Як убивали велику німу - Історія - dt.ua

Як "убивали" велику німу

15 лютого, 2019, 16:31 Роздрукувати Випуск №6, 16 лютого-22 лютого

Сто років тому 16 лютого в Одесі померла від "іспанки" зірка німого кіно Віра Холодна.

Її смерть породила безліч версій та пересудів. 

Біографія Віри Холодної вміщується в кілька рядків. Віра Василівна Левченко народилася 5 серпня 1893 року в Полтаві, у сім'ї вчителя словесності. Через два роки сім'я перебралася до Москви, де Віра навчалася в гімназії. На випускному балу познайомилася з юристом Володимиром Холодним і невдовзі вийшла за нього заміж, узявши чоловікове прізвище. 

У цьому шлюбі народилася донька Євгенія (дівчинку Нонну подружжя вдочерило).

У 1914 р. Віра зіграла свою першу — епізодичну — роль у кіно. А наступного року, після виходу фільму Євгена Бауера "Пісня торжествуючої любові", стала надзвичайно популярною. 

Наступні ролі звели її в ранг "королеви екрану", суперзірки німого кіно. 

За чотири з гаком роки кінематографічного життя Віра Холодна знялася приблизно в 50 картинах, переважна більшість яких не збереглася. 

Останні півроку життя актриса провела в Одесі, де й померла від так званого іспанського грипу, епідемія якого забрала тоді життя багатьох мільйонів людей. 

* * *

Від "іспанки" у 1918–1919 рр. помирали сотні тисяч. Але у свідомості шанувальників актриси вона вознеслася на таку височінь, що неможливо було повірити в цю прозаїчну причину смерті (та ще в такому молодому віці — всього 26 із половиною років). Чи слід дивуватися, що містом відразу поповзли чутки, які по гарячих слідах відтворив Валентин Катаєв у нарисі "Нотатки про громадянську війну" (1920): "Говорили про якусь зраду, говорили про близьке падіння міста, говорили про одну дуже відому кінематографічну артистку, що мала близький стосунок до генерала Франше д'Еспере і відігравала видатну роль у пропозиції здати місто червоним... поголос приписав її смерть російській контррозвідці. Казали, що актриса була підкуплена більшовиками й мала примусити свого коханця, французького генерала, здати місто". 

П'ять років потому чутки знайшли свій розвиток у мемуарах людей із протилежних таборів. 

Володимир Майбородов, колишній представник одеської цивільної влади при французькому військовому контингенті, посилався на сестру дружини свого брата, яка "вперто стверджувала, що коли вище французьке командування сплуталося з єврейськими артистками Ізою Кремер, Вірою Холодною та ін., то добра від цього не буде, — євреї наполяжуть і здадуть більшовикам Одесу, кинувши її напризволяще".

Пилип Анулов, військовий комісар одеського Раднаркому 1919 р., писав, що раптову смерть Віри Холодної пояснювали отруєнням за наказом французького консула Енно, щоб вона не розголосила якісь таємниці. 

Та тоді слава Віри Холодної вже згасала. Фільми з її участю на радянських екранах не йшли, а нового глядача сюжети й герої дореволюційного кіно зовсім не цікавили. 

Інтерес до особистості Віри Холодної та обставин її раптової смерті несподівано виник через три десятиліття. 

* * *

Наприкінці 1940-х рр. український письменник Юрій Смолич написав епопею із двох книжок "Світанок над морем", дія якої відбувалася в Одесі під час громадянської війни. Віру Холодну письменник вивів у романі під власним ім'ям, причому в досить непривабливому вигляді. Прагнучи отримати візу для виїзду у Францію, вона стає коханкою французького консула Енно, потім, за його наказом, затягує в ліжко білогвардійського генерала Гришина-Алмазова і передає першому коханцеві шпигунські відомості від другого. Кінчилося ж усе тим, що "в нагороду" акторку умертвляють отрутою кураре...

Для мене абсолютно очевидно, що розумний та інтелігентний Юрій Корнійович Смолич чудово розумів, яку нісенітницю він створив (про це наочно свідчить натужно-велеречивий стиль його роману). Однак не слід забувати, що над Ю.Смоличем дамокловим мечем висіло його ж минуле учасника процесу "українського Відродження" 1920-х рр. Довгі десятиліття він мусив розплачуватися за молоді пориви створенням сервільних опусів. І лише наприкінці життя Смолич зміг розповісти хоч якусь правду про друзів молодості в тетралогії "Розповіді про неспокій". 

Слідами Ю.Смолича пішов драматург Григорій Плоткін (уроджений одесит). У створеному ним лібрето оперети "На світанку" інтимні послуги акторці пропонував, крім Енно, ще й... Мішка Япончик. 

Ось які куплети він співає Вірі Холодній: 

"Нужна вам очень
эта Эйфелева штучка!

Ведь это просто,
понимаете, психоз,

Когда в Одессе
есть приличная толкучка

И совершенно потрясающий Привоз?

И заживете вы в меня
как чижик-пыжик,

Всегда
купюрами солидными шурша, —

На Молдаванке
я устрою вам Парижик,

Вы просто пальчики оближете,

Вы пальчики оближете и — ша!"

Оперета "На світанку", яку поставив тодішній головний режисер одеського Театру музкомедії Матвій Ошеровський, мала колосальний успіх у глядачів. Вона пішла по багатьох театрах Союзу, отож у людей складалося цілком однозначне уявлення про Віру Холодну як про "даму напівсвіту" й міжнародну авантюристку. Звідси рукою подати до впевненості, що недарма її, очевидно, отруїли; а хто саме — значення не має. 

* * *

Проти такого тлумачення повстав знаменитий кінодраматург Олексій Каплер у нарисі "Загадка "королеви екрану". 

"Обставини смерті Віри Холодної широко відомі, і абсолютно нічого загадкового в них немає, — писав Каплер. — Покладімо ж край раз і назавжди мерзенним обивательським чуткам і ставмося з повагою до пам'яті російської "королеви екрану"! Віра Василівна Холодна належить історії нашого кіномистецтва, і, на моє переконанням, ми, кінематографісти, просто зобов'язані стати на її захист і публічно висловити обурення з приводу бруду та вульгарності, якими в романі "Світанок над морем" і в опереті "На світанку" покрите її чисте ім'я".

Нарис О.Каплера мав резонанс. Після його публікації в "Литературную газету" посипалися листи підтримки. Особливо важливим був відгук І.Южного-Горенюка, який у 1918–1919 р. керував контррозвідкою більшовицького підпілля в Одесі. "Совість вимагає, — писав старий більшовик, — щоб їй було повернуте її незаплямоване ім'я, щоб образ її був очищений від бруду".

Нарешті, надійшов лист від автора лібрето "На світанку". "Навряд чи підлягає сумніву право авторів називати своїх героїв так, як вони вважають за потрібне", — виправдовувався Г.Плоткін, на що отримав уїдливу відповідь О.Каплера: "Отже, якщо якийсь автор "вивів" у своєму творі вбивцю, негідника під іменем кінодраматурга Каплера Олексія Яковича, то мені й заперечувати не можна. А якби з вами проробили таку штуку?"

Скінчилося тим, що Г.Плоткін повідомив: він готовий переписати сцени, в яких діє акторка, і навіть запропонував нову схему: "Віра Холодна допомагає Григорію Івановичу Котовському пробратися разом із групою комуністів-підпільників у закритий інтервентами одеський порт, рятує від арешту французьку революціонерку Жанну Лябурб". Анекдотичність цієї ідеї навряд чи потребує коментарів. 

Здавалося б, нарис О.Каплера і наступна реабілітація акторки розставили крапки над "і". Але все пішло не так. 

* * *

Відродженню інтересу до таємниці смерті Холодної сприяв фільм Нікіти Михалкова "Раба кохання". Не виключено, що саме ця стрічка спонукала творця одеського Літературного музею Микиту Бригіна зацікавитися обставинами смерті Віри Холодної. 

Він також не погодився з версією про смерть від "іспанки", але, маючи досвід роботи в КДБ, припас низку серйозних аргументів. 

Так, Бригін звернув увагу на те, що 8 лютого Віра Холодна брала участь у благодійному вечорі "на користь театральних трудівників". А 14 лютого анонсувалася її участь в аналогічному заході — "на користь одеської преси". До того ж у проміжку між цими двома вечорами був ще один — "на потреби добровольчої армії". Але участь Віри Холодної в ньому не передбачалася. 

"Віра Василівна могла послатися на нездужання й відмовитися брати участь саме в цьому вечорі. Це було в її характері, в її ставленні до Батьківщини, в її неприйнятті білогвардійщини, нарешті, — писав дослідник. — Організатори білогвардійського дійства могли затаїти злобу: "Для нас — хвора, для них — здорова?!" 

Свою версію М.Бригін підкріпив документами з архіву КДБ. У донесенні в Москву агент ВЧК Георгій Лафар (Делафар), що діяв в Одесі під псевдонімом "Шарль", писав про свою розмову з якоюсь акторкою, з опису якої легко вгадувався оригінал: "…дама трохи інфантильна, але чуйна й мила, на нашу думку — слова дотримується. Що дивно для росіян, слава їй не закрутила голову. Вона її обтяжує. Фрейденберг (начальник штабу французьких військ. — А. Г.) обожнює цю даму, горнеться до неї, хоча тримає себе в рамках пристойності. Дама ця наша. У неї брали інтерв'ю: "Чому б вам не поїхати в Європу, поки в Росії міжусобиця?" Вона сказала: "Я Росію ніколи не залишу". Про даму писатиму окремо".

Це повідомлення датоване 27 січня 1919 р. Наступні два повідомлення "Шарля" зникли, і М.Бригін припустив, що їх могла перехопити денікінська контррозвідка. А саме таємна організація "Азбука", якою керував відомий депутат Держдуми Василь Шульгін. 

На підставі цього він зробив далекосяжні висновки. "Судячи з першого донесення ("Про даму писатиму окремо"), у другому "Шарль" уже докладно пише про свою розмову з акторкою, яка не сподобалася денікінській контррозвідці, і та могла вжити своїх заходів — рішучих та безжалісних". На підтвердження своєї версії дослідник наводить головний і, на його думку, вирішальний аргумент: донесення "Азбуки" від 21 лютого, в якому було написано: "Уморили червону королеву". 

"Обмовка "Азбуки", — робить висновок Бригін, — документальне свідчення насильницької загибелі акторки". 

З цією версією повністю погодився історик одеського кіно Григорій Островський, який у книжці "Одеса, море, кіно" (1989) стверджував уже безапеляційно: "Денікінська контррозвідка знала, що Віра Холодна померла не своєю смертю, а що її "уморили". І, очевидно, знала з перших рук, які підставили акторці отруту (можливо, під виглядом ліків?), — зі своїх власних". 

Ще далі пішли академік В.Файтельберг-Бланк і доцент В.Савченко в серії статей, у яких Віра Холодна постала як "дзеркало радянського шпіонажу".

Часи змінювалися, а з ними — і знаки. Тепер Віра Холодна була вже не "французькою шпигункою", а "радянською розвідницею". 

Але правда, як і раніше, нікого не цікавила. 

* * *

Знаменитий вислів Карла Маркса, що історія повторюється двічі (спершу — як трагедія, а потім — як фарс), зацитований настільки, що його просто незручно згадувати. Але що робити, коли повсюди життя демонструє абсолютну справедливість "основоположника"? 

Так і в нашому випадку: якщо нарис М.Бригіна — сумлінна робота серйозного дослідника, то твори тих, хто торкався цієї теми після нього, за поодинокими винятками, — бульварщина. 

Ось лише кілька версій. 

Віру Холодну задушив генерал-губернатор Одеси Гришин-Алмазов із ревнощів...

Її розстріляли революційні матроси крейсера "Алмаз" за шпигунство на користь білих... 

За наказом Делафара, Мішка Япончик послав до акторки Моню Цімбала з букетом білих лілій, від запаху яких вона отруїлася... 

Такий собі тов. Ісаак Енмков, тоді — "червоний комісар" у Ялті, "експропріював" скарби царських палаців на Південному березі Криму і ці коштовності через Віру Холодну передавав більшовицькому підпіллю... 

Дійшло до того, що серед потенційних убивць В.Холодної опинився й агент британської розвідки Сідней Рейлі...

І навіть у паризькому альманаху "Минувшее" було опубліковане оповідання, з якого випливало, що одеський "салон" Віри Холодної активно використовувала французька розвідка, яка потім прибрала акторку як непотрібного свідка. Але вона встигла передати Фрейденбергу хабар від більшовиків, щоб французькі війська швидше залишили Одесу. 

Підставою для таких тверджень слугує факт неймовірно швидкої евакуації французького контингенту з Одеси, після чого в місто безперешкодно ввійшли загони отамана Григор'єва, тодішнього союзника більшовиків. 

Почнемо з того, що актриса померла в середині лютого 1919 р., а французи залишили Одесу на початку квітня. 

Але головне полягає в тому, що навесні 1919 р. держави, які входили до складу Антанти, визнали за недоцільне тримати свої війська на території колишньої Російської імперії. 27 березня Верховна рада Антанти на Паризькій мирній конференції прийняла рішення про евакуацію союзних військ з Одеського регіону. 29 березня прем'єр-міністр Франції Клемансо видав директиву залишити Одесу. 

Отож "умертвляти" актрису — чи то ліліями, чи то отрутою кураре, чи то ще якимсь способом — ні в кого не було ані найменших підстав. 

* * *

У 1997 р., під час Київського кінофестивалю "Молодість", мені вдалося поговорити з відомим кінознавцем Неєю Зоркою. Свого часу, готуючи нарис про Віру Холодну для своєї книжки, присвяченої аналізу культури Росії початку ХХ ст., вона багато спілкувалася з людьми, котрі близько знали акторку, і навіть бачила документацію щодо її хвороби. Всі "шпигунські пристрасті" навколо смерті В.Холодної Нея Марківна відкинула з бридливою насмішкою. 

— Віра Василівна політикою не цікавилася! Та в неї на це просто не було часу. Вона працювала, в повному сенсі слова, "на знос". Судіть самі: за півроку, проведених в Одесі, Холодна знімалася в шести картинах, причому скрізь грала головні ролі. Крім того, вона брала участь у виставах, концертах, благодійних вечорах. Що стосується приписуваних їй "романів", усіх цих лілій, отрути кураре, — то це просто маячня. Віра Василівна була глибоко порядною жінкою, кохала чоловіка, обожнювала дітей, та до того ж вона постійно перебувала в центрі уваги і публіки, і журналістів. Про яких коханців могла бути мова?

— Я вірю, — усміхаючись, говорила Нея Марківна, — що Котовський, який був, що називається, "ходок" (тому й загинув), за нею упадав. Вірю, що вона могла щось сховати, комусь із більшовиків допомогти, — але політикою вона не займалася.

* * *

А тепер — хроніка. 

У листопаді 1918 р. акторка занедужала. В горлі утворився нарив. Зйомки, природно, зупинили. Видужавши, вона стала надолужувати згаяне; взимку 1918—1919 р. Віра Холодна паралельно знімалася в трьох фільмах. Крім того, встановлено, що вона брала участь, щонайменше, в семи благодійних вечорах, не враховуючи концертів. Навантаження нелегке, та й богатирським здоров'ям акторка ніколи не могла похвалитися. 

8 лютого Віра Холодна виступала на благодійному вечорі в Театрі губернського літературно-артистичного товариства. І саме того дня в Одесі вдарили морози: температура з плюсової різко впала до мінус 11–13. У театрі було холодно, глядачі сиділи у верхньому одязі, акторка ж вийшла на сцену в концертній сукні. Судячи зі спогадів, вона ще до початку почувалася зле, дуже кашляла. Пронизливий холод на сцені ускладнив хворобу...

Статистика свідчить: пандемія 1918–1919 рр. забрала більше життів, ніж усі бої Першої світової війни. Як це не парадоксально, але хвороба косила передусім людей квітучого віку; проходила вона швидко, з високою ймовірністю смертельного кінця. 

У цей період від "іспанки" померли такі знаменитості як французький поет Гійом Аполлінер, німецький філософ Макс Вебер, французький драматург Едмон Ростан, видатний австрійський шахіст Карл Шлехтер та інші. 16 березня 1919 р., тобто за місяць після Віри Холодної, з тієї ж причини пішов із життя Яків Свердлов — голова президії Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК), перший радянський "президент". Уже кого-кого, а його лікували найкращі лікарі.

Через півстоліття в архівах Одеси і Москви вдалося знайти макро- й мікропрепарати тканин людей, що загинули від "іспанського грипу" під час громадянської війни. Провівши дослідження, вчені дійшли висновку: специфічного лікування від цієї хвороби тоді просто не було. 

До лікарів, які намагалися врятувати Віру Холодну, претензій бути не може: вони робили все від них залежне, і не їхня вина, що пеніцилін винайшли набагато пізніше.

Отже, в суто житейському, побутовому плані, причина смерті суперзірки проста й однозначна: вона померла від тієї самої хвороби, яка в 1918–1920 рр. забрала життя майже 42 млн жителів Землі, що становило 2,8% населення планети. 

Звісно, з нинішнім станом медицини акторку вдалося б вилікувати. І врятована була б Віра Василівна Холодна, 26 років від народження, матір двох дітей. 

А ось що стосується акторки Віри Холодної... 

Уявімо на хвилину, що її вдалося врятувати, вона залишилася в радянській Росії. Чи можна уявити Віру Холодну в просторі революційного кінематографу Кулешова, Ейзенштейна, Пудовкіна, Довженка? Чи могла б вона грати колгоспниць або робфаківок? 

Відповімо на це риторичне запитання контрзапитанням — аналогією. Чи можна уявити Висоцького депутатом Верховної Ради? Теоретично таке можна припустити, але образ заважає. Точно так само і з нашою героїнею: кінозірка Віра Холодна могла грати кохання, тільки кохання і нічого, крім кохання. 

* * *

Мільйони шанувальників Віри Холодної, які пояснювали причини смерті свого кумира детективно-романтичними обставинами, в певному сенсі, мали рацію. Бо королева екрану не могла померти від банальної застуди. Смерть королеви завжди фатальним чином визначена на історичних скрижалях. І Віра Холодна, в цьому сенсі, — не виняток.

У 1918 р. режисер Петро Чардинін зібрав у фільмі "Мовчи, сум, мовчи ("Казка кохання дорогого") весь цвіт тодішнього російського кінематографу. 

Віра Холодна грала в цій картині головну і єдину жіночу роль — циркачки Лоли, яка від свого чоловіка, бідного ексцентрика, пішла спершу до комерсанта, потім — до присяжного повіреного, спокушалася на пана, намагалася знайти підтримку в художника, піддавалася чарам гіпнотизера, доки не загинула, розплачуючись за гріхи свої. 

У стрічці, яку назвали згодом лебединою піснею дореволюційного кіно, були зіграні, буквально, всі теми й сюжети, які доводилося зображати актрисі. Певною мірою, то й була її лебедина пісня.

* * *

У Віри Холодної немає навіть могили. Перший християнський цвинтар в Одесі, на якому її поховали, на початку 1930-х був перетворений на "парк культури та відпочинку імені Ілліча" (воістину — танці на кістках). Розказують, що старий цвинтарний сторож любив показувати допитливим місце поховання акторки, — над ним височів пам'ятник Іллічу. 

Багато років потому "прах" Віри Холодної символічно перенесли в могилу режисера її останніх фільмів Петра Чардиніна. У цій церемонії брали участь чи не всі провідні майстри одеських театрів. На фотографії, наданій музеєм Театру музкомедії, можна впізнати Лію Бугову, Михайла Водяного, Павла Михайлова, Матвія Ошеровського, Євгенію Дембську, Юрія Динова та інших. 

Від великої кінозірки залишилося чотири більш-менш збережених кінофільми, кілька уривків з інших стрічок, документальні зйомки похорону, фотографії та... легенда. На диво живуча легенда, яка й тепер, через сто років після смерті актриси, змушує повертатися до чарівного образу "раби кохання".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво