Без легітимної Конституції не може бути легітимної влади - Внутрішня політика - dt.ua

Без легітимної Конституції не може бути легітимної влади

3 жовтня, 2014, 21:55 Роздрукувати Випуск №35, 3 жовтня-10 жовтня

Українському політикуму і громадянському суспільству час нарешті зрозуміти: Конституція — це не забаганка гоноровитих юристів. Не подолаємо політичну хворобу правового нігілізму — втратимо державу.

Практика продукування суспільно-політичних колізій і пошуку потому "компромісів" для їх вирішення, схоже, стає в Україні награною політичною комбінацією. Політичні гравці раз у раз започатковують якийсь "конфлікт", створюючи кризову ситуацію, а потім демонструють виборцям свою політичну "мудрість", знаходячи "єдино прийнятний" компроміс для подолання кризи (а, по суті, реалізуючи відомий принцип "поділяй і владарюй"!). 

Та зрештою з'ясовується, що весь цей політичний театр ані на крок не наближає суспільство до демократичної, соціальної, правової держави; навпаки, цілком закономірно спостерігається рух у протилежному напрямі, зокрема щодо правової держави з її принципом верховенства права, який легко приноситься в жертву черговим "компромісам", особливо перед виборами. 

Події 2014 р. не тільки не спростовують це спостереження, а й засвідчують, що в суспільстві народжується розуміння театральності дійства політичних акторів (упродовж останнього десятиліття одних і тих самих, за незначними винятками). 

Новизна нинішньої ситуації полягає хіба що лише в більших масштабах загрози існуванню самої Української державності… 

Верховенство права чи диктат політичного "компромісу" ?

Проблема збереження України як суверенної держави постала нині найбільш гостро за останнє двадцятиліття. І річ не лише у зовнішній загрозі окупації її території. Свого часу СРСР витримав значно складніший іспит вітчизняною війною. Головним чинником і тоді, і тепер залишається внутрішній стан держави, мобілізації та організації її людських і матеріальних ресурсів. 

А з цим чинником в Україні, очевидно, не все гаразд, якщо невпинно зменшуються територія та населення держави, втрачається її суверенітет. Але на інше марно розраховувати, коли в державі не сформувалася легітимна влада — правомірна влада, яку беззастережно визнають і всередині країни, і за її межами. А яке "беззастережне" ставлення населення України до нинішньої влади — показали події цих зими й весни.

Чому так сталося? З низки причин, ключовою з яких стало порушення співвідношення права і політики на користь надмірного домінування політики. Право впродовж усього періоду незалежності України настійно приноситься в жертву політиці недалекоглядних можновладців. Неодноразові попередження вчених-юристів про шкідливі наслідки такого способу дій просто ігноруються. Замість того, щоб упорядковувати життя в країні за правилами, колишня влада до непристойності розвинула кримінальний принцип організації суспільного життя "по понятіям". Як ще інакше можна кваліфікувати маніпулювання Основним законом держави, волюнтаристське спотворення його парламентом і Конституційним судом України? 

Тому правління колишнього глави держави в останні
3 роки, з правової точки зору, не було цілком легітимним, оскільки здійснювалося не на конституційній основі, отже не було правомірною владою, беззастережно визнаною всередині країни. Тому невипадково учасники масового народного протесту однією з основних вимог називали внесення змін до Конституції України, і цю вимогу підтримала європейська спільнота при укладенні відомої лютневої угоди опозиції з тодішнім главою держави. Черговим політичним "компромісом" було визначено термін внесення конституційних змін — до вересня 2014 р.

Проте, як з'ясувалося пізніше, колишня опозиція не дуже сподівалася на виконання тих домовленостей, а, ставши владою, відбулася черговим раундом гри в "політичний компроміс", як і попередня влада, тільки позначивши видимість своєї конституційності, знову-таки, в неконституційний спосіб. Від цього влада не стала більш легітимною, і проблема її легітимації залишилася.

Проблему потрібно було знімати через: 1) вибори президента України і 2) легітимний конституційний процес. Перше було зроблено, і після законного обрання нового глави держави його персональна легітимність не піддається сумніву ні всередині країни, ні за її межами, що підтверджується участю його у переговорах з главами інших держав, включно з Російською Федерацією.

Проте не зроблено наступного кроку, а тому залишається сумнівною статусна легітимність президента України, принаймні всередині країни. Адже з обранням глави держави конституційне регулювання владних відносин в Україні автоматично не набуло легітимності, триває здійснення влади на неконституційній основі (хіба що змінилися уявлення про цю "основу": якщо в уявленні колишнього глави держави діяли конституційні положення в редакції Конституції 1996 р., то для нинішнього — в редакції 2004 р.). 

Ця сама обставина стосується й визначення легітимності Верховної Ради України, яку також не можна визнати цілком легітимною, доки вона здійснює повноваження на тій самій неконституційній основі. До того ж, на відміну від новообраного президента України, чинний парламент втратив повністю довіру виборців, а відтак і персональну легітимність, ставши практично недієздатним. Спроба розпочати в стінах парламенту конституційний процес з утворенням робочої групи для підготовки конституційних змін завершилася, по суті, так і не розпочавшись. 

Натомість, виконуючи свої передвиборні обіцянки, новий глава держави подав на розгляд Верховної Ради України власний проект закону про внесення змін до Конституції України. Та й ця спроба ініціювати конституційний процес виявилася марною, а проект наразився на громадську і фахову критику. 

У такій ситуації 27 серпня 2014 р. президент України видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів народних депутатів України. І знову не обійшлося без політичного театру з черговими "компромісами". Оскільки для дострокового припинення повноважень парламенту не було конституційних підстав, стали на шлях штучного створення таких підстав навколо формування в парламенті коаліції депутатських фракцій. За домовленістю, частина фракцій вийшла з коаліції (якої насправді не було), а прем'єр-міністр підіграв цьому дійству, подавши "цілком логічну" заяву про відставку. Після цього він благополучно повернувся у своє крісло, не турбуючись про коаліційність чинного уряду. 

На підставі досягнутого "політичного компромісу" в указі президента України від 27.08. 2014 р. № 690/2014 з'явилося таке юридичне обгрунтування: "Керуючись частиною другою статті 77, частинами шостою і сьомою статті 83, пунктом 1 частини другої статті 90 Конституції України, постановляю…". 

Вибори знову
"по понятіям"? 

Наведене юридичне обгрунтування указу лише створює видимість його конституційності. Насамперед тому, що глава держави, керуючись "пунктом 1 частини другої статті 90 Конституції України", виходить з уявлення про дію конституційних положень у редакції 2004 р. Однак жоден юрист в Україні не зможе обгрунтувати, що саме ці положення є чинними на момент видання Указу. Маніпуляції з відновленням їх дії, які здійснив парламент у лютому
2014 р. звичайним законом ("запровадивши" так парламентсько-президентську форму правління), навпаки, засвідчують, що на початок
2014 р. законодавець ці положення не визнавав чинними. Крім того, вони дають підстави вважати зазначене рішення парламенту нікчемним, з правової точки зору, без жодних позитивних юридичних наслідків для Конституції України. Інакше звичайний закон став би вищим від Основного Закону України, знаряддям його нищення, що прямо суперечить не лише статті 8 Конституції України, а й самій сутності юридичного закону.

Та навіть коли припустити, що є чинними положення Конституції в редакції 2004 р., а отже існує така підстава для дострокового припинення повноважень, яка названа в пункті 1 частини другої статті 90 ("якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції"), — навіть коли припустити це, то все одно указ не стане конституційним. Адже в частині шостій статті 83 прямо визначено конституційні вимоги до формування коаліції депутатських фракцій. Це повинна бути коаліція саме фракцій, а не об'єднання більшості депутатів; вона повинна формуватися за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій

Такі вимоги могли бути реалізовані за умови пропорційної виборчої системи, і неможливо уявити собі їх реалізацію парламентом, обраним за змішаною виборчою системою. Тим більше коли в ньому внаслідок різних обставин утворилися фракції, що абсолютно спотворили результати виборів, перетворивши їх на протилежні. 

За цих обставин посилання на частину шосту статті 83 Конституції лише посилює відчуття надуманості юридичних підстав видання указу. Очевидно, до його видання главі держави не завадило б звернутися до Конституційного суду України по відповідні тлумачення…

Можливо, комусь видається, що дострокове припинення повноважень недієздатного парламенту, який втратив довіру виборців, буде виправданим і без конституційних підстав для цього, що в даному разі розміняти принцип законності на революційну доцільність задля якнайшвидшого відновлення легітимності законодавчої влади буде найменшим злом для суспільства? Якби ж то… 

Але в тому то й річ, що ніякої легітимної влади за результатами виборів Україна не отримує. По-перше, тому що самі вибори призначені без достатніх конституційних підстав. По-друге, тому що в умовах виключення з виборчого процесу значної кількості виборців внаслідок воєнних дій на частині території країни народне волевиявлення не буде цілком репрезентативним. По-третє, тому що через відсутність легітимної Конституції парламент обирається під невідомі виборцям конституційні повноваження. 

Нарешті, головне: оскільки Закон про вибори народних депутатів України залишається незмінним, залишається і та сама вказана вище невідповідність між змішаною виборчою системою та вимогами частини шостої статті 83 щодо формування коаліції депутатських фракцій, через яку достроково припинено повноваження нинішнього складу парламенту. 

Схоже, це цілком усвідомлює президент України, про що свідчить текст конституційних змін, які він подав до Верховної Ради України. В них замість існуючих вимог до формування коаліції депутатських фракцій пропонується формування парламентської коаліції (коаліційної парламентської більшості) з депутатів, а не фракцій, знято таку підставу припинення повноважень депутата як невходження його до складу фракції чи вихід з неї тощо. Тобто, по суті, пропонується узаконити нинішню практику формування ситуативної більшості в парламенті та продовження відвертої й цинічної політичної корупції. 

Зрозуміло, що дострокові вибори на тій самій законодавчій основі, на якій відбувалися попередні вибори, за тією самою політичною технологією не змінять принципово нічого в представницькій владі. Наївно розраховувати, що одна й та сама технологія дасть істотно різні політичні результати. Оновиться, мабуть, трохи склад персоналій у парламенті (хоч і не кардинально, оскільки чинні депутати не бажають змінювати вигідний для них виборчий закон). Проте суттєво, за політичними характеристиками,нові персоналії будутьдепутатами такої самої якості, що й нинішні, оскільки обиратимуть їх у той самий спосіб, що обирали чинних "слуг народу" (закриті партійні списки, куплені округи, олігархічні спонсори та адмінресурс, відсутність ідеологічних програм, високий прохідний бар'єр тощо). 

До цього додається ще одна обставина: термін повноважень більшості членів ЦВК давно сплив, і як бути з легітимністю рішень зазначеного органу, відповідального за проведення виборів, — чергове запитання до судової влади (на яке, є підозра, принципової відповіді не буде). 

З такими виборами про парламентсько-президентську форму правління в Україні (яку так гаряче відстоювали на Майдані всі, хто тепер опинився при владі) можна забути. Від виборів "по понятіям" суспільство отримає лише таке саме правління "по понятіям", що остаточно зруйнує Українську державу. 

Відновити повагу
до права —
врятувати державу 

Отже, суспільство вкотре поставлене політиками в ситуацію вибору: з двох зол обрати менше. Така ситуація виникала вже багато разів — оскільки влада в Україні незмінно керується не стратегією розвитку держави, а суто тактичними інтересами, часто далекими від державних. А з таким характером дій політикам при владі не потрібне право, воно їм навіть заважає. Адже в праві фіксуються на рівні Конституції саме перспективні, стратегічні аспекти життя суспільства; натомість реалізовувати вигідну для себе тактику зручніше через "закони", які можна безконтрольно штампувати, як це роблять тепер у Верховній Раді, ігноруючи Конституцію і парламентський Регламент. Такий "законодавчий орган" — це профанація парламентаризму. 

Українська держава, вся її політична система серйозно хвора. Ім'я цій хворобі — правовий нігілізм, тобто заперечення цінності права і культивування негативного ставлення до нього (див. "Юридичну енциклопедію"). Ця хвороба доведена до критичного стану перетворенням Основного закону держави у віртуальну Конституцію, що існує тільки в можливості, недоступній для спостереження, і використовується лише за обставин, які сама влада визнає для себе прийнятними, тобто ситуативно. З таким способом правління легко вийти за межі права, перетворивши його на протилежність. І тоді з'являються "закони", що не визнають протиправними діями злочини або заперечують верховенство Конституції держави на непевній частині її території тощо.

Отже, політики вкотре ставлять суспільство перед вибором між двома антиподами: верховенством права та політичним компромісом. Адже право — це життя за правилами, а компроміс свідчить про відхід від правил і життя за ситуативними винятками, які лише з часом стають новими правилами. Таким чином суспільна меншість через компроміси нав'язує більшості нове право у неправовий спосіб

Ситуація навколо чергової зміни Конституції викликає в юридичному середовищі не менший резонанс, аніж те рішення Конституційного Суду, яким було скасовано прийняті у 2004 р. зміни Конституції й відновлено дію первинної редакції відповідних положень. Чи є вихід із цієї ситуації у правовий спосіб, тобто без порушення Конституції та законів України?

Чинна практика перегляду Конституції України виключно на основі положень розділу ХІІІ Конституції України не має перспектив, на що останнім часом обгрунтовано вказують вчені-конституціоналісти; це ж підтверджує й аналітична робота Конституційної асамблеї. Зазначені конституційні положення потребують критичного теоретичного осмислення і принципових змін. Адже на їх основі будуються закони про Конституційний суд України та про Регламент Верховної Ради України. Положення цих актів разом із правовими позиціями Конституційного суду настільки спотворили конституційну процедуру, що вона стала зручним засобом маніпулювання самою Конституцією України і при цьому створює нові й нові можливості для диктату політичних компромісів щодо права та нав'язування через них суспільству "права" меншості у неправовий спосіб.

Суспільство і влада мають нарешті зрозуміти: чим довше триватиме практика "розвитку" національного права через політичні компроміси, тим Україна буде далі від Європи з її верховенством права. Це, між іншим, демонструє подвійність стандартів тих європейських політиків, які штовхають нас на шлях конституційних компромісів, не практикуючи їх у своїх країнах. Варто все ж таки бути послідовними: коли вже позитивно сприйняли утворення в Україні Конституційної асамблеї, то цим шляхом і треба рухати процес оновлення Конституції України. 

Єдиний компроміс, на який зобов'язана піти влада, — компроміс влади з українським народом щодо установчої влади, яку здійснює народ, обираючи цю владу для управління суспільними справами. Народ має встановлювати і право — ті конституційні правила, за якими повинна діяти влада, а не сама влада визначати, за якими правилами вона керуватиме суспільством. Не глава держави, не парламент, чи окремі політичні партії, а громадянське суспільство має стати автором нової редакції Конституції України. 

Необхідний науково обгрунтований проект Конституції України в новій редакції на громадських засадах, підготовлений з ініціативи фахівців — членів Конституційної асамблеї та громадських активістів, уже кілька місяців чекає на увагу влади і суспільства. Якби належну увагу до нього було виявлено одразу після обрання нового глави держави, вже у вересні 2014 р. Україна мала б пристойну і абсолютно легітимну Конституцію. На жаль, цей шанс втрачено, хоча за умови негайного ініціювання референдумного процесу можливість мати ще у 2014 р. легітимну Конституцію України залишається. 

Українському політикуму і громадянському суспільству час нарешті зрозуміти: Конституція — це не забаганка гоноровитих юристів. Не подолаємо політичну хворобу правового нігілізму — втратимо державу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво