Без права голосу - Внутрішня політика - dt.ua

Без права голосу

26 березня, 12:30 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-29 березня

Чому три мільйони українських виборців позбавлені можливості голосувати.

Парадокс: часто суттєво важливі для суспільства проблеми, які є очевидними, але потребують чималих зусиль для розв'язання, привертають значно більше уваги ЗМІ і громадськості, ніж не менш важливі проблеми, які є неочевидними, проте можуть бути розв'язані дуже просто.

На тлі дискусій про передвиборні скандали, можливості фальсифікацій та маніпуляцій у тінь відійшло питання реального забезпечення всім громадянам, які мають право голосу, можливості це право реалізувати. Йдеться про можливість голосування не за місцем прописки виборця.

На початку березня міністр юстиції Павло Петренко зізнався, що "один мільйон українців не зареєстровані ніде, тобто в них немає прописки. Фактично, вони зараз не мають права голосу". Дивно, що міністр через п'ять років своєї каденції визнає проблему і не говорить про причини, що заважали йому докласти зусиль до її розв'язання. Сумнозвісна прописка, перейменована на реєстрацію за місцем проживання, є атавізмом радянського кріпацтва і втратила будь-який сенс. В Інтернеті можна знайти оголошення про "послуги" з надання, наприклад, київської прописки за 3000 грн. на рік, але, ймовірно, цей "бізнес" уже давно в занепаді, оскільки, на відміну від практики колишніх часів, наявності прописки при наймі на роботу не вимагають навіть державні установи, не кажучи про приватні. 

З ініціативи народного депутата Юрія Дерев'янка, у Верховній Раді України 06.03.19 зареєстровано законопроект за № 10129, яким передбачено додаткові способи голосування на виборах: інтернет-голосування та голосування поштою. Це нібито вирішить проблему тих виборців, які перебувають поза місцем свого постійного або переважного проживання під час проведення голосування. Утім, для інтернет-голосування потрібен електронний цифровий підпис, для отримання якого, своєю чергою, треба пред'явити паспорт із… позначкою про реєстрацію місця проживання. Більш далекоглядними за народного депутата виявилися студенти, які недавно мітингували саме проти інституту прописки, що обмежує їхнє право на участь у виборах. 

Проте проблема трохи глибша, ніж її собі уявляють згадані вище міністр юстиції та народний депутат, оскільки наявність прописки ще не є запорукою наявності виборчої адреси! Наприклад, я прописаний у доньки, яка є стовідсотковою власницею квартири (раніше мешкали разом, але офіційно виселився). Відповідно, в "Особистому кабінеті виборця" (справді дуже зручний сервіс на сайті державного реєстру виборців) я дізнаюся про себе, що "виборець такий є, але виборчої адреси в нього немає", і отримую пораду звернутися до органу ведення реєстру виборців за місцем проживання (а не прописки, про яку турбується міністр). Моя цивільна дружина — переселенка, тобто в неї теж є проблема з виборчою адресою. Оскільки вже три роки ми орендуємо житло у Дніпровському районі Києва, звертаємося до відповідного органу ведення реєстру.

Законом України "Про Державний реєстр виборців" (стаття 7) передбачено, що "звернення виборця про тимчасову зміну місця голосування повинне бути мотивованим. Зокрема, це може бути службове відрядження, фактичне проживання не за зареєстрованим місцем проживання (наш випадок), робота або навчання у відповідному населеному пункті або державі, перебування в санаторії, тощо". Якщо "тощо", то яка, взагалі, різниця для держави, чому я обрав саме цю адресу для голосування? Але далі — ще гірше: "указане в заяві мотивування повинно підтверджуватися документами (копіями документів), які додаються до неї. У разі якщо до заяви додаються копії документів, їх оригінали пред'являються органу ведення Реєстру для перевірки вірності цих копій…Такими документами, наприклад, можуть бути: документ про відрядження, довідка з місця навчання, договір найму (оренди) житла (наш випадок), документ, що підтверджує право власності на житло, проїзні документи, путівка в санаторій, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тощо". І знову "наприклад" і "тощо", тобто суть і переконливість документа віддається на розсуд органу ведення реєстру в кожному окремому випадку. Чи варто сумніватися, що в неоднозначних випадках орган ведення реєстру між власним спокоєм і моїм правом вибере перше? Усі ці "наприклад" і "тощо" свідчать, що для держави головне — не просте вирішення питання, а його ускладнення й заплутування, аж до втрати бажання щось вирішувати.

Довідка з місця роботи в Києві, наприклад, виявилася для органу ведення реєстру непереконливою, оскільки не доводить, що я мешкаю саме там, де хочу проголосувати. 

Власник квартири, як це трапляється часто, не укладав із нами договору оренди. Питання обов'язковості таких договорів є парафією взаємовідносин фіскалів і орендодавців, та аж ніяк не орендаторів і органу ведення реєстру виборців. Врешті-решт, я можу жити в родичів або друзів взагалі не на правах оренди.

І тут винахідливі працівники органу ведення реєстру запропонували мені досить оригінальний вихід із ситуації. Необхідно отримати у власника квартири (а взагалі, як з'ясовується, за логікою схеми, то в будь-якого сусіда) заяву в довільній формі про те, що (увага!) він погоджується, аби я проголосував за місцем його власної реєстрації. Безумовно, треба додати ксерокопії паспорта заявника, які підтверджують, що він сам зареєстрований за вказаною адресою. Ще б оригінал для перевірки попросили (а Закон вимагає, щоб орган ведення реєстру звіряв копії з оригіналом! — див. вище). Цікаво, хто, наприклад, із депутатів або членів ЦВК надасть малознайомому сусідові ксерокопію власного паспорта і повірить у таке обґрунтування прохання, від якого тхне як не аферою, то маразмом?

У пошуках більш прийнятного способу вирішення проблеми я звернувся по телефону в інший орган ведення реєстру (навмання, в Оболонський). Там запропонували зовсім просту схему — звернутися по отримання виборчої адреси на вул. Суздальську, 4. Причому на запитання, що це за установа та який там телефон, відповіді не дали. Але все знає Google: за цією адресою міститься… орган обліку безпритульних осіб. Ось так. До речі, саме в ці органи спрямовує таких, як я, і сайт державного реєстру виборців.

Серед безпритульних (так званих безхатьків) є цілком порядні люди зі складною долею, всі безпритульні — громадяни країни і, зрештою, люди. І образливе для мене не те, що держава зарахувала мене саме до цієї спільноти, а те, що вона зробила це безпідставно: я не є безпритульним.

А тепер трохи статистики. За даними delo.ua, впродовж 2018 року тільки в Києві було укладено 24 тисячі угод оренди житла (у 2008 р. — 72 тисячі), при цьому тільки 30% українців здають житло офіційно, складаючи договір оренди. Якщо припустити, що, в середньому, в орендованій квартирі проживають двоє дорослих, то тільки в Києві кількасот тисяч громадян, із легкої руки держави, зараховані до безхатьків і, захотівши раптом визначити свою виборчу адресу, мають звернутися на Суздальську, 4. У масштабах країни кількість штучних "безпритульних" додає, щонайменше, мільйон до мільйона тих, хто не має ще й реєстрації.

На Суздальську я не поїхав. Не тільки через оприлюднювані лячні відгуки безпритульних про ставлення до них у цьому "органі обліку". Швидше за все, там мені запропонували б, у кращому разі, стати на облік безпритульних громадян і надали б можливість голосувати за адресою "органу з обліку", десь за Чоколівкою. 

А взагалі, важко уявити, щоб сотні тисяч таких, як я, раптом звернулися в цей "орган", а потім вишикувалися на голосування в найближчій до нього дільниці. Формально, держава перешкоджає реалізації права голосу, але фактично — унеможливлює волевиявлення чималої кількості виборців. Тому й говорити про "кількість виборців в Україні" в передвиборному дискурсі некоректно: треба говорити про "кількість виборців, які мають виборчу адресу". На цьому наголошує у своїй статті в DT.UA Ярина Бусол і наводить дані керівника cлужби розпорядника Державного реєстру виборців Олександра Стельмаха: на лютий у державному реєстрі виборців — 35 млн 541 тис. 743 записів про виборців, із них 34 млн 544 тис. 993 мають виборчу адресу, а стосовно 996 тис. 750 є позначка — "вибув".

До речі, до сусіда задля прецеденту я все ж таки звернувся, але він (офіцер ЗСУ) не зміг мені допомогти, оскільки… зареєстрований в іншому місті, де в нього стара квартира, а київська квартира записана на дружину. Тобто він сам не може проголосувати в Києві, оскільки мав би довести (яким чином?) органу ведення реєстру, що… живе разом із дружиною. Отже, в підсумку, маємо мільйон Петренка без реєстрації, мільйон Стельмаха, що "вибули" (такі, як я), і ще мільйон таких, як мій сусід (і бездоговірні орендарі житла, зареєстровані в іншому місці) — з реєстрацією, але без реальної можливості зміни місця голосування. Три мільйони виборців, фактично, позбавлених права голосу, — чи не забагато для країни, яка прагне євростандартів? А в пояснювальній записці до законопроекту Ю.Дерев'янка взагалі зазначається, що аж 15% українців торік заявили, що не візьмуть участі у виборах, бо "не матимуть такої можливості". Йдеться тут про недосконалі й часозатратні процедури "зміни виборчої адреси".

І насамкінець — вишенька на торт. Те, що проблема розв'язується елементарно, довела моя дружина, коли на моїх очах, не маючи ні договору оренди житла, ні довідки з роботи, ні навіть довідки переселенця, а маючи лише штамп у паспорті про реєстрацію на окупованій території, за п'ять хвилин отримала в органі ведення реєстру довідку про тимчасове місце голосування за тією адресою, яка для неї зручна, — за місцем реального проживання, оренди житла.

Чому такий подвійний стандарт? Мабуть, тому, що за реалізацією прав переселенців стежать вітчизняні громадські об'єднання, міжнародні інституції, взагалі, переселенці дратують владу, яка, де є можливість, уникає з ними контактів. Інша річ — безхатьки або ті, кого можна такими, за бажання, назвати: нібито вони є ("такий виборець є"), і нібито їх немає ("але виборчої адреси в нього немає, вибув").

Розв'язання проблеми (що виникла, на мій погляд, через некомпетентність і неадекватність авторів відповідної частини виборчого законодавства) просте. Не тільки переселенці, а й усі громадяни України, які мають право голосу, захотівши змінити виборчу адресу (місце голосування), не повинні нічого мотивувати й доводити, достатньо заяви в орган ведення реєстру. Реєстрація за певною виборчою адресою унеможливлює голосування за іншою адресою, голосування іншої особи, голосування більше одного разу. До речі, позбавлення ганебного і вже безглуздого інституту прописки можливе таким самим шляхом: громадянин повинен у певні терміни зареєструватися за місцем проживання (ідеально — в режимі онлайн), але не зобов'язаний отримувати в будь-кого (державного органу, власника житла, готелю, лікарні) на це згоду: право на житло і вільне пересування гарантоване Конституцією України. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво