Амністія: всі вільні, всі винні? - Внутрішня політика - dt.ua

Амністія: всі вільні, всі винні?

13 травня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 13 травня-20 травня

У Мінську, де тристороння контактна група регулярно обговорює стан виконання Мінських угод щодо вирішення конфлікту в Донбасі, — на порядку денному стоїть і питання амністії для всіх сторін конфлікту. Російська сторона, а з нею і представники "ДНР" і "ЛНР" у політичній підгрупі постійно в цьому питанні посилаються на закон від 21 лютого 2014 р. для Майдану. Вони пропонують аналогічний статус-кво для всіх. Усі винні, але всі вільні, розслідувати нема чого. 

 

Кілька місяців тому ми дізналися про історію, яка варта окремої уваги. 

Це історія загибелі Сергія Дідича, сотника івано-франківської сотні ВО "Свобода". 18 лютого 2014 р. він вів свою сотню на мітинг під Верховну Раду. Не будемо надто глибоко занурюватися в події того дня — ми всі пам'ятаємо два з половиною місяці протестів, перших убитих у січні, насильство, арешти, закони 16 січня і дикунську пропозицію влади міняти заарештованих на звільнення центральних вулиці й адмінбудівлі. І те, що той день завершився не просто сутичками, — також пам'ятаємо. Вночі Майдан штурмували, палали площа і Будинок профспілок. За ту добу — за день і ніч — загинули 24 мітингувальники і дев'ять силовиків. З обох боків — убиті з вогнепальної зброї. За два роки з'ясується, що загибель Сергія Дідича — чи не єдина, в якій докладно встановлено не лише обставини, а й винних. Це сталося у Кріпосному провулку: Сергія Дідича збила вантажівка "ГАЗ". За кермом був протестувальник.

Смерть у Кріпосному 

Історія складна і драматична. Вона лягла в основу документального фільму, який ми зняли згодом. Із мимовільним винуватцем загибелі Дідича ми познайомилися на одному з судових засідань. Звати його Леонід Бібік, нині він служить в АТО. А тоді, 18 лютого 2014-го, був біля Маріїнського парку. Він розповів, що, намагаючись вирватися з оточення силовиків і побачивши кинутий із відчиненими дверима "ГАЗ", вирішив сісти за кермо, щоби "прорвати стрій ВВ і "Беркуту" і виїхати на Інститутську". Силовики розбіглися, когось авто зачепило, у водія почали кидати каміння, а потім і стріляти. "Не получилося", — резюмує у фільмі Леонід. Уже на зворотному шляху, у Кріпосносу провулку, він збив "беркутівця", який дістав перелом ноги, а за ним — Сергія Дідича, на смерть. "Я вже нічого не бачив і не чув, що відбулося. Був вже двічі поранений — в руку і в плече", — розповідатиме Бібік. 

Дружина загиблого Галина вважала, що навіть ненавмисний злочин однаково є злочином. Леонід Бібік — що обставини тієї смерті знімають з нього відповідальність за скоєне. Принаймні кримінальну — власне, тому й просив суд звільнити його за так званим законом про амністію. 

Першою за розслідування загибелі Дідича взялася його родина. Дружина Галина і син Андрій місяцями шукали свідків, передивлялися фото, відео в Інтернеті, розвішували оголошення в урядовому кварталі. Спочатку була версія, що майданівець загинув від розриву гранати, згодом — від наїзду водомета. Очевидців події знайшлося небагато. Згодом у слідства з'явиться відео МВС — буквально 20 секунд, де безпосередньо зафіксований наїзд вантажівки. Що було до того, за кілька хвилин до наїзду, викликає найбільше запитань у родини й слідства, адже загиблий Сергій Дідич фігурує у кількох справах, порушених проти "Беркуту". На деяких фото, що їх вдалося відшукати родині, видно, як Сергія затримують працівники "Беркуту". Він пручається, у нього розстібнутий рюкзак (увечері того ж дня Галина раптом отримає смс-повідомлення про спробу зняти гроші з кредитної картки вже загиблого чоловіка — картки пропали там, під час затримання в Кріпосному). На інших фото — за кілька секунд до наїзду (це видно за часом знімка) — що розбита голова. 

Епізод загибелі Дідича вивів слідство на Андрія Єфіміна, бійця харківського "Беркуту", — його теж збила машина, знайшли за травмою. Єфіміна, командира його роти Віктора Шаповалова і командира батальйону Владислава Лукаша заарештують. Єфімін у суді визнає, що вдарив Дідича перед наїздом. А от Шаповалову і Лукашу інкримінують усіх потерпілих того дня в сутичках в урядовому кварталі. Віктор Шаповалов — єдиний, хто перебуває за ґратами. Його командир — під домашнім арештом. У прокуратурі кажуть, що Шаповалов недостатньо співпрацює зі слідством. 

Інтерв'ю з ним стало одним з найважливіших матеріалів фільму, адже він — перший обвинувачений спецпризначенець, який погодився говорити про ті події і вже дав свідчення в суді. Звинувачення у виконанні злочинних наказів він відкидає: "У мене було завдання — охорона громадського порядку". Так само відкидає відповідальність за дії свого підлеглого Єфіміна. Мовляв, не бачив, чому і як той міг ударити Дідича. А якби бачив, мусив зупинити. Та особливо цікавою є розповідь Шаповалова про обставини, в яких бійцям штурмових рот "Беркуту" видавали зброю, а саме патрони до помпових рушниць "Форт", що могли містити свинцеві кулі: "Приїжджала машина зі спецзасобами, ті у кого "Форти" підходили, їм насипали у сумки з-під протигазів — а що саме там було..." Лише у другій половині дня, підійшовши до Майдану з боку Жовтневого, хтось із бійців показав Шаповалову патрони, зазначивши, що ті важчі від звичайних. "Я сказав, якщо тобі ця гадість попалася, прибери подалі", — згадає він пізніше в суді. 

Шаповалов також надав інформацію про переміщення підрозділів — з'ясувалося, що того дня у центр Києва стягнули бійців "Беркуту" з усіх областей України. Та наразі підозрюваних у подіях 18-го серед силовиків лише четверо: троє харківських і Ростилав Пацеляк, командир львівського "Беркуту".

У цій історії багато дійових осіб. В обвинувальному акті проти "беркутівців" ідеться про виконання злочинного наказу по лінії Янукович—Захарченко. Та в чому полягав цей наказ? Ким саме й кому безпосередньо віддавався? Зрештою, хто ж усе таки має відповісти за загибель Сергія Дідича, і чи міг він уникнути смертельного удару автівки, якби "беркутівці" не тримали його? 

12 березня 2016 р. суд Печерського районного суду м. Києва виніс рішення: звільнити Леоніда Бібіка від кримінальної відповідальності за ДТП, в якій загинув Сергій Дідич. 

Суди у справах "беркутівців" тривають і досі. На відміну від Бібіка, ці бійці не можуть скористатися "законом про амністію" — хоча перші його версії писалися саме з метою "вирівняти ситуацію" і зняти відповідальність за дії всіх. Перший закон — "Про усунення негативних наслідків", ухвалений 19 грудня 2013 р., передбачав зняття відповідальності й за статті, що стосуються перевищення влади та службових обов'язків працівниками правоохоронних органів. Тоді ним устигли скористатися ті, кого прямо пов'язували з розгоном студентського Євромайдану, — Сівкович, Федчук, Коряк — переважно, керівництво київської міліції та представники "Беркуту". Новіші редакції закону начебто закрили таку можливість для силовиків. Проте (як стверджує адвокат Євгенія Закревська) захисник командира харківського "Беркуту" Владислава Лукаша нещодавно заявив про необхідність закрити кримінальне провадження проти свого підзахисного на підставі… старого закону "Про недопущення переслідувань" від 16 грудня 2013 р. зі змінами від 16 січня 2014-го. 

Хоча останню версію закону, ухвалену наступного дня після розстрілів на Інститутській, було також виписано в дусі "всі винні, всі вільні". 

Всі винні, всі вільні

Закон "Про недопущення переслідувань та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" було ухвалено на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради 21 лютого 2014 р. 

Закон звільняв від кримінальної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 р., та які були підозрюваними або обвинуваченими (підсудними) у вчиненні (в період з 21 листопада 2013 р. по день набрання чинності законом) дій, що містили ознаки кримінальних правопорушень, передбачених вісьмома десятками статей Кримінального кодексу України. За умови, що ці дії пов'язані з участю у масових акціях протесту. Участь особи у масових акціях протесту підтверджувалась її заявою відповідному органу або посадовій особі.

Законом передбачалося закриття відповідних кримінальних проваджень. Він звільняв від кримінальної відповідальності переважно за злочини середньої тяжкості. Але в переліку статей, наведених у законі, була, наприклад, і стаття 348 — посягання на життя працівника правоохоронного органу, що може призвести до смерті працівника правоохоронного органу. 

З 395 депутатів, зареєстрованих на пленарному засіданні 21 лютого, 372 проголосували за цей закон. Без обговорення і без рішення профільного комітету. Цим законом скасовувалися три попередні закони, ухвалені 19 грудня 2013 р., 16 і 29 січня 2014-го, які відрізнялися хіба тим, що амністовували не лише учасників протесту, а й міліціонерів і чиновників. 

Ось як цей закон з трибуни парламенту представляв Юрій Дерев'янко, один зі співавторів документа: "Це є крок до того, щоб ми в Україні рухались в напрямку спокою, миру і злагоди. На цей закон чекає величезна кількість людей. Багато батьків дивиться на вас по своїх телевізорах і чекають позитивного голосування". Два роки по тому Юрій Дерев'янко пояснює, що 21 лютого 2014 р. у парламенті ще були регіонали і комуністи, опозиція тоді налічувала 89 депутатів, і в цей день значна частина регіоналів перекинулась в умовну більшість, і цією ситуацією треба було скористатися, щоб "урятувати сотні тисяч наших людей по в'язницях". Дерев'янко нині визнає, що закон недосконалий, але вважає, що тоді іншого виходу просто не було: "Інший варіант, який у нас був, — це сидіти чекати, а це життя тисяч людей…"

Тоді десятки людей іще залишалися в СІЗО, щодо багатьох були відкриті кримінальні провадження, багатьох позбавили водійських прав. 

Закон від 21 лютого 2014 р. всіх цих людей звільнив від відповідальності. Але чи був у діях усіх затриманих склад злочину? Щоби амністувати, держава визнала всіх, скопом, винними. Декого навіть без суду. Декого за рішенням суду, але фактично без слідства. Та й самі судові рішення часто залишили безліч запитань щодо їх справедливості та неупередженості. 

Чи допоміг, чи навпаки зашкодив цей закон? Чи була об'єктивна потреба так поспішати з законом у ситуації, коли режим фактично розвалився. І зговірливість депутатів-регіоналів 21 лютого є зайвим тому підтвердженням. 

До слова, журналістка Ірина Славінська відмовилася бути звільненою від відповідальності відповідно до Закону "Про недопущення переслідувань" у суді. У Славінської в січні 2014-го забрали права за поїздку до Межигір'я. Але Славінська переконана, що злочину вона не вчиняла, і не захотіла бути амністованою, бо не вважає себе винною.

Відтак справа проти неї має шанс бути розслідуваною, але вже не на предмет її винуватості, а на предмет неправомірного рішення судді і слідчого. А от для тих, хто скористався законом, можливості притягнути до відповідальності того, хто тебе судив, немає. 

"Що фактично пропонує закон? Визнати всіх винними і всіх звільнити від відповідальності" — коментує Сергій Горбатюк начальник управління спеціальних розслідувань ГПУ. Саме його управління займається розслідуванням справи Майдану. Однак якщо дотримуватися букви закону від 21 лютого 2014 р., то… шансів довести справу до кінця немає. 

Чому? Стаття 3 закону передбачає закрити кримінальні провадження "розпочаті у зв'язку із злочинами, передбаченими статтею 1 цього Закону, в яких жодній особі не повідомлено про підозру". Для управління спеціальних розслідувань ГПУ це означає, що прокуратура повинна закрити справи, якщо є ознаки злочину, але немає підозрюваного. Ба більше: стаття 9 того самого закону передбачає заборонити "збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, адаптування, зміну, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізацію, передачу) персональних даних осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 р., які були отримані у зв'язку з участю цих осіб у акціях протесту. Ці персональні дані підлягають знищенню у встановленому законодавством порядку".

Тобто слідчі не можуть збирати інформацію не лише про підозрюваних, а й про потерпілих учасників протестів. А як же доводити винуватість тих-таки силовиків, якщо не допитувати потерпілих? Загадка.

Втім, якщо слідчі все ж таки наважаться виконувати свою роботу, то ризикують наразитися на припис, що міститься у статті 10, яка передбачає кримінальну відповідальність за збирання інформації про злочини, скоєні під час подій на Майдані: "Посадові та службові особи за невиконання цього Закону протягом одного місяця з дати набрання чинності цим Законом підлягають обов'язковому притягненню до відповідальності у порядку, визначеному законами України".

І ще: якщо повернутися до статті 1 цього закону, то незрозуміло, хто є учасниками акцій протесту? Лише майданівці? Чи й ті, хто виступав проти Майдану, — представники так званого антиМайдану — також є учасниками акцій протесту? Тоді виходить, що й вони підпадають про дію цього закону і повинні бути звільнені від кримінальної відповідальності. 

Євгенія Закревська, адвокат Галини Дідич та інших родичів героїв Небесної Сотні, каже, що "це дуже цинічно, коли закон, що прийняли на захист мітингувальників, фактично спрацював виключно проти них".

Вона впевнена, що більшість осіб змогли б себе захистити і без цього закону, бо насправді були або не винні, або діяли в стані крайньої необхідності чи необхідної оборони, захищаючи своє власне життя або життя інших людей.

Горбатюк переконаний, що в ці три зимові місяці в країні було створено таку ситуацію, коли жодна зі структур влади не здійснювала функції захисту прав громадян, тому народ, відповідно до Конвенції ООН про права людини, міг вдатись як до способу крайньої необхідності — до повстання, що він і зробив. 

І підозрювані могли б це своє право у судах захистити, а не вдаватися до закону, який робить їх автоматично винними. 

"Потрібно дослідити всі обставини, що склались, а відтак вже визначати в суді, хто діяв умисне, хто був у стані крайньої оборони, а хто взагалі не вчиняв жодних незаконних дій" — каже Горбатюк. 

Нині, через два роки, відповідно до закону від 21 лютого 2014 р., можливості притягнути слідчих або суддів до відповідальності за їхні неправомірні рішення фактично немає. 

За словами Горбатюка, виправити ситуацію можна було б, якби Конституційний суд визнав неконституційними статті 3, 9 і 10 (бо вони, на його припущення, суперечать Основному Закону). Це дозволило б застосувати амністію лише після закінчення розслідування і винесення вироку, а також зняти необґрунтовані законодавчі застереження щодо проведення повноцінного розслідування у справах Майдану. 

Ми вирішили поцікавитися думкою щодо цього закону (за яким тепер суди звільняють від відповідальності тих, хто мав би її понести) Павла Петренка. Чинний міністр юстиції (а на час ухвалення закону — один з його авторів) не знайшов часу на коментар. Він дав нам зрозуміти, що не хоче говорити на цю тему. 

Амністія. Ефект бумеранга 

У Мінську, де тристороння контактна група регулярно обговорює стан виконання Мінських угод щодо вирішення конфлікту в Донбасі, — на порядку денному стоїть і питання амністії для всіх сторін конфлікту.

Російська сторона, а з нею і представники "ДНР" і "ЛНР" у політичній підгрупі постійно в цьому питанні посилаються на закон від 21 лютого 2014 р. для Майдану. Вони пропонують аналогічний статус-кво для всіх. Усі винні, але всі вільні, розслідувати нема чого. 

Українська сторона не проти звільнення від відповідальності за політично мотивовані дії, пов'язані з конфліктом. Але наполягає на відповідальності за злочини, що вказані в Римському статуті, та їх відповідники в українському законодавстві, а також за звичайні злочини, що мали місце в зоні конфлікту.

Однак її аргументи постійно наштовхуються на згадки про закон від 21 лютого 2014 р. Ефект бумеранга?

Дмитро Мазурок, юрист Гельсінської спілки з прав людини, зауважує: "З огляду на Мінський процес, хотілося б згадати про досвід Боснії і Герцеговини. Країна пережила важку війну, соціальна напруга була настільки висока, що був застосований так званий механізм перехідного правосуддя. Створили спеціальні суди — для того, щоби зняти питання, які виникли під час цієї війни. Кримінальний кодекс дозволяє відтермінувати застосування обвинувального вироку, а відтак і застосування амністії, якщо на подібний крок є політична воля". 

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво