Список Сандармоху: убієнні сини (і пасинки?) України - Історія - dt.ua

"Список Сандармоху": убієнні сини (і "пасинки"?) України

13 березня, 2015, 22:00 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Соловецькі чекісти в роки Великого терору (1937–1938) поспіхом компонували справи на "контрреволюціонерів". Адміністрація острівної тюрми готувалася її "почистити" — масовими розстрілами в'язнів, долі яких вирішувала окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області.

 

Соловецькі чекісти в роки Великого терору (1937–1938) поспіхом компонували справи на "контрреволюціонерів". Адміністрація острівної тюрми готувалася її "почистити" — масовими розстрілами в'язнів, долі яких вирішувала окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області (далі — УНКВД ЛО). Службовці оперчастини квапилися виконати наказ і в групових "справах", вигаданих для протоколу, часто сіяли фальш. А що посієш, те, як відомо, й пожнеш... Із плодами тих чекістських фантазій довелося мати справу історикам і дослідникам ще в 1990-х рр. минулого століття і на початку XXI.

Вивчаючи розсекречені матеріали, вчені теж поспішали — у своєму прагненні сповістити світ про злочини червоної імперії. І через це, певно, не завжди мали час і змогу ретельно попрацювати з архівними документами. Так і потрапляють у діжки меду сумнозвісні ложки дьогтю...

Білорусько-українські "націоналісти"

Київський історик Сергій Білокінь опублікував у XX ст. неповний на той час список розстріляних соловецьких в'язнів-українців і осіб, долі яких пов'язані з Україною. До виявлених архівних документів учений поставився з обережністю: "Студіюючи список уважніше, бачим у ньому силу помилок"... "По правді треба було б передивитися всі 134 справи, що повинні мати "Анкети ув'язненого", — зауважив науковець. — Формуючи справи, енкаведисти об'єднували часом зовсім різних, на волі не конче пов'язаних, між собою людей, бо виходили із якихось своїх вищих міркувань".

З тих самих міркувань фігурує у протоколі №83 засідання ленінградської окремої трійки цифра 134. У справі №103010-37 р. тюремної оперчастини записано (цитата мовою оригіналу): "...на 134 человека украинских буржуазных националистов, осужденных на разные сроки за к-р (контрреволюційну. — С.Ш.) националистическую, шпионскую и террористическую деятельность на Украине"... До списку цих "українських буржуазних націоналістів", які нібито утворили в таборі контрреволюційну організацію "Всеукраїнський центральний блок", потрапили й деякі особи, не пов'язані з Україною ні місцем народження, ні місцем проживання чи арешту, ні національністю. Це, приміром, жителі Білорусі Михайло Купревич, Михайло Рубін, Юлій Шустер, Павло Волошин, одночасно зараховані й до "Білоруського національного центру", плюс іще два білоруси, приписані до "українських націоналістів", — Флегонт Волинець і Максим Бурсевич. З них лише останній недовго працював як педагог у Харківській губернії, але арештували його в Мінську. За межами України репресовано і службовця Яна Гурського (він же Євстафій Ткачук) — народженого у Вітебську поляка, який жив у Москві. Схоже, він опинився в "українському" списку з тих-таки "міркувань" чекістів. І це лише деякі "міни", закладені в далекому 1937-му...

Стислі біографічні довідки згаданих політв'язнів-білорусів С.Білокінь опублікував у "розстрільному списку Соловків", вибравши з частини "справ", що вказані у протоколах, 145 прізвищ. Утім, і в подальшому вченим у своїх працях, на жаль, не вдалося уникнути неточностей, спричинених чекістськими "ребусами".

сандармох 1
Перша сторінка «справи українських націоналістів» у протоколі №83

Настав час визначити критерії формування списку, щоб гріхи соловецьких фальсифікаторів і далі не позначалися на працях дослідників і на трактуванні подій. Здавалося б, найбільш вивіреним і максимально точним мав бути "Список осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання на Соловках та були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року під Медвеж'єгорськом". Цей список уміщено у двотомному (доопрацьованому й доповненому) науково-документальному виданні "Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках" (К.: Сфера, 2003). Укладали й готували томи до друку фахівці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України й архівісти Служби безпеки України. Однак і в цій солідній праці знову бачимо прізвище Волошина, залишене в списку через чийсь прикрий недогляд...

До слова, упорядників могло спантеличити те, як в архівному протоколі записано місце народження Волошина, — "ур[оженец] Сокольского р-на (Польша)". "Доопрацьовуючи" ці дані, хтось подав їх некоректно: "уродж[енець] Сокальського району (Польща)". Таким чином маловідомий білоруський населений пункт Соколка, що в нинішній Гомельській області, перетворився на відомий багатьом українцям райцентр Сокаль, що на Львівщині (колись і він перебував під Польщею). Далі більше: фрагмент російського тексту з протоколу "постановлением зас[едания] КОГПУ от 9.1.34 г. по ст. 58-4, 6, 11 УК приговорен к расстрелу" хтось "українізував" так: "09.01.1934 р., (?)* при КОДПУ УСРР, ст. 54-4, 6, 11 КК УСРР, розстріл". У підсумку — іще міцніше "прив'язали" Волошина до українців.

І я, в минулому керівник підрозділу Інституту дослідження проблем державної безпеки (наукової установи в системі СБУ), довіряючи згаданому виданню, на жаль, залишив прізвище сокольського білоруса в доповненому "списку Сандармоху", який 2012 р. склав на прохання однієї з редакцій радіо. Внести виправлення спонукають нині й свіжі архівні знахідки, які на новому етапі авторських досліджень підсумовано у виданій у Києві книжці "Соловецький реквієм" (2013). А тим часом є потреба підготувати силами фахівців нове видання — з ретельно вивіреним оновленим списком (або ж зі списками, бо масових страт на Півночі Росії, як відомо, було три — у Карелії, Ленінградській області й на Соловках).

"Загублені" імена

Уже друге десятиліття в інформаційному просторі України живе поняття "список Сандармоху", але й досі до нього залишається чимало запитань. Ось і у Вікіпедії стаття з цією назвою містить два списки (в одному є додаткові дані про реабілітацію та номери архівних справ репресованих, а в другому — більше персоналій). І обидва переліки, на жаль, неповні. Важлива заувага: в офіційній праці науковців (назвімо так список з "Останньої адреси...") "зайвих" прізвищ — одиниці, а "проігнорованих" — не один десяток.

Я вже звертав увагу в українській пресі на те, що в "списку Сандармоху" бракує даних про Катерину Абраменко й Олександра Вайна. Подальший аналіз архівних документів, робіт Юрія Дмитрієва (Петрозаводськ, Карелія), відомостей з електронних ресурсів ("Ленінградський мартиролог" та ін.) показав, що список з "Останньої адреси..." потребує істотного доповнення. Пропущено чимало осіб, заарештованих в Україні, та українців, репресованих за її межами, яких розстріляно в найбільшому соловецькому етапі 1937-го. Ось лише кілька біографічних довідок — для майбутнього оновленого списку, в основі якого буде, звичайно ж, матеріал з наукового видання.

Білявський Федір Леонтійович (ієромонах Іринарх), народився 1888 р. в с. Валява (нині Городищенського району Черкаської області), українець, священик Покровської церкви, проживав у м. Серпухов Московської області. У минулому відбував заслання строком на три роки, вдруге заарештований 1932-го. Колегія ОГПУ в квітні 1933 р. за ст. 58-10, 11 КК РСФСР постановила — розстріл із заміною на 10 років виправно-трудового табору (ВТТ). Окрема трійка УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. була безжальна — розстріляти. Вирок виконано 3 листопада.

Вакар Григорій Васильович (у протоколі — Вокор), народився 1901 р. в с. Мирони (тепер Балтського району Одеської області), українець, безпартійний, літератор, проживав у Києві. Окремою нарадою при НКВД УСРР 26 березня 1935 р. "засуджений" за статтею 54-11 КК УСРР до п'яти років ВТТ. Несудовий "ареопаг" УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. не залишив Вакару шансів на життя. Розстріляний 3 листопада.

Неврлі-Янсон Поляна Корниліївна (у дівоцтві Пелагія Лисоченко), народилася 1896 р. в с. Кульбаково, що в нинішньому Матвєєво-Курганському районі Ростовської області РФ, українка, освіта — вища, була членом ВКП(б) у 1920—1928 рр., завідувачка воєнного столу тютюнової фабрики "Ява", вчителька історії школи №24, проживала в Москві. Заарештована 8 жовтня 1935 р. Присуд Військової колегії Верховного суду СРСР від 10 листопада 1936 р. — 10 років тюрми, окремої трійки УНКВД ЛО від 10 жовтня 1937-го — розстріляти. Страчена 4 листопада (її чоловік латиш Янсон Карл Янович, працівник автозаводу, розстріляний у м. Горькому 16 жовтня 1936 р.).

Нестерова Тамара Миколаївна, народилася 1898 р. на хуторі Кетчик Азово-Чорноморського краю (так у протоколі, насправді, можливо, — нинішній хутір Керчик-Савров у Ростовській області РФ), українка, колишня есерка. Була вислана в Тобольськ, де працювала агрономом. Окрема нарада при НКВД СРСР 7 червня 1935 р. оголосила вирок — три роки ВТТ. На соловецькому табірному пункті Анзер була разом із чоловіком — росіянином Василем Нестеровим. У травні 1937-го після переведення на тюремний режим оголосила голодування, яке тримала 46 днів. Рішення "трійочників" від 9 жовтня 1937 р. відоме — найвища кара. Розстріляли Нестерових 3 листопада 1937 р.

Саблін Ян Григорович (він же Нікітін Яків Григорович), народився 1902 р. в селищі Славгород (нині Дніпропетровської області), українець, освіта — вища (військова і юридична), службовець. До арешту три роки працював юристом, п'ять років — зоотехніком-конярем (анкетні дані з заявки на винахід). Постановою Колегії ОГПУ від 2 вересня 1932 р. дістав 10 років ВТТ. На засіданні несудового органу УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. ухвалено — розстріляти. Вирок виконано 27 жовтня того ж року...

Є й особливі випадки: наприклад, в'язень, національності якого не вказано ні в чекістських протоколах, ні в електронних джерелах. Проте відомо, що його репресували на Кубані як "організатора українського підпілля по Старомінському району з 1920 р." (історик С.Білокінь, до речі, не вилучив зі списку українців цю людину): Відьмак (варіант прізвища Вєдимак) Яків Михайлович, народився 1892 р. і жив у станиці Новомінська (тепер Канівський муніципальний район Краснодарського краю РФ), освіта — вища, службовець. Колегією ОГПУ 22 серпня 1933 р. "засуджений" за ст. 58-2, 11 КК РСФСР до 8 років ВТТ. Далі відоме рішення відомої трійки від 9 жовтня 1937-го — розстріляти. Страчений 3 листопада 1937 р.

А інший політв'язень (на нього теж звернув увагу історик) — Петров Дмитро Петрович, росіянин, народився 1897 р. у Москві. Цей безпартійний робітник у 1919—1920 рр. воював у війську Симона Петлюри ("участвовал в боях против Красной армии"). "Засудила" його в серпні 1935-го Спецколегія Лінійного суду Московсько-Казанської залізниці. Далі — трійка й розстріл 3 листопада 1937 р. Чому б цій людині, яка зі зброєю в руках боронила Українську Народну Республіку, не бути в українському "списку Сандармоху"?

...У Карелії 2004 року встановлено гранітний пам'ятник — Козацький хрест: "Убієнним синам України". Земляків щороку поминають у молитвах прочани. Імена всіх співвітчизників, позбавлених життя в тому скорботному місці, мають бути в списку синів і доньок нашої країни.

сандармох 2
Козацький хрест «Убієнним синам України»: пом’янімо всіх...

"Пасинки" України?

Віддати данину пам'яті полеглим борцям — наш святий обов'язок. Водночас не забуваймо і громадян багатьох національностей — вихідців з України, яких спіткала трагічна доля нарівні з тими, хто активно протистояв режимові. Ось лише два приклади.

Вангенгейм Олексій Феодосійович (у протоколі трійки Федосійович), народжений 1881 р. в с. Кропивне, що нині в Бахмацькому районі Чернігівщини. Коріння дворянського роду Вангенгеймів — з Королівства Нідерландів. Закінчив Московський університет і сільгоспінститут, член ВКП(б) у 1928—1934 рр. Професор, заступник голови Центрального бюро краєзнавства (1920—1931), дійсний член Головної геофізичної обсерваторії (Ленінград), засновник і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР, жив у Москві. Заарештований 8 січня 1934-го. Рішенням Колегії ОГПУ від 27 березня того ж року дістав 10 років ВТТ за ст. 58-7 КК РСФРР. Працював у табірній бібліотеці. "Трійочники" УНКВД ЛО 9 жовтня 1937-го у справі на "134... українських націоналістів" присудили йому розстріл. Вирок виконано 3 листопада.

Мустангова (Рабинович) Євгенія Яківна, народилася 1905 р. в Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), єврейка, закінчила літературно-лінгвістичний факультет Ленінградського держуніверситету, літературний критик, член Спілки радянських письменників. Жила в місті на Неві, де її заарештували 29 листопада 1936-го за "пособництво у вчиненні теракту". Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 23 грудня присудила їй 10 років тюрми. Далі — Соловки й рішення трійки від 10 жовтня 1937-го — смертна кара. Страчена 4 листопада, реабілітована через більш як 20 років...

Таких народжених на нашій землі євреїв, росіян, поляків, чехів, німців багато. Хто вони для України — "пасинки" й "падчерки"? У списку "Останньої адреси..." бачимо росіянина з Краснодара Павла Іванісова, засудженого на Донеччині за... крадіжку, але чомусь не бачимо професора Вангенгейма — політв'язня, уродженця України. Якщо місце арешту (засудження) — важливий складник внесення особи до списку, то місце народження — не менш важливий! До речі, саме за останнім критерієм у списку мали б фігурувати ще десятки розстріляних синів і доньок України: Борис Білінкіс, Леонід Ков'яр, Микола Панкратов, Валентина Розенфельд, Леонід Толмачов (усі народилися в Одесі), Олександр Віленський (з Херсонщини), Зінаїда Гайдерова, Яків Гребінський, Микола Сильвестров, Йосип Шмундак (Харків), Віра Гутман (Чернігів), Борис Древаль, Захар Шабельников (Полтавщина), Альфред Клюк, Михайло Новицький, Степан Тарадай (Хмельниччина), Павло Кучеров (Київщина), Борис Нейманов (Вінниччина), Надія Островська (Київ), Бенціон Періль (Житомирщина), Валерій Померанцев (Дніпропетровськ), Лев Сігалов (Миколаївська область), Ісмаїл Фірдевс (Сімферополь), Григорій Юр'єв (Луганськ)...

Газетна стаття не вмістить усіх біографій "забутих" земляків, страчених у числі 1111 в'язнів острівної тюрми. Насправді майже чверть найбільшого етапу смертників — наші співвітчизники; і з-поміж них були не лише національно свідомі (як, до речі, й серед нинішніх жителів Донбасу, Криму, інших регіонів країни не всі — щирі українці). Але свідомість — то не синонім громадянства й не єдиний складник патріотизму.

Підсумовуючи, розширений заголовок для вітчизняного "списку Сандармоху" сформулював би так: "Список соловецьких в'язнів-українців і осіб, чиї долі пов'язані з Україною, яких розстріляно 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох". Це визначення дасть право додати до списку також людей, які не один рік жили, працювали в Україні, а згодом були репресовані (так, до речі, увійде до списку й згаданий вище вояк-петлюрівець Дмитро Петров). І не випаде з уваги уродженець Курської землі православний єпископ Даміан (Воскресенський Дмитро Григорович), який церковне служіння розпочинав на терені України: з 1894 р. він — псаломник Спасо-Преображенського собору в Путивлі, учитель Старооскольського духовного училища, а в 1897–1901 рр. — настоятель церкви с. Миколаївка (нині Буринського району Сумської області). Закінчив Духовну академію і Археологічний інститут у Петербурзі, архієпископ Полтавський і Переяславський (1927–1928), архієпископ Курський і Обоянський. Канонізований РПЦ 2000 року як священномученик.

А інший священик — католик Барановський Петро Августович, уродженець Орші, білорус, був адміністратором приходу в Чернігові Харківського деканату, до арешту — вікарій парафії в Ніжині (1926–1929). Обох служителів культу рішенням окремої трійки розстріляно 3 листопада 1937-го.

Після ретельного вивчення архівних джерел (а ця робота вже ведеться) є всі підстави сподіватися, що всі виявлені неточності складених раніше списків буде максимально усунуто і створено більш досконалий перелік біографій. До того ж він істотно доповниться — і це буде не лише правильно з погляду історичних наук, а й по-людськи справедливо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво