Банкова, 1 грудня: хроніка провокації - Внутрішня політика - dt.ua

Банкова, 1 грудня: хроніка провокації

6 грудня, 2013, 21:45 Роздрукувати Випуск №46, 6 грудня-13 грудня

Події почали скидатися на сплановану провокацію. А ситуацію на Банковій влада, очевидно, не контролювала.

Вдавлений осколковий перелом лобної пазухи, не рахуючи десятка гематом і саден — репортаж про події на вулиці Банковій 1 грудня я змушений писати в палаті нейрохірургії Лікарні швидкої допомоги. У моїй історії хвороби відразу було чітко записано, що стало причиною травми. Через чотири дні про обставини, за яких я постраждав, мене допитав слідчий прокуратури. Потім слідчий МВС допитав про факти перешкоджання моїй журналістській діяльності. Але досі ніхто не допитав мене про причини, через які я дістав тяжку травму. Тому я пишу цю заяву про побачене, щоб постаратися точно вказати на причини й правові наслідки цих подій. Оскільки масові протести очікують Україну ще тривалий час, сподіваюся, це допоможе організаторам і учасникам подібних акцій.

Отже, 1 грудня, після початку мітингу на Майдані Незалежності, приблизно о 13.00 я піднявся на вулицю Банкову, оскільки було очевидно, що підходи до адміністрації президента будуть перекриті міліцією, і це — ймовірна точка контакту демонстрантів із "Беркутом", який розлютив всю Україну. Перше, що впало в око, — на розі Банкової та Інститутської стояв будівельний трактор-грейдер. Без водія. Запитання номер один: яким чином у Києві можна викрасти грейдер із номерами в центрі міста, поставити в місці проведення мітингу, і щоб ніхто на нього не заліз? Хтось крикнув: "Тут є трактористи?". Я пішов далі. Тут на мене чекало запитання номер два: чому замість професійних підрозділів спецпризначення в кордоні міліції було близько 150 солдатів строкової служби внутрішніх військ за невисокою металевою огорожею? "Беркут", мабуть, стояв у резерві, а на передову послали хлопчиків 18–19 років. Запитання номер три: чому ці хлопчики були набагато легше екіпіровані? На мітингу 25-го під Кабміном стояв "Беркут" — із протигазами. Студентів на Євромайдані били закуті з голови до ніг у панцер і бронежилети спецпризначенці, теж із протигазами, а солдатики мали екіпірування легше, та й протигазами не оснащувалися. Але ситуація поки що не здавалася напруженою. Кияни підходили до солдатів, розповідали про мету мирного мітингу, про розгін Євромайдану. І тут на Банковій знайшовся тракторист. Якась людина в масці зуміла завести машину, й вона рушила вперед. Коли грейдер під'їхав ближче, я побачив на його крилі відомого політика Дмитра Корчинського. На Майдані щойно розпочався мітинг, і Корчинський на цей час був єдиним скільки-небудь популярним персонажем на Банковій. Люди просили солдатів розійтися й пропустити грейдер, а разом із ним — і інших демонстрантів, яких на той час було зовсім небагато — може, дві-три сотні. Солдати не розступилися. У цей час ситуація на Банковій почала різко загострюватися. Група невідомих молодиків приблизно 20 років, з обличчями, закритими масками й шарфами, почала атакувати стрій солдатів. Заводієм був юнак із ланцюгом, який першим почав бити ним по огородженню. Замість мирних роззяв-агітаторів на авансцену вийшла невелика група — приблизно 30 молодиків, дуже подібних за своїми манерами й тактикою дій до учасників радикальних фанатських угруповань. Вони поводилися дуже агресивно, обстановка відразу почала набувати загрозливого характеру. І ось грейдер рушив уперед. Він зніс огородження й упритул під'їхав до шеренги солдатів, що створювало вже досить небезпечну для них ситуацію. Шеренга подалася назад, але не розірвалася. Солдатів тепер нічого не відокремлювало від групи хуліганів, які, скоротивши дистанцію, почали нападати на них із допомогою газових балонів, ударів ланцюгами, уламками арматури, ударами рук і ніг. Грейдер знову завівся й поїхав уперед.

Один з колишніх високопоставлених співробітників МВС, який відповідав за громадську безпеку, прокоментував це для  DT.UA так: "Згідно із законодавством України, тактикою дій органів внутрішніх справ при забезпеченні масових заходів і відповідною методичною рекомендацією МВС, при виникненні групових порушень громадського порядку співробітники міліції мали негайно припинити правопорушення, попередити про кримінальну відповідальність за їх вчинення та про можливе застосування сили й спеціальних засобів. Цю команду мав подати керівник оперативного штабу або відповідальний керівник міліції громадської безпеки. Попередження може бути зроблено голосом або через гучномовець не менше двох разів. Причому на співробітників міліції покладається обов'язок переконатися, що попередження почують усі. Громадянам категорично заборонено застосовувати спецзасоби проти співробітників міліції при виконанні ними службових обов'язків. Тому реакція оперативного штабу мала бути миттєвою".

І тут виникає запитання номер чотири: чому співробітники міліції навіть не пробували звернутися до громадян упродовж усієї фази конфлікту — а це приблизно 13.30–17.30, тобто не менше чотирьох годин? Жодних попереджень, жодних закликів до спокою. Дивно, що коли кілька десятків бабусь виходять із плакатами під адміністрацію президента й починають ними розмахувати, до них, як правило, виходить офіцер із мегафоном, а до юрби, чисельність якої почала швидко збільшуватися на Банковій після атаки грейдера, ніхто навіть не звернувся. Складно вважати випадковим таке очевидне й грубе порушення чинного порядку. 

Події почали скидатися на сплановану провокацію. А ситуацію на Банковій влада, очевидно, не контролювала. Я повідомив про своє припущення головному редакторові DT.UA Юлії Мостовій, переказав на "Цензор.Нет" новину про те, що події на Банковій можуть призвести до кровопролиття. Всі телефони опозиційних політиків на цей момент не працювали: ні я, ні Ю.Мостова не змогли додзвонитися до будь-кого з людей, які ухвалюють рішення. На Майдані в цей час тривав мітинг, ніяких організованих колон демонстрантів на Банковій не було, не було жодного депутата опозиційних партій. Однак у випадку сутичок жертвами могли стати 19-річні солдати, які не несли ніякої відповідальності за злочини "Беркуту" в ніч із 29 листопада. Більше того, мільйонний протестний мітинг у Києві був абсолютно мирним, і напад на солдатів просто суперечив його логіці.

Тому, не змовляючись, ми з кількома журналістами й демонстрантами, з яких мені запам'яталися Владислав Майстрюк і Олексій Гриценко, почали стримувати хуліганів і затуляти солдатів від нападу. Понад те, довелося заспокоювати й юрбу демонстрантів, бо хулігани почали кричати відверто провокаційні гасла про прорив на Банкову й захоплення адміністрації президента. На Банковій уже зібралося близько двох тисяч людей, але це були просто цікаві з Майдану, а зовсім не організовані штурмовики. Агресивні наміри проявляла лише невелика група, а організація бійки й прорив кордону строковиків за відсутності головних сил протестувальників і лідерів опозиції, захищених імунітетом, була чистісінькою авантюрою, яка для тих, хто пішов би за провокаторами, мала б тяжкі наслідки. На жаль, перекричати провокаторів без сильної звукопередавальної установки було просто неможливо. Кілька політиків, які з'явилися на той час на Банковій, — Порошенко, Катеринчук, Кужель, Денисова, Продан — намагалися взяти ситуацію під контроль і вишикувати ланцюг, але малопотужний мегафон когось із демонстрантів на Банковій не міг донести інформацію до всієї юрби. Більше того, провокатори намагалися досить агресивно зірвати виступи миротворців.

У групи моїх рішучих, але мирно налаштованих колег не було сил створити надійний кордон на всю ширину вулиці. Ми зверталися до солдатів з проханням покликати старшого, але все було марно. Міліціонери нікого заспокоювати не збиралися. Запитання номер п'ять: чому не з'являвся жоден старший офіцер? Чому в шерензі солдатів стояв лише один старший лейтенант, чому офіцери не вийшли до мітингувальників?

Після невдалої спроби прориву грейдер від'їхав назад і зупинився. І тут-таки його спробували завести й знову поїхати на прорив. Однак грейдер зупинили мирні демонстранти, у тому числі музикант Сашко Положинський. Грейдер зупинився приблизно за 20 метрів від кордону солдатів. Облишивши спроби прорватися на грейдері, хулігани перейшли до нападів на солдатів внутрішніх військ. Вражало їхнє оснащення. Та сама група впродовж більше ніж двох годин активної фази конфлікту використовувала величезну кількість фаєрів, петард, газових балончиків, димових шашок і вивернутої з тротуару плитки. Крім того, у солдатів один чи два рази кинули пляшку із займистою сумішшю. На озброєнні в молодчиків були також ланцюги й прути арматури. До якогось часу нашій групі добровольців вдавалося розсіювати провокаторів і запобігати постійним спалахам атак. Але приблизно до 15.00 провокатори остаточно перестали реагувати на слова. З погрозами вони почали грубо відштовхувати всіх, хто намагався відгородити солдатів від їхніх нападів. Я помітив, як група тих самих людей у масках готує напад на фланг міліцейського кордону. Я став перед строєм солдатів, щоб закрити їх від нападу, й підняв для захисту металеву палицю, щоб її не пустили в хід хулігани. У цей момент не менш ніж 15–20 провокаторів напали безпосередньо на мене. Я дістав кілька ударів руками й як мінімум один — арматурою, а прямо в обличчя мені розрядили балон сльозогінного газу. Мене збили з ніг разом із трьома солдатами, яких я прикривав. У тисняві мене сильно придушило, і коли юрба схлинула, мені з труднощами вдалося відповзти на колінах убік. Я нічого не бачив, дихати було важко. У цей момент співробітники міліції через спину солдатів випустили хвилю сльозогінного газу. Коли мені надали допомогу добрі люди, я був змушений залишити місце сутички на Банковій, щоб отямитися, відновити зір і дихання.

Коментує наше джерело у МВС: "Грубо порушено методичні рекомендації та інструкції МВС щодо забезпечення безпеки громадян і особового складу. Діючі інструкції передбачають вихоплювання найбільш агресивних ініціаторів нападу на сили правопорядку. Якби в кордоні стояли не хлопчики, а один із наших незліченних спецназів, вони не втратили б самовладання й змогли б протидіяти нападам. Тактика локалізації лідерів провокаторів — це ази й передбачене статутом завдання. Далі — у випадку застосування каміння й займистих сумішей особовий склад в обов'язковому порядку має оснащуватися індивідуальними щитами й закривати шикування з фронту й зверху, щоб виключити ураження особового складу. Якби солдатам відразу дали щити, їм було б чим відбиватися від каміння і вогню. Щити — елемент стандартного екіпірування частин внутрішніх військ при забезпеченні безпеки масових заходів". 

Запитання номер шість: чому особовий склад не був негайно забезпечений щитами? Адже щити були — але видали їх чомусь солдатам тільки приблизно о 16.00 — через дві години з моменту активної фази сутичок, коли по касках багатьох солдатів уже простукало каміння. 

Запитання номер сім: чому не були локалізовані ватажки провокаторів, якщо це пряме завдання й відповідальність міліції? Через невиконання цих вимог було створено реальну загрозу здоров'ю не тільки солдатів внутрішніх військ, а й мирних громадян, які перебували на вулиці Банковій. 

Коли я знову повернувся на вулицю, то побачив, що сценарій став іще більш радикальним. Провокатори почали дедалі більше кидати каміння по солдатах, а міліція у відповідь — світлошумові гранати в юрбу. Ст. 12 Закону "Про міліцію" передбачає обов'язкове оповіщення співробітниками міліції громадян про застосування спецзасобів. Більше того, невдовзі з-за спин кордону з солдатів внутрішніх військ невідомі співробітники міліції почали кидати каміння й фаєри, запущені в солдатів, назад у юрбу демонстрантів! 

Виникло враження, що йдуть розбірки між двома хуліганськими угрупованнями. Зрозуміло, такі дуже дивні заходи протидії призвели до ескалації насильства. Банкову заволокло сльозогінним газом, каміння й гранати летіли з усіх боків, і добровольці вже не могли захищати солдатів від нападів. Мітинг на Майдані закінчився. Юрба цікавих демонстрантів і сотні журналістів ішли, ваблені гуркотом гранат, на Банкову як на піротехнічне шоу.

Думка експерта: "Відповідно до постанови Кабміну від 7 вересня 1993 р., застосування світлошумових гранат і світлошумових пристроїв відволікаючої дії суворо регламентовано. Насамперед слід оповістити громадян про застосування цих спецзасобів. Далі — світлошумові гранати суворо заборонено кидати в юрбу! Бо при розриві гранати її осколки зберігають убивчу силу на відстані до двох метрів і дуже небезпечні". 

Запитання номер вісім: хто віддав наказ співробітникам міліції в порушення всіх регламентів кидати світлошумові гранати прямо в юрбу? Хто віддав наказ кидати каміння? Чим регламентовано застосування цього, не зазначеного в законі "Про міліцію", спецзаходу? 

Близько 16.00 частина солдатів одержала нарешті щити. Група з приблизно 10 провокаторів роздобула арматуру й почала стукати по цих щитах. Виконуючи свої журналістські обов'язки, приблизно о 16.15 я виліз на грейдер, який стояв приблизно за 15–20 метрів від кордону солдатів внутрішніх військ, щоб зробити фото з верхньої точки. Але не встиг натиснути на спуск фотокамери, як дістав важкий удар у лоб. Це був камінь, мабуть, один із тих, що їх кидали в людей співробітники правоохоронних органів. Парадокс — понад дві години я намагався захистити міліціонерів від нападів, і в результаті був тяжко травмований цими самими співробітниками міліції. Я не знепритомнів і сам зліз із грейдера. Окуляри, щоправда, пропали, очі були залиті кров'ю. Хтось дав мені нашатир, бинт, і я пішов навпомацки в бік вулиці Інститутської. Зовсім випадково наткнувся в юрбі на колегу Єгора Соболєва, який відвів мене до найближчої машини швидкої допомоги, де мені зробили перев'язку. У цей момент без будь-якого попередження почалася атака "Беркуту" на демонстрантів. Я бачив, що багато журналістів і демонстранти спочатку не намагалися втекти від спецназу — адже всі знають, що міліція відповідно до закону зобов'язана застосовувати силу тільки після попередження й тільки за наявності відповідних правових підстав. Але "Беркут" бив усіх підряд, не питаючи документів і не читаючи бейджів. Ті, хто не тікав, стали жертвами побиття. Єгор побачив це й скомандував усім пораненим згрупуватися поруч зі "швидкою". Лікарі й Єгор стали по периметру нашої групи й почали кричати: "Це "швидка", тут поранені, не чіпайте!". Але один з лікарів усе одно отримав від "беркутівця", що пробігав повз нас, удар кийком. До нас підскочив здоровенний "беркутівець" і гарикнув: "Усіх уб'ю, хто буде вийо...ся!". Тут я вперше побачив якогось міліцейського начальника в папасі. Він ішов і теж кричав: "Тільки спробуйте мені щось сказати, всім заткнутися!".

Запитання номер дев'ять: чому співробітники міліції грубо порушили вимоги закону? Чому багаторазово порушено права громадян, що перебували в районі Банкової, права журналістів? 

Невдовзі я вже їхав у кареті "швидкої". Всі чергові машини лікарні швидкої допомоги працювали на Інститутській і поверталися переповнені. Везли поранених і в інші лікарні, бо в ЛШМД місця всім могло не вистачити. Коридори заповнила хвиля майже з двохсот поранених. Основний діагноз — струс мозку й ушкодження потиличної частини від удару кийком. Багато хто дістав поранення осколками світлошумових гранат, зокрема відкриті переломи ніг. 

Я не гніваюся на солдатів, які, не отримуючи команди, не знали, як себе захистити, крім як кидати каміння у відповідь. За безпеку й дії підлеглих несуть відповідальність командири. Тяжка травма, завдана мені ударом каменя, поранення понад двохсот демонстрантів, журналістів і правоохоронців — підстава для основного запитання, запитання номер десять: хто ж має відповідати за правопорушення, допущені на Банковій 1 грудня? 

Згідно зі Статутом патрульно-постової служби, Статутом внутрішніх військ, після проведення операції із забезпечення безпеки масових заходів МВС зобов'язане підбити офіційний підсумок і провести розбір польотів. 

Безперечно, що до відповідальності за те, що сталося, мають притягнути:

— начальника оперативного штабу із забезпечення безпеки заходу;

— начальника міліції громадської безпеки м. Києва;

— начальника ГУВС м. Києва;

— командира підрозділу внутрішніх військ, що брав участь в операції на Банковій;

— командування внутрішніх військ, яке планувало операцію;

— командування полку "Беркут";

— рядових співробітників "Беркуту", які перевищили повноваження;

— Головний штаб МВС;

— міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, який відповідно до наказів міністерства може санкціонувати застосування спецпідрозділів проти демонстрації.

Минув тиждень, але ми не чуємо від МВС не те що каяття й вибачень — елементарного пояснення й відповідей на прості запитання, що виникли після подій на Банковій. МВС не бачить жодної своєї відповідальності за порушення численних положень Закону "Про міліцію", статутів служби, внутрішньовідомчих інструкцій і рекомендацій. Не бачить цієї відповідальності й прокуратура. 

За організацію масових безчинств заарештовано чоловіків середнього віку, ніяк не схожих — ні зовні, ні за віком — на молодиків у масках, які спровокували й розпалили конфлікт. Я не бачив цих провокаторів і в лікарні. Не дивно — адже вони втекли першими, прикрившись журналістами й мирними демонстрантами як живим щитом для своєї провокації.

Обравши запобіжним заходом тримання під вартою серйозно травмованих людей (замість установити істину), МВС має намір вичавити зізнання з людей, не причетних до організації безчинств. Ніхто не відповів за перевищення повноважень міліції 30 листопада на Євромайдані. Ніхто не відповів за події 1 грудня на Банковій. І цим влада демонструє не свою силу й безкарність — цим вона демонструє, що зняла з себе будь-яку відповідальність за ситуацію в країні. Це означає, що влада не збирається виконувати найважливішу функцію держави й гарантувати найважливіше право людини — право на особисту безпеку. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво