Амністія за законами і звичаями війни

Поділитися
Амністія за законами і звичаями війни
Існують міжнародні норми, що дозволяють, наскільки це можливо, мінімізувати руйнівні ефекти й уникати надмірних людських страждань у війнах та збройних конфліктах.

Існують міжнародні норми, що дозволяють, наскільки це можливо, мінімізувати руйнівні ефекти й уникати надмірних людських страждань у війнах та збройних конфліктах. Міжнародні організації називають звід цих норм міжнародним гуманітарним правом, професійні військові - військовим правом, а польові командири - законами та звичаями війни. Це синоніми, які відбивають різні погляди на одну й ту саму проблему - дотримання прав людини або, коли хочете, запобігання варварству і збереження людяності у збройних конфліктах.

Міжнародне гуманітарне право кодифіковане в низці міжнародних конвенцій та угод, насамперед Женевських конвенціях 1949 р. і додаткових протоколах 1977 р. Його основні ідеї такі. У збройних конфліктах є особи, які беруть участь у бойових діях (комбатанти), і цивільне населення, яке участі не бере (некомбатанти). Є досить чіткі критерії, що дозволяють відрізнити одних від інших. Цивільне населення та комбатанти, котрі вийшли з бойових дій (поранені, полонені, хворі), розглядаються як захищені особи. Звід імунітетів широкий, і він відбиває універсальні вимоги дотримання прав людини. Цивільна інфраструктура, об'єкти культурного надбання, екологія мають бути захищені від навмисного й недискримінаційного руйнування. Комбатантів, які використовують зброю для знищення конфронтуючих комбатантів та їхньої військової інфраструктури, якщо вони дотримуються законів і звичаїв війни, злочинцями не є. На шпигунів і найманців цей принцип не поширюється. Вони, як будь-які людські істоти, мають право на гуманне поводження, але міжнародне гуманітарне право їх не захищає.

Комбатанти, незважаючи на право вбивати й руйнувати, обмежені не тільки у виборі цілей, а й у засобах. Міжнародні угоди забороняють використовувати хімічну та біологічну зброю, розривні кулі й кулі зі зміщеним центром ваги, касетні боєприпаси, зброю, що породжує осколки, невидимі у рентгенівському промінні. Частково заборонено або обмежено використання протипіхотних мін, запалювальної та осліплюючої лазерної зброї.

Міжнародне гуманітарне право діє у війнах і збройних конфліктах незалежно від причин їх виникнення, цілей та намірів сторін. Істотні порушення його норм кваліфікуються як військовий злочин. Це "право у війні" - jus in bello. Питання дотримання чи порушення Статуту ООН, норм ОБСЄ, міжнародних договорів, що належать до права на війну - jus ad bellum, на цей факт не впливають.

Внутрішній вимір "гібридної" війни

Міжнародне гуманітарне право сформувалося у своїй основі для міжнародних конфліктів. Якби ситуація на сході України була класичною війною Росії проти України, воно б застосовувалося в повному обсязі, без додаткових інтерпретацій. Але в "гібридній" війні, як натякнув міністр оборони Росії С.Шойгу, важко знайти "чорну кішку". І все-таки в серпні вона засвітилася на Донбасі, її навіть удалося зняти з супутників і схопити за хвіст у вигляді "заблуканих" десантників. Якщо дійде до розбору польотів на міжнародному юридичному рівні, може бути задіяний весь звід правил і норм як jus ad bellum, так і jus in bello. Але поки що перед Україною стоїть проблема нормалізації ситуації в "деяких районах" Донецької та Луганської областей.

Навряд чи хтось після початку мінського процесу заперечуватиме, що на Донбасі є мотивовані й організовані групи громадян України, які вирішили протистояти центральній владі зі зброєю в руках. Із погляду jus in bello, вже не важливо, були для цього об'єктивні причини чи ситуацію створено штучно ззовні. "Гібридна" війна має внутрішній вимір. Назвемо його "внутрішнім конфліктом", розуміючи всю умовність такого визначення.

Міжнародне гуманітарне право застосовне до внутрішніх (якщо користуватися точними формулюваннями – "неміжнародних") конфліктів тільки обмежено. Основні принципи залишаються в силі, але вони формулюються доволі розпливчасто. У чотирьох Женевських конвенціях 1949 р. є загальна стаття 3, яка визначає їх застосування до внутрішніх конфліктів. Прямих заборон тільки чотири: зазіхання на життя та фізичну недоторканність (убивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури й катування); взяття заручників; зазіхання на людську гідність (поводження, що ображає і принижує); засудження та застосування покарання без попереднього судового розгляду. Учасники конфлікту зобов'язані підбирати поранених та хворих і надавати їм допомогу. Через спеціальні угоди сторони мусять намагатися дотримуватись гуманітарного права в максимальному обсязі, застосовному до міжнародних конфліктів. Можна зазначити, що затримання з метою обміну або викупу громадянських активістів і акції на кшталт "параду полонених" у Донецьку 24 серпня є прямим порушенням.

Дія міжнародного гуманітарного права у внутрішніх конфліктах ширше регламентована Додатковим протоколом II до Женевських конвенцій, прийнятим 1977 р. Він істотно розширює перелік прямих заборон. Крім зазначеного в статті 3 Женевських конвенцій, прямо заборонені колективні покарання; зґвалтування та примуси до проституції; обернення в рабство; грабунки; погрози перелічених дій. Уводиться заборона на залучення в збройні формування дітей віком до 15 років. У протоколі досить повно прописуються права захищених осіб, норми поводження із затриманими і заборони на дії проти цивільного населення, такі як прямі атаки, примусове переміщення, руйнування критичної інфраструктури, створення голоду, заборонені військові удари по об'єктах культурної спадщини. Проте норми гуманітарного права прописані слабше, ніж для міжнародних конфліктів. Зокрема в Додатковому протоколі II немає прямих заборон на недискримінаційні військові удари та удари по цивільних об'єктах.

Важливо розуміти й таке. Терміну "громадянська війна" в сучасному гуманітарному праві немає. Він належить до політичного лексикону, хоча найчастіше сприймається як синонім юридичного терміну "неміжнародний конфлікт". Міжнародне гуманітарне право не легалізує комбатантів, що воюють із урядом. Вони не отримують імунітетів у рамках національного законодавства. Крім того, гуманітарне право незастосовне до ситуацій, коли між собою воюють недержавні групи. Можна тільки очікувати, що вони самостійно дотримуватимуться його норм.

Є межа між внутрішнім насильством, таким як масові заворушення, і внутрішнім збройним конфліктом. Стаття 3 Женевських конвенцій уводить два критерії розмежування - організованість збройних формувань та істотний рівень інтенсивності бойових дій. Для застосування Протоколу II вводяться додаткові критерії - наявність у неурядових груп організованого командування (але необов'язково рівня єдиної армії), контроль із їхнього боку певної території та безперервність бойових дій у якомусь тимчасовому діапазоні.

Судити про те, чи є конкретна ситуація внутрішнім збройним конфліктом, має право Міжнародний комітет червоного хреста (МКЧХ). Він може оголосити про це публічно або повідомити неофіційно сторонам конфлікту. У документах МКЧХ, що стосуються України, терміну "збройний конфлікт" ретельно уникають. Проте в релізі від 23 липня міститься вимога до всіх сторін конфлікту дотримуватися міжнародного гуманітарного права. У документі є також посилання на невизнану "Донецьку народну республіку". Це можна розуміти як оголошення МКЧХ застосовності до ситуації в Україні статті 3 Женевських конвенцій і Додаткового протоко-
лу II. Непрямим чином це означає визнання наявності внутрішнього збройного конфлікту. Із цього релізу МКЧХ жодним чином не випливає , що в Україні, як стверджують (про)російські ЗМІ, нібито немає "гібридної" війни з боку Росії, а є "громадянська війна". МКЧХ сказав тільки те, що сказав, - до цього конфлікту застосовні норми міжнародного гуманітарного права.

Амністія

Пункт 5 статті 6 Додаткового протоколу II гласить, що "по припиненні воєнних дій органи, які перебувають при владі, прагнуть надати якомога ширшу амністію особам, котрі брали участь у збройному конфлікті, та особам, позбавленим волі з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, незалежно від того, було їх інтерновано чи затримано". Цього правила тією або іншою мірою дотримуються уряди всіх країн, які пережили внутрішній конфлікт. Питання полягає у масштабах і деталях.

Вимога амністії має глибокий сенс. У статті 3 Женевських конвенцій міститься положення про те, що її застосування не торкається юридичного статусу сторін, котрі перебувають у конфлікті. Тобто щодо них продовжує діяти національне законодавство. У протоколі такої вимоги немає, оскільки в його тексті немає посилань на "сторони" конфлікту. Отже, автоматично приймається, що учасники внутрішнього конфлікту перебувають у національному правовому полі.

Ба більше, стаття 3 Протоколу містить такі вимоги: "1. Ніщо в цьому Протоколі не повинно тлумачитися як таке, що торкається суверенітету держави або обов'язку уряду всіма законними способами підтримувати чи відновлювати правопорядок у державі або захищати національну єдність і територіальну цілісність держави. 2. Ніщо в цьому Протоколі не повинно тлумачитися як виправдання прямого чи непрямого втручання з будь-якої причини у збройний конфлікт або у внутрішні чи зовнішні справи".

Вимога амністії означає, що певні злочини було вчинено, але особи, котрі їх вчинили, підлягають максимально можливому звільненню від покарання. Принцип міжнародних конфліктів, відповідно до якого бойові дії комбатантів, що ведуться згідно із законами та звичаями війни, злочином не є, - не застосовний. У внутрішніх конфліктах це є злочином, але підпадає під амністію.

Практика застосування амністії по завершенні внутрішніх конфліктів (що стосується України, точніше говорити про припинення внутрішньої фази міжнародного конфлікту) полягає в тому, що громадяни не переслідуються за участь у збройних формуваннях, котрі вели бойові дії проти уряду. Непрямим чином цим визнається обґрунтованість причин, із яких вони так вчинили. Але медаль має і зворотний бік - громадяни, котрі воювали проти уряду, повинні визнати, що дії урядових сил, коли вони діяли відповідно до законів та звичаїв війни, також були обґрунтовані. Загальне розуміння, що помста недоречна, є важливим, перевіреним світовою практикою кроком до національного примирення.

Але деталі мають значення. Закон про амністію у зв'язку з подіями на Донбасі містить низку винятків за статтями Кримінального кодексу, що стосуються тяжких злочинів. Тільки деякі з них можуть бути віднесені до порушень гуманітарного права. Тим часом, наприклад, статті 438 "Порушення законів і звичаїв війни" у списку винятків немає. Хтось законів і звичаїв війни дотримувався, хтось – порушував. Але будуть покарані тільки ті, хто вчинив тяжкі карні злочини. Військові злочини, у своїй масі, амністуються, хоча міжнародна практика цього не вимагає, а в багатьох випадках – засуджує. Можливо, це було політичне рішення, яке відбиває труднощі відповіді на запитання "а судді хто?" (без ратифікації Римського статуту його не вирішити). Але може скластися й так, що розкриття масштабу руйнувань і смертей примусить ще раз повернутися до питання дотримання гуманітарного права в подіях, що відбувалися на сході України.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі