Відлуння Фултона

Поділитися
70 років тому своєю історичною промовою про "залізну завісу" Вінстон Черчилль оголосив похід проти комунізму

…Френк Маклюер завжди думав про роботу, навіть коли милувався заходом сонця, сидячи з дружиною Ідою на ґанку.

У Вестмінстерському коледжі, президентом якого він був, навчалося 300 студентів. І щоб якось привабити до закладу більше молоді, він запрошував сюди відомих людей. Тут уже виступили мер Нью-Йорка Фйорелло Ла Ґуардіа і директор ФБР Едґар Гувер. 1945 рік зустрічав свою осінь, Маклюери насолоджувалися лагідним теплом, і Френк розмірковував уголос:

- А що як запросити до нас Черчилля?

- Любий, ну, хто ж може заборонити тобі помріяти? - скептично усміхнулася дружина.

Та ідея вже захопила Маклюера, і він почав обмірковувати різні варіанти. "Може, написати Гаррі?" - подумав. Його однокурсник у коледжі, а на той час уже генерал Гаррі Воган працював у Білому домі помічником президента Трумена з військових питань. І він відгукнувся; більше того, пообіцяв дізнатися, коли у президента буде можливість зустрітися. У щільному президентському графіку знаходять п'ятихвилинне "вікно", і Френка запрошують до Білого дому. Президент Гаррі Трумен прийняв Ф.Маклюера в Овальному кабінеті, прочитав його лист-запрошення Черчиллю і дописав на листі: "Дорогий Вінні, це давній і добрий навчальний заклад у моєму штаті. Якщо ти вирішиш туди поїхати і виступити з промовою, я супроводжуватиму тебе і представлю аудиторії". лист надіслали до Лондона. Неймовірна за своїм задумом ідея почала втілюватися.

…Вінстон Черчилль на той час розміняв свій восьмий десяток. У його житті траплялося чимало злетів і падінь. От і цього разу на загальних виборах улітку 1945 р. фортуна не була до нього прихильна. Останні кілька років він вів Британію до перемоги у війні і не обіцяв золотих гір після перемоги, а чекав розуміння від свого народу. Та Британія змінилася (чого він не помітив): люди втомилися, хотіли світлого майбуття. Конкурент Черчилля Клемент Еттлі його пообіцяв, і йому повірили. Черчилль залишає кабінет прем'єра і в січні 1946 р. з дружиною Клементайн їде до Америки відновлювати душевну рівновагу. Після похмурої Англії подружжя спершу попрямувало до сонячної Флориди і лише згодом - до Вашингтона.

Ця країна йому не чужа: американкою була його мати Дженні Джером; ще зовсім молодим політиком він добре проводив час у Нью-Йорку в родині Берка Кокрана, знаного в той час американського конгресмена і материного залицяльника. Той іще в 1895 р. ввів молодого Вінні в американський політичний бомонд. А в серпні 1941-го Вінстон Черчилль і президент Франклін Делано Рузвельт підписали спільну декларацію - Атлантичну хартію.

У теці сера Вінстона з необхідними для Америки паперами лежало й запрошення з Міссурі. Черчилль уже зустрічався з американськими студентами: у вересні 1943 р. виступав у Гарварді. Тепер на нього чекав коледж зі знайомою лондонською назвою.

Спеціальний президентський потяг з броньованим вагоном залізниці B&O (Baltimore and Ohio) вирушав з Вашингтона: президент Трумен, Черчилль з дружиною та дочкою Серою, охорона і служба безпеки. До станції Джефферсон у Міссурі їхати 24 години. У потязі Черчилль і Трумен допізна грали в покер. Помічник президента постійно підливав віскі, і сер Вінстон так захопився грою, що, кажуть, програв сотню-другу доларів. Політик мав чудовий настрій і навіть трохи розкрився душею: "В наступному житті я хотів би стати громадянином лише однієї країни, яка дає людині відчути, що в неї безмежні можливості", - сказав він партнеру по грі. "Ну і що ж це за країна?" - "Сполучені Штати, навіть попри деякі ваші традиції - наприклад, тут не п'ють за обідом", - віджартувався він.

У. Черчилль і Г.Трумен відбувають потягом з Вашингтону до Фултону. Березень 1946 р.
У. Черчилль і Г.Трумен відбувають потягом з Вашингтону до Фултону. Березень 1946 р.

На ранок 5 березня прибули до Джефферсона, а звідти ще майже 40 км їхали до коледжу кабріолетом. Фултон чекав на Черчилля і зустрічав його як легенду - невелике містечко з населенням 6 тис. людей у день його візиту налічувало 30 тис., бо оголошення про виступ відомого політика дали ще за три місяці до події. Велика зала коледжу ледь уміщувала 3 тис. охочих послухати його, тому пряма радіотрансляція велася на всю Америку.

"М'язи миру"

Ще й року не минуло після закінчення Другої світової, ще не забулося братання з союзниками, Європу заполонило 9 млн. біженців (серед них і українці), у Нюрнбергу тривав суд над воєнними злочинцями - світ потроху оговтувався. Та Черчилль розуміє, що насправді не все так спокійно. Про це він і скаже у промові в Фултоні.

"М'язи миру" - так вона називалася, але вийшла настільки тривожною, що стало зрозуміло - до реального миру ще далеко. А крім того, мир повинен мати міцні м'язи, щоб себе захистити. Все, що пов'язане з Черчиллем, ставало історичним: йому було під силу впливати на світові процеси, спрямовувати їх у потрібний бік. Історичною стане й ця його промова.

Г.Трумен і У.Черчилль прибули до коледжу. Праворуч – Ф.Маклюер. 
Бібліотека штату Канзас
Г.Трумен і У.Черчилль прибули до коледжу. Праворуч – Ф.Маклюер. Бібліотека штату Канзас

На початку виступу Черчилль кількома штрихами подає загальну обстановку у повоєнному світі і констатує, що США нині опинилися на вершині могутності світу, а отже, й відповідальності за нього. Для вирішення майбутніх міжнародних конфліктів працюватиме Організація Об'єднаних Націй, яка володітиме достатніми військом і зброєю, щоб захистити світ від нових воєн. Ішлося про нову систему колективної безпеки.

Зробивши кілька дипломатичних реверансів у бік свого недавнього союзника СРСР за його внесок у перемогу над фашизмом, Черчилль констатує, що світу й надалі загрожують війна і тиранія. До такого висновку його привели деякі несподівані кроки того ж таки Радянського Союзу, які могли знищити всі здобутки перемоги і призвести до нової диктатури. "У нинішніх діях Сталіна ми бачимо поведінку Гітлера в 1935 р.", - скаже він, а тому Європі загрожує чергова окупація, цього разу вже радянська. Бо навіть після виснажливої війни СРСР не відмовився від своїх завойовницьких планів.

Америка ж тоді загоювала воєнні рани, переймалася впровадженням технічного новаторства, нових ядерних технологій, передових наукових розробок, бо вважала, що з перемогою над Гітлером у Європі нарешті встановився мир. США навіть різко скорочують армію - на 90%!

А тим часом Черчилль застерігав: придивившись уважно, можна помітити, що "від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці опустилася на континент "залізна завіса". По один бік її - всі столиці древніх держав Центральної і Східної Європи - Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест, Софія. … вони опинилися, як я це називаю, під радянською сферою впливу; всі вони тією чи іншою мірою потрапляють іще й під істотно зростаючий контроль Москви. Комуністичні партії, які були нечисленними у всіх цих країнах Східної Європи, стали значно сильнішими… і всюди намагаються запровадити тоталітарний контроль".

Почуте стало "холодним душем" для аудиторії, а журналісти вкотре пробігали очима сторінку - у розданому пресі тексті виступу цього пасажу не було.

А політик продовжував:
"…Майже всіма цими країнами керують поліцейські уряди, і до сьогодні, крім Чехословаччини, в них немає справжньої демократії".Росія почала встановлювати контроль над Туреччиною і Іраном, запроваджувати прокомуністичний режим навіть у радянській зоні окупації Німеччини. Ні, "… це буде зовсім не та звільнена Європа, за яку ми воювали. І не Європа з усіма передумовами до стійкого миру".

"І цій загрозі здатна протистояти лише коаліція двох англомовних демократій - США і Великої Британії", - заявив політик.

Як блискучий оратор, Черчилль гарячі емоції виступу чергував зі спокійнішими:

"Я не думаю, що радянська Росія хоче війни, - казав він. - Їм потрібно безмежне поширення своєї влади та ідеології… Але вони найбільше схиляються перед силою, а найменше поважають слабкість, особливо військову".

Текст промови Черчилля на 50 невеликих сторінках був викладений, ніби сонет, - "строфи" східцями по три-чотири рядки.

Промова мала спонукати приспану американську й світову громадськість стримати радянську загрозу. У Штатах тоді було чимало прихильників дружби з СРСР - і проплачених "друзів" і просто жертв пропаганди - "корисних ідіотів".

За лаштунками основних подій

Виступ Черчилля у Фултоні став завершальним актом річної геополітичної драми, що розігралася між СРСР, США і Великою Британією. Наприкінці 1930-х рр. Америка поволі почала виходити з економічної депресії: створювалися нові заводи й галузі, зменшувалося безробіття. І вже під час війни адміністрація Ф.Д.Рузвельта допомагала Британії й СРСР (навіть знаючи справжню ціну Сталіну і Молотову) зброєю, товарами, продовольством за програмою ленд-лізу. Після смерті Рузвельта у квітні 1945 р. 33-м президентом США стає Гаррі Трумен, який обрав відверто жорстку лінію поведінки зі Сталіним. Це був розворот на 180 градусів. У перші ж дні свого президентства Трумен оголосив: у відносинах з СРСР Америка цілком змінює свою тактику - адже "Росії ми потрібні більше, ніж вона нам".

У цьому він довіряв недавньому послу США в Москві Авереллу Гарріману, помітній фігурі на світовій шахівниці. А той інформував нового президента, що недавній союзник у війні почав порушувати Ялтинські угоди. Але Сталін не йтиме на конфронтацію зі США, вважав посол, бо йому потрібна їхня гуманітарна допомога. Тому "Америка може твердо обстоювати свою позицію з важливих питань, не наражаючись на серйозний ризик", - радив дипломат.

Гарріман знав, про що говорив, бо Росію він вивчив добре. Вперше відвідав її ще без паспорта, у вісім років, за царя Миколи ІІ (тоді батько взяв його на полювання на узбережжі Берингової протоки), а востаннє - у 91-річному віці за генсека Юрія Андропова. У ранзі посла він супроводжував президента Рузвельта до Тегерана і Ялти; з-за лаштунків він формуватиме радянсько-американські відносини при п'ятьох президентах. Це була особистість такого масштабу, а оцінки настільки влучні й глибокі, що Трумен навіть бачив у Гаррімані свого наступника.

У минулому серйозний бізнесмен, Гарріман, оцінюючи "радянський проект" по-діловому, не давав йому великих шансів, бо розумів: якщо не підтримувати його, то цей колос на глиняних ногах швидко впаде. США були готові допомогти вчорашньому союзникові (Америка вийшла з війни сильнішою економічно, ніж вступила в неї), якби не геополітичні амбіції Сталіна… Переговори Гаррімана з Молотовим і Мікояном свідчили, що ті сприймали американську допомогу як належне: СРСР лежав у руїнах, отже, Америка зглянеться і не залишить його в біді. Але підтримувати країну, яка в цей час захоплюватиме інші? "У жодному разі", - відрізав Трумен. До кінця травня 1945 р. США оголосили про припинення допомоги СРСР за ленд-лізом. Сталін лютував - країна потребувала геть усього, але про відмову від радянської військової присутності в Європі не йшлося.

У цей же період Вашингтон веде активну роботу зі створення ООН - міжнародного органу з підтримання миру. Закулісні торги тривали: США наполягали на включенні до ООН Аргентини (яка 27 березня
1944 р. оголосила війну Німеччині і Японії), а СРСР був проти, бо вона прихистила гітлерівських поплічників. Москва наполягала прийняти до ООН всі союзні республіки окремими суб'єктами, а не в складі СРСР. Добре, казали у Вашингтоні, ми включаємо дві ваші республіки, що найбільше постраждали від війни, - Україну і Білорусь, а ви даєте зелене світло Аргентині. "Нам потрібна ще й Польща, вибори там пройдуть під нашим контролем", - казали в Москві. Американська адміністрація шаленіла: "Польщею їм ніхто не поступиться". 23 квітня під час першої зустрічі з очільником радянського МЗС В.Молотовим (який прийшов у супроводі посла А.Громика) розлючений Трумен відразу ж почав з ним розмову на підвищених тонах і без жодних дипломатичних реверансів. Він добряче висварив його за "комуністичну пропаганду, яку той розвів у Білому домі", за непоступливість у польському питанні й за відхід від уже укладених угод.

Ішов лише травень 1945-го, ще не відбулося Потсдамської конференції, США ще не випробували атомної бомби, а відносини вчорашніх союзників уже підійшли до точки заморожування. Бо від своєї ідеї світової революції Сталін не відмовився і після взяття Берліна. Звичайно, було дуже зворушливо, коли через 3–4 місяці після війни відкривали комплекси-пам'ятники радянським воїнам у Відні й інших європейських столицях. Зруйнована країна голодувала, а в Європі одна за одною поставали дуже недешеві масивні скульптури - як ознаки радянської присутності.

Вашингтон шукав асиметричної відповіді. Переговори з Москвою у зв'язку з активізацією комуністів у Греції, Чехословаччині й Польщі не давали бажаного результату. Тегеранські й Ялтинські угоди Радянський Союз проігнорував так само швидко, як через 70 років і Будапештський меморандум - Росія. СРСР не виводив своїх військ з Ірану, як це зробили Британія і США, а ввів туди додаткові контингенти. Він вимагав передати йому контроль за Босфором і Дарданеллами.

Радянський Союз назве їх хижими яструбами, паліями війни, але американська адміністрація цього разу вирішила не відступати. Ні, вона не була налаштована на війну, бо США мали аж надто багато чого втрачати, але, як скаже Черчилль у Фултоні: "Росія зупиниться лише перед сильнішим". Білий дім урахував думки й пропозиції Черчилля, Гаррімана та інших фахівців: США розпочинали похід проти комунізму й більшовизму в Європі. І атомна бомба над Хіросімою у серпні 1945-го була не лише способом зупинити японський мілітаризм - це була демонстрація сили й для тов. Сталіна.

Дружба з СРСР? А сенс?

Москва зрозуміла це і розпочала роботи над власною атомною бомбою. А 9 лютого 1946 р. на передвиборних зборах у Москві виступає Сталін. Про перші післявоєнні вибори в країні він говорив зовсім мало, головну увагу зосередив на причинах виникнення світових воєн "як результату кризи світового капіталізму"; на досягненнях СРСР - "радянський суспільний лад є кращою формою господарювання, ніж будь-який нерадянський"; на заочній полеміці з Заходом.

А вже 12 лютого до Держ-депу надходить телеграма від Тимчасового повіреного у справах США в СРСР Джорджа Кеннана - довжелезна, на 18 сторінках. (А.Гаррімана на той час уже було призначено послом у Великобританії. - А.В.) Її можна назвати "дипломатичним криком душі". Кеннан точно й відверто описав їхнього геополітичного "партнера": "це політична сила, що фанатично вірить у те, що зі Сполученими Штатами неможливий modus vivendi, а тому для безпеки радянської влади не лише бажано, а й необхідно зруйнувати внутрішню гармонію нашого суспільства і знищити наш спосіб життя".

Навіть сьогодні ми чуємо відлуння телеграми Кеннана: "Джерелом маніакальної точки зору Кремля на міжнародні відносини є традиційне й інстинктивне для Росії відчуття незахищеності". То як налагоджувати відносини з такою країною? Які аргументи вона сприймає? "Несприйнятлива до логіки аргументів, радянська влада сприймає лише логіку сили", - робить висновок дипломат.

Оцінюючи економічну й гуманітарну сферу, Кеннан підсумував: СРСР не здатен брати участь у будь-якому серйозному міжнародному співробітництві. Бо "російські правителі усвідомлювали… нездатність витримати порівняння із західною системою". Власна ж некомпетентність у зовнішній політиці викликала в СРСР лише острах у відносинах із зовнішнім світом. Росія не витримує конкуренції, - констатує автор. Щоразу, контактуючи з більш розвинутим Заходом, Росія переконувалася у його більшій компетентності, організованості, заможності й силі. Переповнені полиці західних магазинів не давали спокою всім поколінням радянських людей. Тому радянському заздрісникові для власної безпеки треба знищити конкурента - і жодних угод з ним або компромісів. "Радянський режим по суті своїй поліцейський, він звик мислити передусім поліцейськими категоріями", - стверджує Кеннан.

Ця аналітична довідка варта цілого підручника з історії: Кеннан, який 30 років вивчав Росію, дав її влучну історичну, соціальну, психологічну, ідеологічну та економічну характеристику - глибоку, відверту, безрадісну, нищівну. Він виступив настільки добрим діагностиком для СРСР, що дозволю собі порадити сучасним політологам: прочитайте цей дипломатичний трактат - і зрозумієте, що навіть тепер, через 70 років, цей діагноз підтверджується, бо "хворий" і досі не одужав. "Довгу телеграму" можна порівняти з висновками Астольфа де Кюстіна, який також поставив нищівний діагноз Росії ще за 100 років до Кеннана. Минають століття, нічого не змінюється…

"Довга телеграма" стала оголошенням нової концепції у відносинах США і СРСР на наступні 30 років. Увесь текст телеграми приводить лише до одного висновку: немає жодного сенсу в цих відносинах - через повну відсутність в СРСР позитивного творення, через брехню, підкилимну дипломатію, нездатність до конструктивної співпраці. Від розриву з СРСР США нічого не втрачали. Єдине, що викликало тривогу і що потрібно було контролювати, - це розвиток озброєнь.

Хоча телеграма мала гриф "таємно", безперечно, Черчилль був у курсі нових "відносин" США й СРСР. І його виступ у Фултоні як авторитетного світового політика не лише яскраво й емоційно продовжить і доповнить цю концепцію, а й попередить американське суспільство й увесь світ про ту нову міжнародну реальність, що виникла відразу ж після закінчення Другої світової: колишні військові союзники стають непримиренними ворогами, бо СРСР не полишив своїх планів експансії щодо країн-сусідів. Про помітні зміни у радянській поведінці, яка в період між Ялтинською та Потсдамською конференціями стала більш агресивною і загарбницькою, першими заговорили ще Аверелл Гарріман і міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден. Тому згодом у Потсдамі Гаррі Трумен закликав міцніше об'єднати зусилля США і Сполученого Королівства проти радянського експансіонізму - не можна було припуститися помилок Версаля після Першої світової війни.

Та повернімося до Фултона. Після промови Френк Маклюер урочисто присвоїв Черчиллю й Трумену звання Почесного доктора, гості спілкувалися зі студентами й професорами. Після нетривалого прийняття політики вирушили до столиці США.

У.Черчилль і Г.Трумен у Фултоні. Державний архів штату Міссурі
У.Черчилль і Г.Трумен у Фултоні. Державний архів штату Міссурі

А світ вирував - надто великого розголосу набула промова Черчилля, надто глибоко збурила вона політичну й громадську думку. Світові інформаційні агентства цитували нові меседжі. Прокоментував виступ і тов. Сталін - з цього приводу він дав велике інтерв'ю газеті "Правда". Це була "наша відповідь Чемберлену". Він назвав Черчилля мілітаристом, а заклик до англомовних народів стати стіною проти комуністичної експансії, що насувалася на Європу, - расизмом. Відпустивши кілька дошкульних фраз на адресу англійця, Сталін не забув висловити квазітурботу про народи Польщі, Угорщини та ін., а також дорікнув британському політикові: "нації протягом п'яти воєнних років проливали кров за свободу і незалежність своїх країн не для того, щоб замінити панування Гітлерів пануванням Черчиллів".

У Нью-Йорку перед готелем "Уолдорф-Асторія", де зупинився Черчилль, прибічники СРСР улаштували пікет. Вони тримали плакати зі словами: "Не дай імперіалісту Вінні пошити себе в дурні!" Але 15 березня на урочистому бенкеті на його честь у Нью-Йорку політик сказав:

"Я не зміню в тій промові жодного слова. Мене запросили до цієї вільної країни і попросили поради. … Я не вірю, що Росія зараз нападатиме на нас, але впевнений, що спільно ми зможемо захистити ідеали і принципи, прописані в Статуті ООН..."

Виступ В.Черчилля у Фултоні визнано однією з трьох найсильніших промов століття, а оратора - одним з найвидатніших політиків ХХ ст., котрий не лише писав історію, а й власноруч її робив.

Новий зовнішньополітичний курс США, що стартував 1945 р., матиме своє продовження не лише у Фултоні 1946-го, а й 1947-го в доктрині Трумена, пріоритетом якої на наступні 30 років стала політична, військова й економічна допомога всім демократичним країнам, яким загрожують внутрішні або зовнішні авторитарні сили. В рамках нової концепції в 1948 р. розпочалася потужна фінансова допомога повоєнній Європі - План Маршалла (понад 120 млрд дол. у цінах 2015 р.); у 1948–1949 рр. - Берлінський повітряний міст, що допоміг Західному Берліну вижити під час радянської блокади всіх шляхів до нього. В 1949 р. було створено НАТО.

У 1951-му Черчилль удруге обіймає посаду прем'єр-міністра Великої Британії і, як вправний гросмейстер, знову сідає до світової шахівниці. Нова влада СРСР також почала переглядати свою зовнішню політику: вона, зокрема, звернулася до Черчилля з проханням сприяти проведенню мирних переговорів про статус Австрії. І в листі Д.Ейзенхауеру, новому президенту США, британський прем'єр пише: "У нашому нещасливому й буремному світі з'явилася надія". Може, Заходу ще раз пошукати підхід до Москви? (За словами Памели Гарріман, невістки сера Вінстона, такою була дипломатія Черчилля: спершу - жорсткі умови, а потім - переговори. - А.В.) "Та якщо ми не скористаємося з нинішньої чудової нагоди, в очах нащадків на нас чекатиме жорстка і справедлива кара". Спочатку Ейзенхауер радянської пропозиції не прийняв. Але пізніше країни-переможці таки дійдуть згоди, і в жовтні 1955 р., коли останні війська союзників покинули країну, Австрія проголосила відновлення державної незалежності, зобов'язавшись зберігати нейтралітет і не вступати до НАТО…

Кого Черчилль цитує?

Хоча промова у Фултоні й мала назву "М'язи миру", та в історію вона ввійшла під назвою "Залізна завіса". Чи був це неологізм сера Вінстона? Ні, фраза звучала й раніше. За свідченням сучасної американської журналістки Енн Епплбом, зустрічаємо її в листуванні Черчилля і Трумена в 1945-1946 рр. Та історія веде нас далі, у 1920 рік, до книжки англійської письменниці й суфражистки Етель Сноуден "Через більшовицьку Росію". Цією метафоричною фразою вона назвала тодішній кордон Європи з Росією: "Нарешті, ми опинилися за "залізною завісою!"

А на останньому етапі Другої світової війни, у лютому 1945 р., коли гітлерівське командування намагалося підігріти у своєму народові дух патріотизму, в журналі Das Reich вийшла стаття рейхсміністра народної освіти і пропаганди Йозефа Геббельса "2000-й рік". Це було вже після Ялтинської конференції, і рейхсканцелярія відчула, що настає кінець. У статті шеф нацистської пропаганди вселяє надію, що перемога ще можлива. Він також залякує німецький народ тим, що перемога коаліції в Європі призведе до повного знищення німців на континенті до 2000 р. Тому вони не повинні складати зброю. Бо "совєти, за угодою, підписаною Рузвельтом, Черчиллем і Сталіним, окупують усю східну й південно-східну Європу та більшу частину Рейху. Тоді "залізна завіса" впаде на величезній території, контрольованій Радянським Союзом, за якою народи нещадно винищуватимуться". Точніше кажучи, Геббельс ужив фразу ein eiserner Vorhang (нім. - екран, перегородка).

Такий вираз знаходимо й у російського філософа і письменника ХІХ-ХХ ст. Василія Розанова: "Листопад 1917 року. Із брязкотом, скреготом і вищанням опускається над Російською історією залізна завіса. "Вистава закінчилася" (Апокаліпсис нашого часу. 1917–1918 рр.)

Але історики й політики запозичили цей термін з театральної сфери: наприкінці ХVІІІ ст. між сценою і глядачами в залі опускали справжню залізну завісу. Газета "Таймз оф Лондон" за 1794 р. пояснювала: "На випадок пожежі між сценою і залою встановлювали залізну завісу, щоб ізолювати вогонь". Однак саме після промови Черчилля цей термін облетів увесь світ і назавжди посів своє місце у політичній лексиці.

«Прорив». Автор Едвіна Сендз, онука У.Черчилля
«Прорив». Автор Едвіна Сендз, онука У.Черчилля

Кінець імперії зла

Проголошене Черчиллем у Фултоні британсько-американське партнерство у поході проти комунізму давало свої плоди протягом наступних десятиліть. У 1982 р. президент США Р.Рейґан підсилив цю важливу місію своєю палкою промовою у британському парламенті: "переможний похід за свободу і демократію залишить марксизм-ленінізм на смітнику історії". А наступного року він поставить СРСР історичний діагноз - імперія зла. Справа була ще не завершена, хоча вже наближалася до кінця. Недарма кажуть, що найтемніша ніч перед світанком…

"Залізна завіса" іржавіла і по-справжньому почала тріщати 27 червня 1989 р., коли кордон між Австрією і Угорщиною відкрили міністри закордонних справ Алоїз Мок і Дьюла Горн. У листопаді того ж року впав Берлінський мур, а за два роки розвалився й СРСР. Однак кілька років тому один лондонський дипломат відверто сказав мені, що "залізна завіса" все ще існує, і про це свідчить візовий режим між Євросоюзом і Східною Європою. Отже, вона не зникала, хіба що відступала на Схід. І сьогодні досягла східних кордонів України…

До речі, з початком воєнних дій Росії проти України в лютому 2014 р. деякі західні політологи запитували себе: що зробив би Черчилль у цій ситуації? Чи розпочав би воєнну кампанію проти Росії? Ну, мабуть, спочатку він спробував би "прочитати" Путіна (як у 1930-х рр. "прочитав" Гітлера), його психотип, його страхи. Кажуть, що він точно був би за економічні санкції проти Росії, а ще - за серйозне зміцнення українського війська, бо Росія завжди боялася сили. Припускаю, що Черчилль був би нашим прибічником, знаючи, як відверто він ненавидів більшовизм і соціалізм: "Це - філософія провалу, торжество невігластва і проповідування заздрощів; її притаманною рисою є рівність у злиднях…"

І навіть ситуативна дружба з СРСР під час війни не змінила його позиції, а, навпаки, ствердила її. Бо власну думку з цього приводу він сформував значно раніше, ще в 1919 р. Спостерігаючи за тим, що відбувається на території, захопленій більшовиками, він ділився з колегами по парламенту: "Більшовики руйнують усе, до чого доторкнуться. Захоплюючи найродючіші землі, вони, як вампіри, висотують кров зі своїх жертв, отримуючи засоби для продовження свого злодійського існування".

У часи польсько-радянської війни 1920 р., коли війська Юзефа Пілсудського йшли до Києва на підмогу своєму союзникові Симону Петлюрі в боротьбі проти більшовицьких військ, Британія (за активного сприяння міністра оборони Черчилля) підтримала цей похід зброєю, амуніцією, продовольством і фінансами. "Україна ще не цілком відчула "радощі" більшовицького правління, казав тоді Черчилль, - а отже, її народ перебуває лише на перших стадіях цього захворювання".

Свобода руйнує мури

Після виступу Черчилля Вестмінстерський коледж стане помітною точкою на політичній карті США. Йому випала доля стати місцем не лише оголошення, а й завершення "холодної війни". У 1990 р., виступаючи тут, Рональд Рейґан (уже в статусі екс-президента) оголосить про закінчення "холодної війни", нагадавши: "Промова Черчилля у Фултоні була дзвоном на сполох, попередженням про новий прихід тиранії … Саме тут починалася дорога до звільнення Європи, яка зайняла дев'ять президентських термінів і понад чотири десятиліття військової готовності". А скульптурна композиція "Прорив" (з фрагментом Берлінського муру) авторства онуки сера Вінстона Едвіни Сендз на території коледжу стане яскравою ілюстрацією цього. Тому цілковитим дисонансом пролунала фраза російського прем'єра Д.Медведєва у лютому ц. р. на Мюнхенській конференції про нібито початок "нової холодної війни Заходу проти Росії".

Після візиту Черчилля вже жоден президент коледжу не сушив собі голову, як залучити більше студентів і кого з відомих людей запросити - для багатьох політиків стало справою честі стояти за трибуною, з якої виступав сам Черчилль. Тут виголосять свої промови Гаррі Трумен, Джордж Буш, Лех Валенса, Маргарет Тетчер, Михайло Горбачов та ін. Нині на території коледжу стоїть пам'ятник В.Черчиллю, створено Національний музей та Інститут глобальних проблем його імені, а в столичному університеті ім. Дж.Вашингтона відкриваються Національна бібліотека й центр ім. В.Черчилля (з фондом 8 млн дол.).

* * *

…Ми з приятелькою-галеристкою прогулювалися вашингтонським Джорджтауном, по вінця наповненим білим цвітом доґвуда й магнолій. Такий самий приємний весняний день був і тоді, коли після Фултона В.Черчилля запросив до себе на обід його давній приятель Аверелл Гарріман. Розмова була тривалою. Як згадувала дружина дипломата - посол Памела Черчилль-Гарріман, у цьому цегляному таунхаузі на вулиці N, що заховався у тіні магнолій та золотоверхого банку, вони обговорювали вже не так виступ у Фултоні, як подальшу стратегію США щодо СРСР. "Доки росіяни не усвідомлять, що в разі своєї експансії вони наразяться на силу у відповідь, у відносинах з Росією не буде жодного сенсу", - дійшли висновку обидва політики, адже в 1946 р. ситуація була ще зовсім непевною, власне, як буде і в 1961-му, 1983-му і навіть у 2016-му. Але в ті часи промова однієї людини спонукала Захід до рішучих дій, а п'янкий запах свободи почав пробиватися навіть крізь "залізну завісу"…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі