Вибір героя - Історія - dt.ua

Вибір героя

7 грудня, 16:44 Роздрукувати Випуск №47, 8 грудня-14 грудня

Важко не назвати Мінські угоди капітуляцією.

Римські воїни проходять крізь ганебне ярмо після битви в Кавдинській ущелині. Середньовічна гравюра

Не так давно в ефірі телеканалу ZIK народний депутат від "Самопомочі" Роман Семенуха заявив, що спецпредставник від США Курт Волкер у неформальній обстановці начебто сказав українським депутатам: "Порошенко в Мінську підписав капітуляцію, і ви повинні її дотримуватися". 

Важко не назвати Мінські угоди капітуляцією. Цілком допускаю, що так бачиться не тільки Путіну, а й Волкеру. Незрозуміло лише, чому Волкер (і Захід узагалі) мислить тут конгеніально азійському володареві, чий підпис єдино потрібен і достатній для валідності того, що підписують. Кому, як не західному дипломатові, має бути відоме листування московського царя й англійської королеви про принципи державного устрою. "Ми думали, — пише Ivan the Terrible, — що ти у своїй державі государиня й сама володієш і піклуєшся про свою государеву честь і вигоди для держави… Але, видно, в тебе, крім тебе, інші люди володіють…" Парламентарі тобто. 

Україна — європейська парламентсько-президентська республіка, в якій республіці останнє слово належить народові та його представникам. І якщо президент Порошенко щось підписав, то ми повинні це виконувати тільки після того, як це схвалять у Верховній Раді представники українського народу. "Якщо це бажано сенату і народу Риму", як гордо заявляли громадяни першої res publica. 

* * *

321 року до Р.Х. Римська республіка вела війну зі своїми сусідами самнітами вже сьомий рік. Просунувшись після вдалих боїв у гірський Самній, легіони консулів Спурія Постумія Альбіна і Тита Ветурія Кальвіна виявили, що вони в пастці в Кавдинській ущелині. Пастку розставили так майстерно, що вона не залишала римлянам жодних шансів вирватися з оточення. Самнітський полководець Понтій вважав війну закінченою, а тому не хотів більше воювати, і розпачливі спроби римлян пробитися лише поповнювали лави полонених. Альтернативою голодної смерті була ганебна капітуляція, яка, втім, зберігала життя.

Луцій Лентул, на той час перший з легатів доблестю і заслугами, побачив, що консули не зважуються ухвалити рішення, звернувся до зібрання з промовою: "Тут я бачу перед собою мою батьківщину, тут усі до єдиного ратники римлян, вся наша надія й усі наші сили — тут! Зберігши їх, ми врятуємо батьківщину, а занапастивши, покинемо й батьківщину, віддавши її на поталу. "Але здатися ганебно, — скажуть інші, — ганебно й принизливо!" Так у тому ж і полягає відданість батьківщині, щоб урятувати її, хоч і ціною приниження, так само як урятували б її, якщо треба, своєю смертю. І нехай нас піддадуть якому завгодно безчестю, ми скоримося неминучості" (тут і далі свідчить Тит Лівій. — Є.З.).

Клятвену обіцянку піти з володінь самнітів і жити як рівноправні союзники дали консули, легати, трибуни й квестори; шістсот вершників залишилися в заручниках. Консули й військо пройшли під ярмом без обладунків й зброї під глузування переможців.

Довідавшись про Кавдинський мир, Місто вбралося в жалобу; харчевні зачинили, судові розгляди зупинили, патриції зняли золоті каблучки й пурпурні тоги. Консули в прострації не виходили з дому, не виконуючи жодних своїх обов'язків. 

самниты_2
Самнитські воїни. Фреска IV ст. До Р.Х.

Розблокувало ситуацію засідання сенату. Головуючий Публій дав слово Спурію Постумію. Всю відповідальність за наслідки невдалої війни й ганебного миру доповідач узяв на себе, назвавши своє поручительство ганебним, або, можливо, неминучим, але "в кожному разі не обов'язковим для римського народу, якщо на те не було його волі. Я не відкидаю, — вказував Спурій, — святості порук і угод… Я заперечую тільки, що будь-шо, що накладає зобов'язання на народ, може бути освячене без виявлення ним своєї волі". Він закликав сенат оголосити мобілізацію і бити самнітів так, як до його невдалого консульства римляни завжди їх били. А себе й свого товариша клятвопорушника видати самнітам голими і в кайданах — щоб ніщо вже не стояло на шляху нової війни, законної і благочестивої.

"Коли він скінчив, усіх раптом пойняв такий захват і співчуття до цього чоловіка, що вже й не вірилося, чи це точно той самий Спурій Постумій — винуватець такого ганебного миру. Немов світло засяяло над громадянами. Постумій в усіх на вустах, у похвалах його підносять до небес... Це він, повторюють громадяни, придумав, як державі позбутися згубного миру, він це й виконає. Добровільно приймаючи жорстоку страту й лють ворога, він заради римського народу приносить себе в жертву!"

Своєю благородною жертовністю Постумій не тільки завоював любов співгромадян, а й убив ворога на полі дипломатичної битви, нав'язавши йому римські правила гри. Понтій, полководець самнітів, не міг прийняти такої видачі, оскільки страта консулів означала б задоволення самнітів, отже й відсутність якихось претензій до народу римського. Але й звернутися прямо до сенату і народу Риму неможливо, адже ті надіслали своїх повноважних представників. Після багатогодинних переговорів самнітам залишалося тільки констатувати: "як завжди, ви знайдете привід, зазнавши поразки, не дотримуватися домовленостей… Обман ви завжди прикриваєте видимістю якоїсь законності".

* * *

Якщо в пошуках історичних аналогій підемо ще далі, в глиб століть, то виявимо, що сюжетний бік нашої новітньої війни з Росією в точності повторює грецький міф про Тезея і Мінотавра. 

самниты_3
Тезей вбиває Мінотавра. Мармуровий саркофаг зі сценами міфу про Мінотавра і Аріадну. 130-150 рр. до Р.Х.

Могутнє Критське царство пішло війною на Афіни, щоб помститися за смерть царського сина. Останній — могутній атлет — щоразу перемагав усіх на афінських змаганнях, за що його через заздрощі вбили. Плутарх пише: "Мстячи за смерть Андрогея, якого, як думали, по-зрадницькому убили в Аттиці, Мінос оголосив їй війну і завдавав населенню величезної шкоди. Наслали на країну всілякі лиха й боги: настав голод; лютували повальні хвороби".

Наш могутній Янукович, духовний син російського володаря, всіх переміг у політичних українських змаганнях і був по-зрадницькому, як подумали в Москві, "вбитий" у Києві за допомогою держперевороту. За цим у нас не забарилися війна й нещастя.

Як у міфологічній війні, так і в нашій, ті, хто програв, були змушені просити тих, хто вище, припинити лиха. Афіняни звернулися до Зевса, ми — до Європи. "Божество відтак проголосило, — розповідає Діодор Сицилійський, — що [це відбудеться], якщо за вбивство Андрогея вони дадуть Міносу задоволення, яке той присудить". Переможені погодилися на Міноські й Мінські умови відповідно.

На сході нашої країни цар оселив потворне квазідержавне створіння, яке вимагає щоденних жертв з-поміж наших воїнів. Подібно до того, як афінянам цар Мінос призначив віддавати щороку "сімох юнаків і стільки ж дівчат на поживу Мінотавру, хоч скільки б часу жило чудовисько" (Діодор).

самниты_4
Мінотавр. Картина Джорджа Уотса

Немає сумніву, що саме цей пункт Міноських угод спонукав Тезея вирушити на Крит у Лабіринт. Неможливо спокійно жити в нібито мирній країні, щодня слухаючи зведення про загиблих і поранених на фронті. До речі, міфологічною реакцією на таку невідворотність стала версія про істотне зменшення кількості жертв: не щорічно, а лише кожні дев'ять років, як стверджують деякі автори, вимагав Мінос сімох юнаків і сімох дівчат. 

Нескінченність у визначенні "хоч скільки б часу жило чудовисько" є об'єктивною підставою відродити опозиційні настрої.

"Ліпше б жив Андрогей. Не довелося б столиці Кекропа (Афінам. — Є.З.) // Гостя пролиту кров кров'ю дітей спокутувати" (Овідій).

(Або, в наших реаліях: за Януковича долар був по вісім, Крим був наш, і війни не було.)

Тож напередодні нових виборів головнокомандувача української армії хочеться, перефразовуючи Шевченка, запитати: коли ж дочекаємося ми Тезея? Або хоча б Постумія...

самниты_5
Тезей і Мінотавр. Картина Мартіна і Еліс Провенсен (з книги «Золота скарбниця» міфів і легенд »)

P.S. Через п'ять років після приниження римлян у Кавдинській ущелині самнітів було розбито, і завершилася Друга самнітська війна. Ще за чверть століття, 290 року до Р.Х., самнітів та їхніх союзників, етрусків і галлів, під час Третьої Самнітської війни римляни розгромили.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Харитон Харитон 10 грудня, 19:20 У попередньому числі ДТ я вже наводив це висловлювання Гегеля. Але під цим опусом воно здається ще доречнішим. Ось воно: «Правителям, государственным людям и народам с важностью советуют извлекать поучения из опыта истории. Но опыт и история учат, что народы и правительства никогда ничему не научились из истории и не действовали согласно поучениям, которые можно было бы извлечь из нее. В каждую эпоху оказываются такие особые обстоятельства, каждая эпоха является настолько индивидуальным состоянием, что в эту эпоху необходимо и возможно принимать лишь такие решения, которые вытекают из самого этого состояния. В сутолоке мировых событий не помогает общий принцип или воспоминание о сходных обстоятельствах, потому что бледное воспоминание прошлого не имеет никакой силы по сравнению с жизненностью и свободой настоящего. В этом отношении нет ничего более нелепого, как столь часто повторяемые ссылки на греческие и римские примеры в эпоху Французской революции». Епоху Революції гідності тим більше :) згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво