"Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России — является душителем украинской нации"

Поділитися
"Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России —  является душителем украинской нации"
-Мое участие в украинском национальном движении, как указано в обвинительном заключении, - правильно, я этого не отрицаю, что касается участия в контрреволюционных организациях до настоящего времени и обвинения в шпионаже - я отрицаю, - заявляє звинувачений у "контрреволюційній діяльності" повстанський отаман Йосип Пшонник на закритому засіданні Харківського окружного суду 29 серпня 1925 року.

Співпраця з ГПУ не врятувала Йосипа Пшонника від розстрілу

-Мое участие в украинском национальном движении, как указано в обвинительном заключении, - правильно, я этого не отрицаю, что касается участия в контрреволюционных организациях до настоящего времени и обвинения в шпионаже - я отрицаю, - заявляє звинувачений у "контрреволюційній діяльності" повстанський отаман Йосип Пшонник на закритому засіданні Харківського окружного суду 29 серпня 1925 року. - При переходе сюда никаких намерений шпионского характера у меня не было. Мотивы, побудившие меня перейти, это то, что эмиграция захотела на Украину, кроме того, я в 1924 г. послал Гулия к Тютюннику на Украину узнать как быть эмиграции на случай войны. По возвращении Гулия, он передал мне от Тютюнника, что я могу свободно приехать на Украину, что никакой опасности в этом нет. Я имею ввиду, - сами меня пригласили остаться здесь, работать.

За чекістськими даними, Йосип Пшонник належав до дванадцятки найнебезпечніших повстанських ватажків, які продовжували боротьбу з радянською владою на початку 1920-х років. Після поразки Другого Зимового походу, та й загалом українських національно-визвольних змагань, Йосип Пшонник опинився на еміграції в Румунії, але за кілька років вирішив повернутися на батьківщину. Однак тільки-но отаман перетнув румунсько-радянський кордон, його заарештували прикордонники і передали чекістам. Пшонник пішов на співпрацю зі слідством - давав свідчення про підготовку повстань, діяльність румунської розвідки, становище української еміграції в Румунії. Ті свідчення були використані як головний доказ "контрреволюційної діяльності" Пшонника. Відтак вирок суду передбачуваний: найвища міра "соціального захисту" - розстріл із повною конфіскацією майна…

На момент арешту Йосипу Пшоннику було 35 років. Народився 9 вересня 1890 року в селі Великі Вірмени Кам'янець-Подільського повіту Подільської губернії (тепер - село Великозалісся Хмельницької області) в селянській родині. Загальну освіту здобув у Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському, а спеціальну - на вчительських курсах. Якийсь час вчителював у містечку Балин Кам'янець-Подільського повіту. 1907-го став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, вів підпільну роботу по селах повіту - агітував молодь, поширював заборонені "афіші" - партійні відозви та агітаційну літературу. Із початком Першої світової війни його мобілізували до царської армії - служив на Південно-Західному і Румунському фронтах у чині штабс-капітана (теперішній відповідник старшого лейтенанта). Із початком Лютневої революції, Йосип Пшонник в Кишиневі з головою поринув у революційну стихію. Від Кишинівської ради його обрали в Румчерод ("Румунський фронт, Чорноморський флот і Одеська округа"), де відповідав за роботу адміністрації залізниць. У серпні 1917-го переїхав до Одеси, де став начальником оперативного штабу української гайдамацької дивізії, створеної з метою запобігти розпаду українських частин. Із 13 до 18 січня 1918-го брав найактивнішу участь у боях за Одесу між українцями і більшовицькими загонами Червоної гвардії.

Постанова від 17 березня 1925 року про обрання міри запобіжного заходу для повстанського отамана Йосипа Пшонника - утримання під вартою в комендатурі ГПУ УСРР. На той час він вже більше місяця перебував під арештом у ГПУ
Постанова від 17 березня 1925 року про обрання міри запобіжного заходу для повстанського отамана Йосипа Пшонника - утримання під вартою в комендатурі ГПУ УСРР. На той час він вже більше місяця перебував під арештом у ГПУ

- В Одессе власть была паритетная: из большевиков и украинцев, - свідчитиме згодом на допиті в ГПУ. - Также в городе были расположены войсковые части и тех и других. В десятых числах января красногвардейцами было похищено у украинцев около ста пулеметов. По этому поводу велись переговоры, не давшие никаких результатов. После этого и разгорелось сражение. Стычка закончилась полным поражением украинских частей.

- Причиной моего расхождения с Советской властью явился национальный момент, - відповідає на запитання слідчого про свою участь у боротьбі з радянською владою. - Во мне глубоко укоренилось то сознание, что все, что идет с севера из России - является душителем украинской нации. Небольшие инциденты, бывшие на местах, только укрепляли мое сознание в этом и толкнули меня вступить на путь борьбы с советской властью.

Після звільнення Одеси від більшовиків у березні 1918-го, Йосип Пшонник повернувся до міста, працював на посаді помічника голови демобілізаційної комісії. Упродовж семи місяців гетьманування Павла Скоропадського, він, як і більшість діячів УНР, перебував у підпіллі. А коли розпочалося антигетьманське повстання, став одним з його лідерів у Одесі. До березня 1919 року працював на посаді губернського військового коменданта Херсонщини. За кілька днів до приходу більшовиків Йосип Пшонник перебрався до батьків у Великі Вірмени. а владу "білих" перечекав на полустанку Будки під Жмеринкою, підтримуючи зв'язок з Українською Галицькою Армією і кооператорами, ведучи підпільну політичну роботу.

У січні-лютому 1920 року на Одещину прийшла Червона армія. Із вояків армій УНР та УГА, які з різних причин опинилися в Одесі ще за часів денікінської окупації, радянське командування взялося формувати 4-ту Українсько-Галицьку бригаду. Зрештою, сформували лише 1-й Чорноморський (361-й українсько-радянський стрілецький) полк. 6 квітня 1920-го полк підняв повстання в Тирасполі. Тираспольську групу українських повстанських військ (згодом перейменовану в Повстанський загін) на Херсонщині очолив полковник Йосип Пшонник.

Повстанці організовували рейди сусіднім Ананьївським повітом, а коли там вибухнуло селянське повстання, 16 квітня 1920 року зайняли повітовий центр і встановили в повіті владу УНР. Об'єднані повстанські сили утримували цю територію до підходу військ армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка та Юрія Тютюнника (під час Першого Зимового походу), а потім група Пшонника влилася в армію УНР.

У Ямполі Йосип Пшонник захворів на тиф і змушений був повернутися до батьків у Великі Вірмени. Потім хворого перевезли до Галичини і після одужання він працював у Міністерстві народного господарства. У листопаді 1920 року, разом з військом і урядом УНР, перейшов до Польщі і мешкав у Ченстохові.

Навесні 1921-го в Польщі розпочали підготовку повстання проти радянської влади в Україні. У Тарнові організували Партизансько-повстанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником. А в Кишиневі (ще одним союзником УНР була Румунія) сформували підпільний штаб Південної групи, який очолив генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. До цієї групи входили п'ять повстанських районів. Один з них, що охоплював Одеський, Тираспольський, Ананьївський та західну частину Миколаївського і Херсонського повітів Херсонської губернії, очолив Йосип Пшонник. Із весни до листопада 1921 року він перебував у Кишиневі, а північніше від Акермана заснував контрольно-перепускний пункт на чолі з сотником Іващенком для переправлення власних емісарів.

У першій половині жовтня Андрій Гулий-Гуленко одержав таємний наказ Тютюнника рушати із штабом на Уманщину й Звенигородщину та очікувати прибуття Запорізької дивізії. Завершити формування збройних загонів, що наступатимуть з Румунії, Гулий-Гуленко доручив Пшоннику.

Записка по прямому проводу начальника Особвідділу ВУЧК Зонова вищому чекістському і партійному керівницву про напад повстанського загону Йосип Пшонника на Тирасполь 23 листопада 1921 р.
Записка по прямому проводу начальника Особвідділу ВУЧК Зонова вищому чекістському і партійному керівницву про напад повстанського загону Йосип Пшонника на Тирасполь 23 листопада 1921 р.

- В двадцатых числах октября 1921 года я был вызван в штаб Гулого-Гуленка, находившегося в то время в Кишиневе, из Шабо, где я лечился, - свідчитиме Йосип Пшонник на допиті в ГПУ 31 березня 1925 року. - По приезде в Кишинев, я от Гулого получил распоряжение организовать отряд из украинских беженцев, с целью похода на территорию УССР, для поддержки похода Тютюнника. Отряд должен был отвлечь внимание Красной Армии на юг и тем дать возможность Тютюннику свободно оперировать.

У Кишиневі й Бендерах Йосип Пшонник сформував збройний загін, вербуючи до нього українських біженців (за кілька тижнів до загону записалося 200 осіб). Усе робилося з відома румунської влади, яка вдавала, що нічого не знає про підготовку антибільшовицького повстання. У ніч з 18 на 19 листопада на ділянці Гурабикулове–Красногорка, що на північ від Бендер і Тирасполя, загін перетнув румунсько-радянський кордон, розпочавши антибільшовицький рейд Бессарабської групи. Більшість бійців не мали ані зброї, ані спорядження (на всю групу румуни видали
16 гвинтівок, 20 револьверів, 70 гранат і певну кількість ракет). Із боями повстанці зайняли радянські села Красногорку й Паркани (нині - село Бичок)і, здобувши озброєння, розгорнули наступ на Тирасполь. Бій за місто тривав п'ять годин. На якийсь час вдалося оволодіти фортецею кінця XVIII ст. і половиною міста, але під тиском переважаючих сил ворога відступили до Румунії.

На еміграції в Румунії Йосип Пшонник жив із випадкових підробітків: працював вантажником, землекопом. Згодом, вміючи добре креслити, виконував замовлення для міської управи, залізниць, управління доріг тощо. Таким чином щомісяця заробляв 2 тисячі румунських лей, ще 600 отримувала дружина, працюючи доглядальницею.

Восени 1923-го на слід Йосипа Пшонника натрапили чекісти. Їхній агент під псевдо "Складаний", повернувшись із Румунії, доповідав керівництву, що виявив таємну Російсько-українську монархічну організацію із шістьох осіб. Її керівником називав Арацатова, а одним із членів - Пшонника, який, мовляв, за УНР був комісаром в Кам'янці ("брюнет, низкого роста, носит бороду "буланже"). У листопаді 1924-го сексоти Складаний і Франчук знову прибули до Румунії з метою викрасти документи співробітника румунських спецслужб Лотоцького. Намічений план зірвався. Лотоцького про напад попередили і його квартиру в Кишиневі охороняли декілька озброєних агентів румунської Сигуранци. Коли ж Складаний спробував здати фальшиві документи (нібито здобуті накази по 24-й червоній дивізії й Вінницькій окрділянці) у французькій місії, Лотоцький, глянувши на них, напівжартома-напівсерйозно запитав, чи не друкувалися ті часом у Галицького (начальника контррозвідувального відділу Подільського ГПУ).

18 листопада 1924 року той-таки Складаний зустрівся з Йосипом Пшонником. Отаман знаючи про його співпрацю з чекістами, просив допомогти старшині Гулію пробратися в радянську Україну. Той був представником невеличкої групи українських старшин, які після емігрантської конференції в Бухаресті вирішили налагодити стосунки з радянською владою. Натомість Пшонник обіцяв вирвати з рук румунських спецслужб чекістського агента Франчука і організувати його переправу на радянський бік.

О 21.15 год. 12 лютого 1925 року неподалік Ямполя під час нелегального перетину радянсько-румунського кордону Йосипа Пшонника затримали радянські прикордонники. Наступного дня його передали в розпорядження начальника Могилів-Подільського прикордонного загону. У рапорті на його ім'я описано обставини затримання: "Вечером 12 февраля часов в 8 прибег человек (мешканець Ямполя Федір Суботін. - Я.Ф.) на заставу и говорит, что какой-то гражданин стучался в хату для того, чтобы его впустили в последнюю и что он с румынской стороны. Его не впустили. На этот случай выходил помочник начальника заставы товарищ Матеренко и стал искать в окружающих постройках и садах, в последнем был найден и приведен на заставу. При нем: посылка, женское платье и пакет, - были гражданином Пшонником брошены на месте задержания и лишь найдены гражданином г. Ямполь Суботиным на утро и доставлены на заставу".

Арешт відомого "петлюрівського діяча" неабияк зацікавив чекістів. "Сообщаю: в ночь на 13 февраля на участке Ямполя задержан главный фигурант "подрядчика" П. При нем оказались документы личности, 3 фотокарточки, в том числе главного фигуранта дела "Трансформатор" Г., два письма в Ямполь и кое-что другое. Прошу распоряжения направить Вам. Жду. Вы поняли?", - доповідав 16 лютого 1925-го начальник контррозвідки Подільського губвідділу ГПУ Галицький уповноваженому КРО ГПУ Української СРР Євгеньєву. Той наказав негайно, із дотриманням найсуворішої конспірації переправити Пшонника до Харкова: "Тов. Галицкий. Это очень поразительная штука и вносит много нового в тот план, который мы выработали с т. Добродитским. В субботу необходимо Вам в самом срочном порядке направить этого гр-на в Харьков, приняв предварительно самые основательные меры к абсолютной конспирации и не допрашивая совершенно, так как тут потребуются соответствующие подходы и нужна сугубая осторожность".

Йосипа Пшонника цілком таємно доправили до ГПУ УСРР у Харків і розпочали допити.

- Основной целью моего перехода было только увидеть Тютюнника и получить от него указания какое место должны занять украинские эмигранты в Румынии, в случае конфликта (военных действий), - свідчив отаман на одному з перших допитів19 лютого 1925 року. - Кроме того, к переходу меня также побудили и переговоры, которые перед этим я вел с тов. Заковским.

На запитання про діяльність української еміграції в Рмунії відповідав:

- С конца 1921 года укр. эмиграция в Румынии подпольной работы на территории УССР не ведет никакой. Это я знаю точно. По этой причине и я участия в таковой не принимал совершенно. Также я ничего не знаю о работе украинских контрреволюционных группировок на территории УССР, за исключением того, что приходилось читать в румынской или эмигрантской прессе, чему я особого внимания не предавал.

У той же час заарештований Пшонник дав детальні свідчення про розвідувальну діяльність румунських спецслужб спрямовану проти Української СРР:

- Знаю, что разведывательную работу ведут следующие органы: 3 корпус - в Кишиневе, ведет работу очень слабо, штаб 15 дивизии - в Кишиневе, работает лучше, чем корпус, но, кажется, главное внимание сотрудников разведки штаба дивизии обращено на провоз контрабанды на территорию УССР. Лучше всего работу проводит Генеральная Сигуренция в Кишиневе… Главное внимание обращают на добычу сведений военного характера. Документов, по моему, почти не достают, а ограничиваются получением различных газет и журналов, сведений дислокационного характера. Документы же не достают ввиду трудности их получения".

Обкладинка кримінальної справи, заведеної на повстанького отамана Йосипа Пшонника. 1925 рік.
Обкладинка кримінальної справи, заведеної на повстанького отамана Йосипа Пшонника. 1925 рік.

Йосип Пшонник дає розлогі свідчення про свою участь у національно-визвольних змаганнях, зокрема, участь у тираспольському повстанні у квітні 1920 року і Другому Зимовому поході армії УНР - нападі на Тирасполь у ніч з 18 на 19 листопада 1921 року. Ймовірно, отаман сподівався, що щиросердне каяття і зізнання врятують йому життя. Та сталося навпаки, - ці свідчення використали як незаперечний доказ його "контрреволюційної" діяльності і підставу для смертного вироку.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі