Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России — является душителем украинской нации - Історія - dt.ua

"Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России — является душителем украинской нации"

2 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №36-37, 2 жовтня-9 жовтня

—Мое участие в украинском национальном движении, как указано в обвинительном заключении, — правильно, я этого не отрицаю, что касается участия в контрреволюционных организациях до настоящего времени и обвинения в шпионаже — я отрицаю, — заявляє звинувачений у "контрреволюційній діяльності" повстанський отаман Йосип Пшонник на закритому засіданні Харківського окружного суду 29 серпня 1925 року.

 

Співпраця з ГПУ не врятувала Йосипа Пшонника від розстрілу

—Мое участие в украинском национальном движении, как указано в обвинительном заключении, — правильно, я этого не отрицаю, что касается участия в контрреволюционных организациях до настоящего времени и обвинения в шпионаже — я отрицаю, — заявляє звинувачений у "контрреволюційній діяльності" повстанський отаман Йосип Пшонник на закритому засіданні Харківського окружного суду 29 серпня 1925 року. — При переходе сюда никаких намерений шпионского характера у меня не было. Мотивы, побудившие меня перейти, это то, что эмиграция захотела на Украину, кроме того, я в 1924 г. послал Гулия к Тютюннику на Украину узнать как быть эмиграции на случай войны. По возвращении Гулия, он передал мне от Тютюнника, что я могу свободно приехать на Украину, что никакой опасности в этом нет. Я имею ввиду, — сами меня пригласили остаться здесь, работать.

За чекістськими даними, Йосип Пшонник належав до дванадцятки найнебезпечніших повстанських ватажків, які продовжували боротьбу з радянською владою на початку 1920-х років. Після поразки Другого Зимового походу, та й загалом українських національно-визвольних змагань, Йосип Пшонник опинився на еміграції в Румунії, але за кілька років вирішив повернутися на батьківщину. Однак тільки-но отаман перетнув румунсько-радянський кордон, його заарештували прикордонники і передали чекістам. Пшонник пішов на співпрацю зі слідством — давав свідчення про підготовку повстань, діяльність румунської розвідки, становище української еміграції в Румунії. Ті свідчення були використані як головний доказ "контрреволюційної діяльності" Пшонника. Відтак вирок суду передбачуваний: найвища міра "соціального захисту" — розстріл із повною конфіскацією майна…

На момент арешту Йосипу Пшоннику було 35 років. Народився 9 вересня 1890 року в селі Великі Вірмени Кам'янець-Подільського повіту Подільської губернії (тепер — село Великозалісся Хмельницької області) в селянській родині. Загальну освіту здобув у Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському, а спеціальну — на вчительських курсах. Якийсь час вчителював у містечку Балин Кам'янець-Подільського повіту. 1907-го став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, вів підпільну роботу по селах повіту — агітував молодь, поширював заборонені "афіші" — партійні відозви та агітаційну літературу. Із початком Першої світової війни його мобілізували до царської армії — служив на Південно-Західному і Румунському фронтах у чині штабс-капітана (теперішній відповідник старшого лейтенанта). Із початком Лютневої революції, Йосип Пшонник в Кишиневі з головою поринув у революційну стихію. Від Кишинівської ради його обрали в Румчерод ("Румунський фронт, Чорноморський флот і Одеська округа"), де відповідав за роботу адміністрації залізниць. У серпні 1917-го переїхав до Одеси, де став начальником оперативного штабу української гайдамацької дивізії, створеної з метою запобігти розпаду українських частин. Із 13 до 18 січня 1918-го брав найактивнішу участь у боях за Одесу між українцями і більшовицькими загонами Червоної гвардії. 

Пшонник_3
Постанова від 17 березня 1925 року про обрання міри запобіжного заходу для повстанського отамана Йосипа Пшонника - утримання під вартою в комендатурі ГПУ УСРР. На той час він вже більше місяця перебував під арештом у ГПУ

— В Одессе власть была паритетная: из большевиков и украинцев, — свідчитиме згодом на допиті в ГПУ. — Также в городе были расположены войсковые части и тех и других. В десятых числах января красногвардейцами было похищено у украинцев около ста пулеметов. По этому поводу велись переговоры, не давшие никаких результатов. После этого и разгорелось сражение. Стычка закончилась полным поражением украинских частей.

— Причиной моего расхождения с Советской властью явился национальный момент, — відповідає на запитання слідчого про свою участь у боротьбі з радянською владою. — Во мне глубоко укоренилось то сознание, что все, что идет с севера из России — является душителем украинской нации. Небольшие инциденты, бывшие на местах, только укрепляли мое сознание в этом и толкнули меня вступить на путь борьбы с советской властью.

Після звільнення Одеси від більшовиків у березні 1918-го, Йосип Пшонник повернувся до міста, працював на посаді помічника голови демобілізаційної комісії. Упродовж семи місяців гетьманування Павла Скоропадського, він, як і більшість діячів УНР, перебував у підпіллі. А коли розпочалося антигетьманське повстання, став одним з його лідерів у Одесі. До березня 1919 року працював на посаді губернського військового коменданта Херсонщини. За кілька днів до приходу більшовиків Йосип Пшонник перебрався до батьків у Великі Вірмени. а владу "білих" перечекав на полустанку Будки під Жмеринкою, підтримуючи зв'язок з Українською Галицькою Армією і кооператорами, ведучи підпільну політичну роботу.

У січні-лютому 1920 року на Одещину прийшла Червона армія. Із вояків армій УНР та УГА, які з різних причин опинилися в Одесі ще за часів денікінської окупації, радянське командування взялося формувати 4-ту Українсько-Галицьку бригаду. Зрештою, сформували лише 1-й Чорноморський (361-й українсько-радянський стрілецький) полк. 6 квітня 1920-го полк підняв повстання в Тирасполі. Тираспольську групу українських повстанських військ (згодом перейменовану в Повстанський загін) на Херсонщині очолив полковник Йосип Пшонник.

Повстанці організовували рейди сусіднім Ананьївським повітом, а коли там вибухнуло селянське повстання, 16 квітня 1920 року зайняли повітовий центр і встановили в повіті владу УНР. Об'єднані повстанські сили утримували цю територію до підходу військ армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка та Юрія Тютюнника (під час Першого Зимового походу), а потім група Пшонника влилася в армію УНР. 

У Ямполі Йосип Пшонник захворів на тиф і змушений був повернутися до батьків у Великі Вірмени. Потім хворого перевезли до Галичини і після одужання він працював у Міністерстві народного господарства. У листопаді 1920 року, разом з військом і урядом УНР, перейшов до Польщі і мешкав у Ченстохові.

Навесні 1921-го в Польщі розпочали підготовку повстання проти радянської влади в Україні. У Тарнові організували Партизансько-повстанський штаб на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником. А в Кишиневі (ще одним союзником УНР була Румунія) сформували підпільний штаб Південної групи, який очолив генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. До цієї групи входили п'ять повстанських районів. Один з них, що охоплював Одеський, Тираспольський, Ананьївський та західну частину Миколаївського і Херсонського повітів Херсонської губернії, очолив Йосип Пшонник. Із весни до листопада 1921 року він перебував у Кишиневі, а північніше від Акермана заснував контрольно-перепускний пункт на чолі з сотником Іващенком для переправлення власних емісарів.

У першій половині жовтня Андрій Гулий-Гуленко одержав таємний наказ Тютюнника рушати із штабом на Уманщину й Звенигородщину та очікувати прибуття Запорізької дивізії. Завершити формування збройних загонів, що наступатимуть з Румунії, Гулий-Гуленко доручив Пшоннику. 

Пшонник_1
Записка по прямому проводу начальника Особвідділу ВУЧК Зонова вищому чекістському і партійному керівницву про напад повстанського загону Йосип Пшонника на Тирасполь 23 листопада 1921 р.

— В двадцатых числах октября 1921 года я был вызван в штаб Гулого-Гуленка, находившегося в то время в Кишиневе, из Шабо, где я лечился, — свідчитиме Йосип Пшонник на допиті в ГПУ 31 березня 1925 року. — По приезде в Кишинев, я от Гулого получил распоряжение организовать отряд из украинских беженцев, с целью похода на территорию УССР, для поддержки похода Тютюнника. Отряд должен был отвлечь внимание Красной Армии на юг и тем дать возможность Тютюннику свободно оперировать.

У Кишиневі й Бендерах Йосип Пшонник сформував збройний загін, вербуючи до нього українських біженців (за кілька тижнів до загону записалося 200 осіб). Усе робилося з відома румунської влади, яка вдавала, що нічого не знає про підготовку антибільшовицького повстання. У ніч з 18 на 19 листопада на ділянці Гурабикулове–Красногорка, що на північ від Бендер і Тирасполя, загін перетнув румунсько-радянський кордон, розпочавши антибільшовицький рейд Бессарабської групи. Більшість бійців не мали ані зброї, ані спорядження (на всю групу румуни видали 
16 гвинтівок, 20 револьверів, 70 гранат і певну кількість ракет). Із боями повстанці зайняли радянські села Красногорку й Паркани (нині — село Бичок)і, здобувши озброєння, розгорнули наступ на Тирасполь. Бій за місто тривав п'ять годин. На якийсь час вдалося оволодіти фортецею кінця XVIII ст. і половиною міста, але під тиском переважаючих сил ворога відступили до Румунії.

На еміграції в Румунії Йосип Пшонник жив із випадкових підробітків: працював вантажником, землекопом. Згодом, вміючи добре креслити, виконував замовлення для міської управи, залізниць, управління доріг тощо. Таким чином щомісяця заробляв 2 тисячі румунських лей, ще 600 отримувала дружина, працюючи доглядальницею.

Восени 1923-го на слід Йосипа Пшонника натрапили чекісти. Їхній агент під псевдо "Складаний", повернувшись із Румунії, доповідав керівництву, що виявив таємну Російсько-українську монархічну організацію із шістьох осіб. Її керівником називав Арацатова, а одним із членів — Пшонника, який, мовляв, за УНР був комісаром в Кам'янці ("брюнет, низкого роста, носит бороду "буланже"). У листопаді 1924-го сексоти Складаний і Франчук знову прибули до Румунії з метою викрасти документи співробітника румунських спецслужб Лотоцького. Намічений план зірвався. Лотоцького про напад попередили і його квартиру в Кишиневі охороняли декілька озброєних агентів румунської Сигуранци. Коли ж Складаний спробував здати фальшиві документи (нібито здобуті накази по 24-й червоній дивізії й Вінницькій окрділянці) у французькій місії, Лотоцький, глянувши на них, напівжартома-напівсерйозно запитав, чи не друкувалися ті часом у Галицького (начальника контррозвідувального відділу Подільського ГПУ). 

18 листопада 1924 року той-таки Складаний зустрівся з Йосипом Пшонником. Отаман знаючи про його співпрацю з чекістами, просив допомогти старшині Гулію пробратися в радянську Україну. Той був представником невеличкої групи українських старшин, які після емігрантської конференції в Бухаресті вирішили налагодити стосунки з радянською владою. Натомість Пшонник обіцяв вирвати з рук румунських спецслужб чекістського агента Франчука і організувати його переправу на радянський бік.

О 21.15 год. 12 лютого 1925 року неподалік Ямполя під час нелегального перетину радянсько-румунського кордону Йосипа Пшонника затримали радянські прикордонники. Наступного дня його передали в розпорядження начальника Могилів-Подільського прикордонного загону. У рапорті на його ім'я описано обставини затримання: "Вечером 12 февраля часов в 8 прибег человек (мешканець Ямполя Федір Суботін. — Я.Ф.) на заставу и говорит, что какой-то гражданин стучался в хату для того, чтобы его впустили в последнюю и что он с румынской стороны. Его не впустили. На этот случай выходил помочник начальника заставы товарищ Матеренко и стал искать в окружающих постройках и садах, в последнем был найден и приведен на заставу. При нем: посылка, женское платье и пакет, — были гражданином Пшонником брошены на месте задержания и лишь найдены гражданином г. Ямполь Суботиным на утро и доставлены на заставу".

Арешт відомого "петлюрівського діяча" неабияк зацікавив чекістів. "Сообщаю: в ночь на 13 февраля на участке Ямполя задержан главный фигурант "подрядчика" П. При нем оказались документы личности, 3 фотокарточки, в том числе главного фигуранта дела "Трансформатор" Г., два письма в Ямполь и кое-что другое. Прошу распоряжения направить Вам. Жду. Вы поняли?", — доповідав 16 лютого 1925-го начальник контррозвідки Подільського губвідділу ГПУ Галицький уповноваженому КРО ГПУ Української СРР Євгеньєву. Той наказав негайно, із дотриманням найсуворішої конспірації переправити Пшонника до Харкова: "Тов. Галицкий. Это очень поразительная штука и вносит много нового в тот план, который мы выработали с т. Добродитским. В субботу необходимо Вам в самом срочном порядке направить этого гр-на в Харьков, приняв предварительно самые основательные меры к абсолютной конспирации и не допрашивая совершенно, так как тут потребуются соответствующие подходы и нужна сугубая осторожность".

Йосипа Пшонника цілком таємно доправили до ГПУ УСРР у Харків і розпочали допити.

— Основной целью моего перехода было только увидеть Тютюнника и получить от него указания какое место должны занять украинские эмигранты в Румынии, в случае конфликта (военных действий), — свідчив отаман на одному з перших допитів19 лютого 1925 року. — Кроме того, к переходу меня также побудили и переговоры, которые перед этим я вел с тов. Заковским. 

На запитання про діяльність української еміграції в Рмунії відповідав: 

— С конца 1921 года укр. эмиграция в Румынии подпольной работы на территории УССР не ведет никакой. Это я знаю точно. По этой причине и я участия в таковой не принимал совершенно. Также я ничего не знаю о работе украинских контрреволюционных группировок на территории УССР, за исключением того, что приходилось читать в румынской или эмигрантской прессе, чему я особого внимания не предавал. 

У той же час заарештований Пшонник дав детальні свідчення про розвідувальну діяльність румунських спецслужб спрямовану проти Української СРР: 

— Знаю, что разведывательную работу ведут следующие органы: 3 корпус — в Кишиневе, ведет работу очень слабо, штаб 15 дивизии — в Кишиневе, работает лучше, чем корпус, но, кажется, главное внимание сотрудников разведки штаба дивизии обращено на провоз контрабанды на территорию УССР. Лучше всего работу проводит Генеральная Сигуренция в Кишиневе… Главное внимание обращают на добычу сведений военного характера. Документов, по моему, почти не достают, а ограничиваются получением различных газет и журналов, сведений дислокационного характера. Документы же не достают ввиду трудности их получения".

Пшонник_2
Обкладинка кримінальної справи, заведеної на повстанького отамана Йосипа Пшонника. 1925 рік.

Йосип Пшонник дає розлогі свідчення про свою участь у національно-визвольних змаганнях, зокрема, участь у тираспольському повстанні у квітні 1920 року і Другому Зимовому поході армії УНР — нападі на Тирасполь у ніч з 18 на 19 листопада 1921 року. Ймовірно, отаман сподівався, що щиросердне каяття і зізнання врятують йому життя. Та сталося навпаки, — ці свідчення використали як незаперечний доказ його "контрреволюційної" діяльності і підставу для смертного вироку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво