати за гроші або іншу "допомогу" (це називається "економічним голосуванням"). "Вираховують" тих, хто не піде голосувати, передаючи потім цю інформацію своїм членам дільничних комісій. А ті, скориставшись нею та домовленостями зі штабами, дають заповнити незатребуваний бюлетень присланим тими ж таки штабами "своїм". Тобто тим, хто гарантовано проголосує за "потрібних" партійний список і кандидата.

— Говорячи про мережу, ви маєте на увазі метод, який першим застосував Леонід Черновецький на мерських виборах у Києві ще 2006 р.?

—Типу того. Тільки цей метод стали використовувати на виборах різних рівнів у все масштабніших і витонченіших формах. Призначають і фінансово мотивують "домовиків" та "старших" виборчих дільниць, вони набирають певну кількість людей, котрі готові "економічно голосувати" (від 300 до 1600 грн — залежно від рівня життя в населеному пункті). Мережі вибудовують на виборах усіх рівнів, у тому числі й у Верховну Раду. А деякі мери та депутати місцевих рад примудряються утримувати такі мережі навіть за рахунок місцевого бюджету, не тільки під час виборів, а й у проміжках між ними. 

На недавніх виборах у об'єднані громади мережевий підхід практикували кілька конкуруючих партійних штабів одночасно: зокрема, "купуючи" голоси під виглядом вдячності за роботу спостерігачем. Таких схем безліч. Роздавати гроші виборцям — найпростіша серед них. Але тут є один нюанс. Треба встигнути дати першим. Узявши гроші, люди здебільшого поводяться "по-чесному". Від кого вже взяли гроші, за того й проголосують. А якщо хтось прийде з пропозицією потім, у нього мотивацію вже не візьмуть. При цьому міркують так: якщо скрізь суцільна корупція, вірити нікому не можна, то цей хоч гроші дає й не обманює. Так "по-чесному" мережа працює не тільки тоді, коли її формують, а й потім — на наступних виборах. 

Також складаються списки тих, хто зазвичай не ходить на вибори і, з високою ймовірністю, не ходитиме. Я вже говорив, як члени комісії, користуючись інформацією про виборців, котрі стабільно не голосують, віддають їхні бюлетені іншим для збільшення результату свого кандидата.

Можна тільки уявити, наскільки розширює простір та можливості для таких і схожих маніпуляцій величезна кількість внутрішньо переміщених осіб із територій, що зазнали російської агресії. Ніхто точно не знає, скільки і де їх живе. Наявні списки ТПО насправді неправдиві. Багато людей реєструються на підконтрольній Україні території й повертаються додому, оскільки в місцях переселення не мають ані житла, ані роботи.

А ще — відкладання перепису населення рік у рік. Ніхто не може точно відповісти на запитання, скільки людей реально живе в Україні і скільки — на заробітках за кордоном. А таких, через економічну кризу й завдяки "безвізу", стало набагато більше. При цьому на місцях, зокрема в дільничних виборчкомах, особливо сільських, точно знають, хто до дня голосування додому не приїде. А дехто ще й уміє користуватися цим знанням для вирішення питань на користь певних партій та кандидатів у депутати й президенти.

— Але жодна система скупки, наскільки мені відомо, не дає 100-відсоткового результату. Максимум, на який вона може спрацювати, — це 70%. І то для цього треба дуже постаратися. Тому до мережі потрібні ще адміністративний ресурс і вплив на виборчкоми.

— Звісно. Але не тільки. Система закупки голосів ефективно працює тоді, коли силовики, зокрема, поліція, забезпечують їй "дах" або, щонайменше, демонструють "короткозорість", упритул "не бачачи", що відбувається. Тому, крім іншого, так високо цінують посади міністра внутрішніх справ, а особливо — керівників місцевої поліції (колишньої міліції) ті, хто має намір перемогти на виборах за будь-яку ціну. 

— У Кримінальному кодексі передбачено покарання за підкуп. Причому відповідати мають обидві сторони — і той, хто дає гроші, і той, хто їх бере, тобто виборець….

— Покарання-то передбачено. Але, щоб воно настало, треба затримати порушника, скласти протокол, отримати докази, визнання, відкрити провадження, звернутися до суду. Це компетенція поліції. До речі, реформованої. Але багато ви знаєте таких випадків? Скажімо, недавно відбулися вибори в ряді об'єднаних громад, "економічне голосування" використовувалося досить широко. Де викривальні протоколи?!

Ось вам приклад. Одним із методів контролю за "економічним голосуванням" є фейковий екзит-пол. Організатори скупки ставлять перед входом на дільницю людину, яка тримає в руках скриньку з написом "Екзит-пол" і якимось розпізнавальним знаком для "своїх". "Свій" виборець, котрий отримав аванс, після голосування виходить із дільниці, бере подобу бюлетеня в "держателя", ставить помітку на цій подобі й опускає її в скриньку. Потім, подалі від дільниці, відразу або пізніше отримує другу частину плати. 

Отож, під час однієї з виборчих кампаній, коли на виході паралельно з фейковим екзит-полом проводилося справжнє опитування, учасників цього справжнього (щоб не заважали) розганяли й навіть затримували для встановлення особи тоді ще міліціонери, озброєні автоматами (вже йшла війна на Донбасі). Якщо пошукаєте в Інтернеті, знайдете про це інформацію й почитаєте докладніше. 

Бували випадки, коли спостерігач подавав заяву в міліцію про зафіксований ним факт "економічного голосування", то його ж, спостерігача, й затримували. Доки він писав заяву або пояснення, процес на виборчій дільниці безперешкодно рухався своєю чергою. 

— А що ви скажете про встановлення контролю тією чи іншою політичною силою у виборчих комісіях? Наскільки дійовий для отримання потрібного результату цей ресурс, і чи збережеться його ефективність після прийняття Виборчого кодексу?

—Проголосований у першому читанні законопроект зобов'язує всіх, хто претендує на членство в комісіях, пройти попередню підготовку й отримати після її завершення державний сертифікат. Тим часом під час формування комісій залишається попередній принцип представництва в них політичних партій або кандидатів, які беруть участь у виборах. Але постає запитання: чи всі партії зможуть оплатити "підготовку" і "навчання" (а це, до речі, не одне й те саме, а що саме — проект замовчує), а потім — отримання сертифікатів їхніми представниками в комісіях? Ба більше, правом проводити таку підготовку наділяються тільки організації, котрі отримають відповідну ліцензію. Партії таку ліцензію отримати не можуть.

Автори проекту кодексу, мабуть, запровадили цю норму, сподіваючись отримати гранти на підготовку "сертифікованих" членів комісії. Але гранти — ресурс тимчасовий і аж ніяк не гарантований. А завдання не може вирішуватися інакше, ніж за плату. Той, хто заплатить гроші за ліцензію, нею зароблятиме. Це зробить вибори ще дорожчими. А чим дорожчі вибори, тим більше шансів у грошовитих, тобто олігархічних, партій. І значно менше — у малобюджетних.

— І який же вихід? Адже пропонована в проекті кодексу система виборів багатократно ускладнює і процедуру їх проведення, і механізм підрахунку голосів. І без спеціальної підготовки членів виборчкомів, їхньої професіоналізації — не обійтися.

— Якщо йти шляхом професіоналізації комісій, то правильніше було б вибудовувати вертикаль Центральної виборчої комісії. У такому разі ЦВК створюватиме свої "філії" на місцях і готуватиме для них кадри. А партії та кандидатів слід усунути від формування виборчих комісій. 

І ще одне. Профільний парламентський комітет провів так звану антикорупційну експертизу проекту кодексу, зокрема в частині формування комісій. У цій експертизі сказано, що під час парламентських виборів у жовтні-2014 за день до голосування тільки в окружних комісіях замінили 67% людей, при цьому 93% замін ініціювали партії. Такі перетасування, на думку комітету (а вони, смію стверджувати, були і будуть), "впливають на здатність комісій виконувати свої функції й нівелюють ефективність програм навчання їх членів". Факт заміни незаперечний, а ось висновок — свідчення незнання електоральних реалій. Що я маю на увазі? Законна (в тому числі записана в проекті кодексу) практика така. Партіям, котрі мають фракції в парламенті, гарантована квота представництва в комісіях. Решта суб'єктів виборів мають право пропонувати претендентів у кандидати на місця членів комісій, не заповнені за квотами. Ці місця заповнюються за результатами жеребкування. 

А тепер — сірячинна правда життя: така практика — ефективний інструмент "багатих", насамперед парламентських партій для забезпечення собі більшості в комісіях. Вони за свої гроші організовують реєстрацію для участі у виборах кількох "диванних партій" та "технічних" кандидатів, від них подають списки претендентів (частково — випадкових людей) до складу комісій. Потім на вакантні місця проводиться жеребкування — кому як пощастить. Після цього у списку, якому "пощастило", замінюють людей випадкових на добре навчених і перевірених. 

Тому масова заміна напередодні голосування членів комісій — це не проблема зниження рівня їхньої підготовленості, як наївно вважають в антикорупційному парламентському комітеті. Навпаки — це спосіб завести в комісії добре підготовлених людей. Але підготовлених виключно для того, щоби видати потрібний результат для партії або кандидата, які їх найняли.

— Здавалося б, демократичні процедури: жеребкування, представництво кандидатів у комісіях! А насправді — суцільна профанація. Таке враження, що виборче законодавство створюють романтики в білих рукавичках, які страшно далекі від реалій життя і жодного дня не працювали "в полі". Або, навпаки, безпринципні циніки, що свідомо приховують за зовні демократичними законодавчими нормами можливості для маніпуляцій.

— Не мені судити, але і чинне законодавство про вибори, і проект кодексу містять безліч норм, які узаконюють використання адмінресурсу й лазівки для фальсифікації. До всього, відтепер на голів місцевих адміністрацій не поширюється закон про державну службу. У результаті, вони отримали законне право використовувати свої посади для агітації та прямої участі у виборчому процесі. Тобто для використання адміністративного ресурсу для отримання "планової" кількості голосів за певну партію (до речі, закони і проект кодексу ігнорують чинну норму Конституції в частині права на участь у виборах блоків політичних партій).

Якщо проект Виборчого кодексу буде прийнято на нинішніх базових параметрах (а ми обговорили далеко не всі їх уразливі точки), це на багато років наперед гарантує збереження при владі теперішніх олігархічних кланів та афілійованих із ними партійних утворень. Вони будуть змінюватися, як вареники в мисці, коли її струшувати (від виборів до виборів): сьогодні зверху одні, завтра — інші, і так по колу.

У будь-яких політичних ініціатив, які не матимуть потужної фінансової, адміністративної та іншої владної підтримки, шанси будуть мінімальні, якщо взагалі будуть. Що в такому разі чекає Україну та українців? На це запитання кожен може і повинен відповісти собі сам. Як і на запитання, що нам треба робити, аби гідно жити у своїй, а не чужій країні.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Дмитро Трунов Дмитро Трунов 20 листопада, 17:57 У цьому матеріалі присутня маніпуляція. Спробую довести. Один з контраргументів у статті є той, що багатіям стане легше купувати голосі продажних виборців. Але при збільшенні кількості виборців на окрузі з теперешніх приблизно 130-140 тисяч (1/225 від кількості виборців) до приблизно 1100 тисяч витрати збільшаться з 10-11млн.(500 грн. за голоса 20-22тис.) до приблизно 90млн. Так само збільшиться сума винагороди для "своїх" членів виборчіх комісій та агітаторів-членівмережирозповсюдживачів, що підвищить цю готівкову суму до 200млн. та більше. Так само доведеться витрачатись на зовнішню рекламу у 8 разів більше, це ж стосується печатної продукції, підкуп місцевої влади-мусоров-прокурворов. Загалом, виходячи з логіки автора-циніка, сумма може перевищити 500 млн. грн., а ще партія буде вимагати грошенят на рекламу партійного бренду в межах країни! Зараз кажуть про суму в 4-5 разів меншу. Тому закон точно прогресивніщий. А недолік бар'єру у 4% - точно занадто поганий. Потрібно зменшити його до 1! згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво